Роки раннього дитинства (до початку Другої світової війни, 1 вересня 1939 року)
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Я народився у місті Рогатин (що входило до Польщі перед Другою світовою війною, зараз – Україна) 12 січня 1925 року. Рогатин розташований на автошляху Львів-Станіславів [1], близько 70 км (43 миль) на південний схід від Львова. Перед війною населення Рогатина складало 9000 осіб, третина з котрих (3000) була євреями.

Jack's parents Toba and Mayer Glotzer

Джекові батьки Тобі та Мейєр Ґлоцери.
Джерело: сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів

Я був найстаршим сином Тоби (з роду Барбан) і Мейєра Ґлоцерів. Мене назвали на честь батька моєї матері Якова Барбана, якого називали Янкель. Моїм прізвиськом стало Куба через те, що українські антисеміти насміхалися над моїм іменем Янкель; Куба звучало більш по-українськи.

The Rohatyn rynek ca. 1938

Рогатинський ринок близько 1938 року. Джерело: Павлина Белей

Ми жили у власному будинку на околиці Рогатина на вулиці Церкєвна, 20. У нас було декілька коней, корів та стайня для них. Поруч із нашим будинком розташований великий сад. Будинок оточений садами з фруктовими деревами, кущами смородини і багато зеленню. Вид був вражаючий. Неподалік від нашого будинку протікала ріка Гнила Липа, де я навчився плавати. Мій батько був власником м’ясного магазину на ринку.

У мене було два брати: Самуель (Шмуель), який був на рік молодший за мене. Мій наймолодший брат Моше Емануель народився у квітні 1930 року. Я обожнював свого маленького братика; він ходив за мною повсюди, що трохи додавало клопоту. Однак я його настільки любив, що не заперечував, аби він вештався за мною.

Один випадок залишився у моїй пам’яті. Одного разу, коли мій маленький братик слідував за мною, ми мали перейти залізничні колії. Шлагбаум був опущений і мій брат перебігав колії; поїзд якраз наближався, але він встиг. Я був шокований і ледве дійшов додому. Після цього епізоду мені снилися кошмари.

Мій дідусь Кальмен Ґлоцер будував наш дім виключно для своїх дітей. Сестра мого батька Малка Альтман [2] та її три сини, син мого дідуся Ізер Ґлоцер з дружиною та двома синами і наша сім’я (мої батьки, я та два моїх брати) жили у цьому будинку. Оскільки ми жили усі разом так близько, я дуже часто грався з моїми кузенами і насолоджувався цим. Мій батько мав ще чотирьох сестер, котрі жили у США і брата Якова, котрий жив у Бєльсько (Польща) з дружиною та трьома доньками: Тонею (Тосею), Кларою та Аделею. Тося стала великим розчаруванням для усієї сім’ї. Вона прийняла католицьку віру і обвінчалася (у церкві) із поляком, Йозефом Чекаєм. Тося була дуже талановитою; вона закінчила музичну консерваторію і стала визнаною піаністкою. Батько Тосі встановив за нею Шіва [2] [3]; нікому у сім’ї не дозволялося згадувати її ім’я. Яков та його сім’я приїжджали до нас на канікули; але відтоді як трапилася ця подія, вони перестали відвідувати нас, що зробило мене дуже нещасним.

Двоюрідний брат мого батька, Шіє Ґлоцер, також утримував м’ясний магазин на ринку; його дружину звали Малка. У них було три доньки: Луся, Роза і Гітл. Ми з ними були дуже близькі.

Izie Huber and Jack Glotzer in Rohatyn

Друзі на все життя Ізі Губер і Джек Ґлоцер у Рогатині, 1930-і рр. та 1998 р. Джерело: сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів.

Я мав багато друзів, з якими я бавився і проводив чимало часу. Через те, що річка Гнила Липа була так близько біля нашого будинку, я рано навчився плавати. Як мені видається зараз, ми завдавали нашим батькам чимало клопоту, коли йшли на річку самі. Моїми найкращими друзями були Шолмо Ляуфер (він жив із сім’єю дуже близько від нас), Бужко Кляйнвакс та Ізі Губер. Зі стількома кузенами та друзями поруч я ніколи не почувався самотнім. Я насолоджувався своїм життям, бувши юнаком.

Матір моєї мами, Лея Барбан, і мій дідусь, Янкель Барбан, були надзвичайно люблячими дідусем і бабусею. Материна лінія сім’ї вважалася більш аристократичною, аніж батькова. Мій дідусь був листоношею; було незвично, аби єврей мав керівну посаду. Моя бабуся Лея була повитухою; вона приймала пологи при народженні майже кожної дитини у Рогатині. Її дуже поважали, навіть іновірці [4]. Вони завжди знімали капелюх, вітаючись з бабусею. Вона була дуже щедрою до нас. Кожного Песаху ми, три хлопчики, отримували від неї нові костюми та черевики.

У моєї мами була сестра Зісль. Зісль емігрувала до США задовго до війни. Вона одружилася з Йозефом Левом (котрий був дядьком Розетт Фауст Гальперн). Вони жили у Бронксі.

Моя мама також мала брата, Зева Барбана. Зев був дуже талановитим актором. Він відправився до Ізраїлю (на той час – Палестина) і став відомим актором у Тель-Авівському театрі Огель. Він одружився із Дворою Костеланец, яка була акторкою та професійно співала. Він приїздив до Рогатина разом зі своєю трупою і виступав там.

У моєї мами був ще один брат – Морріс Барбан, котрий був адвокатом.

Моя мама була красивою жінкою. Вона мала надзвичайний талант до виробів власними руками. Вона виготовляла красиве мереживо і в’язала гачком штори. Вона відправила декілька мережаних виробів до США і зараз вони належать мені. Я пам’ятаю, як вона завжди щось робила і співала. Вона була дуже відданою мамою.

A class of the Rohatyn "Red School" in the 1930s

Клас рогатинської “червоної школи” 1930-і рр. Джерело: сімейна колекція Штайнмеців.

Я відвідував гімназію, що називалася “Marszałka Piłsudskiego” (на честь польського маршала Юзефа Підлуського). Ми називали її “Czerwona Szkoła” (Червона школа) через цегляну оббивку. Мені не приносили насолоди мої шкільні роки; ми, єврейські учні, постійно билися із антисемітськими хлопчиками. Єврейських хлопчиків завжди звинувачували в ініціюванні бійок. Моїми улюбленими предметами були історія та географія. Я ненавидів завчати вірші. Я був більше зацікавлений, щоб відправитися з нашими працівниками у возі, якого тягнув наш кінь. Я закінчив сім років початкової школи. Мої оцінки були середніми, я ніколи не мав незадовільного балу.

Згідно зі звичаєм, коли мені виповнилося 13 років, я став Бар Міцва [5]. Мені не подобалося вчитися з реббі (єврейські вчителі), тому що вони били мене та інших єврейських дітей. (Варто зазначити, що єврейських хлопчиків, які відвідували івритські школи, приватні або державні, вчителі на власний розсуд часто піддавали тілесному насильству).

Jack's family in Rohatyn

Джекова сім’я у Рогатині після відправлення його батька до Америки. Зліва направо: Джек (Куба), його матір Тоба, середущий брат Самуель (Міко) та наймолодший брат Моше Емануель (Муньо). Джерело: сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів.

Моє життя значно змінилося у 1937 році, коли мій батько виїхав у США. Причиною його рішення відправитися до США була відмова місцевого управління дозволити ритуальний забій корів і телят. Це правило називалося obrót rytualny (ритуальний поворот). Наш бізнес почав погіршуватися через цю ситуацію. У мого батька було 4 сестер у США: Ханна Куперман, Роуз Альтман, Єні Гехт і Чарна Шварц. Вони надіслали батькові відповідні документи, аби він міг вирушити до США. Батько поїхав до США із очікуванням перевезти туди й свою сім’ю, як тільки він облаштується. Моє життя надзвичайно змінилося із від’їздом батька. Я став головою сім’ї. Сім’я моєї матері допомагала нам фінансово. Мама була пригніченою і дуже страждала. У мене досі збереглися листівки, написані мамою і братами до батька.

A group of HaShomer HaTzair in Rohatyn

Група організації Га-Шомер Га-Цаїр (“Молода варта”) у Рогатині близько 1932 року. Джерело: сімейна колекція Штайнмеців.

Ми мали дуже активні сіоністські організації у нашому місті. Серед них були Ганоар Гаїврі та Гашомер Гацаїр. Ці організації готували своїх членів до еміграції у Палестину (сьогодні – Ізраїль), застосовуючи духовні та фізичні (Гаксгара [6]) методи. Я був занадто молодим, щоб бути активно залученим у будь-яку конкретну організацію. Я й мої друзі відвідували ці зустрічі, де ми зустрічали найкрасивіших дівчат. Моєю улюбленою організацією була Ґордонія, бо найкрасивіші дівчата були залучені до неї.

Рогатин славився своєю єврейською молоддю. У Рогатині було дві гімназії. Єврейським людям не дозволялося здобувати вищу освіту; вони мусили їхати до Італії чи інших країн для продовження навчання. Ми мали дві відомі футбольні команди, що називалися Маккабі.

Ситуація перед спалахом війни була напруженою. Нам було відомо про діяльність Гітлера у Німеччині. Ми все сподівалися, що моєму батьку вдасться надіслати документи для нашої еміграції до США.

Samuel Glotzer at work in Rohatyn

Молодий Самуель Ґлоцер на роботі у Рогатині перед війною. Джерело: сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів.

Мій брат Шмуель був дуже розумним. Він працював на брата моєї матері Морріса Барбана, котрий був адвокатом: це йому фінансово допомагало. Життя було дуже складним. У моєї мами розвинувся артрит; у неї були жахливі головні болі. Вона робила все, аби за дуже складних умов бути доброю матір’ю для нас. Наш дім був дуже чистий, а ми – завжди добре одягнені. Наші життя були у “підвішеному стані”. Ми сумували за батьком і чекали на його листи, що були рідкістю. Це дуже пригнічувало маму.

Я пам’ятаю єврейського лікаря з нашого міста, доктора Левентера, і його дружину. Вони відправилися у Нью-Йорк у 1939 році перед початком війни, щоб відвідати там світову виставку. Доктор Левентер пообіцяв поговорити з нашим батьком. Він залишив свого єдиного сина Марселя із сім’єю у Рогатині. Доктор і пані Левентер не могли повернутися до Рогатина через спалах війни. Вони більше ніколи не бачили свого сина знову.

Ми заздрили кожному, хто їхав у США. Ми сподівалися одного дня отримати лист від батька і візи, які б дозволили нам емігрувати туди. Мій батько дуже розчарувався у США; він за нами дуже сумував. У мене завжди було відчуття, що його сестри у США не надто хотіли, аби батько перевіз ще чотирьох осіб туди. Тато говорив про повернення до Рогатина. Я насправді точно не знаю усієї історії. Візи від мого батька так і не прибули.

Переклад Наталія Курішко.


[1] [Більшість назв місць у оригінальній англомовній версії цих мемуарів були написані відповідно до польського правопису, використовуючи офіційні назви Другої Речі Посполитої. В україномовній версії написання було пристосовано до сучасних українських форм, окрім випадків, де назви місць істотно відрізнялись до Другої світової війни. Таким чином, слово “Lwów” пишеться як “Львів”, однак слово “Stanisławów” зберігає написання “Станіславів”, а не як у сучасній назві “Івано-Франківськ”. Дивіться також примітку про текст наприкінці мемуарів. – ред.].

[2] Її чоловік Макс Альтман поїхав у США перед війною із наміром перевезти туди свою сім’ю.

[3] Івритське поняття, що означає “сім” і стосується перших семи днів скорботи після поховання. Для найближчих родичів померлих звично “встановлювати Шіву”.

[4] Люди неєврейської віри.

[5] Івритське поняття, що означає “син заповідей” і застосовується до єврейського хлопчика, який досягнув свого тринадцятого дня народження і досягає віку релігійного обов’язку та відповідальності.

[6] Фізичне тренування єврейської молоді, щоб підготувати їх до еміграції у Палестину.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок