Ліквідація рогатинського ґетто – 6 червня 1943 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Після акції в грудні 1942 року у ґетто панував похмурий настрій. Ми чули, що у навколишніх містах не залишилось євреїв. Ми відчували, що наш кінець наближався. У травні 1943 року ми чули, що гестапо оточило ґетто у Перемишлянах (місто близько за 30 км на північ від Рогатина) і жорстоко вбило там усіх євреїв. Євреї у перемишлянському ґетто були менш підготовлені, аніж ми. Тому гестапо зазнало там успіху і ліквідувало ґетто за один день. Ми подумали, що після перемишлянської різні ми станемо наступними. Перемишляни належали до Львівської області (регіону). Ми належали до Станіславівської (тепер – Івано-Франківської) області (регіону), яка перебувала під іншою адміністрацією. Це й була причина, чому ми були врятовані на декілька тижнів. Після перемишлянської різні ми сиділи у наших сховках цілодобово. Було багато хибних тривог.

Вранці 6 червня 1943 року, що припало на перший день Шавуот [21], наше ґетто оточило гестапо. Ми чули постріли. Ми знали, що прийшов наш кінець. Ліквідація рогатинського ґетто розпочалася. Якось я завжди планував, що коли цей час настане, то візьму мою сім’ю і побіжу до сховку Шіє Ґлоцер (сім’я Лусі); але коли все розпочалось, я знав, що ми не могли цього зробити. Гестапівці були усюди у ґетто. Я, мама, брати та декілька моїх кузенів побігли назад у наш сховок (горище нашого будинку). Цей сховок (я його називав бункером) не міг прихистити стількох людей, бо людей назбиралося з цілого ґетто. Деякі люди зайшли ззовні – в них уже стріляли. Вони кричали від болю; повсюди виднілася кров. Було важко дихати. Панував повний хаос.

Я знав, якщо ми там залишимося, то помремо. У сараї знаходився інший сховок; наверху сараю було горище. Я побіг до цього горища разом із середущим братом та кузеном. Ми хотіли побачити, чи вдасться там сховатися. Коли ми вилізли нагору, там вже ховались люди. Було багато людей із навколишніх міст. Я хотів, щоб мама та наймолодший брат, які тоді перебували у сховку у сараї, піднялися сюди. На жаль, гестапівці вже спустились вниз і я не зміг до них дістатися. Я дивився вниз з горища, щоб побачити, що відбувалося. Гестапівців супроводжував українець на прізвище Мельник [22]. Він вільно розмовляв їдишем. Він вигукнув їдишем: “Євреї, виходьте, акція завершилася”. Вони усі вийшли, включно із моєю мамою, моїм наймолодшим братом Моше Емануелем та моїми кузенами. Їх усіх застрелили гестапівці – я бачив це з горища.

Jack's family in Rohatyn

Джекова сім’я у Рогатині після відправлення його батька до Америки. Зліва направо: Джек (Куба), його матір Тоба, середущий брат Самуель (Міко) та наймолодший брат Моше Емануель (Муньо). Джерело: сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів.

Моїй матері Тобі Ґлоцер було 45 років, а моєму братові Моше Емануелю – 13, коли їх так жорстоко вбили німці. Мама була дуже люблячою людиною, відданою дружиною та матір’ю, яка, незважаючи на багато проблем і труднощів, утримувала чистий дім та завжди перевіряла, чи її сини добре погодовані та вдягнені. Вона мала надзвичайний талант до виробів ручної роботи – виготовляла красиве мереживо і в’язала гачком штори. Вона походила із аристократичної сім’ї; була насправді визначною жінкою, доблесною жінкою (айшес хаїл). Я обожнював свого маленького братика Моше Емануеля. Він був дуже розумним хлопчиком і дуже добрим учнем у школі. Деякі свої табелі він надсилав нашому батькові до США. Зараз ці табелі зберігаються у Національному меморіальному музеї Голокосту у Вашинґтоні. Як я вже згадував, він ходив за мною повсюди, проте я не заперечував, бо дуже сильно любив його. Для мене було надзвичайно шокуюче і жахливо боляче, коли його вбили на моїх очах.

Мій середущий брат, який був зі мною, розпитував мене, чому ми не йшли забрати маму і брата. Він не бачив того, що бачив я. Коли я не відповів, він зрозумів. На нього напала істерика; я мусив його заспокоїти.

Ми сиділи на тому горищі наступних декілька днів без їжі. Я не міг спуститися, щоб витягнути тіла матері та брата, тому що гестапівці були всюди. Роздивившись якнайдалі, я помітив, що тіла лежали повсюди. Одного дня сильно дощило, ми спустилися з горища вночі та прокралися у будинок, щоб знайти їжу. Було тихо. Ми вирішили поглянути, чи у ґетто досі були люди. Ми зайшли у будинок. Він був повний диму. Сім’я, що мешкала тут, називалася Мейлмен. Ми почали кричати про пожежу, однак батько тієї сім’ї відповів, що це він підпалив будинок. Він сказав, що він та його сім’я радше згорять, аніж будуть застрелені гестапівцями. Цей будинок належав торговцю яйцями на прізвище Шорс. У підвалі будинку був сховок. Ми спустилися; я постукав у двері, але ніхто не відповів. Люди не хотіли, щоб дим проник у підвал. Коли я вигукнув своє ім’я, вони відчинили двері. Моя кузина Клара Ґлоцер (сестра Тоні Чекай) була там. Там також перебували й інші люди, яких я знав. Я пам’ятаю дівчину на прізвище Стриєр, яка також була там. Місце почав заповнювати дим.

Ми знали, що треба вибиратися з цього будинку. Вночі, коли йшов сильний дощ, я забрав їх всіх із собою у сховок на горищі над хлівом.

Наступної ночі ми покинули ґетто.

Переклад Наталія Курішко.


[21] Шавуот – єврейське свято, що вшановує відкриття Закону на горі Сінай. [У більшості мемуарів та історичних записів повідомляється, що 6 червня було першим днем цієї акції, але першим днем Шавуоту у 1943 року була середа, 9 червня. Декілька інших людей, які врятувалися, також пригадують, що акція співпадала із Шавуотом, можливо, через те, що тривала три дні. – ред.].

[22] Після війни він зник і його вже ніколи не знайшли.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок