Друга акція [15] – День Йом Кіпур 1942 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Altman family portrait, about 1938

Сімейний портрет Альтманів, близько 1938 року. Джекові тітка Малка та дядько Макс сидять; зліва направо стоять: їхні діти Йосі, Клара та Ізі. Джерело:
сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів.

Напередодні Йом Кіпура [16] (20 вересня 1942 року) ми пішли на відправу Кол Нідрей [17], що відбувалася у сусідньому домі (третій будинок від нас). Сусіда звали Ляйбел Подгорсер. У тому будинку була велика кухня, де проходили усі служби. Жінки молилися у прилеглій кімнаті. Після відправи ми пішли додому. Наступного дня ми повернулися до того ж дому для відправи з нагоди Йом Кіпура. Раптом, коли чоловіки одягали свої таліти [18], ми почули постріли. (Я та інші чоловіки мого віку не одягали таліти; у ті часи чоловік не носив таліт до дня одруження. Я не знаю, чи таким був звичай лише у нашій частині Польщі). Ми виглянули з вікна. І побачили, як гестапівці розстріляли людей навколо (я помітив, як застрелили молоду жінку, її звали Ротенберґ). Чоловіки поскидали свої таліти; усі почали бігти до власних місць сховку. Оскільки на той час у ґетто було лише декілька гестапівців, нам вдалося безпечно добратися до нашого дому. Я був зі своїм середущим братом Самуелем (Міко); мама залишилася вдома з наймолодшим братом Емануелем (Муніо). Коли ми прибули додому, то пересунули шафу і залізли на горище (наша схованка). Невдовзі опісля ми почули, як гестапівці увійшли до нашого будинку. Ми сиділи дуже тихо. На жаль, моя тітка Малка Альтман, хвора на тиф, голосно стогнала. Ми закрили їй рот ганчіркою, майже задушивши її. Вночі близько 2 години я взяв маму, братів та двох кузенів і ми утекли до поліцейської станції. Працюючи там раніше, я підготував дуже добре місце сховку у підвалі. Я припустив, що ніхто не шукатиме євреїв на німецькій поліцейській станції. Ми просиділи у підвалі усю ніч. І були дуже голодні. Мені знайомий кожний куточок там, тому я знав, де вони зберігали їжу. Я покинув підвал. Німці не звертали на мене уваги, бо вже звикли бачити. Я пішов на кухню та в інші місця і взяв трохи хліба й іншої їжі. Я зніс їжу мамі, братам і кузенам. Я навіть насмілився взяти свого середущого брата (Міко) із собою, щоб він також зміг нести трохи їжі; у німців просто під носами. Я знав, що з горища цієї будівлі добре видно ґетто. Я хотів побачити, що відбувалося; тому я заліз на горище. На горищі я знайшов двох чоловіків і дружину одного з них. Вони працювали кравцями. Вони приходили на поліцейську станцію шити німцям одяг. Їх звали Фрайвальди. Вони були добрими друзями нашої сім’ї. У них виникла така ж ідея, як у мене – щодо сховку тут. Вони вважалися найкращими кравцями у місті. Близько 2 години дня ми помітили, як гестапівці спаковувалися, щоб покинути ґетто. Раптом ми побачили, що гестапівці схопили трьох чоловіків. Один з них був моїм шкільним товаришем, якого звали Шнапс. Іншого чоловіка звали Ротенберґ [19], імені третього чоловіка я не пам’ятаю. З вікна горища ми бачили, що трьом чоловікам наказали впасти на коліна. Коли гестапівці знімали свої рушниці, мій друг Шнапс та інший чоловік утекли. Гестапівці застрелили Ротенберґа і побігли за моїм другом та іншим чоловіком. Вони спіймали обох, привели їх назад і застрелили. В околиці знаходилася католицька церква; ми бачили католицьких священиків, які спостерігали за цим випадком і сміялися.

Нарешті гестапівці покинули ґетто. Я не пригадую, того дня вони прийшли зі Станіславова чи з Тернополя. Вночі ми повернулися до нашого дому. Наступного дня нам повідомили, що людей, яких спіймали під час операції Йом Кіпур, відвезли на залізничну станцію та депортували до винищувального табору у Белжеці.

На щастя, наша сім’я врятувалася у нашій оригінальній схованці.

Переклад Наталія Курішко.


[15] [Підрахунок акцій у Рогатині різниться поміж врятованими євреями та дослідниками, залежно від тяжкості агресії та кількості людей – постраждалих, депортованих або загиблих. – ред.].

[16] Найбільш шановане єврейське свято, День спокути, що відзначається постом та молитвами.

[17] Священна молитва, що промовляється у синагозі напередодні Йом Кіпура.

[18] Таліт (“tallith” – однина, “tallithim” чи “tallithot” – множина) – це шаль з облямованими кутиками, яку єврейські чоловіки накидають на плечі під час молитов.

[19] Він був братом молодої жінки, яку, як я згадував, вбили раніше.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок