Під німецькою окупацією – життя у рогатинському ґетто: кінець 1941 року – 20 березня 1942 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

У середу, 6 червня 1941 року [10], о 6 годині вечора радянська армія покинула Рогатина без жодного вистрілу. Німецька армія увійшла натомість. Радянська армія залишила важкі боєприпаси та різного роду кулі на залізничній станції.

The former municipal bath house in Rohatyn

Колишня муніципальна лазня у Рогатина. Фото © 2018 Джей Осборн.

Неєврейське населення вийшло на вулиці вітати довгоочікувану німецьку армію. Звичайно, жодних євреїв не спостерігалося. Перше, що зробили німці, – прийняли ванну у муніципальній лазні (бувши такими “чистими” людьми). Оскільки наш будинок був розташований недалеко від муніципальної лазні (Łaźnia), ми усю ніч чули у ньому їхні п’яні крики та сміх. Ми почувалися дуже наляканими, бо у нашому домі не було дорослого чоловіка. Ми четверо забилися у мамине ліжко, тулячись один до одного й трясучись. Так ми провели першу ніч під німецькою окупацією.

Наступного дня усе втихомирилося, але страх не покидав нас. У суботу, 9 липня, 1941 року [11] (перша чорна субота) християнська молодь почала збиратися на Ринковій площі; звідти вони пішли до нових частин площі, де жила більшість євреїв. Були чутні жахливі крики і плачі, коли нападники витягали євреїв з їхніх будинків. Усіх огорнула паніка. Не було місця, куди можна було б утекти, адже усі дороги були закриті. Німці силоміць тягли єврейських чоловіків до синагоги (Бейт Гамідраш). У їхніх планах було підпалити синагогу (з єврейськими людьми у ній), забравши усі коштовності. На той час план не вдалось втілити. Ширилось багато чуток щодо причини, чому цей план німці скасували. Деякі люди міркували, що біженець із Кракова випадково зустрів колегу з німецького університету, який тепер був лікарем у німецькій армії в Рогатині. Цей лікар після спонукань і благань колеги (біженця з Кракова) заступився перед німцями за євреїв – тому цей план не втілився. До мене дійшла інша чутка, що красива місцева жінка пішла до німців і продала своє тіло в обмін на свободу ув’язнених євреїв.

Ми почали страждати від голоду. Німці конфісковували їжу для своєї армії. Навіть місцеві селяни мали віддавати їм свою худобу. Німці виловлювали євреїв на вулицях і наказували їм прибирати урядові будівлі. Оскільки ми були молоді, вони нас не турбували. Проте вони взяли мене та інших єврейських хлопчиків на залізничну станцію збирати усю ту важку амуніцію (яку залишила російська армія, як я вже згадував). Ця робота була дуже важкою й небезпечною через те, що деякі боєприпаси були зарядженими. Окрім того, що ми почувалися справді голодними, ця робота була також дуже виснажливою.

The former Judenrat building

Колишня будівля Юденрату. Фото © 2018 Джей Осборн.

До кінця 1941 року у Рогатині було створено ґетто з визначними єврейськими громадянами Рогатина, які призначалися до Юденрату (єврейської ради). Лише голова Юденрату (Шломо Амарант) мав безпосередній контакт з німцями. Наприклад, коли німцям були потрібні працівники, вони повідомляли голові Юденрату про необхідність надати людей, яким наказувалось негайно звітувати перед німцями. Члени Юденрату вірили, що їх та їхні сім’ї буде врятовано, коли євреїв відправлятимуть у концентраційні табори. Область ґетто розпочиналася на Ринковій площі і простягалася до річки Гнила Липа. Наш будинок знаходився у межах області ґетто, тому нам не потрібно було переїжджати. Вхід у ґетто зачинявся воротами, які охороняли єврейські поліцейські. Єврейські поліцейські на лівих рукавах мали пов’язки із емблемою “Єврейський допоміжний поліцейський”. Ґетто було переповнене; у деяких будинках кілька сімей жило разом в одній кімнаті (євреїв, які жили за межами ґетто, перевозили всередину території). У ґетто євреї страждали від голоду, починаючи із першого місяця. Німці забороняли селянами надавати їжу євреям у ґетто. На вулицях ґетто можна було побачити людей, які запухли від голоду. Людям, які мали гроші, якось вдавалося дістати їжу від сміливих селян. У місяцях вересні та жовтні 1941 року німці привозили важке спорядження і копали рови з метою оборони, як ми думали (але ці рови призначалися для могил, як ми дізналися пізніше). Ранньою весною і впродовж періоду збору врожаю 1942 року у ґетто появилося більше їжі: селяни знайшли способи приносити їжу в ґетто в обмін на одяг, коштовності та гроші.

Переклад Наталія Курішко.


[10] [Євреї, які вижили після німецької окупації Рогатина, записували суперечливі дати вступу вермахту в місто та кількох наступних події. Не може бути, що це були день/дата, зазначені тут, адже 6 липня не була середа у 1941 року, а неділя. Інші врятовані натомість згадують 2 липня (що було середою). Оскільки “середа” зустрічається у кількох спогадах, незважаючи на число, ми вважаємо, що фактичною датою було 2 липня. – ред.].

[11] [Ця комбінація дня/дати є також неправильною. Із свідчень іншого врятованого ми вважаємо, що фактичною датою було 12 липня, субота. – ред.]

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок