Місця і шляхи депортації євреїв часів Другої світової війни

This page is also available in English.

Вступ

Декілька тисяч євреїв з Рогатина і з десятка навколишніх міст і сіл розстріляли в Рогатині у 1942 і 1943 р.р., закопавши потім у братських могилах. Між цими двома подіями «Голокосту від куль», ще майже дві тисячі євреїв депортували з Рогатина двома потягами у 1942 р. до табору смерті біля Белжеца, де їх стратили у газових камерах, а тоді закопали у величезних братських могилах з майже ще півмільйона інших жертв. Нацистська влада не вела обліку осіб, убитих у таборі. Починаючи з кінця 1942 р. і далі до літа 1943 р., вони викопували тіла і кремували їх, перемелюючи кістки перед перепохованням. Потім на цьому місці збудували ферму, щоб приховати сліди. У липні 1944 р., перед наступом Червоної армії у цьому регіоні, на потяг з амуніцією на території табірної станції впала радянська авіабомба, яка зруйнувала і саму станцію, і усі документи, які там зберігалися. Через відсутність даних практично цілком замовчуваною залишилася історія про цю сторінку Голокосту в Рогатині і Галичині, але численні дослідження останніх кількох десятиліть виявили деяку втрачену інформацію, яку вийшло скласти у цілісну картину про табір смерті та походження його жертв.

Рогатинський залізничний вокзал на початку ХХ століття. Джерело: Колекція Пьотра Левіцкі.

Залізничний вокзал в Рогатині (який сьогодні рідко обслуговує пасажирів) – це місце пам’яті Голокосту, так само, як і табір смерті Белжець (сьогодні – музей і меморіал). Місця розташування цих об’єктів перелічені з посиланнями далі. Для багатьох нащадків місцевих євреїв, які втратили своїх близьких під час депортацій 1942 р., шлях, яким їх родичі прямували на смерть, також має особливе пам’ятне значення. Імовірна колія часів війни, яка сполучала Рогатин і Белжець, детально позначена на карті внизу цієї сторінки.

Протягом 1942 р. облави в рогатинському ґетто зрештою закінчувалися смертельно. Євреям вдалося виживати, лише переховуючись від облав, тож вони не могли бачити, що відбувалося під час та після цих акцій. Щодо етапування з Рогатина, нам невідомо про жоден випадок, коли дорогою із запечатаних вагонів комусь вдалося втекти і вижити, а приїзд з Рогатина до табору у Белжеці означав вірну загибель. Більшість інформації про ці місця спадщини походить з повоєнної наукової історіографії, особливо з монографії покійного Роберта Кувалека «Табір смерті у Белжеці» (2016), з додатковою і оновленою інформацією від Еви Копер з Меморіального музею у Белжеці. Об’єктивні історії доповнені обмеженою інформацією у Книзі пам’яті Рогатина та інших спогадах, а також у відеозаписах свідчень від врятованих євреїв та очевидців-українців, хоча практично усі згадки про вивезення відомі вже з других вуст, у кращому випадку, і часто вони суперечливі. Наші джерела наведені на наших сторінках про історію та наших сторінках про джерела для детальнішого вивчення теми.

Читати хронологію подій Голокосту в Рогатині
Читати про історію етапування з Рогатина до Белжеця (у процесі)
Читати резюме спогадів євреїв та інших осіб з Рогатина часів війни

Ця стаття – це частина із серії про єврейську спадщину Рогатина на цьому вебсайті. Щоб дізнатися більше про Рогатинський залізничний вокзал у ширшому контексті єврейської спадщини у місті і регіоні, дивіться цю сучасну інтерактивну карту місць спадщини.

Залізничний вокзал в Рогатині

Рогатинський залізничний вокзал під час Першої світової війни. Джерело: Колекція Пьотра Левіцкі.

У Рогатині залізниця і сама будівля вокзалу у південному напрямку від центру міста були ще понад 125 років тому. Тоді потяги були важливим транспортним засобом, які спершу сполучали Рогатин із залізницею Австрійської імперії (у тому числі з Лємбергом/ Львувом/ Львовом, Віднем і Будапештом), а потім і з містами новоствореної незалежної Польщі (в т.ч. з Варшавою і Вільнюсом). Вже після Другої світової війни забезпечувалося сполучення з різними точками Радянського Союзу (в т.ч. Київ, Мінськ і Москва).

Рогатин був найбільшою проміжною станцією на східно-західному напрямку, який сполучав Ходорів (раніше – Chodorów) з Бережанами (раніше – Brzeżany). Історична карта регіону не має позначеної залізничної колії в Рогатині станом на 1880 р. Північно-південна лінія через Ходорів прилягає до східної гілки, яка закінчується через 2 км від Ходорівського вокзалу. Але вже у 1893 р. на іншій карті позначено завершену залізничну колію через Рогатин, а також і будівлю тутешнього вокзалу. Через те, що карта 1893 р. базується на даних геологічної розвідки, на ній також показано, як залізнична колія оминає особливості ландшафту.

Залізнична колія, яка пролягала через Рогатин, з’явилася на
картах регіону у період між 1880 і 1893 р.р.

Топографічні особливості регіону також зумовили, як саме лінія зі сходу на захід перетинала чи обходила існуючі містечка і села, коли наприкінці ХІХ століття колію лише прокладали. Сьогодні, колія, яка веде з Бережан до Ходорова, проходить через Приозерне (колишні Псари), оминає більшість сіл цього району, а тоді перестрибує на південь до Рогатина. Далі на схід колія мчить через Путятинці, ближче до Пукова, тоді повертає на північ через Лопушню, з зупинкою у Підвисокому, а потім повертає знову на схід, поміж декількома селами, і далі на північ через Потутори до головного вокзалу Бережан. Багато людей у цьому районі, навіть ще у ХІХ столітті, вочевидь були знайомі з усіма цими населеними пунктами.

Залізниця повсякчас була важливим військовим активом усіх армій під час Першої світової війни. Важливо було заблокувати доступ до залізничних перевезень для своїх супротивників, тож і колія, і вокзал в Рогатині були заплановані на знищення, як і все місто загалом. Фотографи, які працювали під час Великої війни, були вражені масштабом руйнувань. Рогатин фотографували неодноразово, адже східний фронт тут проходив декілька разів, а відступаючі армії безжально палили місто при відступі. Після того, як Рогатин переходив під різну владу у 1914 і 1915 р.р., фронт застряг десь між Рогатином і Тернополем, а війська Центральних держав окопалися неподалік. Так, вони зафіксували руйнування Рогатина у 1916 р. для свого керівництва у Відні і Берліні. Знищена будівля вокзалу була одним із найстрашніших задокументованих видовищ.

Руйнування будівлі залізничного вокзалу в Рогатині під час Першої світової війни. Джерело знімку невідоме.

Після Першої світової війни, як і інші важливі інфраструктурні елементи в Рогатині, колія і вокзал були відремонтовані, а Рогатин знову отримав сполучення з Європою, через систему залізниці Польської республіки. У міжвоєнний період (1918~1939) невеликий сквер біля залізничного переїзду і головна північно-східна дорога були улюбленим місцем прогулянок для пар і молоді, де вони фотографувалися, тож чимало нащадків місцевих євреїв мають давні фото своїх родичів саме з цього парку. Залізнична колія і вокзал в Рогатині вже функціонували п’ятдесят років, коли на Польщу у 1939 р. напала Радянська армія, і почалася Друга світова війна.

Коли Німеччина зрадила Радянський Союз у червні 1941 р. і напала на Радянську армію, радянська влада втекла з Рогатина. На початку липня місто увійшло до складу німецького Генерал-Губернаторства. Нова німецька влада змусила зібратися єврейським хлопцям і перетягувати важкі боєприпаси, у тому числі бойові патрони, які під час відступу покинула на залізничному вокзалі Радянська армія.

Депортації євреїв з Рогатина і довколишніх міст під час війни

Обставини і події, які стали частиною Голокосту в Рогатині , настали відразу після приходу німецької армії у 1941 р. У серпні у західній частині міста було створено ґетто, куди насилу переселили і де ув’язнили усіх євреїв з Рогатина. Наприкінці 1941 р. євреїв із сіл Черче (Czercze), Потік (Potok), Бабинці (Babińce), Залип’я (Zalipie) і Підкамінь (Podkamień) також змусили перебратися до рогатинського ґетто. Більшість євреїв у ґетто, понад три тисячі чоловіків, жінок і дітей, оточили, погнали колонами на місце страти і розстріляли 20 березня 1942 р., а тоді скинули до братських могил, які перед тим викопали на місці страти у полі, на південно-східній околиці міста.

