Третя акція – грудень 1942 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Після акції у день Йом Кіпура життя проходило у страху. Кожного дня ходила чутка, що гестапівці повернуться. Кілька разів впродовж дня ми бігли до сховку. Я досі продовжував працювати електриком на поліцейській станції.

У середині жовтня 1942 року область ґетто була зменшена. Ми мусили перебратися до іншого будинку. Цей будинок належав сім’ї на прізвище Шнекруц. [20] Він не був достатньо великим для усієї сім’ї. Деякі члени нашої сім’ї переїхали у будинок, власником якого був доктор Мельник, у якого було два будинки, розташовані у області ґетто.

Jack's mother Toba Barban Glotzer

Джекова матір Тоба Барбан Ґлоцер у Рогатині.
Джерело: сімейна колекція
Ґлоцерів-Барбанів.

Я захворів на тиф і у мене дуже піднялася температура. Більшість часу я був непритомний.

Clara and Izio Altman

Клара та Ізі Альтман 1926 року.
Джерело: сімейна колекція
Ґлоцерів-Барбанів.

Вранці вівторка 8 грудня 1942 року гестапо з Тернополя увійшло у наше ґетто. (Голова гестапо у Тернополі був вбивцею на ім’я Мюллер). Гестапівці зачинили усі виходи з ґетто. Усе відбулося дуже швидко. Моя мама і брати притягли мене у сховок у домі Шнекруца. У цьому домі знаходилося два сховки – горище і підвал. Колись я допомагав викопати сховок у підвалі. Я не знав, що проводилась акція; я також не знав, що мене тягнули на горище. Люди у домі вирішили, що дорослим слід заховатися на горищі, а малі діти зі своїми матерями – у підвалі. Через те, що малі діти не можуть сидіти тихо і переважно створюють шум, подумали, що їх буде важче почути ззовні, якщо вони перебуватимуть у підвалі. Моя тітка Малка Альтман та її донька Клара сховалися у підвалі разом з іншими жінками та дітьми нашої сім’ї.

Я прийшов до тями на горищі; у мене розпочалася гарячка. Спочатку я не знав, де знаходився. Мої губи були сухі і мені потрібна була вода. Але коли я побачив, що відбувалося та маму і братів, то сидів тихо. Раптом, крізь тріщини у підлозі, ми побачили, як гестапівці витягали людей із підвалу. Ходила чутка, що єврейські поліцейські вказали німцям на місце сховку у підвалі, де переховувалися матері й діти, включно із членами нашої сім’ї. Гестапівці відвели їх до залізничної станції, посадили у вагони для худоби та депортували до винищувального табору Белжець. Гестапівці подумали, що підвал був єдиним місцем у домі, яке використовували для сховку, тому вони більше не обшукували будинок.

У інших будинках сховки були настільки переповнені, що багато маленьких дітей задихнулося; у деяких з цих місць (бункерах) не було достатньо повітря. Відомий випадок, коли мати намагалася змусити дитину припинити плакати, коли гестапівці були у домі – як наслідок, дитина задихнулася.

До кінця дня понад 1000 євреїв було спіймано та депортовано до винищувального табору Белжець.

Переклад Наталія Курішко.


[20] [Ймовірно, це сім’я Шнікраут з Рогатина. – ред.]

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок