«Яхад – ін Унум» Інтерв’ю з Свідками Голокосту в Рогатині
Свідок #: YIU/2093U, жінка, народилася 1934 року
«Яхад» поїздка #: 45UK, записано 10 червня 2016 року
Довжина запису: 00:28:35
Мови: українська, французька
І = Інтерв’юер, С = Свідок
[0:00:17] С: А ви знаєте, я не буду брехати і не буду правди казати, бо тому що мої документи всі попалили, і вона мене записала 35-34ого, а я чуюсі по роках, що я маю, може, 82 або 3, ви розумієте? То всьо попалили, не було нічого.
[0:01:03] І: А де Ви народились?
[0:01:05] С: Я народилась в Рогатині, я мала10 років, як мене мама, знаєте, в нас всіх людей отак в гетто, в гетто всіх пхали, тоді якраз то був місяць березень, розумієте, і тоді мама мого батька в першу очередь, урядовців в першу очередь били. Під церквою, всіх урядовців. Я сі лишила з мамою, потому мама шось придумала, шось мене вивела в дорогу, а сама до гєтта пішла, і мене живу лишили, а маму забили.
[0:02:40] І: А Ви єврейка?
[0:02:42] С: Так. Я єврейка була, а тепер я вам не буду казати, бо тому шо, як я віддавалася, знаєте, мене брав українець, то я мусила стати українкою, знаєте. Я єврейка була, я тільки одна була в мами. Мене просто заставили, щоби була українка, бо були би вбили. Тато мій називався Файвін, а мама Амалія.
[0:03:42] І: І ким вони були? Де тато працював?
[0:03:44] С: А тато працював – видавав квитанції на дерево, стратив руку був на війні. Тут навіть була контора, пам’ятаю. Не були ми, як то каже, багачі, просто тато видавав квитанції на дерево, як хати ставлять, знаєте, ну а мама – на господарці. А мама називалася Амалія.
[0:04:18] І: А тато?
[0:04:19] С: А тато Файвін. А писалася Райс. Райс.
[0:04:52] І: А мама, а мама? А мама не працювала?
[0:04:54] С: Нє, не працювала
[0:05:01] І: А ви жили в центрі Рогатина?
[0:05:08] С: Ми в цю хату. Бо ще вона була не зрихтована, бо тато ще на дерево заробляв, ми жили, знаєте, де, в нас тут така, ви не знаєте, де, в нас тут така капличка біля Святого Духа, і ми там жили.
[0:05:28] І: Там в вас хата була?
[0:05:29] С: То була не наша хата. Ми просто там квартирували, заки ми собі ту поставили, знаєте. А потому, як прийшло, як наступали німці, як оточили Рогатин, то ніхто не мав тікати, ніхто не мав тікати, ніхто – всі до купи, всі до купи. Потому пішла за своєю мамою шукати, то вже трупи лежали по гостинци, кров текла. Місяць березень був, мами вже моєї не були. Мене мати відіслала, каже: «Іди, доню, туда». Там була така учителька, що мене учила, учила мене у школі. Я вже мала десять років. Від села до села я ходила-ходила, від села до села, чотири оті обійшла, і се оте, яка година – шоста, сьома, і все отак до плота, до плота підпералася і все шукала, де я мала переночувати.
[0:08:48] І: А Ви, прошу пані, а в гетто Ви жили?
[0:08:54] С: Якраз зачало робитися гетто, не досить рано, всіх-всіх зганяли в гетто. Як всіх зганяли в гетто, якось ше мама мене випхала в дорогу. І казала:»Я зараз булу йшла за тобою». І мама так і не дійшла. Досить шо: мене взяв один господар, то було село Заланів, він мав тільки одного хлопця, і він мене взяв, то ше були німці, але вони мене вже не чіпали, мене не чіпали і він взяв мене за свою.
[0:10:42] І: А от коли Ви повернулися, от Ви кажете, що там було багато побитих людей, це в гетто було, да?
[0:10:50] С: Так.
[0:10:51] І: А коли це Ви повернулись?
[0:10:53] С: Отут така улиця, я тако пішла, там в одної переночувала. А одної вчительки. І вже перестали стріляти, і я пішла рано дивитися за мамою, трупи лежали по гостинци (?), мами своєї не впізнала.
[0:11:13] І: А де, це коли було, коли мама Вас відправила, а Ви потім ще повернулись назад?
[0:11:20] С: Потім я повернулася, коли перестали стріляти, бо то всьо вночі було, а рано вже перестали стріляти, і я тоді пішла шукати за мамою. А мами вже не було.
[0:12:11] І: А оце що забиті тіла були, то було в самому гетто? В самому гетто чи поза гетто лежали ті забиті?
