Спогад Сильвії Ледерман “Обіцянка Шеви”

This page is also available in English.

Sylvia Lederman; Sheva’s Promise – Chronicle of Escape from a Nazi Ghetto; Syracuse University Press; New York, 2013.

[Сильвія Ледерман; Обіцянка Шеви – Хроніки втечі з нацистського ґетто; Сіракуз Юніверсіті Прес; Нью-Йорк, 2013.]

Introduction

The cover of the book

Обкладинка книжки.

Про одне прошу: не забувай, що було з нами і з нашим народом… Ніколи не забудь…

Так зверталася до Шеви Вайлер її мати Гітель, коли Шева готувалася покинути рогатинське ґетто у листопаді 1942 р. Шева ніколи більше не повернулася до Рогатина, але ніколи не забула своєї обіцянки. ЇЇ книга допомагає зберегти пам’ять про її сім’ю і про тисячі інших людей, які також загинули в Рогатині під час війни.

На цій сторінці розповідається про спогади, написані Сильвією Ледерман (уроджена Шева Вайлер, для найближчих друзів – Шевель), якій було 24, коли німці зайняли Рогатин. Спогади охоплюють лише п’ять років, від моменту окупації до звільнення та еміграції, але у цей період Шеві вдалося уникнути полону і смерті в рогатинському ґетто, потім вона втекла і врятувалася, працюючи під чужими документами у Лємбергу (Львові) і Німеччині аж до кінця війни. ЇЇ історія – це драматична розповідь про хитрість і везіння, і особливо про добро людей довкола: вона називає декількох євреїв, українців, поляків і німців, без яких би не врятувалася у Польщі і Німеччині, і не потрапила б після війни у своє нове життя в Америці.

Книга ще у друці і її можна придбати у видавництві, або ж знайти в бібліотеках а ще на Проекті Муза. Нові примірники у хорошій якості із старих накладів також доступні для продажу у незалежних книгопродавців.

На цій сторінці подано стислий опис життя пані Ледерман під час та після війни і ще декілька подробиць зі спогадів, які мають особливу цінність для дослідників історії Рогатина. Як зазначено далі, певні частини книги також мають важливе значення для дослідників інших місць і тем часів війни, таких як ліквідаційні акції, ліквідація ґетто в Бродах, Янівський трудовий пересильний табір у Львові, люди, вивезені на примусові роботи до Австрії і Німеччини, післявоєнні табори для переміщених осіб у Німеччині, а також праведники не-євреї, які ризикуючи власним життям, допомагали євреям під час війни.

Стислий опис життя автора

Sheva at the Hnyla Lypa

Шева на річці Гнила Липа в Рогатині.
Фото зі спогадів.

Шева Вайлер народилася в Рогатині у листопаді 1916 р., під час спустошення, якого зазнала Галіція під час Першої світової війни. Її батько Лайзор загинув на війні, коли Шеві було три місяці. Вона росла з матір’ю Гітель та старшою сестрою Розою, а також із численними родичами і друзями в Рогатині. З 1930-х років вона почала працювати, щоб допомагати своїй родині. За радянської влади, з 1939 по 1941 р.р., вона працювала в єдиній книгарні у містечку («Кнігокультур»). Завдяки своїй роботі, її знали місцеві поляки і українці, і вона вільно розмовляла українською.

Після початку німецької окупації Рогатина, вже за місяць місцевих євреїв повиганяли з роботи, було створено єврейське ґетто і родина Шеви змушена була перебратися в одну кімнату в будинку на краю ґетто. Ґетто функціонувало як тюрма, євреї мали носити нарукавну пов’язку для впізнання, голод став реалією повсякдення. Як і її мати з сестрою, Шева мала риси обличчя, які могли б зійти за «арійські», тож попри небезпеку, вона нерідко знімала пов’язку і виходила з ґетто у пошуках харчів, продавала речі знайомим українцям з міста за хліб і картоплю, інколи за масло або сир. Вона, зокрема, згадує родини Крупки і Бабінки з Рогатина, які допомагали їй і добре ставилися, незважаючи на заборону спілкуватися з євреями. Якось вона три дні працювала, збираючи картоплю в полі знайомого селянина у сусідньому селі Залужжя. Вони заплатили їй мішком картоплі на 100 кг, і годували під час роботи, а опісля ще якийсь час обмінювали на харчі пропоновані речі.

Sheva's older sister Rose

Старша сестра Шеви Роза. Фото зі спогадів.

З часом, умови в ґетто погіршувалися, бо поступово дедалі більше євреїв виганяли з містечок і сіл в околицях, і зганяли у переповнені будинки в Рогатині. Через тисняву і нестачу опалення взимку старші євреї хворіли і вмирали. Так сталося і з бабусею Шеви. Коли ранок 20 березня 1942 р. привів до ґетто гестапівців для масштабної ліквідаційної акції, Шевина сестра побігла ховатися до їх вуличної вбиральні, залізши в екскременти по шию, а її мати заховав у сховку у підвалі сусід. Шева втікала навмання, з ґетто до сусіднього села Бабинці, і біля села Кутці вона перечепилася і впала, втративши свідомість. Одна селянка привела її до тями і забрала до себе додому, і зі своїм чоловіком переховувала Шеву, коли українські поліцаї і гестапівці обшукували хати. З села було чути постріли біля цегельні, з місця, яке сьогодні відоме як братська могила на південній околиці. Наступного дня вона повернулася до ґетто і з полегшенням знайшла свою маму і сестру серед живих, але також дізналася про загибель багатьох інших своїх родичів і друзів. З усіх мешканців ґетто врятуватися вдалося лише маленькій купці.

Після акції багато врятованих і новоприбулих євреїв з інших містечок в околицях почали організовуватися для самопомочі. Шева допомогла створити шпиталь в ґетто, але німці постійно забирали пацієнтів і працівників на страти. Згодом вона організовувала похідну кухню, щоб роздавати їжу мешканцям ґетто, які не могли її знайти деінде. Вона познайомилася з іншими євреями з інших місць Польщі, які також мали арійську зовнішність, і разом вони організовували способи отримати фальшивих документів і для втечі, з допомогою декількох поляків. З іншими мешканцями ґетто вони викопали під своїми будинками декілька криївок для переховування.

Шева пережила ще одну ліквідаційну акцію у вересні 1942 р., пересидівши ще з десятком інших осіб у сховищі, хоча на сусідні сховища була облава. Крім сім’ї Шеви і кількасот інших євреїв, яким вдалося сховатися, все решта ґетто знову спустошили, вивізши жертв до табору в Белжеці. Далі Шеві вдаєтсья здійснити свої плани на втечу з ґетто. Одна полька, яку вона знала ще до війни, дала Шеві свою метрику, щоб виробити фальшивий паспорт. Тепер Шева фігурувала під ім’ям Ганка Бучек. Далі у неї випала нагода сховатися у підводі родини Крупки з Рогатина, які переїжджали до Бродів. Вона покинула місто у ніч, напередодні свого 26-го дня народження, з подарунком від матері. Це був золотий годинник її батька і ще декілька цінних речей. Більше вона до Рогатина ніколи не повернеться.

У Бродах вона працювала на Крупків, як їх служниця «Ганя» (Ганка). Спочатку вона злягла від тифу і Крупки мали її виходжувати з важких лихоманок. Потім у неї була висипка і спухлі ноги ще декілька років. Шева розуміла, що її перебування в домі Крупок було, як «бомба, яка могла вибухнути будь-якої миті і змести з лиця землі всю його сім’ю». Інші родичі Крупок, які приїздили до Бродів з Рогатина, також знали Шеву і допомагали не виказувати її справжнього імені, але переховування євреїв каралося смертю у Генеральній губернії. Потім ліквідаційні акції в єврейському ґетто почалися і в Бродах, тож далі залишатися там Шеві було небезпечно. У травні 1943 р. вона їде до Лємберга зі своїми фальшивими документами, сподіваючись отримати в німецької влади робочу карту.

Sheva's work card

Трудова картка Шеви на ім’я Ганки Бучек. Фото зі спогадів.

Шевині спроби знайти роботу у Лємбергу були марними, бо в неї не було трудових карток і стажу. Вона вирішує поїхати з окупованої Польщі на роботу до Німеччини, таки вдаючи з себе польку. Багато молодих українок і польок ловили і вивозили на дешеві роботи до Німеччини. Її проблема була, як записатися на ці роботи добровільно, і щоб у ній не запідозрили єврейки, адже зазвичай ні поляки, ні українці не зголошувалися добровільно. Врешті її десять днів переховували і допомагали у горезвісному Янівському трудовому пересильному таборі, який прилягав до ґетто у Лємбергу. Сховав її один польський лікар, який розумів усю небезпеку її становища . Перед тим, як вона покинула Лємберг, решту цінних речей у неї відібрали вартові з табору.

The hospital in Stuttgart

Лікарня у Штутгарті, де працювала Шева.
З безіменної листівки.