Опісля, становище для тих кількасот євреїв, які залишилися в ґетто, стало нестерпним. У травні 1942 р. сотні євреїв з Княгиничів (Knihynicze) силою зігнали до рогатинського ґетто. Хвороби і голод підкосили і забрали багато з ув’язнених. А тоді почалися примусові вивезення до Белжеця.

Оголошення для українців і поляків про негайне вивезення євреїв з Перемишля у липні 1942 р. Джерело: Яд Вашем.

Основною частиною німецького плану винищити усіх євреїв в окупованій Польщі, була так звана Операція Рейнхард, якою керували два підрозділи: СС і управління поліції, які створили цілу інфраструктуру для перевезення євреїв, переважно залізницею, з ґетто до спеціально збудованих центрів убивств, де були облаштовані для цього газові камери. Більшість заходів Операції Рейнхард здійснювалася таємно, без оприлюднених наказів, подалі від великих населених пунктів, і з фальсифікованими описами, документацією, тощо, щоб зменшити масову істерію серед жертв. Наприклад, у публічних оголошеннях про накази про вивезення німецька влада подавала це як «переселення євреїв», але без вказування конкретного напрямку. В оголошеннях також погрожували розстрілом, якщо українці чи поляки втручатимуться в облави, або спробують допомогти євреям, чи будуть чинити мародерства їх майна. Євреям дозволялося взяти з собою трохи особистих речей, у тому числі гроші і цінні речі, що ще більше завуальовувало справжнє призначення подорожі на потягах.

Євреїв у Любліні силою садять у вагони до Белжеця. Джерело: Яд Вашем.

Табір смерті Белжець був кінцевою зупинкою для ешелонів з ґетто з південного регіону Генерал-Губернаторства, зокрема Дистрикту Галіція (колишня східна Галичина), де знаходився і Рогатин, і з пересильних ґетто на південний схід від Любліна. Белжець знаходився на основному залізничному шляху Львів-Люблін, який сполучався з боковими коліями у підпорядкуванні німецької залізниці Остбан, яку вилучили від Польської національної залізниці, та яка увійшла до складу Deutsche Reichsbahn (Німецькою національної залізниці).

Депортації з Рогатина були типовими для процесу Операції Рейнхард. Гестапо або інші підрозділи озброєної поліції заходили в ґетто і чинили облави на ув’язнених там мешканців, вантажили їх для етапування, обшукували їх будинки, і розстрілювали усіх, хто намагався утекти або не виконував накази. Далі зібраних бранців гнали під конвоєм у колонах або вивозили на вантажівках до місцевого залізничного вокзалу, запаковували у товарні вагони або у вагони для худоби, без харчів чи води, закривши їх наглухо, залишаючи лише невеликі отвори для вентиляції. Менші поїзди з депортованими причіпляли до вагонів з інших міст, формуючи великі зчеплені ешелони. Такі поїзди з переселенцями мали нижчу пріоритетність руху, порівняно з перевезенням товарів і військової амуніції, тож нерідко сам транзит затримувався надовго. Поранення і розстріли під час завантаження у вагони, а також чимало смертей від удушення у дорозі – такі були втрати ще на етапі транспортування. Один німецький очевидець зазначив, що на одному з великих потягів із львівського ґетто не доїхало до Белжеця понад 20% полонених.

У рамках цих процесів з Рогатина було здійснено дві такі депортації. Перша:

Вид на колію на рогатинському вокзалі у Ходорівському напрямку. Фото © 2016 RJH.

21 вересня 1942 р.: Під час облави в рогатинському ґетто під ретельним контролем гестапо було піймано біля 800 євреїв, більшість з Рогатина і Княгиничів, і повантажено у вагони на вокзалі. До них довантажили і інших, відловлених і привезених після одночасних акцій у м. Бурштин (Bursztyn), Букачівці (Bukaczowce) і Більшівці (Bołszowce). В результаті, разом назбирали біля 1300 осіб, плюс ще кількасот застрелили під час облав і на вокзалах. Того ж дня повідловлювали ще більше людей, що склало ще біля 3700 жертв, яких звезли з ґетто з інших містечок в регіоні: Бережани (Brzeżany), Підгайці (Podhajce), Козьова (Kozowa) і Нараїв (Narajów). З цього етапування не залишилося живими нікого, але деяким поодиноким євреям вдалося сховатися і врятуватися під час облави в рогатинському ґетто.

У жовтні решта євреїв, яким вдалося врятуватися у ґетто в м. Бурштин, Букачівці і Більшівці, перемістили до ґетто в Рогатині. Площу самого ґетто значно зменшили, а ув’язненим доводилося тиснутися ще щільніше, внаслідок чого з’явилося ще більше проблем з санітарією і хворобами. Вивезення з інших ґетто з регіону тривали, у тому числі із сусідніх містечок Бережани (04 грудня, понад 1000 жертв) і Перемишляни (Przemyślany, 05 грудня, бл. 3000 жертв). Невдовзі відбулася і друга масова облава і вивезення євреїв з Рогатина до Белжеця:

Excerpt from a wartime German railway map

Уривок з німецької залізничної карти часів війни з окупованого Генерал-Губернаторства. Рогатин знаходиться на лінії №534p між Ходоровом і Підвисоким. Джерело: Картографічна база даних польської національної залізниці.

08 грудня 1942 р.: Гестапо та інша поліція знову увійшли в ґетто в Рогатині зі зброєю і обшукали усі будинки, зібравши багатьох євреїв і розстрілявши не менше. Полонених знову зігнали або вивезли вантажівками на залізничний вокзал в Рогатині і запакували у товарні вагони або в коровники, біля 1400-1500 жертв усього, і відправили до Белжеця. І знову врятуватися не вдалося нікому, але декільком євреям все ж вдалося сховатися і вижити під час облави у рогатинському ґетто.

Усі вивезення до Белжеця закінчилися через два дні. 15 грудня німецька влада заборонила усі поїзди у Генерал-Губернаторстві, крім воєнних ешелонів Вермахта (на підтримку Сталінградської битви), і також через те, що братські могили у Белжеці були на повному завантаженні. Крім дат і приблизної кількості жертв, з наявних документальних даних про ці два ешелони з Рогатина до таборів смерті більше невідомо нічого.

Припинення вивезень не означало припинення убивств в Рогатині. Після наступного скорочення площі ґетто, на початку червня 1943 р. його взагалі спустошили під час масової облави і убивств у віддаленій промисловій зоні з північного краю Рогатина. Саме ґетто практично зрівняли з землею вогнем і вибухівкою. Ті поодинокі врятовані євреї або втекли в ліси, або сховалися у будинках і стайнях у регіоні. Німецька влада контролювала Рогатин ще цілий рік.

Дорога до Белжеця і забуття

Складна система залізничних шляхів навколо Львова у 1920-х р.р. Джерело: WIG.

Польські регіональні карти 1920-1930 р.р. позначають імовірний залізничний шлях, яким слідували ешелони у 1942 р. з Рогатина і сусідніх містечок. Від маршруту були можливі певні відхилення, в районі Лємберга/Львува/Львова, наприклад, щоб зсадити сильних працездатних єврейських чоловіків на станції Клепарів (Kleparów) для роботи на фабриках у таборі примусових робіт Яновська. Невідомо, чи вдалося комусь з євреїв з Рогатина зійти тут з цих ешелонів.

21 вересня євреїв з Бурштина мали б привезти вантажівками до Рогатина або Букачівців (найближчі залізничні станції). Букачівських євреїв, мабуть, також вивезли до Рогатина на вантажівках, або ж потягами до Ходорова, щоб посадити на машини до Рогатина. Євреїв з Більшівців під час тієї самої хвилі вивезень, імовірно доставили вантажівками до Рогатина, або ж потягом до Рогатина (через Лопушну) або до Ходорова (через Галич). Більша партія (з Бережан, Підгайців, Козьови і Нараєва) того ж дня могла б бути доставлена окремо, або ж разом з рогатинським поїздом на будь-якій з декількох станцій, або з північного, або з південного напрямків. Вивезення з Рогатина 8 грудня імовірно здійснювалося прямим залізничним маршрутом.

Закинута колія, яка йде з півдня до місця табору у Белжеці. Фото © 2019 RJH.

Шлях з Рогатина до Белжеця залізницею складав біля 160 км. Зважаючи на низьку пріоритетність руху цих ешелонів та невідомі деталі подорожі, час в дорозі міг складати від одного до декількох днів. Середній час етапування до Белжеця з різних місць складав чотири дні, а депортовані не мали можливості виходити з вагонів взагалі. Як видно з поданої тут карти, найімовірніший маршрут з Рогатина спочатку пролягав на захід до Ходорова, далі на північ через села з західного боку Бібрки (Bóbrka), наближаючись до Львова з південного сходу і об’їжджаючи місто за годинниковою стрілкою до основного пункту пересадки на станції Клепарів з західного боку від центру міста.

Зі Львова колія вела далі горбистими полями на північ, тоді – на північний захід через станції на околицях Куликова (Kulików) і Жовкви (Żółkiew), а тоді на Раву-Руську (Rawa Ruska), біля історичного кордону між Австрійською Галіцією і російською Польщею. Ешелони з ув’язненими могли тримати на будь-якій з цих станцій, щоб пропускати інші ешелони. З Рави-Руської вже залишалася невеликий відрізок бл. 25 км з Дистрикту Галіція через села до станції у містечку Белжець, а далі знову у південному напрямку на окремій гілці, довжиною півкілометра, до станції зі з’їздами у самому таборі.

Початок залізничного маршруту для примусового вивезення населення з Рогатина до Белжеця у 1942 р. Щоб подивитися на повний маршрут на інтерактивній карті, натисніть на зображення вгорі. Карту можна масштабувати, щоб відслідкувати маршрут у деталях. У верхньому правому кутку вікна можна рухати повзунком, щоб переглянути супутниковий знімок внизу. Збірне зображення і карта © 2019 RJH.

Меморіал у Белжеці, на території колишнього концтабору. Фото © 2019 RJH.

Євреїв, які прибували до Белжеця, змушували вважати, що це пересильний табір, де слід провести дезінфекцію, після чого їх відправлять до трудових таборів. Будь-які контакти між депортованими і місцевими мешканцями були суворо заборонені. Охоронці з числа СС і табірної варти відкривали двері вагонів на боковій гілці і змушували євреїв швидко звільняти вагони, били їх і гнали далі. Охоронці і інші ув’язнені євреї зганяли полонених у бараки-роздягальні (чоловіків в один, жінок і дітей в інший). Далі роздягнених жінок проганяли через бараки, де їх остригали інші ув’язнені євреї. По кожному кроку полонених скеровували вказівники і інші в’язні, де оманлива інформація і процеси спеціально були націлені на те, щоб ті зберігали спокій протягом усього процесу «дезінфекції». І нарешті полонених батогами і багнетами охоронці та есесівці заганяли коридорами у газові камери, де їх убивали, пускаючи біля 20 хвилин концентровані викидні гази дизельного двигуна, наприклад, чадний газ або вуглекислий газ.

Коли відчиняли ворота газових камер, в’язні-євреї довгими гаками витягували тіла і відкривали трупам рот. Це робили для того, щоб повитягувати золоті зуби, і обшукати усі отвори в тілі, де могли ховатися цінні речі. Далі трупи перетягували у глибокі ями біля газових камер і напаковували ці братські могили до повного. Після цього їх поливали бензином або іншими займистими рідинами і підпалювали. Увесь процес зазвичай займав 2-3 години, від моменту відкриття дверей вагонів до скидання трупів у братські могили. Окрема група з кількох десятків єврейських в’язнів сортувала речі депортованих: окремо готівку, цінні метали і ювелірні вироби, і навіть такі особисті речі як дзеркала, гребінці, зубні щітки і ложки. Усе це інвентаризувалося і відправлялося на склади (гроші і ювелірні вироби відсилалися до Рейхсбанку у Берліні).

Пам’ятний знак на вшанування депортації з Рогатина у вересні 1942 р. Фото © 2019 RJH.

Після перших спроб і удосконалень, при максимальному завантаженні табір смерті Белжець міг убивати до 10 000 євреїв на день. Таємність цих операцій під час війни і відсутність будь-яких збережених документів ускладнює точну оцінку загального числа жертв, навіть сьогодні. Перехоплена закодована телеграма, яку надіслав командувач мережі перевезень Операції Рейнхард, майор СС Германн Гефль Адольфу Айхману і начальнику німецької поліції безпеки 11 січня 1943 р., вказувала, що кількість євреїв, яких перевезли залізницею до Белжеця у 1942 р., склала 434 508. Післявоєнні дослідження свідчать, що цифри Німецької залізниці щодо кількості депортованих на потягах Голокосту базувалася на поверхневих підрахунках під час завантаження у вагони на станціях у ґетто, тож точність Гефля не мала під собою підтвердження. Втім, дослідження 2016 р. підтверджує загальну цифру, яка недалека від даних Гефля, враховуючи при цьому, що імовірно ще не додані цифри про додаткові ешелони, і вочевидь, їх ми так ніколи і не дізнаємося.

До кінця війни не залишилося майже жодного сліду від табору, його споруд і машини убивств, тим більше про майже пів мільйона його жертв. Улітку 1942 р. наказ Гайнріха Гіммлера усунути будь-які докази звірств на об’єктах масового убивства поширювався і на табори смерті Операції Рейнхард. Масові поховання у Белжеці вже склали проблему для німецької влади, оскільки наявних ям не вистачало для тієї величезної кількості трупів, які отримували у процесі убивств, що досягло своєї кульмінації у серпні. У теплі місяці літа і осені страшенний сморід від розкладеної плоті заповнював усю територію табору і прилеглого міста. У листопаді було прийнято рішення спалити трупи. Були збудовані спеціальні стійки, зі шпал і рельс з міської залізничної станції. Тіла викопували екскаватором і перевозили до тих стійок, де їх спалювали, імовірно за допомогою солярки. Вогонь палав без упину, день і ніч, цілу зиму і аж до березня 1943 р., залишивши по собі серед місцевих мешканців довгу пам’ять про дим і жахливий сморід. Залишки кісток перемелювали зернодробилкою, а перемелений порошок і попіл перепоховали у братських могилах. Німецьке командування вочевидь вважало, що спалено усі трупи, але археологічні розкопки наприкінці 1990-х р.р. таки знайшли ще людські рештки на дні однієї з ям.

Символічна епітафія з іменами загиблих у ніші огела на меморіалі в Белжеці. Фото © 2019 RJH.

Завершивши кремацію, СС ліквідувало і замаскувало табір, демонтувавши споруди і насадивши дерева. Документи також було знищено – перед відступом німецьких військових і поліції. Аби не допустити, щоб місцеві мешканці розкопували ділянку табору у пошуках цінних речей, СС повернулося і встановило охорону території. На місці табору було збудовано ферму, з житловими будівлями і стайнями. Фермер з фольксдойчів при наступі Радянської армії утік, у липні 1944 р. І хоча ходили чутки про те, що насправді відбувалося у таборі під час його функціонування, мало що доходило до ґетто у Дистрикті Галіція, а уцілілі євреї, яких не вивезли свого часу, почали щось дізнаватися лише після війни. Попри постійні дослідження, відсутність інформації і надалі оповиває табір Белжець таємницею. Імена і життя його жертв переважно канули в забуття.

Залізничний вокзал Рогатина сьогодні

Залізнична колія, яка пролягає через Рогатин, досі обслуговує пасажирів залізниці, але лише у певні дні тижня (п’ятниця і субота станом на 2019 р.). Але досі через Рогатин, від Ходорова до Тернополя проїжджають пасажирські і товарні потяги, як і понад сто останніх років. На цих кінцевих станціях можна пересісти на інші напрямки в Україні і за кордон. Потяги не так часто проїжджають через Рогатин, але і нерідко, тож залізничний переїзд на вул. Галицькій, у південному напрямку від центру міста, досі регульований, з міркувань безпеки.

Станом на сьогодні, на залізничному вокзалі в Рогатині не встановлено жодної меморіальної таблиці чи пам’ятного знаку, щоб відзначити його роль в історії Голокосту.

Три види (зовні і всередині) залізничного вокзалу в Рогатині у наш час. Фото © 2016, 2019 RJH.

Переклад – Світлана Брегман.