«Яхад – ін Унум» Інтерв’ю з Свідками Голокосту в Рогатині
Свідок #: YIU/2095U, жінка, народилася 1930 року
«Яхад» поїздка #: 45UK, записано 11 червня 2016 року
Довжина запису: 01:13:21
Мови: українська, французька
І = Інтерв’юер, С = Свідок
[0:00:17] С: 30-го. В місті Львові родилася. Мама при мені померла, я сирота від дитинства. Але зараз, Богу дякувати – чоловіка мала доброго і діти.
[0:00:47] І: А до якого часу Ви жили у Львові?
[0:00:51] С: А я тільки родилася, мама зі світа, а я – на світ. Вони везли її туда, бо вони думали, що, може, її врятують, а не врятували, то всьо.
[0:01:04] І: А Ви довго прожили у Львові?
[0:01:07] С: Я тільки тиждень була там – 9 днів, вродили і до Рогатина повезли до тьоті. Я так росла – без мами, тата не було – відказався. А мама, дуже була добра така, хотіла мене.
[0:01:59] І: А Ваша тітка чим займалася? Тітка.
[0:02:09] С: Вже її нема на світі. Вона господаркою займалася. То коли за Польщі було, то колись не було тих інститутів, ні нічого. Люди працювали тяжко.
[0:02:33] І: А де Ви в Рогатині жили до війни – в центрі чи..?
[0:02:37] С: На заводі там, за річкою. З тьотьою. А тут ми вже дістали пляц і побудувалися з чоловіком. Чоловік був добрий, кравець був добрий. Дитинсьво було важке. Не дуже мене хотіли, три рази суконку шили, би вмерла. Раз зохворіла, прийшла жінка: «Ой, вона буде вмирати, вона вже пожовкла». Потому: «Вона вже має сині пальці і вона вже буде вмирати». А третій раз мене зі садку привела жінка, вже я не годна була йти. І так мене, видите, Бог врятував. Не вмерла. А вони суконку шили, бо все підростала. Не мали в що вбрати.
[0:04:03] І: Скажіть, будь ласка, а Рогатин до війни яке місто було – велике чи менше, ніж зараз?
[0:04:11] С: Менше. Тут зараз люди наші побудувалися багато, дали пляців, було багато.
[0:04:38] І: А до школи Ви ходили в Рогатині до війни?
[0:04:42] С: До школи, так. Я скінчила 10 класів, а от поступади не годна була ніде, пішла на роботу.
[0:04:50] І: А от коли ще за Польщі, Ви ходили до школи?
[0:04:52] С: Так, так.
[0:05:23] І: Давайте ми Вам задами питаня, Ви відповідайте, а потім вкінці Ви додасте все, що не розказали. і про жидів ще поговоримо. А от за Польщі, якою мовою в вас було навчання? Українською чи польською?
[0:05:27] С: Польською. І українські ми мали уроки. була українська школа, но була платна, а за мене ніхто не хотів платити. Але мені, знаєте, дуже помагали, і поляки помагали, і жиди помагали.
[0:06:12] І: А Ви сама українка?
[0:06:14] С: Так.
[0:06:17] І: а багато євреїв в вас було в класі?
[0:06:20] С: Майже як 7 тисяч було, 6 з половиною.
[0:06:27] І: А в школі? В класі в вас були євреї?
[0:06:30] С: Багато. Були поляки, жиди і українці. Три нації.
[0:06:36] І: А Ви пам’ятаєте, може, імена Ваших однокласників, дітей, що з Вами в школі вчилися?
[0:06:42] С: Забула зараз. Але пам’ятаю, один був сирота. Як жиди любили себе і то всьо. Так наші не любили. Розумієте, і він був сирота, він мав їхати вже до Америки, він за мною сидів, і він з кожного дня приходив до него: «Як ти маєш що їсти, дай їй кусок. Як маєш два зошити – дай їй. Два олувка? Дай їй». Три ксьондзи приходили, наш, польський, не сказали, а жиди – сказали. Вони мені потім. як він мені взяв, вони мені 50 долярів дали. Казали: «Щось собі купиш». Він мені казав: «Я тебе заберу до Америки», а тут вже война.
[0:09:04] І: І він до війни поїхав в Америку, отой єврей?
[0:09:07] С: Він якраз, знаєте, то 38 року всьо зачалося, і прийшли жиди, його забрали – він мав документи – і забрали. І мені дали 50 долярів, пам’ятаю: “Неси, дитинко, би тобі шось купили». І вони його встигли забрати. Я мала теж з тьотьою їхати, її наречений був священиком, висвятився, і документи ми мали. І не встигли. Мусила тут бути. В мене велика історія.
[0:10:24] І: А євреї тут релігіозні були?
[0:10627] С: Так, так, вони тут мали магазини. Їх тут було більше, як поляків, як українців. Українців дуже мало було, вони собі по селах працювали, де вони мали ту роботу. А жиди, отут всі ті хати то всьо вони. І люди, хто мали коней, їм довозили, бо вони магазинів багато мали. З поїзда матеріали їм довозили і так люди мали пару копійок за Польщі, ті селяни. А так ніхто ніде не робив.
[0:11:09] І: А свята релігійні жиди святкували?
[0:11:13] С: Так, так.
[0:11:16] І: А в суботу вони працювали?
[0:11:17] С: О, жиди – так. Навіть я ходила підпалювати, не можна було їм підпалити під кухнею, знаєте. То вони мене кликали, за то мені цукерків давали, там, по сусідству. Я пішла в долину, там взяла, за рікою.
[0:12:23] І: А божниця жидівська була?
[0:12:25] С: Була. Божниця була, вони сильно молилися.
[0:12:31] І: А де вони знаходилась, божниця?
[0:12:33] С: Там в центрі. Вони зробили потім пекарню з неї. Ше є той будинок.
[0:12:40] І: А будівля дерев’яна була чи морована?
[0:12:43] С: Ні, мурована, файна була, велика. Я ходила була навіть, бо там шлюб, коло нас була жидівка, а діти летіли, щоб щось дали, знаєте. Жиди мали тут більше всього, як поляки. Багаті були.
[0:13:37] І: А от Ви казали, що ходили весілля дивитися, як воно проходило?
[0:13:42] С: Воно проходило так, що привезли молоду з того дому, і горнець чомусь кидали, щоб ся розбив на щастя. Але давали дітям долі, як в нас, давали, годували дітей. Ми дітьми мали цей. Жиди наших тримали.
[0:14:42] І: А що вони давали дітям?
[0:14:48] С: Давали медівника, печеня, всьо, що мали їсти. Дітям давали, давали. Бо виділи, що діти бідні були, селяни були, то там грошей не було в хаті, тільки то що їсти було що. Працювали на полі, тяжко працювали. А копійку, з того, що продали якусь пшеницю, курку, з того жили.
[0:15:54] І: А жиди між собою якою мовою розмовляли?
[0:15:57] С: Жидівською. І польською. І українську вони знали, бо між людьми були.
[0:16:04] І: А Ви жидівську розуміли?
[0:16:07] С: Та чуть, то я мала була ше. В п’ятім класі була перша акція.
[0:16:40] І: А в 39 році русскі прийшли сюди, правильно?
[0:16:45] С: Так.
[0:16:47] І: А коли вони прийшли, були тут бої?
[0:16:50] С: В 38 такі були бої. Вони відтам заходили, відтам заходили німці.
[0:17:02] І: А ще до того, як німці.
[0:17:05] С: Ше була війна така, не дуже страшна.
[0:17:10] І: А вже , коли були німці..
[0:17:12] С: Вже було страшне. То вже я ходила до школи, то було страшне. Ми якраз йшли до школи, а тут розставили, так коло крана забили, де стояв жид, бо він мав білу опаску, де стояв жид – там вони його вбивали. Приходили до хати, то ті, що лежачі, то ще не брали їх, аж потому всіх в гурт, вони собі копали яму, і тоді всіх били. То три тисячі перший раз набили. Трохи повтікали, трохи так було. було страшне.
[0:18:52] І: А Ви бачили, як жидів розстрілювали?
[0:18:55] С: Так. Та то навіть на дорозі тут. Ми якраз йшли зі школи, якраз вийшли тут зі Святого Духа, там є кладка. Ми йдем, а тут стрілянина, ми, діти, стали, але німець підійшов до нас: «Ді шнель?», а ми: «Ін дір шулє. В школу йдем». І він нас провів аж до церкви, бо то було гєта всюди. Тут самі жиди, наших по виганяли, дали їм свою хату, а ті тут, щоби всі були разом. То було також страшне. І він нас провів, а дивимся там – то 20 березня було, якраз розтанув сніг, і так, там був кран на горі, і він там «Павх». І так, знаєте, як струмочки йшли, сніг розтанув, і так кров летіла в струмочки, так пам’ятаю, то страшне було. Ми не годні були нічого, ні вчитися, ні їсти в той день в школі. То було три акції таких.
[0:21:21] І: А от коли Ви йшли до школи, скільки Ви бачили, що вбивали людей?
[0:21:26] С: Ну та вбивали, може, так зо 5 положили. Мидіти летіли, той нас спровадив, а тоті своє робили. І він до нас все: «Шнель! Шнель!» І ми діти, такі перестрашені. Бо ми такого не бучили. І були багаті люди.
[0:22:09] І: І Ви на вулиці були? Ви проходили вулицею, правильно?
[0:22:12] С: Так, так.
[0:22:13] І: І на вулиці їх вбивали?
[0:22:14] С: Так, так. Хто був на вулиці, мав білу обв’язку, то їх. тут було спеціально для них відведено.
[0:22:48] І: Скажіть, а гетто – воно було закрите, обгороджене чимось?
[0:22:52] С: Так, так. То не обгороджене, але вже знали , скільки місця то в них займає. Наші люди вийшли до своїх хатів, а їм тут дали, щоб то разом було, знаєте. То було страшне. Вони погані не були.
[0:23:32] І: А гетто їхнє де знаходилося? Гетто, квартал, де вони жили, де було? Вулиці знаєте які?
[0:23:46] С: Ну то було в центрі. Оцей дім, що ви бачите, отой дім, то було якраз, бо знаєте, по всім лишилася така кравчиня, вона вона шила, то вона тут, той дім. Там навіть є по-жидівськи написано. І та жінка шила добре, і вона мені шось там пришила, і я прицшла до неї, принесла їй молока, хліба, я сі бояла. А як нє, то вона йшла туди, там є церква Святого Духа, і кладка і вона казала: «Давай мені під кладку їдення і я буду знати, що то мені. І ви знаєте, вже другий раз я приходжу, а вона паде, і я настрашилася. Тут люди не раз були тут, люди були, і я побігла до того і кажу: «Вона впала, вмерла». Кажу: «ханна, шо з тобов?» і тріскала шкіра з голоду, розумієте. З голоду тріскала шкіра і вода виходила. І я так то буду пам’ятати – до смерті. І вона впала, і пішла туди до них, то вже така була, до школи ходила, не була така дурна, і вже побігла до того Юденераду (?) і кажу: «Йой, ваша спала, вмерла». «А ти чия?» – « А я тих, ту живу, сирота». – «Ой, файна ти дитина, добре, що хоч сказала». А вона нам шила, ми їй – то хліба, то молока. …Вода так з рук.
[0:27:49] І: а де знаходився той Юденрад?
[0:27:52] С: Аво, цей дім перший, а другий, то ще добудований. Як ви будете йти з церкви, то той великий дім. Там навіть є таблиця жидівська. Подивитеся, повинна бути.
[0:28:07] І: А Ви пам’ятаєте, хто був в Юденраді?
[0:28:12] С: Так, мужчини.
[0:28:14] І: А ім’я якісь пам’ятаєте?
[0:25:35] С: Так, такі були молоді, молоді. Але їх ще не вбивали, бо вони були при владі тут, керували. А потому їх побили.
[0:28:30] І: А як їх звали?
[0:28:31] С: Не можу сказати.
[0:29:03] І: А сам Юденрад знаходився в гетто, правильно?
[0:29:06] С: Так, так. Вони там керували. І німці приходили до них і вони людьми керували. І сказав: «Яка ти, донцю, файна, що сказала».
[0:29:29] І: А скажіть, в той час, була на тому будинку якась табличка?
[0:29:34] С: То була, така жидівська, вони будували, там магазини були. І вони ше добудовували.
[0:29:41] І: Але не було написано, наприклад, «Юденрад»?
[0:29:46] С: То було написано. Так, так. То було їхнє.
[0:30:11] І: А що вони зробили потім з Ханною? Ви їм сказали, що Ханна вмерла, а що вони з тілом зробили?
[0:30:24] С: А потому вони поховали її. Ну та я мусіла сказати.
[0:30:31] І: А поховали де?
[0:30:32] С: Там, на цвинтарі жидівськім. Вони мали тоже свій. А він мене аж погладив: «Добра дівчина, шо сказала». А я кажу: «Та вона нас обшиває».
[0:30:50] І: А Ви бачили, як її ховали?
[0:30:54] С: Нє.
[0:31:02] І: А скільки років було їй?
[0:31:04] С: А, може, 35-40, так. Молода. Була кравчиня добра.
[0:31:28] І: А от скажіть, Юденрад – як там було всередині?
[0:31:31] С: Файно, всьо. Ну так кабінети.
[0:31:37] І: А вони там і жили? Молоді хлопці?
[0:31:39] С: Нє, вони приходили. Вони були працівники.
[0:31:57] І: А оті молоді хлопці з Юденраду, в них були якісь особливі знаки?
[0:32:00] С: Так, так.
[0:32:03] І: А що за знаки?
[0:32:05] С: Ше мали таку відзнаку, шо вони є керівники.
[0:32:10] І: А як виглядала вона?
[0:21:55] С: Таке червоне, таке, такий кусочок на грудях, що то він визначався, що його не били. Їх було пару там.
[0:32:52] І: А Ви знаєте, чим оті молоді хлопці з Юденраду займалися до війни?
[0:32:59] С: ну вони були вчені. Вчені. Люди були розумні, політичні. Молоді, отакі.
[0:33:28] І: А з юденрадами що було? Їх потім всіх розстріляли вкінці вже?
[0:33:33] С: То школа була, а дім зробили.
[0:33:38] І: Ні, з членами Юденраду, Ви казали, що їх не розстрілювали.
[0:33:44] С: Я не знаю, що з ними зробили. Може, вони в історію пішли або що, не знаю. То я не можу сказати, бо я не знаю.
[0:34:05] І: А от скажіть, в гетто люди жили скупчено в будинках, багато людей було в будинках в гетто?
[0:34:14] С: Так, так, так. Дуже багато. Українів забрали в їхні хати, а овни якраз тут мали від ріки і аж до церкви, і звідтам , і звідтам. Вони мусили мати їх на виду.
[0:34:34] І: А скажіть, Ви бачили, може, якісь сцени насильства в гетто чи якісь події, щоб були в гетто саме?
[0:34:44] С: Ні. я не бачила.
[0:35:25] І: А Ви бачили, от коли українців переселяли, а євреїв переселяли туди.
[0:35:28] С: Так, так. Переселяли зі своїх будинків. а то всьо, щоби вони маои їх вкупі. Щось три рази акція була. То менше було людей, вони трохи повтікали.
[0:35:50] І: А от коли євреї переїжджали, вони самі переїжджали?
[0:35:51] С: Так, так.
[0:35:52] І: І з речами своїми? В гетто.
[0:36:02] С: Так, брали речі, всьо, щоб жити. Вони жили так трохи, а потому вже стала та акція. То було страшне.
[0:36:38] І: А гетто охороняли? Хидив якийсь патруль?
[0:36:42] С: Нє, не ходили. Вони так жили, межи люди ходили, бо треба було їсти. Люди помагали їм трохи, бо то голод. Якраз голодові дні були. Ше тоді не вродилося було, а то було дуже трудно.
[0:37:31] І: А де євреї працювали? Їх змушували працювати десь?
[0:37:36] С: Вони тільки займалися торгівлею.
[0:37:39] І: Ні, коли вже гетто було, їх на роботи возили примусові?
[0:37:42] С: Вони вже так ніде не робили. Нє. То вже було всьо. То вже було чекання смерти. Багато повтікало – хто мав великі гроші. Трохи люди переховували наші.
[0:38:28] І: Коли Ви йшли до школи.
[0:38:33] С: Перша акція була. Пам’ятаю, ми діти йшли, і струмочки з кров’ю йшли.
