Мемуари Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому»

This page is also available in English.

Мемуари Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому. Унікальна та незабутня історія боротьби за життя.» (Jack Glotzer, I Survived the Holocaust Against All Odds. A Unique and Unforgettable Story of a Struggle for Life), двомовне видання / переклала з англ. Наталія Курішко — Київ : Український центр вивчення історії Голокосту, Бібліотека спогадів про Голокост, 2022.

Вступ

Ця сторінка представляє видатні мемуари про єврейське життя у Рогатині та сусідньому регіоні перед, під час та після Другої світової війни одного з тих небагатьох врятованих єврейських свідків майже усіх етапів німецької окупації міста: Джека Глоцера. Джек назвав свої мемуари “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому” – прочитання чіткої та ретельної фіксації його досвіду показує, наскільки точно підібрано заголовок.

Нижче подано посилання на безкоштовні копії мемуарів у кількох форматах — англійською, українською та польською мовами. Пропонований формат — це двомовне видання, розроблене та видане у 2022 році Українським центром вивчення історії Голокосту (УЦВІГ) у Києві за дослідницької та редакційної підтримки Єврейської спадщини Рогатина (ЄСР) і повного фінансування для безкоштовного розповсюдження програмою Мережа пам’яті. Усі формати мемуарів поширено під міжнародною ліцензією Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License, що визначає, як можна використовувати роботу. Доступні формати:

PDF: двомовне видання укр./англ. (видання 2022), 4.4MB
PDF: польською формат A4 (видання 2018), 4.4MB
Текст з гіперпосиланнями українською (видання 2022, на цьому вебсайті)
Текст з гіперпосиланнями англійською (видання 2022, на цьому вебсайті)

Аби ввести у контекст мемуарів, ця сторінка також включає короткий підсумок життя Джека, огляд мемуарів з Джековими поглядами на пройдене у житті та карту Джекового життя під час війни. Тут ще містяться декілька приміток щодо тексту мемуарів.

Короткий підсумок життя Джека

Джек Глоцер народився в сім’ї асимільованих євреїв у Рогатині на початку 1925 року. Він був найстаршим серед трьох дітей, усі – хлопчики, чиї батьки були кількома спорідненими м’ясниками Рогатина. Бабуся хлопчиків була добре знаною та поважною повитухою, яка, як згадує Джек, допомагала при народженні більшості дітей у місті. Джек був частиною тісно пов’язаної великої сім’ї, що включала батьків, дядьків, тіток та п’ятьох кузенів і кузин, що жили разом у великому будинку на вулиці, що з’єднувала міську площу Рогатина з рікою Гнила Липа. Ця вулиця тоді називалася Церковною, оскільки вона з’єднує дві важливі історичні українські церкви (сьогодні вулиця носить ім’я Михайла Коцюбинського).

Джека знали в Рогатині за прізвиськом “Куба” – зменшувальне від польського імені Яков, оскільки так воно було більш схожим на слов’янське, аніж ім’я Янкель – дане йому при народженні, через яке з нього глузували місцеві українські діти; ім’я Куба пристало до нього на усе життя. Джек пройшов як релігійне, так і світське навчання та став Бар Міцва у Рогатині. У своїх мемуарах Джек кумедно описує себе як посереднього учня, однак демонструє щире захоплення навчальними здобутками його молодших братів, а також велику любов до батьків, дідусів й бабусь та усіх членів його великої сім’ї. У 1937 році, коли Джекові виповнилося 12 років, змінився польський закон, що обмежував єврейський ритуальний забій тварин, – так його батько вирушив з Рогатина до Америки (де перебувало чотири його сестри) з надіями знайти оплачувану роботу та зрештою отримати візи, щоб перевезти решту сім’ї, яка б приєдналась до нього.

Джекові було 14, коли німці захопили західну Польщу, а Радянський союз окупував східну Польщу – він нещодавно закінчив сім класів польської початкової школи. Він працював на одного зі своїх дядьків у м’ясному магазині та виконував інші дрібні роботи у місті: коли його батько відправився до Америки, Джек став головою господарства.

Як і в інших місцях у східній Польщі, вторгнення Німеччини на землі, окуповані Радянським союзом, у 1941 році спричинило появу німецьких солдатів і Голокосту у Рогатині. У віці з 16 до 19 років Джек засвідчив та перебував під загрозою усього, що німецька окупація принесла євреям: налякані та голодуючі біженці з заходу, зосередження єврейської громади в гетто у Рогатині (що охопило родинний дім), неодноразові збори євреїв для депортації чи страти; переховування у страху під час збройних нападів, індивідуальні розстріли та масове вбивство, жорстокі смерті майже усіх з його сім’ї (включно із матір’ю та двома братами); втеча в ліси та життя у втіках впродовж року, зради та доброта, і виживання до визволення – наперекір усьому.