Потягом Шева поїхала разом з іншими робітниками до Відня, де вона недовго пропрацювала на кухні ресторану, а потім поїхала до Штутгарта. Там вона знайшла роботу санітарки в Євангельському релігійному шпиталі, (Бетезда Кранкенхаус), де прибирала палати і допомагала хворим. Вона і далі приховувала своє справжнє ім’я, але вперше вона опинилася у відносній безпеці, порівняно з окупованою Польщею. Переважно німецькі начальники в лікарні добре до неї ставилися, а співробітники були здебільшого іноземцями і мали з нею дружні відносини. Зареєструвавшись на роботу у місцевому гестапо як полька, вона мала носити латинську літеру «Р» (завжди, коли на людях, і на всьому одязі). Орган реєстрації пояснював це тим, що Польща опиралася німецькій окупації, тож свободи поляків у місті були обмежені. В єдиному пакунку, який вона отримала з Польщі, був зашифрований лист, де повідомлялося, що вся її сім’я загинула в Рогатині. Згодом вона дізнається, що вони стали жертвами ліквідації ґетто у червні 1943 р.

Війна дійшла до Штутгарта у 1944 р., і почалися часті авіа нальоти. Активізувалися і дії опору, тож Шеву прикріпили до відгалуження чеської мережі, яка чинила диверсії німцям, викрадаючи і перерозподіляючи зброю. До цієї групи входив один її співробітник з лікарні, і ще декілька людей у місті. Під час одного таку авіа нальоту було зруйновано робочий гуртожиток, але лікарня залишилася цілою, хоч і без електропостачання. Під час наступного обстрілу Шеву поранило, коли завалилася частина будинку, де вона ховалася.

Під час цього нестабільного періоду Шева випадково зустрічає ще двох єврейок, які втекли з Рогатинського ґетто на кілька тижнів раніше від неї, і тепер жили в Штутгарті як іноземні робітники, як і вона. Вони не могли часто бачитися, бо ризикували бути викритими як єврейки, але усвідомлення того, що вона не одна в такому становищі, додавало їй впевненості.

Sheva celebrates her birthday

Шева святкує свій день народження у Штутгарті у 1945 р., після закінчення війни. Фото зі спогадів.

Невдовзі настав кінець війні. Після чергового обстрілу сховище, де ховалися працівники і пацієнти лікарні, відкрили французькі солдати з першої хвилі союзницьких сил, які до них дійшли. Солдатам були потрібні медики, щоб допомогти пораненим, а після капітуляції Німеччини та захоплення міста союзниками, яке настало незабаром, Шева нарешті змогла викрити своє справжнє ім’я здивованим працівникам лікарні. Не маючи куди повертатися, Шева та інші жінки з Рогатина приймають рішення емігрувати. Одна невдовзі виїхала з кузеном з французькою армією, а потім далі до Америки. Інша вийшла заміж за американського офіцера у Штутгарті і поїхала з ним до США. Шева отримала листа від Крупок і незабаром з ними зустрілася. Вони втекли від наступаючої радянської армії в Бродах, виїхавши до Мюнхена, і тепер були бездомними, які і більшість інших.

The Krupkas visit the Ledermans

Крупки в гостях у Ледерманів у Нью-Йорку, 1966 р. Фото зі спогадів.

Шукаючи варіанти для еміграції, щоб почати нове життя, у таборі для переміщених осіб у Штутгарті Шева познайомилася з чоловіком, за якого згодом вийшла заміж. Ізраель Ледерман, родом з Лодзя, врятувався після ув’язнення у декількох концтаборах, серед яких Освенцим і Дахау, втративши свою дружину з дитиною, братів і всю сім’ю. Після недовгих залицянь пара одружилася і з допомогою місцевого табору для переміщених осіб, організації ХІАС і Спільного розподільчого комітету вони змогли емігрувати до Нью-Йорку у червні 1946 р.

Шева, тепер під іменем Сильвія, жила зі своїм чоловіком у Квінсі, і після війни багато років пропрацювала у швейній промисловості. Ледермани приймали у себе в гостях родину Крупок, коли ті приїжджали до США у 1966 р. Сильвія листувалася з іншими емігрантами з Рогатина і брала участь в діяльності Рогатинського товариства в США. На пенсії вона продовжила працювати над своїми спогадами. Книга вийшла друком вже після її смерті у 2008 р. ЇЇ фотографії, записи та інші речі були передані інституту YIVO у Нью-Йорку.

Частини спогадів, актуальні для досліджень Рогатина

Частини спогадів Шеви з часів її життя в Рогатині під час війни вже наведено вище. Багато додаткових деталей у цих мемуарах будуть цікавими для дослідників, які вивчають історію Рогатина і Голокосту у східній Польщі. Далі подано декілька уривків, які краще ілюструють характер деталей з книги.

Два абзаци про акцію 20 березня 1942 р.:

Ми почули з вулиці постріли, неподалік, хоча ми були далеко від ґетто. Цікаво, чому звуки пострілів долітали так здалеку, думала я… Чоловік сказав: «Може, не слід тобі казати, але останні кілька тижнів німці наказали копати рови тут неподалік, за цегельнею. Самі євреї мали копати ті рови, навіть не здогадуючись, що копають собі могилу. Усіх євреїв з ґетто погнали туди, і зараз їх розстрілюють і скидають в ті рови.

Тепер я і справді пригадала, що останні кілька тижнів вони ловили чоловіків в ґетто і гнали на примусові роботи, копати траншеї. Ніхто не знав, навіщо, але ніхто точно не припускав, що то для себе. Ходило багато чуток. Хтось казав, що то під фундамент копають для нової цегельні. Ще хтось казав, що то можуть бути окопи для відбивання наступу росіян, якщо ті повернуться.

Наступного дня Шева почула звістку від дружини селянина:

Вона розповіла мені, що минулої ночі до них приходили сусіди і казали, що від світанку десь до четвертої пообіді розстріляли біля трьох тисяч людей. Вони чули, як з ям долітали стогони і крики. Спершу людей змушували роздягатися догола, а тоді кидали в ями, чи мертвих, чи ще напівживих.

А від селянина почула таке, коли вже всі впевнилися, що гестапо поїхало:

Він сказав, що в ямах неподалік було десь три тисячі трупів, їх там порозстрілювали вчора, так і залишили. Гестапо зробило свою справу і навіть не завдало собі клопоту позасипати ті ями.

Повернувшись до ґетто, Шева почула таке від сусідки Тілі Немец, яка жила в тому ж будинку:

Вона декількома словами розповіла мені, що її батько потрапив в облаву на базарі разом з іншими, їх привели до ям, роздягли, розстріляли і поскидали у спільну могилу. Уночі, коли все стихло, він зібрав останні сили і повідкидав трупи, якими його придавило в тій ямі. Потім так голий і побіг до найближчої хати. Господар тієї хати (не-єврей) пошкодував його і допоміг. Вранці він пішов до ґетто дати знати родині Немец, що той живий і щоб дали для нього якийсь одяг.

Далі у тому ж розділі:

Наш сусід Йойне Немец детально нам розповів, як людей похапали на базарі, повантажили на машини і повезли до братських могил на розстріл. Їх так тісно напакували, що багато хто впав у паніку, вони втрачали здоровий глузд, дико реготали, верещали і рвали на собі волосся. Багато хто так і не доїхав до місця страти живим.

Для тих, хто вивчає родинні історії Рогатина (єврейські, українські, польські), ці спогади містять величезну кількість імен, з описами і обставинами. Декілька місцевих мешканців, які допомагали Шеві, вже згадувалися вище. Крім того, у книзі згадується декілька її родичів і друзів у ґетто і поза його межами. Крім названих раніше, ось ще декілька імен: її дядько Гірш Вайнер, його дружина Рифка, син Хайм і донька Глікель; зять Вайнерів Шльома Гандшау і його сини Нюхем і Юда; Шевина тітка Сара; Ізьо Горн, Шевин учень, який працював у пекарні батька в Рогатині; її подруга Ліба Тайхман; адвокат Др. Фрайвальд; її дядько Мендель Вайлер; головний рабин Рогатина Тумін; жертви акції на імена Маргуліс, Гутер і Фелькер; її друзі з Рогатина в Штутгарті – Пепа Кляйнвакс і Блума Вільдман; Макс (Майєр) Альтман (який виїхав в США до війни) і його донька Клара Альтман; і Др. Ісаак Левентер в США.

Додаткові джерела

Більшість поданої тут інформації взято безпосередньо з виданих спогадів Ледерман. Додаткові біографічні дані походять з дослідження Д-ра Алекса Феллера для Групи вивчення містечка Рогатин.

Два короткі уривки про історію порятунку Ледерман також з’являються в Книзі пам’яті Рогатина: «Дорога до пекла однієї єврейки» [стор. 239 частини на івриті/ідиш] і «Смерть Хаймки» [стор. 32 англійської частини]. Ці тексти також з’являються і в оновленій версії Леї Захав «Пам’ять про Рогатин» [стор. 311 і стор. 428]. В останньому тексті міститься додаткова інформація про інших родичів Вайлерів в ґетто, серед яких і Блотнери.

Додаткова коротка біографія Сильвії Ледерман під авторством Леї Захав була включена в «Пам’ять про Рогатин», з додатковою інформацією про інші родинні зв’язки, згадуючи Анну Корнблюх і Дова Шморака.

 

Переклад – Світлана Брегман.


Ця сторінка є частиною серії про спогади про життя євреїв у Рогатині, частини нашої історії єврейської громади Рогатина.