Дискусійна панель з питань спадщини і пам’яті у Лондоні

Ми пишаємося тим, що Єврейську спадщину Рогатина запросили взяти участь у дискусійній панелі при Єврейському громадському центрі Північного Лондона (JW3) на тему «Голокост і втрачена присутність єврейської культури в Україні» під час заходу, проведеного за спільного фінансування Українського інституту Лондона та фонду «Українсько-єврейська зустріч». На початку цього тижня я була на цій панелі разом з д-ром Іриною Старовойт з Відділу єврейських студій Українського католицького університету у Львові. Модератором була Маріна Песенті, директорка українського інституту (Лондон). Це була чудова нагода розповісти про нашу роботу в Рогатині і в західній Україні, а особливо послухати думки і застереження інших виступаючих та присутніх.

This article is also available in English.

«Міста живуть довше, ніж мова і традиції їх засновників. [Як мешканці], ми успадковуємо більше, ніж одну історію. Ми є спадкоємцями усіх перетворень місцевих мешканців, суперечливих спогадів і ландшафтів насильства і провини. Адреси, які стали для когось останнім місцем спочинку… громади, яких більше немає… колишні мешканці, яких винищили. Ландшафти травми – це незагоєна рана».

Свою частину виступу я почала цією цитатою з лекції 2016 р., яку виголошувала у Львові моя колега по панелі Др. Старовойт у Центрі міської історії центрально-східної Європи. На основі цього я і продовжила говорити про організацію «Єврейська спадщина Рогатина» і про нашу роботу за останні сім років: від відкопування єврейських могильних плит з доріг, тротуарів і приватних городів у місті, до проектів, націлених на відновлення присутності єврейської пам’яті серед сьогоднішніх мешканців, учнів і освітян в Рогатині. Серед інших тем я згадала і про нашу спільну роботу з новим краєзнавчим музеєм «Опілля», який відкрився в Рогатині минулого місяця. Його експозиція містить невелику, але насичену виставку про довоєнний єврейський Рогатин. Ілюструючи свої слова з десятком слайдів, я донесла до аудиторії розуміння цих проектів, а також окремих локацій, умов і викликів двох єврейських цвинтарів Рогатина та братських могил часів війни. Також показала світлини з минулорічних літніх проектів з прибирання, разом з американськими, українськими і польськими друзями, фото поточних проектів з документування воєнних спогадів і про осіб, які допомагали євреям.

У другій частині своєї презентації я розповіла про проекти зі збереження єврейської спадщини, ініційовані українцями у західній Україні, у м. Рудки, Радехів, Бурштин, Старий Самбір, Львів, для того, щоб пролити світло на тих місцевих активістів, які зазвичай не перебувають у полі зору єврейських нащадків, які проживають за кордоном. Багато з цих українців-активістів у сфері збереження спадщини документують родинні історії та довоєнні будівлі і квартали, які колись належали євреям, а також дбають про уцілілу єврейську спадщину (цвинтарі, масові могили часів війни) у рідних містах. Several of these activists were ушанували у вересні у Львові, за їх важливий внесок у відновлення єврейської пам’яті та збереження спадщини.

Далі Др. Старовойт говорила про проблеми спільної пам’яті у місцях травми і геноциду, наголошуючи на тому, що з часів незалежності в Україні з’явився новий тип відкритості – як в академічних, так і в інтелектуальних колах – для обговорення історичних трагедій у тому, що вона називає «ця країна пам’яті». Вона зазначила, що така відкритість супроводжується проектами відновлення довоєнних єврейських просторів, як наприклад, у Львові, на місці руїн колишньої синагоги «Золота Роза»: це простір пам’яті, який сьогодні запрошує відвідувачів до переосмислення жорстокого «перерваного досвіду» 750-річної єврейської громади Львова. Є й інші приклади таких просторів в Україні. Цитуючи Софію Дяк, директорку Центру міської історії центрально-східної Європи зі Львова, Др. Старовойт зауважила, що такі майданчики повернули Україні «можливість знати», що відбувалося під час нацистської окупації. Др. Старовойт також додала про те, що детальніші розмови серед широкого загалу та нові закордонні публікації про Голодомор (штучний голод, насильно запроваджений сталінським радянським режимом, який вбив мільйони українців на початку 1930-х р.р.) також призвели до кращого розуміння самими українцями того терору, якого зазнали євреї під час Голокосту. На її думку, це формує нову емпатію до «інших» (не українських) жертв. І нарешті Др. Старовойт навела приклади з власної юності, коли вона зростала у радянському Львові, і з теперішнього свого досвіду історикині і освітянки у незалежній Україні, вказавши на позитивні зміни, які вона вбачає сьогодні у доступі до історичних документів і до ресурсів, які виділяються тепер у систему загальної державної освіти (відсилаючись у тому числі і на матеріали підручників, на яких тепер може вчитися її донька-підліток).

Після цього Маріна Песенті оголосила час для питань і висловлення думок, що зайняло практично стільки ж часу, скільки і самі виступи. Далі підходили багато присутніх, щоб познайомитися. Серед них було і декілька друзів і родинних істориків, яких ми знали з попередніх міжнародних конференцій єврейської генеалогії і спадщини, у тому числі і члени Єврейського генеалогічного товариства Великобританії (JGSGB); Майкл Майл з британського фонду з питань єврейської спадщини, а також Гаральд Біндер, Голова ради засновників Львівського Центру міської історії. Було приємно нарешті особисто познайомитися з декількома френдами з Фейсбуку, які слідкували за нашою роботою в Рогатині і потужно підтримували нас у соцмережах.

Крім учасників панелі, на цьому півторагодинному заході було ще близько п’ятдесяти учасників. Всю подію записали на відео, лінк на яке можете знайти далі.

Ми вдячні нашим любим друзям з Українського інституту та Українсько-Єврейської Зустрічі за запрошення і за організацію та залагодження усіх деталей поїздки і проживання в Лондоні. Щиро сподіваємося на наступну зустріч незабаром.

Український інститут Лондона опублікував опис цієї панельної дискусії напередодні події на своєму вебсайті, а також 43-хвилинне відео частини заходу на своєму каналі в Ютуб (перейдіть за зображенням внизу).

Переклад – Світлана Брегман.