(Це розділ мемуарів Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.)
Я пам’ятаю, що погода впродовж літа 1939 року була найкращою за всі роки. Багато євреїв із ближніх містечок приїздили на відпочинок до Рогатина. Ринки були заповнені фруктами та овочами. Люди непокоїлися через тогочасну політичну ситуацію: Гітлер вимагав Lebensraum (життєвого простору) і найперше зажадав «польський коридор» (вузьку смугу землі між Німеччиною та Пруссією) і вільне місто Данциг, що було на той час міжнародним портом (сьогодні це місто Гданськ, Польща).
Наші сподівання емігрувати до США згасали з кожним днем. Читання газет пригнічувало: Гітлер стверджував, що євреї відповідальні за жалюгідну економічну ситуацію у Німеччині. Коли німці захопили Чехословаччину й Австрію (1938 рік)[25], ми зрозуміли, що погрози Гітлера треба сприймати серйозно. Деякі заможні євреї думали про втечу до Палестини, однак до того часу дороги до Палестини були перекриті, а паспорт було неможливо одержати[26]. Неспокій зростав постійно. Поляки були сповнені надії: вони вірили, що польська армія є сильною й здолає Гітлера. Українці очікували на прихід німців із великою радістю: вони вірили, що німці переможуть Польщу й буде нагода створити уряд незалежної України. Тим часом містечко огорнула паніка: ми не знали, чого очікувати. У середині вересня 1939 року ситуація у Рогатині стала критичною, панувала анархія. Польські урядовці та армія втекли. Селяни з навколишніх сіл, усвідомивши це, масово подалися у містечко.
Недатований портрет Джекової тітки Естер і дядька Ізидора Глоцерів, які жили разом із родиною Джека. До німецької окупації Джек працював у їхній м’ясній лавці.
Тоді раптом трапилось дещо неочікуване. 17 вересня 1939 року замість німецької армії нас окупувала радянська армія (Червона армія)[27]. Очевидно, більшість людей не знали про німецько-радянський пакт, згідно з яким Польщу було поділено: радянська влада захопила східну частину Польщі, а німцям дісталася західна. Тому Рогатин опинився під радянською окупацією. Євреї вважали, що це порятунок (від винищення німцями). Поляки розглядали Червону армію як окупантів, вони б воліли бачити німців (бо вірили, що можуть їх здолати). Українці почувалися спустошеними: розбилася їхня надія на незалежний український уряд. Українські власники нерухомості втекли до Львова, вони боялися росіян[28]. Їхню власність конфіскували. Власність єврейських купців також конфіскували, окрім тих, які займалися продуктами харчування: вони мусили залишатися при справах, щоб постачати їжу Червоній армії.
Самуель Глоцер (другий праворуч) на роботі в рогатинському баріресторані, близько 1939 року.
Перед приходом Червоної армії до Рогатина я закінчив початкову освіту (7 класів). Мій молодший брат Самуель працював у барі офіціантом. Мій найменший брат Моше Емануель ще ходив до школи. Знайти роботу було дуже важко. Я допомагав дядькові (батьковому брату Ізидору) у м’ясній крамниці. Він допомагав нам грошима й забезпечував м’ясом. Мама дуже через це переживала: вона була гордою людиною, а зараз мусила залежати від сім’ї, щоб утримувати себе та дітей. Вона часто плакала. Я навчився працювати з електрикою, але мені за це не платили. Однак, озираючись, розумію, що вміння працювати з електричним обладнанням дуже допомогло мені під час німецької окупації.
Листівка Самуеля Глоцера до батька в Америку з окупованого радянськими військами Рогатина, 11 березня 1940 року.
Спочатку ми раділи, що наше містечко зайняли не німці, а Червона армія. Однак усі ілюзії щодо радянської системи швидко розвіялися. Я не пригадую голоду, оскільки, як уже зазначив, нам допомагали родичі. Ми отримували листівки від батька, проте втратили надію емігрувати до США. Антисемітизм під час російської окупації Рогатина зменшився, бо ж росіяни пригноблювали антисемітів також. Росіяни вирішили знести деякі порожні магазини на Ринковій площі й збудувати парк із пам’ятниками Сталіну та Леніну. Для цього вони зібрали усіх молодих чоловіків. Я мусив копати там двічі на тиждень, безоплатно. Мої руки повністю вкрилися пухирями і мозолями. Коли я приходив додому після роботи, то помічав, як мама дивиться на мої руки і плаче.
Пригадую одну велику подію у місті під час російської окупації. Родину Градів у нашому містечку дуже поважали. Вони володіли успішним текстильним бізнесом і багато віддавали на благодійність єврейським та іншим організаціям. Росіяни, окупувавши наше містечко, конфіскували в заможних підприємців увесь товар. Хтось доповів російському керівництву, що Гради переховують товар у себе вдома. Їх заарештували, і відбувся дуже довгий публічний суд. Публіка відвідувала судові засідання щодня. Цей суд став у місті великою сенсацією. Зрештою, Градів визнали винними й депортували до Сибіру. Іронія долі в тому, що саме завдяки цьому вони вижили[29].
Упродовж російської окупації єврейське населення Рогатина зросло майже вдвічі. У Рогатині оселилися багато єврейських біженців із міст, окупованих німцями. Нам було шкода їх, бо вони жили у повній бідності; ми ж, як-не-як, жили у власних домівках.
[25] Чехословаччину було поділено на вимогу Третього Райху наприкінці 1938 року відповідно до Мюнхенської угоди. В березні 1939 року країну остаточно окупував Третій Райх. — Ред. [26] Британський уряд без консультацій з єврейською спільнотою Палестини випустив у травні 1939 року другу «Білу книгу» — урядовий звіт, який суттєво обмежив єврейську еміграцію з європейських країн на терени Палестини. — Ред. [27] Поняття «радянська армія», «Червона армія» та «російська армія» вживаються в цих мемуарах як взаємозамінні. [28] Поняття «радянська влада» й «росіяни» вживаються в цих мемуарах як взаємозамінні. [29] Під час радянської окупації Східної Галичини (1939–1941 роки) до радянських таборів у Сибіру було запроторено десятки тисяч поляків, євреїв, українців. Багато людей померли ще в дорозі, значна кількість депортованих не витримали знущань НКВД, важкої праці в таборах і також загинули. Ті, хто вижив, із жахом і болем згадують час перебування в комуністичних таборах. Очевидно, що для єврейських родин, які зуміли вижити в умовах ГУЛАГу, депортація до радянських таборів була певною мірою спасінням, адже нацисти не залишали євреям жодного шансу на життя. — Ред.
© 2022 Український центр вивчення історії Голокост, Київ. Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License. Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/ або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.
<- Повернутись до попереднього розділу