Візит до Рогатина 13 квітня 2011 року

Нижче слідує підсумок нашого візиту до Рогатина 13 квітня 2011 року. Як ви вже знаєте, це була наша друга поїздка з того часу, як у кінці березня ми приземлилися у Львові.

Ми прибули до Рогатина на орендованому автомобілі перед полуднем, забронювавши номер на ніч в готелі «Фортуна» в Черче, за 5 кілометрів звідти. Ми повинні були зустрітися з Ігорем Кліщчем, молодим працівником Рогатинської бібліотеки, щоб здійснити екскурсію бібліотекою, а потім пообідати в кафе «Віктор» на вулиці Галицькій, що виходить до Ринку. Ми припаркували машину біля бібліотеки, поруч якої стоїть бронзовий бюст Івана Франка та нині переважно пустуючий рогатинський кінотеатр («Кіно»).

This article is also available in English.

Ігор помітив, що ми висідаємо з машини, і вийшов нам назустріч із дверей бібліотеки, коли ми вже обернулися. Він тепло нам посміхнувся, ми привіталися за руку та обійнялися.

Як і обіцяли, ми оглянули бібліотеку (Інтернет-кімнату та розташування кабінету менеджера, читальну залу для дорослих, абонемент та читальню дитячої книги), обговорили бібліотечні проблеми в Україні, а потім пішли на обід. Після обіду ми пройшлися по вулиці Галицькій. Ігор обіцяв показати нам «внутрішній двір», який був на старій рогатинській листівці, яку знайшов Алекс Феллер; ми б не змогли знайти це місце самостійно, не дивлячись на унікальність одного ступінчастого фронтону будинку, поки Ігор не привів нас туди. Сьогодні внутрішній дворик захований за низькою, але сучасною забудовою вулиці Галицької, на якій відбуваються різні ремонтні роботи та знаходяться невеликі бізнеси; але нема вже і близько тої пишної рослинності зі старої поштової картки. Ігор переказав розповідь про те, як у довгій будівлі, яка знаходилась на тій старій фотографії справа, була в’язниця у підвалі десь до 1939 року, після чого там розміщувався склад.

Потім ми продовжували прогулянку по минулій і теперішній вулиці Галицькій, повз багатоповерхову будівлю державної адміністрації радянської доби, прямуючи в напрямку до міського музею. По дорозі ми пройшли маленьку вуличку, колись відому як Вузька (або Wązka), де, за повоєнними свідченнями постраждалих зі Станіславова, що були складені совєтами, проживало щонайменше три (якщо не чотири) родини Горнів (включаючи Фрухтер (Fruchter) і Ліблінг (Liebling). Сьогодні ж ми знайшли лише частково брукований хідник, що прокладено від вулиці Крип’якевича (вздовж якої тече струмок Бабинка), повз пару старіших будинків, аж до сучасної типової висотної забудови з дитячим майданчиком, яка прилягає до південно-західного кута Ринкової площі. (Одразу, лишень ми повернулися додому і уважно вивчили німецький аерофотознімок Рогатина 1944 р., ми легко побачили, що вул. Вузька проходила тим самим шляхом, але він був непошкоджений і мощений; на вулиці стояло 3 або 4 будинки, а від неї розгалужувалися ще кілька коротких вулиць, що йшли на південь Ринкової площі).

Потім Ігор узяв нас на організовану екскурсію по міському музею Рогатина, розташованому в маленькому будинку на місці колись відомої художньої резиденції, на південь від колишньої будівлі Юденрата (сьогодні це школа для дітей-сиріт та дітей з обмеженими можливостями). Співробітниця музею (Мар’яна) провела нам екскурсію по колекції музею, за якою слідувала екскурсія дерев’яною церквою Святого Духа кінця XVI ст. (яка подала заявку на присвоєння статусу ЮНЕСКО). Обидва місця були цікавими та пізнавальними, зокрема підтвердилось, що колись у Рогатині була висока годинникова башта в центрі площі, і що місто колись було оточено кам’яними стінами, подібними до фортечних. Частина цих стін (нині втрачених) колись розташовувалася уздовж колишньої вулиці Нове Місто, яка сьогодні називається Кудрика.

Звідти ми пішли назад у місто, щоб знайти еспресо перед зустріччю із шкільним вчителем та краєзнавцем, паном Михайлом Воробцем, яка була запланована на 16:00 в бібліотеці. Коли ми вийшли з кафе, ми повернули за ріг і несподівано натрапили на пана Воробця, який поспішно йшов до бібліотеки, щоб встигнути прийти раніше на зустріч. Ми привіталися та попрямували до бібліотеки, щоб розпочати зустріч; Ігор із цією метою вже підготував для нас чотирьох основний читальний зал бібліотеки.

Ми провели близько двох із половиною годин спілкуючись із паном Воробцем; Ігор перекладав. Пан Воробець приніс із собою папку з рукописними нотатками, списками та документами, а також газетні вирізки (переважно щодо відкриття єврейських меморіалів 1998 року) та кілька фотографій. Я відкрила комп’ютер із усіма моїми файлами та фотографіями Рогатина. Джей робив нотатки та фотографував. Пан Воробець був сердечним, говірким та енергійним; він приїхав, готовий поділитися з нами тим, що він мав, і що нас цікавило. Звичайно, розмова була дещо громіздкою та часом заплутаною, тому що було багато тем, які ми хотіли підняти, та й Ігорю довелося перекладати в обох напрямках. Всі наукові записки пана Воробця були, звичайно, писані від руки українською мовою. Підсумок наших розмов із паном Воробцем нижче.

Приблизно о 18:30 всі були стомлені. Ігор погодився скористатись бібліотечним сканером для сканування різноманітних списків, записок та документів, які нам охоче запропонував пан Воробець. З огляду на неповноту наших нотаток та сумбурність зустрічі, Джей та я вирішили, що краще буде відсканувати оригінальні записи і папери пана Воробця для пізнішого розбору та перекладу.

Коли Ігор почав сканувати документи, пан Воробець взяв мою руку і запропонував нам прогулятися. Ми з Джеєм жваво пішли слідом, щоб робити знімки. Перша зупинка після бібліотеки була на вул. Івана Франка, у напрямку до Ринку; пан Воробець вказав на приватний сад між двома будинками, де невидимо під ґрунтом тихо лежить невідома кількість єврейських надгробків; він припускає, що їх мусить бути десь 13-15. Ми плануємо ці камені розкопати і перенести на «нове» єврейське кладовище для зберігання; але більше про це нижче і в майбутніх публікаціях у групі.

Звідти ми піднялися до вулиці Міцкевича і повернули на південь. Пан Воробець пішов попереду мене, з радістю розмовляючи українською (знаючи, що я не говорю жодного слова!). Я розпізнала слова «Доктор Левентер» і вже знала, що він хоче показати мені будинок, який колись належав цій видатній рогатинській єврейській родині. Я це знала, тому що під час зустрічі пан Воробець показав нам список, який він складав ще з 1998 р.; у цьому списку є деякі будинки, які досі стоять, а колись вони належали єврейським сім’ям; в цьому списку ми впізнали прізвища Горн (Horn), Левентер (Leventer), Крайслер (Kreisler), Гольдшлаг (Goldschlag), Амарант (Amarant), Вінд (Wind), Картін (Kartin) і Марк (Mark) (про них мова піде далі). Коли ми дійшли до вулиці Шевченка, то поспішили обернутись: там на розі Міцкевича та Шевченка стояв рожевий двоповерховий будинок із балконами. «Доктор Левентер», постійно повторював пан Воробець, вказуючи на будівлю. Сьогодні пара дверей, розташованих праворуч від цього будинку, це будівля адміністрації міста Рогатина.

Звідти ми поспішили на схід до вулиці Шевченка у бік великого будинку середньої української школи та місця, де ще навчає пан Воробець. Звідти ми жваво попрямували на північ до ділянки, яка лежить за сонним кінотеатром «Кіно» (де ми припаркували машину), і де колись служила єврейській громаді синагога; сьогодні це сумна, погано реконструйована будівля, в основному оббита дошками. Ми не побачили жодної архітектурної підказки про колишнє єврейське минуле цього будинку.

Ми повернулися до бібліотеки тоді ж, коли Ігор закінчив сканування. Пан Воробець здавалося був доволі засмучений, що наш візит закінчився, і я думаю, що побачила мокрі очі, коли він поцілував мою руку на прощання і торкнувся свого серця. У мене були сльози на очах. Ігор провів нас до автомобіля, де ми всі обійнялися і пообіцяли зв’язатися одне з одним знову дуже скоро.

Залишивши Ігоря, ми відвідали та сфотографували ще кілька об’єктів у місті, а потім попрямували до готелю «Еліт Центр» на південному краю Рогатина, біля залізничних колій, де ми з’їли так необхідний нам обід. Потім ми повернулися в готель «Фортуна» в Черче, намагаючись впіймати кілька годин неспокійного сну, перш ніж почати рано вранці наступного дня фотографувати ще дев’ять містечок між Рогатином та Львовом, де рогатинці мали колись сім’ї та зв’язки. Ми повернули орендований автомобіль до аеропорту м. Львова майже о 18:00 у четвер.

Нотатки із розмови з паном Воробцем

Нижче наводиться підсумок розмови у бібліотеці з паном Воробцем та Ігорем, який був за перекладача. Я вибачаюся заздалегідь за стислість та неточність наших нотаток – Джей та я не тільки поспішно писали, щоб встигати за розповіддю, але одночасно також намагалися слухати і задавати більше питань!

Нотатки оформлені тематично, так само, як і декілька супровідних документів (на сьогоднішній день українською мовою), прикріплених нижче:

1. Про пана Воробця.

Він народився в 1934 році, тому йому було лише близько 7-ми років у час розпалу війни. Він чув і бачив різні речі, проте не розумів, а наповнив їх сенсом лише коли став старше. Наприклад, після першої Aktion, друг батька прийшов до будинку Воробців і запитав його батька, чи вони (батько та син) хотіли би прийти побачити, де знаходяться вбиті та поховані євреї. Він пішов разом із батьком і побачив дві траншеї – тіла були присипані, але кров була скрізь, а земля все ще рухалася місцями. Він був дуже засмучений, побачивши все це, і попросив забрати його звідти. Пан Воробець зібрав деякі історичні подробиці про сім’ї, будинки, заняття та життя в єврейській громаді, що складає частину його більшої роботи зі збору інформації про історію міста; ці записи не були опубліковані на сьогоднішній день. Деякі з них відскановані під час нашого візиту, посилання на них знаходиться нижче.

2. Частковий перелік будинків єврейських рогатинських сімей, які все ще стоять.

Створений паном Воробцем після єврейських меморіальних присвят 1998 р., цей список було складено на основі особистих інтерв’ю, проведених ним із літніми містянами, нині померлими, які мали безпосередні спогади про війну та єврейські родини в Рогатині. Щоб написати адреси поруч із прізвищами, він опитав принаймні двох свідків, які підтвердили повідомлення одне одного. (Деякі з цих будинків раніше були ідентифіковані за сім’ями нашими членами групи, наприклад, Джеком Глотцером (Jack Glotzer) та Германом Скольніком (Herman Skolnick). Цей список містить такі прізвища, як Горн (Horn) (будинок по вул. Коцюбинська 3, який розташований позаду останньої будівлі на Ринковій площі, біля української церкви; сьогодні ця будівля належить сусідній школі), Крайслер (Kreisler), Гольдшлаг (Goldschlag), Марк (Mark), Амарант (Amarant) (сьогодні вул. Галицька 28), Картін (Kartin), Левентер (Leventer) і Ротбаум (Rothbaum?), щоб назвати декілька.

3. Частковий список єврейських учнів в українській гімназії.

У списку 1912-1913 років, наприклад, з’являються прізвища «Горн, Таубе» («Horn, Taube»). Ім’я «Тайхман Самуїл» («Taykhman Samuil») (Teichman) з’являється у 6 класі.

Є багато, багато інших прізвищ, але вони потребують перекладу!

4. Aktions.

Хоча я до цього читала лише про три Aktions у Рогатині, пан Воробець каже, що за даними, які знаходяться в Івано-Франківському архіві, їх було чотири і проводилися вони в такі дні: 20 березня 1942 р., 21-22 вересня 1942 р., 8 грудня 1942 р. і 6 липня 1943 р. (Щодо цієї останньої – липень 1943 р. – я завжди думала, що ця Aktion відбулася в червні, тому я не знаю, чи це помилка чи виправлення).

Під час першої Aktion був єврейський чоловік на прізвище Флайшлагер (Fleischlager?), який стрибнув у відкриту траншею, хоча в нього і не встрелили; він вижив, видершись звідти після вбивств. Пізніше він повернувся в Рогатинське гетто і саме ніс відро води, коли його зупинило СС. Офіцер СС дозволив йому піти по воду, звідки він втік та приєднався до Радянської армії. Пан Воробець припускає, що він згодом міг бути убитий під час військової операції.

5. Випускний сертифікат радянської польської школи, виданий на ім’я Девіда Баумрінда (David Baumrind).

Надісланий панові Воробцю з Ізраїлю, цей документ являє собою нашвидкоруч виготовлений випускний сертифікат 1941 року, який видано всього за кілька тижнів до того, як німецька армія вторглася в місто.

6. Юденрат.

Перелік членів Юденрату (на той час), який, певно, містив наступні прізвища: Амарант (Amarant) (голова), д-р Гольтштайн (Holtstein?), Елі Крайслер (Eli Kreisler), д-р Фрайвальд (Freiwald), д-р Холтворт (Holtvort?), Файвель Гольдшлаг (Feivel Goldschlag), д-р Розенштайн (Rosenstein?) і Майкл Катц (Michael Katz).

7. Пуківська історія.

Був один єврейський вчитель з цього міста на ім’я Анатолій Енгельберг (Anatoly Engelberg). Його і дружину переселили до Рогатинського гетто. Їх син вирішив піти з ними, знаючи що він помре там, і тому що він хотів померти разом із ними. Цю історію розповіли панові Воробцю старші люди із Рогатина після 1998 року.

8. Історія сусідки пана Воробця.

Три євреї, які сховалися в підвалі міської каплиці (місце, не заплановане до відвідин на час нашої зустрічі), були засуджені та вбиті нацистами. Сусідка пана Воробця, жінка, яка бачила як це трапилося, розповіла йому про це в інтерв’ю. (З’являється в списку свідчень, посилання нижче).

9. Родина Сабини Вінд.

Будинок № 101 по вул. Галицькій – все ще стоїть сьогодні. Цей будинок належав сім’ї Сабини Вінд (Sabina Wind), яку пан Воробець зустрічав у 1997 та / або 1998 році разом із Фішелем Кіршеном (Fishel Kirschen), Мордехаєм Фуксом (Mordechai Fuks) та кимось на ім’я Перл (Perl). Сабіна та її сім’я, згідно пана Воробця, сховалися в підвалі будівлі, яка сьогодні є міським судом. Українець, на ім’я Онуфрій, допоміг їм вижити, потаємно приносячи їм їжу.

10. Єврейські надгробки у місті на сьогодні.

За словами пана Воробця, є більше десяти єврейських надгробків, розташованих у кількох місцях по всьому місту (жоден із них не знаходиться на кладовищі). Як згадувалося вище, принаймні, десять знаходяться під землею в приватному огороді, якщо йти вверх по вулиці у напрямку від бібліотеки. Коли останніми роками знайшлися ці камені, пан Воробець звернувся до Бориса Арсена (див. пункт і т.д. і т.п. внизу) та організував їх перенесення на «нове» єврейське кладовище (про це кладовище – разом із посиланнями на наші фотографії, зроблені під час візиту до Рогатина 4 квітня 2011 р., – є у нашій попередній публікації у групі). Крім огороду, один чи більше надгробків складено за будинком суду (знаходиться поруч із колишнім приміщенням «Сокола»), які виявлено під час останніх розкопок у місті, пов’язаних із прокладанням нових ліній зв’язку. Нині ми працюємо над укладанням формальних угод щодо збору та транспортування всіх відомих єврейських надгробків (і частин надгробків) на «нове» єврейське кладовище, де вже розташовані залишки інших надгробків. Ми спробуємо сфотографувати якийсь із цих надгробків, які будуть переміщені до нашого наступного візиту до Рогатина (разом із Алексом Феллером) 13 травня, і зробимо приготування для переміщення та документування решти, використовуючи місцеві контакти, одразу як ми поїдемо зі Львова у середині червня.

11. І т. д і т. п.

У місті було три футбольні команди (єврейська, українська та польська), і вони тренувалися в переважно пустуючому сьогодні кінотеатрі («Кіно»), навпроти бібліотеки по вулиці Івана Франка. Єврейська команда назвала себе Маккавеями.

Архів міста Рогатина, який розташований на нинішній вулиці Галицькій, може містити довоєнні документи. У музеї, який ми відвідували, теж може зберігатися декілька міжвоєнних документів. Не відомо, чи якісь із цих документів стосуються єврейських сімей (та й чи взагалі існують). Ми уточнимо це через Ігоря до нашого наступного візиту 13 травня.

«Моя гірка правда» – книга, написана Борисом АРСЕНОМ, рогатинцем, який пережив війну, а потім переїхав до Івано-Франківська.

Відскановані документи та фотографії пана Воробця знаходяться тут: http://www.pbase.com/nuthatch/ua_20110413_vorobets

Як і раніше, натисніть на ескіз зображення, щоб збільшити його. Під збільшеним зображенням ви можете натиснути на слово «оригінал», щоб побачити документ у повній роздільній здатності, для зручнішого читання або завантаження.

Актуальне фото у Рогатині: http://www.pbase.com/nuthatch/ua_2011_rohatyn_t

В окремому повідомленні в групі будуть розміщені англійські переклади з вищезгаданих документів, лишень ці переклади стають доступними. Тим часом, для тих із вас, хто читає українською, будь ласка, не соромтеся просвітити решту з нас!

[Примітка: цей звіт спочатку був відправлений Марлою до Rohatyn District Research Group.]

Переклад Вікторія Сергієнко.