This page is also available in English.
Paul Trepman; Among Men and Beasts; translated from the Yiddish by Shoshana Perla and Gertrude Hirschler; A. S. Barnes and Co., Inc.; Cranbury, New Jersey, 1978.
[Пол Трепман; Поміж людьми і тварюками; переклад з ідиш – Шошанна Перла і Гертруда Гіршлер; А. С. Барнес і Ко., Інк.; Кренбері, Нью Джерсі, 1978.]
Вступ
На цій сторінці подано англомовний переклад спогадів Пола Трепмана (1916 – 1987) про його життя під час Другої світової війни у Польщі, під назвою «Поміж людей і тварюк», які вийшли друком у 1978 р. на основі оригінального рукопису на ідиш, зібраного з газетних статей, які він писав між 1947 р. і 1953 р. Спогади охоплюють увесь період воєнних дій у Європі, від літа 1939 р. до дня, коли Німеччина капітулювала у 1945 р. За ці декілька років Трепманові довелося пожити під радянською і німецькою окупацією в Галичині і Варшаві, жив під фальшивими документами корінного поляка, працював посередником між євреями в ґетто та іншими для фінансування діяльності опору, а також усіляко намагався уникнути затримання, переїжджаючи по регіону. Якийсь час він проживав у рогатинському ґетто; на момент остаточної ліквідації ґетто у липні 1943 р. він перебував у Рогатині. Трепмана заарештували як поляка та утримували у гестапівській тюрмі у Станіславові, потім перевели до концтабору Майданек, першого із шести таборів, в яких йому вдалося уціліти під фальшивими документами корінного поляка.
Книга не перевидавалася останнім часом, але вона доступна в бібліотеках, а також можна придбати нові і вживані примірники хорошої якості у незалежних книгопродавців.
На цій сторінці також міститься стислий переказ життя Трепмана під час та після війни та декілька додаткових деталей зі спогадів, які мають особливе значення для дослідників історії Рогатина. Ці матеріали включають джерела, підібрані Рут Ерез, єврейкою з рогатинським корінням, та ізраїльським істориком Д-ром Ераном Зохаром, а також інші матеріали зі спогадів дружини Трепмана Бейбі Відучинські-Трепман, а також з бібліотеки Яд Вашем та Єврейської віртуальної бібліотеки. Особливу подяку висловлюємо Еллі Трепману (синові Пола) за його рецензію на цю публікацію та його коректуру і доповнення до цих матеріалів, які неможливо знайти у жодних інших джерелах; також Еллі на даний момент працює над тим, щоб опублікувати оригінальну версію книги на ідиш.
Коротка біографія автора
Коли на Варшаву впали перші бомби 1 вересня 1939 р., Пінкас (Павел або Пол) Трепман мав 22 роки і був єврейським студентом університету, вчителем і членом Ревізіоністського сіоністського руху у Варшаві. На той час він жив у домі своєї матері у Варшаві, саме приїхав на канікули з навчання у Вільнюському університеті імені Стефана Баторія. Через декілька днів, разом зі своїми єврейськими друзями, йому вдалося втекти на схід, у складі великих груп біженців. Наступні кілька тижнів він йшов пішки, їхав на польському танку, на підводах, головними і польовими дорогами, під постійними обстрілами німецьких снарядів, до Ковеля, на територію, яка невдовзі стала «російським сектором» Польщі, а тоді потягом через Львів до Заблотова (на південь від Коломиї), подолавши відстань майже 800 км.
Цілий рік Трепман був вчителем у єврейській школі у Заблотові при комуністичній владі, а потім його було звільнено через його минулий зв’язок з сіоністськими організаціями; він подався на посаду вчителя в українську школу у Бурштині, але його скерували в Рогатин, а потім до маленького українського села Кліщівна, за 10 км від Рогатина, де радянська влада примушувала його проти своєї волі «ширити комуністичну культуру» цілих півроку. Потім він отримав переведення на посаду вчителя у маленькому польському селі ткачів Людвіковка поблизу Бурштина, де він провів декілька місяців, а згодом переїхав назад до Заблотова, саме вчасно, щоб застати відступ радянської влади, і вступ у місто першого німецького військового інженерного формування. У грудні 1941 р. у Заблотові відбувся перший масштабний погром, коли було вбито 600 євреїв. Для тих євреїв, які залишилися, умови життя стали нестерпними, а також їм заборонили вільно виїжджати. Трепман зайнявся торгівлею сахарину на чорному ринку, щоб заробити на прожиття. Через декілька тижнів, з допомогою місцевих друзів і священника з сусіднього містечка, він дістав документи на посвідчення особи одного померлого поляка і пішов пішки до Коломиї, де сів на потяг до Варшави.
З березня до липня 1942 р. Трепманові вдалося декілька разів таємно переправитися до Варшавського єврейського ґетто щоб навідати свою матір. Він застряг у ґетто, коли його заблокували на початку Великої операції у Варшаві у липні 1942 р., але з допомогою друга зміг вибратися з ґетто у робочій колоні на об’єкт СС у с. Фаленти, бл. 15 км на південний захід від ґетто. Через польську селянку, яку він там зустрів, йому вдалося втекти з Фалентів, повернутися до Варшави і на запрошення Польської народної армії (Armia Ludowa, AL), про-комуністичного відгалуження партизанського опору, приєднатися до них. Він пристав до їх робітників, скориставшись новими арійськими польськими документами (під іменем «Павел Колодзєйчик»). Декілька місяців він працював під прикриттям на Народну Армію на фермі у Джевце, за 25 км на північний захід від Любліна. Після цього Народна армія відіслала його до Львова із завданням скупляти срібло у євреїв, щоб використати його для закупівлі амуніції на потреби озброєння підпільного опору.
На початку 1943 р. Трепман поїхав зі Львова до Бурштина, де його занадто добре знали, тож він не міг жити під своїм новим ім’ям, тому він не затримався там надовго і перебрався до Рогатина. Через те, що там вже пройшли операції зачистки, більшість євреїв у Рогатині вже було вбито; і на той час три чверті мешканців ґетто були з сусідніх містечок і сіл, тож він мало ризикував бути упізнаним. Через декількох старих друзів він розкрив свою особу і зустрівся з місцевими єврейськими лідерами, у тому числі керівником єврейської поліції, Мейєром Вайсбройном і його дружиною Кларою. На той момент ґетто було закрито лише розпорядженнями, а не фізичною огорожею.
Слов’янські риси зовнішності Клари Вайсбройн і її знання польської і української мов без акценту, подало її чоловікові думку відіслати її до Варшави, де вона могла проживати як арійка, оскільки він не сподівався, що йому самому вдасться пережити війну. У середині лютого Трепман супроводив Клару потягом через Львів до Варшави, але місцева влада визнала їх за євреїв і шантажувала, погрожуючи арештом; тож їм обом невдовзі довелося повернутися до Рогатина.
Трепман продовжив займатися контрабандою срібла для Народної армії, перелазив через паркан ґетто із скупленими товарами, зберігав їх у одного місцевого поляка, а потім передавав їх партіями зв’язковому у Львові. Іноді Трепман сам відвозив товар зв’язковому, який також передавав йому новини і вказівки від польського підпілля у Варшаві. Тим часом до євреїв у рогатинському ґетто вже дійшли новини про повстання у варшавському ґетто, і під проводом Мейєра Вайсбройна вони почали готувати великий підземний бункер на 300 осіб у лісі, за 10 км за Рогатином. Це була небезпечна затія з огляду на логістику і важку фізичну працю, та й зрештою бункером так і не скористалися, бо його виявив якийсь сторонній чоловік.
Тим часом Трепманові довірили керівництво другим єврейським партизанським загоном в Рогатині і він їздив околицями, обмінюючи золото, срібло чи готівку на зброю, а обидва партизанські загони готувалися покинути ґетто, щоб приєднатися до більших підпільних формувань. Посеред цієї підготовки і відбулася жахлива ліквідація рогатинського ґетто, у червні 1943 р. Трепман уцілів, переховуючись у самому ґетто, у тісному підвалі ще з сімома іншими євреями. Через понад з десяток годин у задушливій пивниці німецькі солдати відкрили люк до пивниці і повитягували звідти всіх людей. Трепмана оминула доля інших євреїв, завдяки польським документам і російському компасу у кишені. Він не бачив смертей інших у наступні дні.
Трепмана утримували як польського політичного ворога фашистської влади і три місяці змушували виконувати роботи у Станіславівській гестапівській тюрмі, за підозрою у підтримці комуністів. Протягом цього часу його також допитували в гестапо з тортурами і тримали в одиночній камері. У серпні його перевезли транзитом через Львів до концтабору у Майданеку біля Любліна, де він виконував примусові роботи. Там він бачив страту бл. 20 000 єврейських ув’язнених за один день, у рамках СС-сівської “Операції Свято збору урожаю” у Генеральній Губернії. Через деякий час він залишився одним з декількох євреїв у таборі (і надалі під прикриттям поляка-арійця).
Коли Червона армія посунула війська Вермахту далі на захід ближче до кінця війни, німці стали евакуйовувати концтабори і замітати сліди, а в’язнів вбивали або переводили далі і далі. Трепмана перевозили з Майданеку у Гросс-Розен, Заксенгаузен, Ретцов, Ельріхі, і нарешті в Берґен-Бельзен. Йому доводилося страждати від нещадного голоду, зневоднення, вошей, антисанітарії, хворіб, психічних і фізичних знущань, а навколо тисячі інших гинули повільною або насильницькою смертю. Через понад півтора року його кошмарного табірного життя, у квітні 1945 р. більшість німецьких наглядачів у Берґен-Бельзені знищили адміністративні справи і повтікали, а через декілька днів британська армія звільнила табір, де декілька десятків тисяч в’язнів ледве животіли, серед них був і Трепман.
Нарешті, вже після звільнення, Трепман поновив свою єврейську ідентичність. Він став долучатися до культурних заходів у таборі для переселенців у Берґен-Бельзені, і в липні 1945 р. став співредактором-засновником (разом з Рафалом Олевскі і Давидом Розенталем) видання «Унзер Штайм» (Unzer Sztyme), першої періодичної єврейської газети у британській зоні окупації. Працюючи журналістом, він писав про воєнний трибунал під час Нюрнберзького процесу. У березні 1946 р. він одружився з литовською єврейкою, яка уціліла з концтабору у Берґен-Бельзені, а у 1948 р. подружжя емігрувало до Монреалю в Канаді, де вони плекали свою сім’ю та працювали вчителями у юдейській і єврейській школах. Трепман також працював там директором Єврейської публічної бібліотеки.
Трепман був активним діячем у громаді уцілілих, і в Німеччині, і в Монреалі. Він організовував і відвідував заходи із вшанування на місці табору у повоєнні роки. Також, він створив монреальський осередок колишніх в’язнів Берґен-Бельзена і був його керівником. Він був видатним автором на ідиш у Канаді, дописуючи газетні статті для «Кенедер Адлер» під своїм ім’ям, а також під літературними псевдами. Ще написав декілька книг про власний досвід та на інші теми. Помер у 1987 р.
Як вже було зазначено, спогади Трепмана було упорядковано на ідиш у 1978 р., на основі його попередніх газетних статей. Версія на івриті із незначними відмінностями у тексті зберігається в архіві Інституту Жаботинського у Тель-Авіві, серед інших документів, пов’язаних із варшавським ґетто. Поряд із хронологією Трепманового життя під час війни, спогади також містять численні замальовки про людей, яких він зустрічав у той період, як високопосадовців, так і звичайних людей усіх національностей, а також дорослих і дітей. Книга завершується письмовою «галереєю» того, що він назвав «Портрети Голокосту». Це додатково одинадцять досліджень людей, яких він зустрічав або про яких чув, і чиє життя було перевернуто війною, серед яких Януш Корчак і Мордехай Анелевіч, відповідно вчитель і керівник єврейського опору у Варшавському ґетто. Книга закінчується записами із щоденника, який він почав вести за два дні до звільнення Берґен-Бельзена, і його роздумами про своє життя єврея, який вдавав із себе поляка-арійця.
Аспекти спогаду, які мають особливе значення для досліджень Рогатина
Варшава справедливо займає значну частину спогадів Трепмана: польська столиця була його домівкою до війни. А також він там декілька разів був у єврейському ґетто за німецької окупації у 1942 р. Чимало із літературних портретів у його спогадах наголошують на впливі умов в ґетто на жителів Варшави, від войовничості до божевілля. Так само потужний стрес від тюремного і табірного життя, у якому він змушений був жити протягом майже двох років під час війни, також складає значну частину спогадів.
Рішення Трепмана переїхати до Рогатина на початку 1943 р., як він спочатку планував, на декілька місяців, збіглося у часі із рішучою зміною позиції мешканців тамтешнього ґетто на активну оборону, тож він став свідком або учасником багатьох подій останніх днів місцевої єврейської громади. До того ж, його виняткове становища єврея під польським ім’ям давало йому точку зору на становище в ґетто по обидва боки паркану. Отже, його відносно недовге перебування в Рогатині вилилося у важливі спогади про людей і події, багато з яких є унікальними у літературі уцілілих і про уцілілих з цього містечка.
Зокрема, подробиці, які він розповідає про становлення єврейського збройного опору і створення оборонних бункерів, як на території ґетто, так і поза ним, нечасто зустрічаються, і вочевидь, були невідомими більшості інших уцілілих з Рогатина (які знали про таємні сховки у приватних помешканнях, але не про організовані і бункери озброєних формувань). До особистих розповідей про зраду і порятунок інших мемуаристів Рогатина Трепман додає випадки німецького, польського і українського знущання (у тому числі і окремі імена), а також розповідає про надійних польських і українських помічників, хоча і рідко вказує їх імена. Дослідники, які вивчають історії єврейських родин з Рогатина, впізнають багато прізвищ, серед яких Вайсбраун (у спогадах – Weisbrojn), Вальд, Фельд та ін. У «галереї портретів Голокосту» у кінці книги є історія, яку Трепман вочевидь почув від мешканців ґетто, про одного єврея із сусіднього Бурштина, який опинився у рогатинському ґетто, та про українську дівчину, яка пішла туди за ним з кохання, закінчивши свій шлях разом з ним і його родиною у братській могилі серед євреїв з Рогатина.
Додаткові джерела
Говард Ройтер з Полем Трепманом; Говард Ройтер бере інтерв’ю у Поля Трепмана про пережите під час Голокосту (аудіо); Монреаль, травень 1975 р.; Інтернет-архів, фрагменти 464B і 465.
Майданек – Димар – ваша смерть» (“Maidanek – The Chimney is Your Destruction”); джерело: Голоси з Голокосту; Говард Ройтер; Вільям-Фредерік Прес; Нью-Йорк, 1975; С. 181-213.
Пол Трепман; Інтерв’ю (аудіо і відео); Колекція Пола Трепмана; Архів Публічної бібліотеки юдаїки; Монреаль, 1986 р. і 1987 р.
Переклад – Світлана Брегман.
Ця сторінка є частиною серії про спогади про життя євреїв у Рогатині, частини нашої історії єврейської громади Рогатина.