This page is also available in English.
Єврейське життя у Галичині та Польщі не складалося лише з релігії, господарства й політики; євреї тут також розвивали багату художню культуру – як класичну, так і сучасну – понад кілька сотень років. Але ХІХ століття було тяжким у Рогатині та регіоні; міжетнічні конфлікти, пандемії та несприятлива погода ускладнили економічну та соціальну ситуацію для усіх у місті. Однак, багато євреїв продовжували прагнути до більшого, а деякі навіть заробляли з театрального мистецтва. Єврейська музика набула релігійної, класичної та популярної форм, і багато жителів Рогатина неодноразово насолоджувались нею.
Зеєв Барабан (ліворуч) у Першій світовій війні. Сімейна колекція сім’ї Глоцер-Барабанів.
Іншим засобом вираження і розваг був ідиський театр [1]. Книга пам’яті Рогатина містить спогади Зеєва Барабана [2, p.159], котрий написав, що Рогатин його молодості перед Першою світовою війною не був здатний підтримувати регулярну аматорську єврейську театральну трупу і залежав у театральних розвагах від нерегулярних подорожніх драматичних труп зі Львова та більших міст. Він згадує:
“Одним з таких випадків, що залишились у моїй пам’яті з дитинства, був той, коли група подорожніх акторів з’явилась на сцені у місті одного вечора у єврейській п’єсі “Дер Выльдер Ментш” (“Дикий чоловік”). Зміст п’єси вислизує з моїх спогадів, однак я дотепер пам’ятаю одну з пісень, що співалися у ній. Це популярна пісня “Цу фан а штайн бін іх ґебоірен, цу гут міх майн маме ґегат” (“Я народився зі скелі чи мама дала життя мені?”)”
Ці рідкісні візити драматичних труп у місто викликали чималий інтерес серед мешканців і ставали захоплюючою подією для них. Навіть бувши дитиною, я не міг пропустити жодної п’єси. Ми отримували наші квитки через мого батька, блаженної пам’яті Реба Якова Барабана, котрий був листоношою, що давало нам можливість отримати квитки”.
Один приклад гостьових драматичних труп: у червні 1913 р. після кар’єри дитячого сценічного актора, 21-річний Ґершон Рот (Джордж Рот) мав власний професійний дебют у ідиському театрі у ролі “Айзікл” (Ісаака) з популярної п’єси “Герцела Меюхас” (“Герцль-аристократ, або Янкель-візник”) Моше Ріхтера у Рогатині.[3] Про цю п’єсу відомо більше, аніж могло очікуватися для твору, що був написаний та виконаний майже втраченою мовою, завдяки величезній праці Зальмена Зільберцвайга Leksikon fun yidishn teater (“Лексикон ідиського театру”), і безперервним перекладацьким проектам у Музеї сімейної історії [3] та інших організаціях. П’єса, написана у 1899 р., мала важкий початок, але до 1903 р. вже показувалась у Львові, найбільшому та найвпливовішому місті у Галичині.
Цифровий проект ідиського театру та їх читач Джозеф Ґельстон зібрали додаткову інформацію про п’єсу, що дала початок професійній кар’єрі Ґершона Рота:
Сценарій п’єси, з 1903 р. [5]
“Назва становить квінтесенцію ідиського театру: грайлива, глузлива і сигналізує зміст, що обертається навколо класового конфлікту і розривом між багатими та бідними. Слово “меюхес”, що свідчить про гордість за свій родовід і походження, одразу говорить, що Реб Герцеле, патріарх, пихатий через своє видатне чи знатне походження.
У цьому довгому записі про Мойше Ріхтера Зильберцвайґ пише, що Ріхтер народився у Янові, Галичині, у 1871 р. у сім’ї строгого Бельзера Гассідіма. Він почав писати ще коли був учнем єшиви, а його перші п’єси були поставлені у відомому ідиському театрі Ґімпеля у Львові близько 1897 року. Він написав “Герцеле меюхес” у 1899 р. у час, коли питання закоханих, які протистоять класовому і соціальному поділом у єврейській громаді, було у всіх на устах. Однак, актори відмовилися виконувати п’єсу, бо вона їм не сподобалася. Не втративши хоробрості, Ріхтер попрямував на захід і його п’єсу поставили у Лондоні, Філадельфії та Нью‑Йорку у 1900 р. У всіх цих місцях назва, здається, змінилася на “Тейбеле” (“Маленька голубка”).
Побачивши, що його п’єса зазнала успіху у США, Ріхтер попрямував назад до Львова, щоб поставити її у ідиському театрі Ґімпеля, де її показували впродовж двох років. У той самий час постановки п’єси показувалися по всій Галичині та у Європі й Південній Америці. Зильберцвайґ розповідає нам, що багато невідомих ідиських акторів стали зірками внаслідок гри у “Реб Герцеле” і у п’єсі, яку Ріхтер встановив як один з провідних драматургів ідиської сцени.
Музика для п’єси була написана композитором Ельє‑Зальменом Яріхворським, а його пісні були надзвичайно популярними. Ряд таких, як “Хаве Лайе ґит шабес”, безсумнівно, розпочали власне життя поза межами п’єси, для якої вона була написана”.
П’єса “Герцль‑аристократ” не загублена; Інтернет архів зберіг скан-копії YIVO повного сценарію на ідиші, опублікованого у Львові і Подгорце у 1903 р. видавцем мовами ідиш та німецькою Ферляґ фон Мунк і Рот. [5]
Цифровий проект ідиського театру також опублікував чудовий набір листівок сцен із п’єси, поставленої у Кракові відразу на початку ХХ століття з такими коментарями:
Ісаак заявляє про свою любов до Тейбеле; листівка з Краківського ідиського театру. [4]
“Цей набір листівок з Кракова є водночас дивовижним і показовим. Видані приблизно у 1902-4 рр., листівки зображають місцевих акторів у сценах з раннього ідиського театру і музичного залу, у комплекті з мальованими декораціями. Кожна листівка містить фотографію театральної замальовки чи сценки і короткий ідиський заголовок чи уривок діалогу (хоча ідиш не писаний звичним івритським алфавітом, а транслітерований, мабуть, щоб зацікавити якнайширшу авдиторію)”.
Хаїм Йоєль втручається з поцілунком. [4]
“Нам також відомо дещо про пісню “Хаве Лайе ґит шабес” завдяки новаторському вченню професора Леонарда Праґера. У статті про лондонський ідиський музичний зал він відтворює текст кількох ідиських партитур з Йоркського собору за участі Вайзенфройндів. Одна з них – це “Хаве Лайе ґит шабес” / “Єва-Лія, добрий Шабат”. Це римована пісня про тягарі, на які наштовхується єврейська жінка, готуючись до сімейної трапези у п’ятницю ввечері. Перші рядки (з перекладом Праґера) такі:
Мазаль тов! Тейбеле – моя наречена! [4]
Дер фрайтікдікер тоґ із а цоре, а плоґ,
Дос вейст єдер, а чад ун а ройх,
Мен арбет міт койєх, нішт цу цузецн ареґе –
Хале бакн хакн, чолнт рукн,
Цупн, штрікн,
Ун дос алтс муз ґешен ін. ейн тоґ
П’ятниця – це біль, чума
Кожен це знає, чад і дим
Ти важко працюєш, жодного відпочинку ані на хвилинку
Печеш хале*, подрібнюєш лайм, кладеш у чолнт
В останню хвилину робиш покупки, в’яжеш
І все це слід зробити за день
[* хале – білий хліб, який їдять на Шабат і єврейських святах; чолнт – тушкована страва, що готувалася перед Шабатом і зберігалась теплою вночі]”
Не дивно, що Зеєв Барабан захопився театром. Він продовжує:
Постановка п’єси “Король Лір” у Рогатині, 1920 р. Джерело: Колекція Джек Фаустів.
“Разом із моїм дорослішанням ці п’єси все більше і більше збурювали мою уяву, і через відносно короткий проміжок часу мої друзі та я організували драматичний гурток у гімназії Отраквістіт, де “зіркою” був той, котрий тепер відомий нам як доктор Цві Зохар і де я появлявся на сцені, граючи на флейті. Гурток функціонував недовго, оскільки незабаром вибухнула Перша світова війна і Рогатин та його молодь були зметені у криваву бурю”.
Перша світова війна принесла у Рогатин багато спустошення. Але війна заледве протривала два роки, як показ п’єси “Король Лір” Шекспіра відбувся у гімназії у Рогатині (якою мовою – невідомо) був презентований єврейською групою лідерства у грудні 1920 р. Книга пам’яті Рогатина містить фото складу акторів [2, p.159], ідентифікуючи його членів (справа наліво, із задньої сторони до передньої) як: Хаїм Друкс, Авраам Туп, Давид Праґе, Фішель Файлєр, невідомий, Ґутфорт, Яків Фойст, Шауль Панхер, Гінде Баум, Това Барабан, доктор Ляйбуш Ялакс, Їцхак Бернштайн, Тунке Горен, Рейзе Ляйтер, Давид Розенштайн, Девора Гойзер.
Зеєв Барабан у 1953 р. Сімейна колекція сім’ї Глоцер-Барабанів.
Знову Барабан:
“Пройшов лише рік після війни, коли знову були зроблені спроби організувати драматичні гуртки серед учнів [Незважаючи на антиєврейську етнічну жорстокість у Галичині], євреї насолоджувалися певною кількістю внутрішньої автономії. Це відбувалося через те, що як українці, так і поляки потребували євреїв на своїй стороні, і це був саме той час, коли “драматичні” групи почали організовуватись у нашому місті. Це було чимось новим серед молоді. Аматорські групи організовувались доктором Б. Златкесом і вони представляли ряд п’єс. Те саме трапилося й серед працівників нашого міста, котрі організували акторські групи, де я представив п’єсу “Дер Байтлер Алц Мільйонер” (“Жебрак як мільйонер”). Ця п’єса була доволі успішною, що призвело до нашого показу п’єси Ґордона “Ґат Ментш унд Тайвел” (“Бог, людина і диявол”). Диявола зіграв мій добрий друг Макс Фульд і він навіть отримав схвальні відгуки від Lemberger Taggeblatte (Львівської газети), що вважала мене хорошим режисером, але знайшла певні недоліки у п’єсі”.
Акторський склад п’єси “Ніч Седера” у Рогатині. [2]
Ця сторінка становить частину серії про єврейську культуру в Рогатині та за його межами.
Переклад Наталія Курішко.
Джерела
[1] Енциклопедія Єврейського наукового інституту про євреїв у Східній Європі: Ідиський театр. [2] Книга пам’яті Рогатина: Громада Рогатина і околиць (Kehilat Rohatyn v’hasviva); ред. М. Аміхай, Девід Стокфіш і Шмуель Барі; Рогатинське об’єднання Ізраїлю, 1962 (івритом). Онлайн версія зображення надана Нью-Йоркською публічною бібліотекою. Онлайн англомовна версія надана JewishGen, погоджена Майклом Дж. Боненом і Донею Ґолд Шварцштайн. [3] Онлайн Музей сімейної історії Стіва Ласки і його новий Музей ідиського театру. [4] Цифровий проект ідиського театру, та їхній проект залучення листівок із Краківського ідиського театру. [5] R’Hertsele meyukhes, oder, Yeḳele bal-agole (“Герцль-аристократ, або Янкель-візник”); Мозес Ріхтер; Ферляґ фон Мунк і Рот; Львів і Подгорце; 1903 р., цифрова копія у Інтернет архіві, 2004-Y-1882.1.