Єврейське гетто Рогатина часів війни

This page is also available in English.

У гетто почався голод. […] На вулицях Рогатинського гетто масовим і звичним явищем були люди, опухлі від голоду і змучені тяжкими недугами. […] Нестача харчів, антисанітарні умови життя привели до появи інфекційних хвороб – дизентерії і плямистого тифу. […] Лютувала надзвичайна вошивість. Люди вмирали без обліку і статистики. Ослаблені фізично і духовно вони після двох-трьох днів хвороби вмирали і їх, як дрова, укладали штабелями на спеціальний фургон і вивозили на кладовище. Ховали у братських могилах. Ховали без оплакування і традиційного єврейського обряду. Важко сказати сьогодні, що було краще – продовжити муки, чи скоріше вмерти і покінчити з життєвими проблемами. Забігаючи вперед, зазначу, що тепер вже нам відомо: зимою 1942-1943 років від плямистого тифу вимерла добра половина жителів гетто. [Арсен, с.187]

Вступ

Етимологія слова гетто достеменно невідома, але відомо, що воно походить з італійської мови і вперше було застосовано до відокремленого та обмеженого єврейського житлового району Венеції; з часом термін розширився і став означати частину міста, де проживає будь-яка група меншин, часто через певну форму соціального чи політичного тиску, і зараз він зазвичай означає міську територію, що характеризується бідністю. Найбільш сумнозвісними гетто у світовій історії були єврейські гетто в Європі, створені нацистами, які були систематичним елементом Голокосту часів Другої світової війни. Будучи середнім містом у дистрикт Галичина з великою кількістю єврейського населення, німецький губернатор Рогатина створив тут одне з перших з понад 50 гетто воєнного часу в регіоні; Рогатинське гетто продовжувало служити нацистському “остаточному вирішенню єврейського питання” протягом майже двох років, поки майже кожен єврей, який пройшов через нього, не був мертвий.

Не збереглося жодних сучасних офіційних документів, які б описували єврейське гетто в Рогатині, а значна частина доступної неофіційної інформації або неточна, або суперечить іншим записам. Оскільки єврейське гетто Рогатина воєнних часів є важливим об’єктом історії та спадщини у сучасному місті, на цій сторінці зібрано доступну інформацію та проаналізовано її, щоб якнайкраще визначити: коли було створено гетто і коли його було знищено; де воно було розташоване і які були його межі; як забезпечувався контроль за його межами; як євреї жили і вмирали в ньому.

Історична інформація, представлена тут, походить зі спогадів євреїв, які вижили в Рогатинському гетто, свідчень українських свідків, радянських звітів, німецьких аерофотознімків, а також післявоєнних німецьких та американських академічних історій. Список використаних джерел подано внизу цієї сторінки.

Межі гетто під час німецької окупації

Протягом перших двох років Другої світової війни Рогатин разом з більшою частиною південно-східної Польщі (колишня Східна Галичина, сьогодні Західна Україна) був окупований радянськими військовими та адміністративними підрозділами, і життя євреїв у регіоні було обмеженим, але не смертельно небезпечним. Після німецької зради Радянського Союзу в операції «Барбаросса» і вторгнення на західні окуповані радянські землі, Рогатин потрапив під владу нацистів на початку липня 1941 року, і євреям за кілька днів загрожували як організовані, так і випадкові вбивства.

Сотні єврейських гетто були створені на контрольованих Німеччиною територіях до початку операції «Барбаросса», але в липні 1941 року генерал-губернатор у Кракові Ганс Франк тимчасово заборонив подальше створення нових гетто у новоокупованому східному дистрикті, оскільки очікувалося, що євреї з цього регіону будуть депортовані на схід услід за німецьким наступом. [USHMM, с.744, Поль, с.155]

Створення Рогатинського гетто

Незважаючи на заборону, на початку серпня 1941 року окружний староста Рогатина (резиденція якого знаходилася в Бережанах), Ганс-Адольф Асбах, наказав євреям міста покинути свої домівки і переселитися до визначеної частини міста. [Поль, с.155]

Після приходу німецьких загарбників у м. Рогатин у 1941 році, приїхав Лянд Комісар Кохель, який видав декілька наказів по питанню життя євреїв м. Рогатина, перший наказ був такого змісту – виділити євреїв із загальної маси населення в так званий єврейський квартал, який займав житлову площу – по вулиці Ринок, Церковна, Івана Франко, Сталамова, Торгова, Купелева? і Нове місто, весь цей єврейський квартал був огороджений самими євреями огорожею і охоронявся місцевою поліцією, у цьому кварталі могли жити тільки євреї, але пересування по місту було вільне. […] Через деякий час було дано наказ Кохелем, всі євреї на відміну від інших націй повинні носити на лівому рукаві білу повязку з шестикутною зіркою і надписом на повязці Юде – що означає єврей, а також було створено єврейське гетто і з гетто усім євреям було заборонено виходити в місто, робітникам яким потрібно було йти на роботу вони вранці вишиковувалися в колону і так строєм. [Радянський_звіт, Воль, с.32]

Деякі вцілілі згадували про створення гетто раніше, навіть на початку липня, але Асбах відвідав Рогатин лише 4 серпня. [Слово, випуск 5, 06.08.1941, с.2] Довоєнні неєврейські мешканці зони нового розселення також були змушені переїхати, але їм було дозволено зайняти будинки євреїв, які раніше проживали за межами гетто. Деяким євреям, які вже проживали в межах нового гетто, було дозволено залишитися у своїх будинках, але великий приплив інших євреїв змусив сім’ї, а також незнайомців ділити тісний простір в існуючих будинках. [Глоцер, с.28] Спочатку переселена територія мала форму так званого відкритого гетто, яке евфемістично назвали «єврейським житловим районом», тобто на початку не було огорожі, але перетин меж контролювався, спочатку шляхом примусу євреїв носити білі нарукавні пов’язки із зіркою Давида, а пізніше заборони євреям виходити за межі району, окрім як на роботу. [Поль, с.157~158] Українська поліція допомагала стежити за кордонами гетто, але загалом територія всередині гетто охоронялася виключно єврейською поліцією. [Поль, с.243~244]

Територія гетто була стратегічно обрана для найменшого впливу на неєврейське населення Рогатина: було обрано найгіршу частину міста з напівзруйнованими халупами і вузькими кімнатами. Все єврейське населення (понад 5 000 душ) було насильно зігнано в цей район. Вся акція була проведена протягом одного дня. [Книга пам’яті, Воль, с.306~310; Блех, с.299~305]

Зменшення Рогатинського гетто

Початкова територія гетто зберігалася до першої великої акції 20 березня 1942 року. Потім периметр гетто було зміцнено, і в міру того, як хвилі облав, депортацій і вбивств продовжувалися протягом 1942 і на початку 1943 року, площа гетто, за свідченнями тих, хто вижив, була зменшена вдвічі:

1 травня 1942 року було сформовано новий юденрат, померлих членів замінили новими. Периметр гетто був зменшений, незважаючи на прибуття всіх євреїв з Княгинич. […] У січні 1943 року розмір гетто був ще більше зменшений, хоча в ньому все ще перебувало 1000 осіб. [Книга пам’яті, Насгофер, с.287~289]

У середині жовтня 1942 року площа гетто була зменшена. [Глоцер, с.37]

Навесні 1942 року [після першої великої акції] євреї з Бурштина, Княгиничів і Букачівців увійшли до гетто, яке на той час було звужено. […] Перша половина 1943 року характеризувалася спорадичними вбивствами. У квітні хвиля розстрілів зросла. У той же час площа гетто була суттєво зменшена… [Пінкас]

Межі Рогатинського гетто

Важко точно встановити історичні межі початкових і зменшених територій гетто, але є підказки у різних джерелах. Міжвоєнна містобудівна карта прибл. 1932 року, інтерпретована у 2010 році вцілілою Донією Ґолд Шварцштайн, яка пояснює деякі назви вулиць і особливості міста; гібридна німецька карта вулиць 1943 року, інтерпретована Донією і Розеттою Фауст Галперн, ідентифікує додаткові назви вулиць. Межі та внутрішні райони, визначені названими вулицями або визначеними дорогами, які сьогодні можна ідентифікувати, включають:

• Ринкова площа (міська площа та історичний ринок) [Радянський_звіт, Воль, с.32]: Площа Роксолани
• Вул. Івана Франка [Радянський_звіт, Воль, с.32]: у той час частина Ринкової площі, сьогодні площа Роксолани
• вул. Церковна [Радянський_звіт, Воль, с.32, Глоцер, с.17]: вул. Коцюбинського
• вул. Торгова [Радянський_звіт, Воль, с.32]: вул. Угрина-Безгрішного
• вул. Купелева [Радянський_звіт, Воль, с.32]: безіменна відгалуження від вул. Угрина-Безгрішного
• вул. Нове Місто [Радянський_звіт, Воль, с.32]: вул. Кудрика; назва вулиці також визначала мікрорайон у Рогатині, який простягався до колишньої вул. Над Рікою (сьогодні вул. Драгоманова), тобто до р. Гнила Липа
• дорога на Залужжя [Пінкас]: вул. Крип’якевича

Межі, визначені іншими особливостями міста, які можна ідентифікувати сьогодні, включають:

• р. Гнила Липа [Глоцер, c.17, 28; Яхад, свідок YIU/2092U, 1:13:18], і особливо пішохідний міст через річку; на цьому місці досі існує міст, поруч з церквою Святого Духа [Книга пам’яті, Воль, с.306~310; Ледерман, с.13]
• українська церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці на міській площі (за межами гетто) [Книга пам’яті, Блех, с.299~305; Глоцер, с.29; Пінкас, Яхад, свідок YIU/2092U, 1:13:18; Яхад, свідок YIU/2094U, 0:22:21]
• струмок через місто (потік Бабинці), що протікав поруч з дорогою на Залужжя (сучасна вул. Крип’якевича) [Трепман, с.106; Яхад, свідок YIU/2094U, 22:21; Яхад, свідок YIU/2102U, 30:27]
• нова лікарня (вважається, що це була післявоєнна районна лікарня, а не довоєнна католицька лікарня) [Яхад, свідок YIU/2092U, 1:13:18]
• електростанція [Яхад, свідок YIU/2100U, 58:21; Книга пам’яті, Блех, с.305]
• нове відділення пошти [Яхад, свідок YIU/2102U, 30:27]

Інші забудови та ландшафтні об’єкти Рогатина (включно з вулицями), які описані як межові маркери у різноманітних свідченнях вцілілих та свідків, але сьогодні не можуть бути знайдені, включають в себе:

• вул. Сталамова [Радянський_звіт, Воль, с.32]
• будинок Альтер Фауста [Книга пам’яті, Блех, с.299~305; Пінкас]
• 

  Згорілі будівлі гетто на південний захід від ринкової площі на аерофотознімку Люфтваффе 1944 року.
  Джерело: NARA через д-ра Александра Феллера.

  будинок Фішера (всередині гетто) і магазин Фішера (за межами гетто) [Книга пам’яті, Воль, с.487~489]

• будинок друкаря Школьника [Арсен, с.190]
• будинок Фельда [Трепман, с.107]

Аерофотознімки Рогатина, зроблені Люфтваффе 27 червня 1944 року, за кілька тижнів до того, як Радянська армія повернула місто, можуть надати вагомі візуальні докази розташування єврейського гетто. Фотографії були зроблені через рік після останньої акції і останнього масового вбивства євреїв Рогатина і регіону, під час якого ті, що вижили, які тоді ще перебували в гетто, описували використання гранат і вогню, щоб викурити всіх, хто ховався в будинках, на горищах, в сараях і підземних бункерах. Багато будинків та інших споруд у гетто погоріло або було спалено вщент до фундаменту. Можна припустити, що в червні 1943 року об’єктами знищення були лише будинки в останньому, найбільш зменшеному районі гетто, тому концентрація спалених будівель на фотографіях, ймовірно, виключає попередні більші райони гетто, але окремих свідчень про це немає.

Відкриті питання

Часто незрозуміло, чи межі гетто, які згадуються у свідченнях вцілілих та свідків описують початкову територію гетто, чи одну з пізніших зменшених територій. Однак одне свідчення, яке є чітким, і належить вцілілому Джеку Глоцеру, чий родинний будинок знаходився на одній стороні вул. Церковної (нині – вул. Коцюбинського) до війни і в межах гетто під час його початкової фази [Глоцер, с.28]; Джек був змушений переїхати з родиною в середині жовтня 1942 року, коли гетто було зменшено, і їхній колишній будинок опинився за межами гетто. [Глоцер, c.37] Можна припустити, що довоєнний будинок Глоцерів знаходився на північ від вул. Церковної, і що західна частина вул. Церковної (найближча до річки) стала північною межею гетто під час зменшеня та переселення у жовтні 1942 року.

Найпівнічніша протяжність початкової межі гетто залишається невизначеною, і ми можемо лише припускати на основі дуже обмеженої інформації. Можна припустити, що ця територія не була знищена вогнем під час ліквідації гетто у червні 1943 року, тому значних пошкоджень не було б видно на аерофотознімках Люфтваффе 1944 року. Ми також можемо припустити, що лише райони з кількома або багатьма існуючими будинками, видимими на аерофотознімках, були визначені як «єврейський житловий район» у 1941 році, оскільки не підходили для сільськогосподарських угідь. Один український свідок, згаданий вище, включив Рогатинську районну лікарню як межовий маркер, але це може бути лише приблизно, оскільки лікарня не існувала на цьому місці до післявоєнних часів. На північ від вул.Церковна / вул. Коцюбинського є житлові і мішані райони, які обмежені вулицями та дорогами, які видно на аерофотознімках Люфтваффе 1944 року і які ми можемо вважати вірогідними кандидатами на найпівнічнішу ділянку раннього гетто, але навіть там ми можемо лише здогадуватися.

Менше питання стосується міської електростанції, яка зараз працює в Рогатині на тому ж місці, що й до та під час війни. В одному зі свідчень вона згадується як орієнтир в гетто, а також як місце роботи під час німецької окупації принаймні одного ув’язненого єврейського підлітка [Глоцер, с.61], але незрозуміло, чи була електростанція всередині чи поза межами гетто; тобто, чи оминала електростанцію межа гетто та огорожа щоб забезпечити доступ до неї без входу в гетто. До і після війни директорами електростанції були євреї [Арсен, с.320], але під час німецької окупації нею керував Міхал Білан, праведник неєврей. [Галперн, с.124] Здається неймовірним, що таке важливе комунальне підприємство було розташоване всередині гетто, але ми не маємо інформації, щоб визначити межу в цьому місці. На аерофотознімку Люфтваффе 1944 року видно, що електростанція не була знищена під час ліквідації гетто.

Попередні карти гетто часів війни

Тут представлені дві попередні карти єврейського гетто часів Голокосту в Рогатині, створені на основі наявної інформації, деталізованої та проаналізованої вище. Перша – це інтерактивна карта на основі карт гугл, накладена на сучасні супутникові знімки. Ця карта тісно пов’язана з попередньою версією, створеною д-ром Александром Феллером у 2018 році працюючи на основі багатьох тих самих вихідних матеріалів, що згадані вище, і особливо на основі аерофотознімків Люфтваффе 1944 року. На карті нижче (яку можна масштабувати і панорамувати безпосередньо на цій сторінці або у більшій версії, натиснувши на іконку праворуч від заголовка), червона область представляє наше розуміння меж остаточної, зменшеної території єврейського гетто, приблизно в червні 1943 року, коли гетто було ліквідоване. Наше найкраще припущення щодо меж початкового, більшого гетто, створеного у серпні 1941 року, включає як цю червону ділянку, так і синю ділянку на півночі, яка, як ми припускаємо, була ділянкою, виключеною зі складу гетто в результаті впорядкованих скорочень між кінцем 1942 і початком 1943 року. Більшість сучасних назв вулиць, інтерпретованих зі свідчень вцілілих і свідків, можна прочитати в анотаціях на цій карті.

Друга карта – це статичне зображення, взяте з одного з аерофотознімків Люфтваффе 1944 року, з тими самими попередніми межами, накладеними з використанням тієї ж кольорової схеми (остаточний контур гетто – червоним, початковий контур гетто – синьо-червоним). На цьому зображенні також показано кілька будівель і ландшафтних об’єктів, описаних вцілілими і свідками як орієнтири кордону або внутрішнього простору гетто.

Життя в гетто

Хоча межі єврейського гетто в Рогатині не були добре задокументовані ні під час німецької окупації, ні після неї, зростаючий і дедалі жахливіший досвід життя в гетто описав кожен єврей, який був там ув’язнений, але якимось чином вижив, у численних спогадах, відео та аудіо свідченнях, віршах і багато чому іншому. Різноманіття і жах, притаманні їхньому досвіду, зараз майже незбагненні; не дивно, що деякі з них були доведені до божевілля.