[0:12:22] С: Та вони лежали і по дорозі, і всюди-всюда, куда хто втікав. А діти, викопали були таку яму, діти кидали просто живі,
[0:12:49] І: А гетто було огорожене?
[0:12:50] С: Не було огорожене, вони всі стояли рядом, бо їх було багато, всі стояли рядом і ніхто не міг втікнути, бо їх стріляли та й всьо. Отут близько було гетто, отут такий ринок є і там було. Ніхто не міг втікнути, бо вони стріляли, вони стріляли. Отут так «Певх», отут «Певх». А потому то всьо збирали і або під поїзди кидали, ще живі люди. Під поїзди кидали.
[0:13:55] І: А от ще таке питання. От Ваша мама сказала, щоб Ви йшли по дорозі, вона знала, що вже будуть стріляти?
[0:14:03] С: Так. Була чутка
[0:14:06] І: А в гетто тільки почали збирати людей чи вже ви жили в гетто раніше?
[0:14:12] С: Зі всіх хатів збирали і кидали в гетто, зі всіх хатів. Ми ще жили в хаті, зі всіх хатів, отак, як я тут живу, приходили: «В гетто».
[0:14:25] І: І ви також жили в гетто?
[0:14:28] С: Так, але я ше, ше мене мама втримала, шо ше тільки збирали, і мене мама туда ше.
[0:14:38] І: Тобто Ви в гетто не жили.
[0:14:40] С: Я не жила, бо мене мама витягнула звідтам, а маму…
[0:14:45] І:: А шо, як зробили гетто, то зразу і стріляли?
[0:14:48] С: Так, зразу стріляли, куда виділи, або в гетті, або на гостинци, всюди.
[0:16:11] І: А хто до вас прийшов і сказав, що вам треба йти до гетта?
[0:16:18] С: Хто сказав?
[0:16:19] І: Німці прийшли чи поліцаї?
[0:16:21] С: Ніхто не казав, вони всі разом і всіх загнали з хатів
[0:16:28] І: Але хтось сказав?
[0:16:30] С: Ніхто нічого не казав. Там був один такий Гітлєр. Гітлєр – старшина був, каже: «Юден гераус, обман бляйб». Межи євреями якби мав бути ше якийсь Обман, старший. Ніхто не казав, вони просто так – день, ніч, захопили всьо.
[0:17:00] І: Ну а як, от хто виганяв вас з хати, шоби йти туди в гетта?
[0:17:04] С: Ну та німці, ну як, та німці. От просто так прийшли, ото за барки і всьо: «Пішла, пішла»..
[0:17:26] І: А ще до того, як Ви жили в себе і ще не було гетта, ви носили якісь ознаки, що Ви єврейка, що Ви жирівка, носили якісь знаки?
[0:17:36] С: Ніяких ми знаків не носили. Вони навіть потрафляли тих бити, шо навіть я піду, а він мене візьме. Він мене переховав. Раз і вже нема, всьо. Не можна було, переховувати не можна було нікого.
[0:17:57] І: Ну а звідки було вони знали, що Ви – єврейка? Звідки вони це знали?
[0:18:01] С: Ну то я вам вже не скажу, бо то я вам вже не скажу. Ви знаєте, багато євреїв сі виховали і ві Львові, і в Франківську, і всюди. А в нас нема так, в нас тільки я лишиласі, і ше в якімось-то селі. Нас тут нема.
[0:18:47] І: А от Ви прийшли, побачили ті тіла, і шо потім Ви стали робити?
[0:18:52] С: Шо я побачила?
[0:18:53] І: Ну як Ви прийшли в гетто, почали шукати маму, мами нема, Ви побачили – ці лежать мертві, і шо Ви почали робити?
[0:19:01] С: Та нічого. Нікого не було вже, вони просто звожували все, німців не було, а звожували були якісь
[0:19:11] І: Якісь люди? Забирали тіла ті?
[0:19:13] С: Так, так.
[0:19:14] І: А Ви що стали робити?
[0:19:16] С: Я – шо стала робити, я далі пішла по селах, ходила, від села до села. Шукати, не знаю, кого шукати я мала. Щоб я десь прожила.
[0:19:48] І: а Ви бачили, що ці люди збирали мертвих, вони їх на підводи складали і десь везли чи як?
[0:19:54] С: Та десь везли, кидали, чи на позди кудись везли – кидали, отут.
[0:20:03] І: Спочатку на підводи, так?
[0:20:06] С: Отут в нас така сі називає Червона гора. Там є цвинтар, там є яма викопана і там возили люди. Але наші люди, не знаю, шо то вони там придумали, і там хатів понаставляли, на ту Червону гору. Там крови повно.
[0:21:02] І: А Ви цю яму бачили?
[0:21:04] С: Нє. Я тої ями не бачила, яма вже засипана була, як мене туди везли на цвинтар подивитися. Бо тут приїжджали одні євреї, поставили пам’ятник.
[0:21:21] І: Але це вже після війни?
[0:21:29] С: Все приїжджали, один приїжджав все. Та то було, одним словом сказати, стратегія. То було стратегія.
[0:21:47] І: А от потім, коли Ви йшли з села в село, і шукали, де би залишитися, то Ви прийшли в оце село – Заланів, та? І там Вас прийняли.
[0:21:58] С: І там мене взяли за свою. Їх вже нема, вони вже повмирали. І я там віддалася.
[0:22:14] І: І Ви там в Заланові жили до кінця окупації, доки німці пішли?
[0:22:18] С: Я там віддалася за одного інваліда, шоби отак..
[0:22:24] І: Але Ви кажете, що Вам тоді 10 років було. То Ви там довго були?
[0:22:27] С: Мені було 10 років, а кілько я вже, як я сі віддавала, то, може, мала ше 5 чи кілько.
[0:22:35] І: То Ви там довго в тому Заланові жили?
[0:22:38] С: Так, Більше ніде я не було, но вже там.
[0:22:51] І: А коли Ви жили там в Заланові, німці приходили, шукали євреїв?
[0:22:57] С: То вже не шукали. Як я вже прийшла, то німці ше так були по болонях, по болонях, ше стояли бригадами, були ше, але..
[0:23:08] І: Але Вас не чіпали.
[0:23:11] С: Нє, мене не чіпали. Ше були німці, були.
[0:23:26] І: А Ви пам’ятаєте, як звали ту сім’ю, що Вас прийняла там?
[0:23:31] С: Пам’ятаю.
[0:23:32] І: Як?
[0:23:33] С: Попик. Попик Василь батько мій був, а Попик Марія була моя, ну я цьотка просто казала. Попик Василь і Попик Марія. Вони вже повмирали, їх нема давно.
[0:23:51] І: Вони з Вами добре поводились?
[0:23:53] С: Так. Маю знимку.
[0:24:01] І: А що з татом сталось?
[0:24:03] С: Ну та з татом, я вам сказала, що тато, в першу акцію, то так називалося, всіх урядовців під церкву брали і там розстрілювали, що тата я вже не мала.
[0:24:39] І: А коли тата забили, Ви де були в цей час?
[0:24:45] С: Пані моя дорогонька, ви знаєте, шо я не можу сказати, де я була і мама була, котрий рік, котрий що, бо я не пам’ятаю. Досить, що я 10 років мала, ходила до школи, і вірш говорила, пам’ятаю, «На панщині пшеницю жала» Тараса Шевченка, співала «Реве та стогне», така я вже була дівчинка нічого. Так пішло і пішло.
[0:25:46] І: А коли тата розстріляли, то зайшли до хати і його забрали?
[0:25:51] С: Зайшли. До хати. Забирали. Всіх урядовців забирали під церкву. І там всіх під церквою повистрілювали.
[0:27:00] І: Ще трошки. Скажіть, а як за татом прийшли, Ви були в хаті, вдома були? І хто прийшов за ним, Ви бачили хто це був?
[0:27:09] С: Ну та хто був, якийсь був німець. Якийсь був обман, якийсь був старший.
[0:27:15] І: Один?
[0:27:17] С: Так. Забрав та й всьо.
[0:27:29] І: А розстріляли, Ви кажете, забили, там біля церкви, там якась яма була?
[0:27:35] С: Ні, ні, там під церквою під мур всіх, під мур всіх і там розстріляли.
[0:27:40] І: А потім де поховали?
[0:27:42] С: А потім забирали. Я вже не знаю. Я вже не знаю.
[0:28:06] І: Ми Вам дуже дякуємо.
[0:28:07] С: Та нема за шо.
[0:28:08] І: Можна, щоб то,що Ви нам розказали, щоб ми іншим людям розказували? Студентам, історикам
[0:28:13] С: Та добре, та я не маю проти. Бачите, яка я побіджена, бачите, во маю сина інваліда.
Транскрипція: Марта Панас-Беспалова
Текст © 2016 року «Яхад – ін Унум».
«Єврейська спадщина Рогатина» висловлює вдячність за поточну діяльність у галузі дослідження та документації «Яхад – ін Унум» та за щедрість передачі цих свідчень зі своєї колекції для підтримки нашої роботи в Рогатині. Щоб дізнатися більше про «Яхад» та підтримати їхню роботу, відвідайте:
http://www.yahadinunum.org/
http://yahadmap.org/