Рогатин пам’ятає: 75-а річниця зруйнування єврейської громади Рогатина

Вчора відзначали 75-у річницю найзначнішої та найбільш смертоносної нацистської операції в Рогатині. 20 травня 1942 р. було вбито майже всю єврейську громаду Рогатина позаду великих кар’єрів у полі на південь від центру міста, а тоді поховано там у перших у Рогатині братських могилах; більш ніж три тисячі людей, включаючи понад тисячу дітей, померли у жаху. Ця річниця відзначалася вчора єврейськими нащадками Рогатина і їхніми сім’ями у Європі, Ізраїлі та Північній і Південній Америці, всі з яких втратили предків чи інших членів сім’ї та друзів у цей день. Вчора річницю також вшанували у Рогатині, на місці вбивства й поховання.

This article is also available in English.

О 12:30 рабин Мойше Колесник з Івано‑Франківська провів скромну церемонію перед групою із близько десятка осіб, котрі зібралися з Рогатина, району і з-за кордону. Зібрана навколо меморіалу, збудованого у 1998 р. рогатинськими вцілілими євреями і нащадками, та разом із легким снігом, що падав, група тихо слухала, як рабин Колесник зачитував і заспівував “El Malei Rachamim” (אֵל מָלֵא רַחֲמִים, “Боже, сповнений милосердя”) молитву за душі померлих і за мучеників.

Після цього від імені нащадків рогатинських євреїв, які живуть за кордоном, я прочитала таку заяву, яку наш друг і давній місцевий прибічник Єврейської спадщини Рогатина Ігор Кліщ повторив українською:

Сьогодні сумна річниця для усіх нас незалежно від того, чи ми онуки сімей рогатинських євреїв, чи українці, які у цей час проживають у місті, яке ми цінуємо. 75 років тому тут, на відкритому вітряному пагорбі, трапилася людська трагедія, що вплинула на всіх нас, які мають зв’язки із цим містом. Велика кількість людей – молодих і старих, чоловіків, жінок і малих дітей – померла тут за обставин, які неможливо уявити.

Для багатьох єврейських сімей страшні події 20 березня 1942 р. на цьому місці безповоротно розірвали їхній зв’язок із містом, вони більше не вважають Рогатин місцем, куди хочеться повернутися. Вони більше не мають сім’ї, яка чекає на них тут. Для деяких єврейських сімей Рогатина біль досі надто великий – навіть 75 років по тому – аби навіть подумати про візит до Рогатина. Але такі моменти, як цей, коли ми зустрічаємось тут, щоб згадати разом, допомагають зменшити біль і збудувати мости між націями і поколіннями.

Сьогодні, рогатинці та друзі – євреї та неєвреї – прийшли сюди разом, щоб розділити спільну пам’ять про тих, які страждали на цьому місці. Нашими діями ми також пропонуємо спокій тим, хто проживає за кордоном і у Рогатині сьогодні, хто знає, що трапилося на цьому місці 75 років тому. Історія, навіть трагічна історія, є частиною тих, ким ми є, і частиною того, що ми далі передаємо нашим дітям. Кожен з нас повинен вірити у таку правду, інакше ми б не прийшли сьогодні на це місце.

Від імені моїх рогатинських сімей і від імені єврейських дітей, онуків та правнуків Рогатина, які проживають далеко, дякую за те, що приєдналися до нас у цій пам’ятній події. Разом ми підтримуємо правду і людські цінності, які пов’язують нас. Дякую.

Тоді наша група пішла за меморіал до нижньої точки сусіднього необробленого поля, фактичного місця масового поховання 20 березня 1942 р. Там Михайло Воробець, місцевий історик і активіст у підтримці міських місць спадщини десятиліттями, розповів про свої спогади, як батько привіз його, семирічного хлопчика, сюди за кілька днів після страти; він описав, як побачені відкриті ями, заповнені замерзлими тілами, на свої власні молоді очі, вплинули на нього до кінця життя. Як пан Воробець розповів нам раніше, його батько сказав йому: “Ти дивишся на чисте зло”.

Окрім рабина Колесника, пана Воробця, Ігоря, Джея та мене, до групи входили Саша Назар з Львівського волонтерського центру організації Хесед-Ар’є, який є активним членом львівської єврейської громади; Ірина Мацевко, заступник Львівського центру міської історії Центрально‑Східної Європи; Дженніфер Дікінсон, теперішня науковець американської програми Фулбрайта у Львові і нащадок східноєвропейських єврейських іммігрантів; Бен Коен, студент американської програми Фулбрайта у Києві, який досліджує єврейську історію та ідентичність; Кейсі Алекса Піл, волонтер американського Корпусу миру, яка зараз працює у Рогатині; Ольга Блага‑Малецька, яка представляє місто Рогатин у якості директора Регіонального історичного музею “Опілля”; і Віталій Шкурко, наш водій і давній друг нашої програми.

Приблизно за годину потому наша група попрямувала до Рогатинської гімназії (старшої школи), де пан Воробець провів лекцію про рогатинське довоєнне мультиетнічне населення. Були присутні близько 40 учнів та їхній вчитель, а також директор гімназії. Пан Воробець пристрасно розповідав про переважну кількість єврейських учнів у рогатинських українських та польських школах включно з гімназією, показуючи приклад довоєнних академічних документів. Він також говорив про 500 років єврейської історії в місті й про велику кількість і різноманітність єврейських фахівців і торгових справ у Рогатині (крамарі, торговці, лікарі, юристи і фармацевти) та єврейську участь у громадянському житті. 45‑ихвилинна лекція завершилася висновком про руйнування єврейської громади Рогатина і про потребу учнів знати цю історію та пам’ятати тих, хто зробив величезний внесок у наукове, культурне та професійне життя Рогатина. Пан Воробець роздав копії нещодавньої статті, написаної для місцевої газети Ольгою Верб’яною, також копії з його дослідження і з рогатинської Книги пам’яті (“Історія бункера”), як приклад місцевої історії, що потребує подальшого вивчення та висвітлення.

Свідчення воєнних очевидців і спогади пана Воробця на місці масового поховання вчора показують важливість запам’ятовування і записування як поточних обов’язків зараз та у майбутньому. У якийсь момент його переказу про масове поховання, поки ми стояли на цьому місці, він зупинився і сказав: “Я мушу визнати, що зробив помилку”.

Ми були спантеличені, проте він продовжив говорити, що роками після війни трава, яка росла на братській могилі відрізнялася від трави на сусідніх полях, тому було легко точно побачити, де розташована могила та її розмір. Він сказав, що йому чи комусь іншому й на думку не спадало зробити постійні знаки меж могили і зараз видимі сліди зникли. З поваги місцеві фермери не засаджують цю ділянку, але точне знання конкретного місця втрачене. “Тепер потрібні експерти, щоб знову його знайти”. Звичайно, пан Воробець знає, що Єврейська спадщина Рогатина готує професійне неінвазивне дослідження цього місця (а також двох інших локацій у Рогатині) в кінці травня цього року, з надією визначити межі масового поховання і зробити цю інформацію доступною для адміністрації міста і громаді, що означатиме перший крок до забезпечення довготривалої пам’яті та захисту на кожному з місць винищення. Це дослідження проводиметься у співпраці з адміністрацією міста та з районними волонтерськими групами впродовж 9-иденного періоду з наступними аналізом та звітом.

До цієї пам’ятної події у Рогатині ми знову залучали соціальні медіа, щоб допомогти нам  об’єднатися з іншими і повідомити про наші плани рогатинських вчителів, учнів, бібліотекарів та жителів. Ми особливо вдячні нашим друзям з “ЛоКрафт” ТОВ у Львові за співпрацю з адміністрацією Рогатина щодо логістики та планування заходу і Ользі Благій‑Малецькій за її допомогу і підтримку від імені адміністрації міста. Ми особливо вдячні тим, хто у річницю перебували з нами на цьому місці, душею з багатьма іншими, хто вшановував власним способом по всьому світу.

Відео: наша подруга Дженніфер Дікінсон записала пам’ятні події на місці масового поховання і передала нам копію своїх записів. Ось два уривки з її запису.

Рабин Колесник: молитва “El Malei Rachamim” (אֵל מָלֵא רַחֲמִים, “Боже, сповнений милосердя”)

Марла Раучер Осборн: Пам’ятка для єврейської громади Рогатина

Переклад Наталія Курішко.