Незважаючи на постійні погіршення умов життя, створені німецькою владою, євреї в Рогатинському гетто намагалися вижити як індивідуальними, так і організованими зусиллями. Як і в багатьох нацистських гетто по всій Європі, в’язні в Рогатині були зобов’язані створити своєрідну раду, Юденрат, і неозброєну поліцію; за задумом німців, це мало спростити виконання їхніх указів, що стосувалися євреїв, і звести до мінімуму взаємодію між німцями та євреями загалом, але в’язні гетто також намагалися використовувати ці адміністративні органи, щоб зменшити деякі з важких податків, які вони мали сплачувати. Академічне дослідження, яке вивчає досвід євреїв у гетто в роки війни і значною мірою зосереджене на Польщі, редагується Еріком Дж. Стерлінгом, «Життя в гетто під час Голокосту» (див. Джерела); Рогатинське гетто вписується в цей контекст, але жоден окремий текст не може передати повний досвід навіть одного гетто.

Багато спогадів про Рогатин доступні лише в книжковій формі, але деякі важливі документи з виразними описами досвіду гетто також доступні онлайн, наприклад, Книга пам’яті Рогатина (див. особливо «Як загинув Рогатин» д-ра Авраама Штерцера) та мемуари Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому» (див. Джерела). Зауваження Бориса Арсена вгорі цієї сторінки перегукуються з попереднім жахливим резюме д-ра Штерцера:

Створений юденрат мав представляти євреїв перед місцевою владою та гестапо у Станіславові, а згодом у Тернополі. Він також мав завдання переміщувати євреїв до гетто. Юденрат також відповідав за тишу в гетто, виконання штрафів і контрибуцій та інших розпоряджень. […] Входи до гетто були закриті брамою, яку охороняли єврейські поліцаї. […] Під час деяких акцій та остаточної ліквідації першими розстрілювали єврейських поліцаїв. […] Гетто не могло вмістити всіх євреїв Рогатина. У кожній кімнаті доводилося тіснитися по дві сім’ї. Ніхто навіть не говорив про кухню чи інші зручності. Меблі не було куди ставити, тому їх залишали в колишніх будинках, за межами гетто. Євреї були раді знайти куточок для себе і своїх дітей. Така скупченість призводила до вкрай антисанітарних умов. […] Гетто стало ще більш переповненим, коли туди зігнали євреїв з навколишніх сіл. […] З перших місяців у гетто був голод. Не всі євреї мали що продати. […] Все, що мали євреї, німці забирали як обов’язкову контрибуцію. […] Євреї були готові на все, щоб врятуватися від голодної смерті і дати хоч трохи їжі своїм дітям. На вулицях гетто вже можна було побачити опухлих від голоду людей, хворих, з темними, як земля, обличчями. Незважаючи на це, нам доводилося ходити на роботу за межі гетто – в офіси, магазини, на дороги і залізницю. Хворі і голодні не отримували ні їжі, ні грошей за свою роботу. Люди мріяли про шматок хліба чи картоплину. […]

Нестача їжі, антисанітарні умови життя та скупченість людей зробили гетто жертвою страшних хвороб, особливо дизентерії та тифу. Воші процвітали і заполонили ліжка, столи і навіть тротуари. Не було ні мила, ні можливості випрати одяг чи помитися. Мешканці гетто падали, як мухи. І не було ніякої допомоги. Аптекарі на арійській стороні відмовлялися продавати євреям будь-які ліки. Кладовище незабаром почало заповнюватися. Євреї вмирали без рахунку і без статистики. Слабкі від природи, вони довго не хворіли. Після двох-трьох днів хвороби вони просто вмирали. Щодня на цвинтар вивозили повні підводи трупів. Люди вмирали без плачу і жалоби. Важко було зрозуміти, що краще – продовжувати жити і страждати чи чим швидше, тим краще покласти край усім бідам. Епідемія тифу досягла свого апогею взимку 1942~43 років. На вимогу влади юденрат відкрив лікарню з обмеженою кількістю ліжок, куди привозили бездомних і бідних хворих. Одного разу, коли лікарня була переповнена, віденський гестапівець Герман увійшов до лікарні, зібрав лікарів, інших працівників та медсестер і розстріляв пацієнтів у ліжках, а потім персонал. Потім він наказав Юденрату прибрати трупи і знову відкрити лікарню. [Книга пам’яті, Штерцер, с.440~442]

Після весняної акції 1942 року всі, ті хто вижив, описують спроби євреїв у гетто уникнути безперервних рейдів і облав з метою депортації або розстрілу шляхом створення безпечних схованок у шафах, на горищах будинків, під підлогою, а також у землянках, викопаних глибше в ґрунті. Всі ці схованки називалися “бункерами”, але ті, що були вириті глибоко під будинками та іншими будівлями, найяскравіше запам’яталися тим, чиє життя там було тимчасово врятоване. Три найбільші та найкраще укріплені бункери були названі на честь місць військової поразки Німеччини та радянського опору на сході: Сталінград, Севастополь і Ленінград. [Кацман, с.149 (с.34 в оригіналі); Кімель, с.40~41] Бункери були в кращому випадку недосконалим захистом, і лише для деяких, створюючи смертельні ризики для інших:

Досвід першої акції показав, що люди похилого віку в таких незвичних умовах починають кашляти і чхати, а діти – плакати. Старим людям затикали рота і вони задихалися, а дітям часто давали таку дозу снодійного, що вони після неї не прокидалися. Були рідкісні випадки, коли всі заспокійливі засоби не допомагали, нещасних просто душили. [Арсен, с.188]

Оскільки життя в гетто ставало дедалі смертоноснішим, будь-яка наявна енергія спрямовувалася на їжу, здоров’я та самозахист, хоча всього цього було надто мало для більшості в’язнів. Працездатні підлітки та дорослі євреї, які могли витримувати важку примусову фізичну роботу, деякий час виживали краще, ніж дуже молоді та літні люди, тому що на зовнішніх роботах робітникам іноді давали більше їжі, щоб підтримати їхню працездатність. [Арсен, с.164 і 167; Глоцер, с.34]

Відчайдушна ситуація в гетто призводила до випадків паніки, істерії, депресії і навіть гіршого, але для деяких вона також посилювала волю до життя і навіть зміцнювала стійкість:

Незважаючи на всі трагедії, біль і безнадію, був лише один випадок самогубства. Це менше, ніж у звичайні часи. Виглядає так, ніби життя в небезпечних умовах має терапевтичну дію. Як написано в Талмуді, “Саканат Нефеш Дохе Хакол”. Небезпека для життя переважає всі інші проблеми. […] У проміжках між сплесками небезпеки молодь закохувалася, жінки вагітніли, між сусідами спалахували сварки і так далі. У гетто влаштовували навіть вечірки. [Кімель, с.36~37]

Олександр Кімель записав, що лише деякі в’язні гетто втратили віру під час випробувань:

Незважаючи на голод, переслідування і смерть, багато євреїв продовжували дотримуватися своїх релігійних обрядів. Сувої Тори були розповсюджені між приватними будинками, і люди збиралися вдень, щоб прочитати кадіш (молитву за померлих) за тими, хто помер. [USHMM, с.822]

Кімель також відзначив деякі світлі аспекти життя в Рогатинському гетто:

Гетто було сповнене чуток. Ми жартували, що в гетто працює власна служба новин, яка називається Джидден Віллен Азой (JIWO, “Так хочуть євреї”). Німці конфіскували всі радіоприймачі, тож без газет було легко поширювати чутки. […] Ще однією улюбленою розвагою в гетто було вигадування креативного покарання для Гітлера. Найулюбленіший варіант: Гітлера спіймають, посадять у мобільну клітку і возитимуть з міста в місто, щоб кожен єврей міг плюнути йому в обличчя. [Кімель, с.36~39]

Однак, зрештою, кожен досвід життя в гетто обернувся трагічним:

Одного разу мене запросили на скрипковий концерт у гетто. Це була подія, яку я ніколи не забуду. У маленькій темній кімнаті зібралося близько п’ятнадцяти підлітків, щоб послухати скрипковий виступ одного з наших друзів. Я дивився на ці виснажені обличчя, зморщені від болю, опущені очі виявляли страждання їхніх душ. […] Скрипаль грав веселі російські пісні […] і раптом він змінив мелодію, і кімната наповнилася відомою мелодією “Хатікви”: “Од Ло Авда Тикватену” – наші надії ще живі. Мелодія і слова довели мене до сліз. Я підвівся і крізь сльози подивився на приречену на смерть красиву молоду людину і задав собі питання: “Чому? Чому це відбувається з нами?” [Кімель, с.39]