Джек повернувся з лісів до Рогатина разом із Червоною армією у 1944 році та був негайно покликаний до військової служби. Він служив у збройних загонах протягом двох років уздовж Польщі до німецького кордону поки тривала війна, а також у Буковині після того, як Німеччина здалася, іноді служачи охоронцем захоплених німецьких солдат. Він був поранений у битві, оговтався у Рогатині та знову повернувся до Рогатина після звільнення зі служби у 1946 році. Через те, що єврейську громаду Рогатина було зруйновано, а радянське керівництво готувалося до переміщення врятованих поляків та євреїв через новий кордон до Польщі, Джек продав родинний дім у Рогатині та поїхав зі своїми кількома кузинами, що вижили, до Польщі, а тоді – таємно перетнув кордон Американської зони у Німеччині, у серію таборів для переміщених осіб, включно з Берліном та Байройтом. Впродовж трьох років у таборах для переміщених осіб він уже безпосередньо спілкувався зі своїм батьком і боровся, аби отримати документи для еміграції до США. Врешті йому дозолили емігрувати і він прибув до Америки у 1949 році – лише, щоб дізнатись, що його батько помер за три місяці до цього.

Джекові – у розпачі – важко давалося створення нового життя у Америці, однак все прояснилося після того, як він зустрів свою майбутню дружину Броню (Беатріс, знану як Беа) у 1950 році. Вона також пройшла через Голокост, родом із Ярослава (200 км на захід від Рогатина) – і він міг розділити власний життєвий досвід разом із нею. З Беа Джек побудував кар’єру і створив сім’ю, виховуючи двох дітей, котрі були названі на честь його батьків. Після виходу на пенсію Джек та Беа продовжували розповідати про пережите під час війни студентам та іншим, щоб допомогти навчити толерантності. Джек і Беа їздили до Рогатина у 1998 році для освячення нових меморіальних пам’яток на місці єврейських масових поховань разом із іншими, що вижили, з Ізраїлю, Північної Америки та інших місць. Джек, Беа та її брат Александр Волцер зібрали Джекові мемуари невдовзі після цього. Коли Джек помер у 2006 році у віці 81 року, Беа продовжувала відвідувати класи та зібрання, щоб оповісти її та Джекову історію, вона також доєдналася до групи рогатинських єврейських нащадків, аби пронести пам’ять Джека. Вона відійшла від нас зовсім нещодавно – у 2017 році. Джек і Беа заповіли документи та дивовижні історії своїм дітям, котрі сподіваються поділитися ними з ширшою аудиторією, щоб сприяти зусиллям Джека та Беи в історії та толерантності.

Джекові погляди на пройдене у житті

Мемуари охоплюють Джекове життя в Європі з 1925 по 1949 роки з детальним обліком його досвіду в та навколо Рогатина під час німецької окупації. Історія розгортається хронологічно, ясно й ретельно, у спокійній манері, незважаючи на емоційну напруженість деяких подій. Більшість хронік передаються від першої особи – з подій та розмов, які Джек пережив особисто. У деяких випадках Джек переповідає події та інформацію, розказані йому достовірними джерелами (зазвичай близькими кузинами чи кузенами), які самі засвідчили їх; там, де він використовує розповіді не з перших уст, Джек це зазначає. Мемуари написані за більш ніж 50 років після подій – хоча його пам’ять надзвичайно точна, якщо наявні вагання, він так просто про це каже і не вигадує деталі, аби заповнити імена, місця чи пережиття, яких не вистачає. Ці риси у сукупності роблять Джекові мемуари незвично корисним посиланням на життя рогатинських євреїв часів війни.

Разом із оригінальним текстом Джек додав ілюстрацій, аби графічно пояснити певні аспекти його історії. Серед них – сімейне дерево та карту пам’яті, намальовану від руки, що ілюструє приблизне розташування багатьох місць, де відбувалися події, описані у мемуарах. Ці додаткові ілюстрації додано до нової версії мемуарів, поданих тут.

До того як йому виповнився 21 рік, Джек встиг побачити надзвичайні контрасти та пережити серйозні конфлікти між людьми. Він зазначає, що коли був хлопчиком, деякі з його найкращих друзів поза сім’єю були українці, але на інших українців, які не були дружніми до євреїв, просто наклеює ярлик антисемітів. Зі стрімкою зміною військового контролю над Рогатином після спалаху війни він повідомляє про загальну, але різноманітну наругу над українцями, поляками та євреями радянськими окупантами; в іншому кінці війни він стурбований виснаженим та зголоднілим станом солдатів Червоної армії, які визволили Рогатин і євреїв, що вижили, від німців, він також вражений їхніми власними сумними історіями про спалені російські села та цивільних, вбитих завойовниками. Протягом його приголомшливої оповіді ми відстежуємо епізоди про загрози і зраду, але й про притулок і їжу з рук українців; зневажливий насміх під час масового вбивства, але також врятування життя під ризиком власної безпеки поляків; масове вбивство, але й співчуття і навіть любов у діях окремих німців. Сам Джек не зміг приглушити почуття помсти за ставлення до його народу в окупованому Рогатині та з болем зізнається у власних жорстоких думках та діях у якості солдата після визволення. Якимось чином Джекові вдалося інтегрувати усі ці контрасти і конфлікти у віру в “перемогу добра над злом”.

Суттєвою особливістю мемуарів є Джекове зосередження на взаємозв’язках між його сім’єю і на його любові до й залежності від віри і підтримки родичів у Рогатині, регіоні та Америці. Тому для Джека особливо нищівною була втрата стількох з його сім’ї, включно із власною матір’ю і братами під час Голокосту в Рогатині. У його свідченнях, записаних на відео для Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії, збір яких проведено у 1996 році, Джек розривається сльозами тоді, коли знову переживає те, що зазнав під час війни та особисті втарти. Примітно, що той, хто втратив так багато, зберігав і сповідував міцну внутрішню віру в людство та здатність людини творити добро крізь десятиліття повоєнних років. Зусилля його та дружини у пізніші роки навчити уроки Голокосту та заохотити до толерантності поміж націями надихають на нашу власну роботу також.

Географія Джекового життя часів війни

Географія була одним з найулюбленіших предметів Джека у школі. Як багато хлопчиків такого ж віку, наприкінці 1930-х років Джек мав дуже добру ментальну карту власного світу, що включав його околицю у Рогатині і частини міста, які він навідував, йдучи до школи, на роботу й для дозвілля. Зростаючи у сім’ї м’ясників (по батьковій лінії) і професіоналів та артистів (по маминій лінії), у Джека було розуміння господарського та соціального світу Рогатина. З приходом війни і німецької окупації Джековий світ скоротився до меж гетто, але він був із числа тих євреїв працездатного віку, яким час до часу дозволялося виходити за межі гетто.

Коли гетто ліквідували у 1943 році та майже усіх з Джекової рогатинської сім’ї вбили, він із кількома іншими євреями, що вижили, втекли із тліючого гетто і сховалися у довколишніх лісах. Джек просувався на схід від Рогатина, в більшості живучи у лісистій місцевості, яку не видно було з поселень, однак із частими небезпечними візитами у села до дружніх сімей або щоб вкрасти їжу. Притулком іноді слугували неглибокі бункери, викопані для захисту, інколи – кукурудзяні поля, а іноді – просто ділянки поміж деревами. Багато з Джекових побратимів по втечі, включаючи його кузенів, померли того року на втіках.

До того часу, як Джек написав свої мемуари більш ніж 50 років по тому, його спогади про географічні зв’язки багатьох з цих місць стерлися, і він зміг задокументувати їхнє приблизне розташування з допомогою свого дівера Алексадра Волцера. Декотрі з основних орієнтирів, звісно, добре відомі і їх легко ідентифікувати на сучасних картах. Разом із додатковою інформацією, наданою історичними мапами та іншими мемуарами рогатинських євреїв, нам вдалося вдосконалити декілька місць розташування на Джековій карті пам’яті. Деякі характеристики все ще залишаються приблизно відомими на цей час.

На інтерактивній карті, поданій нижче, характеристики з Джекової карти пам’яті зберігають нумерацію, надану ним, і посортовані в групи відповідно до періоду: довоєнний та радянська окупація (до 1941 р.), роки гетто (1941~1943 рр.), його рік на втіках (1943~1944 рр.) і його повернення до Рогатина (у 1944 р. і 1998 р.). Кольори використані, щоб позначити місця єврейського значення (голубий), німецької історії (червоний), загальні неєврейські елементи (зелений) та елементи, які ми не змогли точно розташувати (жовтий). Цю карту можна редагувати у майбутньому, коли знайдеться нова інформація, щоб краще розмістити деякі з непевних елементів.

Ви також можете відкрити цю карту у новому вікні браузера, щоб масштабувати вигляд так, як Ви хочете.

Про текст

Першу версію цих мемуарів Джек Глоцер завершив у 2000 році з допомогою своєї дружини Беи Глоцер та її брата Александра Валцера у редагуванні, наборі тексту та ілюструванні. Перша версія офіційно не публікувалася, але поширювалася у форматі фотокопій серед Джекової сім’ї та друзів разом із іншими євреями Рогатина, що вижили. Копію оригіналу додали у документи Джека і Беатріс Глоцер, що зберігаються в архіві Меморіального музею Голокосту в США під реєстраційним номером 1997.44. Ми також подаємо посилання на цифрову версію оригінальних мемуарів.

Друге видання було відредаговано ЄСР у 2018 році та опубліковано Джековими дітьми у відкритому форматі, щоб забезпечити широке безкоштовне розповсюдження для читача; PDF-версія цього видання все ще доступна на нашому сайті та в Інтернет-архіві.

Для нового та розширеного третього видання, яке було розроблено в рамках програми публікацій Українського центру вивчення історії Голокосту (УЦВІГ) та за значної підтримки проекту Мережа пам’яті, ми прагнули зберегти чистий голос Джека в його словах та його історії, під час анотування тексту з дослідження УЦВІГ та ЄСР для надання додаткового історичного та культурного контексту як українським, так і англійським читачам, виправлення невеликої кількості помилок в оригінальному тексті та включення нової Фахової передмови директора УЦВІГ д-ра Анатолія Подольського. Важливо, що нове видання тепер з’являється як ілюстрована двомовна паперова книга, надрукована УЦВІГ для безкоштовного розповсюдження в бібліотеках і школах Рогатинського району та за його межами.

Розробка цієї нової книги залежала від щедрих експертних внесків і фінансування багатьма індивідуальними особами та організаціями, зокрема: проектні пропозиції та наставництво Ольги Гончар, директора меморіального музею тоталітарних режимів “Територія терору” у Львові (а також Музейного кризового центру під час війни) ; розробку та фінансування друку організовано д-р Світланою Бурмістр та Олександрою Вроблевською з програми Мережа пам’яті; Переклала з англійської Наталія Курішко, фінансований лідерами Товариства єврейської спадщини Болехова «Єврейська спадщина Болехова» Сьюзен Турнбул, Брюс Турнбул і Лоренс С. Кірш; дослідження та редагування Віталій Бобров і Анатолій Подольський з УЦВІГ разом з Марла Раучер Осборн і Джей Осборн з ЄСР; Літературна редакторка і коректорка українського тексту Олена Пазюк, Літературна редакторка англійського тексту Рейчел Макрей з The Matzevah Foundation за підтримки Анни Золотнюк; Комп’ютерна верстка Марина Кулікова; Дизайн обкладинки Олександр Остапов.

Тепер ця книга з’являється як частина зростаючої Бібліотеки УЦВІГ спогадів про Голокост, серії особистих історій Шоа, написаних тими хто вижив, і розроблених в українському перекладі, щоб доповнити інші педагогічні та наукові публікації про Голокост, створені та опубліковані УЦВІГ у рамках їхніх зусиль в дослідженні, освіті та вшануванні пам’яті.

Особисті мемуари – не ідеальні історичні записи і Джекові – не виняток. Його погляд як дитини й юнака, що зростав у Рогатині, зрозуміло вузький, відображений від першої особи, це не мистецька доповідь чи доповідь з нюансами – однак чітка та чесна, про його пережиття і почуття. Як зазначено вище, сьогодні шокуюче читати у першій частині мемуарів про його дитинство у Рогатині, що Джек звертається до місцевих українських дітей як антисемітів, які насміхалися з нього через те, як звучало його ім’я мовою їдиш; деякі читачі будуть ображені. Джекові почуття і мову легше зрозуміти, якщо розмістити їх у контекст зростаючої тристоронньої етнічної ворожнечі. Звичайно, передвоєнні дитячі насміхання бліднуть у порівнянні з жорстокою німецькою окупацією, що йшла за ними; нагий жах Голокосту торкається мови кожних особистих мемуарів, записаних через десятиліття євреями, що вижили у рогатинському гетто часів війни.

Додаткові посилання

Вище згадується, що Джек записав відео-інтерв’ю разом із Фондом Шоа Університету Південної Каліфорнії у 1996 році; код Архіву візуальної історії – 20586. Пізніше написані мемуари – більш довершені та деталізовані, але в інтерв’ю Джек виражає ті емоції, які він наполегливо намагався вмістити у своє тверезе письмо.

Переклад Наталія Курішко та Василь Юзишин.

---

Ця сторінка є частиною серії про спогади про життя євреїв у Рогатині, частини нашої історії єврейської громади Рогатина.