[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]
Нове єврейське кладовище у Рогатині.
Фото © 2017 Джей Осборн.
Чотири із сотень пологів, прийнятих повитухою Леєю Барбан. Джерело:
JRI-Poland і архів давніх актів у Варшаві (AGAD).
Одного дня у липні 1942 року моя мама залишила мене наглядати за бабусею, Леєю Барбан (вона жила з нами у ґетто). Бабуся хворіла на тиф. Вона тримала мене за руку. Я постійно дивився на неї; вона розплющила очі, подивилася на мене і перестала дихати. Вона погасла. У нас були проблеми з її похованням. Прийшли люди, щоб помолитися й обмити її. Але ніхто не хотів допомогти нам поховати її. Отож мої брати, двоє кузенів і я віднесли її на кладовище. Цвинтар знаходився далеко від ґетто. День був спекотний. Нам було складно її нести. Потім ми мали викопати могилу; ґрунт був твердий. Ми копали по черзі, оскільки мали лише одну лопату.
Як я вже згадував, я дуже сильно любив свою бабусю. Її надзвичайно поважали, навіть неєвреї. Вона була повитухою; і допомогла народитися близько 90% дітей у місті.
Ми сумували за нею, але, з іншого боку, дякували Богу, що вона померла природною смертю (хоча і від хвороби).
Переклад Наталія Курішко.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.
<- Повернутись до попереднього розділу