Смерть у гетто

Після того, як нацисти вирішили не депортувати євреїв на схід з дистрикту Галичина, гетто дедалі більше перетворювалися на машини для вбивства, які безжально знищували всіх євреїв у регіоні. Способи і методи вбивств були різноманітними та змінними, пристосовуючись до місцевих умов і до конкуренції між німецькою адміністрацією за владу та престиж. У Рогатині інтенсивна акція 20 березня 1942 року, очевидно, відбулася раніше, ніж планувалося спочатку, оскільки німецький окружний гауптштурмфюрер СС у Станіславові Ганс Крюгер вирішив не чекати на депортаційні потяги до табору смерті біля Белжеця, а натомість організував масове вбивство на цегельному заводі за залізничною станцією, менш ніж за два тижні до того, як контроль над Рогатином мав перейти до поліції безпеки “Sipo-Aussendienststelle” у Тернополі, очолюваного штурмбаннфюрером СС Германом Мюллером. Сам Мюллер був замінений гауптштурмфюрером СС Вільгельмом Крюгером у червні 1943 року, якраз перед ліквідацією Рогатинського гетто. [USHMM, с.821; Поль, с.190]

Обидві масові облави і вбивства в Рогатині були ініційовані сотнями розстрілів у самому гетто, смертельними побиттями і подальшими розстрілами на міській площі, а також ще більшою кількістю розстрілів під час примусового маршу жертв до ям, які стали їхніми могилами. Загалом у Рогатині загинуло від 8 000 до 12 000 євреїв під час двох найбільших акцій у березні 1942 року та червні 1943 року. Тисячі євреїв також загинули внаслідок облав у Рогатинському гетто, що передували ретельно організованим районним депортаціям до табору смерті біля Белжеця. 21 вересня 1942 року облава в гетто під жорстким контролем гестапо призвела до загибелі від розстрілу в Рогатині 300 або більше євреїв, а також до депортації, а потім смертельного отруєння газом ще щонайменше 800 євреїв у Белжеці. [Глоцер с.35~37; USHMM, с.821] Ця сцена повторилася 08 грудня 1942 року, коли 500 євреїв було розстріляно в Рогатині, а ще близько 1400 було депортовано і замордовано в газових камерах у Белжеці. [Глоцер c.37~38; USHMM с.821~822]

Між цими великими подіями часто траплялися інциденти, що призводили до побиття або розстрілів окремих євреїв чи невеликих груп. Майже будь-який німецький наказ міг призвести до вбивства: вимога надати примусових працівників або грошей; створення лікарні в гетто або її знищення; виявлення єврея, який працює за межами гетто без нарукавної пов’язки або будь-що, хоч би яким тривіальним воно не було, аби продемонструвати нацистську майстерність і жорстокість. [Кімель, с.36 і с.41; Трепман, с.106; USHMM, с.822] Однак ці інциденти відбувалися на тлі постійної, безперервної смерті від навмисного голоду та хвороб, що призводило до хвиль поховань на єврейських цвинтарях. Про це пізніше згадували всі ті, хто вижив, у своїх спогадах:

Євреї страждали від голоду в гетто з першого місяця. Німці заборонили селянам постачати їжу євреям у гетто. На вулицях гетто можна було побачити опухлих від голоду людей. [Глоцер, c.28]

Епідемічний висипний тиф, який поширювався у Рогатинському гетто вошами через сильне перенаселення та відсутність належних санітарних умов і ліків, вбив велику кількість ослаблених людей (знову ж таки, дуже молодих і літніх), а сильніших євреїв виводив з ладу лихоманкою, нудотою, сплутаністю свідомості, втратою свідомості та багатьма іншими ускладненнями. [Глоцер, c.34 і с.37]

Хоча дуже мало євреїв, які пережили майже два роки в Рогатинському гетто, пройшли через остаточне знищення і масові вбивства в червні 1943 року, деякі з тих, хто загинув під час ліквідації, не загинули без запеклого бою в бункерах, а деякі все ще можуть лежати там, де вони полягли в гетто:

Загалом, опір євреїв у Східній Галичині був порівняно слабким. Євреї Східної Польщі від самого початку мали на увазі масові вбивства нацистів. Найпізніше з осені 1942 року їм було зрозуміло, що тотальне знищення всіх євреїв неминуче. Тим не менш, лише у квітні 1943 року – через 18 місяців після початку масових вбивств – спалахнув збройний опір. Під час ліквідації гетто у Бродах, Львові, Яворові, Бережанах, Бучачі, Борщові, Городенці та Рогатині були невеликі бої. [Поль, с.369]

Тепер, коли гетто було зруйноване, через Кацмана німці та їхні спільники отримали наказ вбивати кожного єврея, знайденого живим, включно з тими, кого витягли з підземних бункерів, де знаходилося гетто. В одному сучасному німецькому звіті:

Через кілька днів після останньої акції в Рогатині я бачив 6 – 8 євреїв – серед них була також маленька дитина віком близько 4 років – розстріляних двома жандармами. Двоє інших жандармів, які стояли поруч, передали двом стрільцям чи то гвинтівки, чи то набої. Я чула, як маленька дитина перед розстрілом просила матір: “Мамо, мамо, дай їм грошей”. Тіла цих 6 – 8 євреїв не поховали, а просто кинули в ями бункерів. [Поль, с.365]

Sources

Арсен: Борис С. Арсен; «Моя гірка правда – Я і Холокост на Прикарпатті»; Надвірнянська друкарня; 2004.

Галперн: Розет Фауст Галперн; «Подорож горем – автобіографія уцілілої в Голокості»; lulu.com; 2013.

Глоцер: Джек Глоцер; «Я пережив Голокост наперекір усьому. Унікальна та незабутня історія боротьби за життя.»; двомовне видання / переклала з англ. Наталія Курішко — Київ : Український центр вивчення історії Голокосту, Бібліотека спогадів про Голокост, 2022.

Кацман: Фрідріх Кацман, Rozwiązanie kwestii żydowskiej w Galicji (Lösung Der Judenfrage Im Distrikt Galizien); Seria „Dokumenty”: tom 5; Instytut Pamięci Narodowej, Warszawa; 2001.

Кімель: Александр Кімель; Автобіографічні записки; В: «Життя в ґетто під час Голокосту»; під ред. Еріка Дж. Стерлінга, Сіракуз Юніверсіті Прес, Нью-Йорк, 2005.

Книга пам’яті: Доня Гольд Шварцштайн; «Згадуючи Рогатин і околиці»; Мейєр Шварцштайн, видавець; 2019. Дивіться також дві онлайн-версії: попередній англійський переклад у текстовій формі та зображення оригінальної книги з розділами івритом, ідиш та англійською.

Ледерман: Сильвія Ледерман; «Обіцянка Шеви – Хроніки втечі з нацистського ґетто»; Сіракуз Юніверсіті Прес; Нью-Йорк, 2013.

Люфтваффе: Серія зображень GX-1404, експозиція 5; Група записів NARA 373, архівний номер 306065, Німецька аерофотозйомка, 1939-1945 рр.; доступ до зображення мав доктор Олександр Феллер, 2009 рік.

Пінкас: «Енциклопедія єврейських громад Польщі (Pinkas ha-kehillot Polin), Том II (Східна Галичина)»; під ред. Данути Домбровської, Абрагама Вайна, Аарона Вайсса; автори Цві Авітал, Данута Домбровска, Абрагам Вайн, Аарон Вайсс, Аарон Якубовіч; Яд Вашем, Єрусалим, 1980 (на івриті). Англійська версія онлайн – міститься на JewishGen. Стор. 506-510 про Рогатин, координатор Алекс Феллер, переклад англійською – Рут Йосеффа Ерез.

Поль: Дітер Поль; Nationalsozialistische Judenverfolgung in Ostgalizien 1941-1944: Organisation und Durchführung eines staatlichen Massenverbrechens; 2. Auflage; Studien zur Zeitgeschichte, Herausgegeben vom Institut für Zeitgeschichte Band 50; Мюнхен; 1997.

Радянський_звіт: Звіт надзвичайної державної радянської комісії; «Розслідування злочинів німецьких фашистів і їх спільників По Рогатинському району Станіславської області»; Державний архів Російської Федерації R-7021-73-13; 1945.

Слово: Рогатинське слово; періодичне (переважно щотижневе) україномовне видання в Рогатині під німецькою окупацією; 23 липня 1941 ~ 03 грудня 1941; джерело – Архів української онлайн-періодики Libraria.

Трепман: Пол Трепман; «Поміж людьми і тварюками»; переклад з ідиш – Шошанна Перла і Гертруда Гіршлер; А. С. Барнес і Ко., Інк.; Кренбері, Нью Джерсі, 1978.

Яхад: Яхад – Ін Унум – Інтерв’ю з очевидцями Голокосту в Рогатині; транскрипція та переклад Єврейська спадщина Рогатина; 2016/2018.

USHMM: «Енциклопедія таборів і гетто, 1933-1945; Том II: Гетто в окупованій Німеччиною Східній Європі»; Мартін Дін і Мел Хекер, ред.; Меморіальний музей Голокосту США (USHMM) і Преса Університету Індіани; Блумінгтон, 2012.

Переклад Василь Юзишин.