[0:38:48] І: А чому отих євреїв п’ятьої, що забили, чого їх забили на вулиці? Вони намагалися втекти?
[0:38:54] С: Вони так якби не втікали, тих що є, а в хаті там трохи забирали, трохи ся поховали, другий раз, третій, ше ховалися, мали бункери свої. А ще тут був бункер, хата над річкою, знаєте, і там якраз акція, і вони там повтікали до пивниці туди. Хтось сказав, що вони в пивниці, і давай, вони помпують з ріки воду, їх там заливають. А дитина, двоє дітей, вони дали в руки німцеві, він до війки «певх, певх» і кинув. І друге, двоє дітей так кинув. Бачили на очі он там сусіди.
[0:39:53] І: а Ви не бачили самі?
[0:39:55] С: Я не бачила. Мені казали.
[0:41:33] І: а Ви кажете про бункер, що вони його затопили і дітей вбили, це теж було 20 березня?
[0:41:39] С: Нє, то вже була друга акція. А інші, то всі кричали там за рікою, йой, дитино. Мати совість, що він так, а що то є – дитина.
[0:42:15] І: а от під час першої акції євреїв, Ви казали, 3 тисячі, де їх забили? Де?
[0:42:23] С: А перше то було там, на Бабинцях. Вони там навіть все обчистили, зробили довкола.
[0:42:38] І: А там яму викопали навмисно?
[0:42:40] С: Так, самі копали яму, і там люди, вже по акції, коли вже скінчилися, ше рухалися, бо були ще недобиті. Вони вже їх не били, просто землею зарили.
[0:43:37] І: А Ви ту яму бачили самі?
[0:43:40] С: То величезна яма була. Я не ходила там, але мусила така велика бути. Там стріляли, а вони падали, падали, падали. Може, якийсь і недостріляний, а вони вже його. Там бухтіла та яма.
[0:44:10] І: А от Бабинці – що там знаходилося? Що там?
[0:44:12] С: То село за Рогатином. називається Бабинці. То там цвинтар їхній був.
[0:44:39] І: А зараз Бабинці – то частина Рогатина?
[0:44:41] С: Ні, вони називають село Бабинці, але до Рогатина належить. Там цвинтар зрихтували. То недалеко.
[0:44:58] І: То євреїв на цвинтарі розстріляли, правильно? Там був цвинтар?
[0:45:01] С: На нашім цвинтарі. там є наш цвинтар, польський, а то було дальше.
[0:45:13] І: А євреїв розстріляли на якому? На нашому чи на єврейському?
[0:45:19] С: Нє, то окремо.
[0:45:34] І: А Ви чули постріли в цей день?
[0:45:37] С: Чула.
[0:45:38] І: Ви в школі були?
[0:45:40] С: Так. Я в школі була, тоді перша акція була, я в третім класі була.
[0:45:51] І: А от коли був розстріл, Ви де були в цей момент, в школі?
[0:45:56] С: Так, так.
[0:46:03] І: А в вас вчителька була чи вчитель?
[0:46:05] С: Вчителька.
[0:46:08] І: А що Ваша вчителька сказала в цей час?
[0:46:11] С: Та вона казала нам – діти, дивіться, там.. То всі виділи, всі то знали. то «акція» називали, «акція» – стрілянина.
[0:46:22] І: Але вона щось сказала вам?
[0:46:26] С: Вони наперед нічого не знали. Сказала: «Стріляють», що ще мала сказати. Розстрілюють євреїв.
[0:46:58] І: А яка вона була, коли вона це казала? Вона схвильована були чи …
[0:47:04] С: Схвильована. Та всі були схвильовані. То не є приємна річ. То чи нас, чи когось. То є людина. А вони заможні були.
[0:47:27] І: А урок був, коли їх стріляли?
[0:47:44] С: Був, ми на урок йшли, ми урок робили, а жидів не було наших. І навіть одна дівчина була, вона мені дуже помагала, бо я сирота була, а вони не підпалювали в суботу, бо не можна було. І вона мене кликала все підпалити, та дівчина, і все мені дали якусь булочку, то для дитини був цукерок. І явсе в суботу йшла підпалювати. Вони дуже були…
[0:49:04] І: Скажіть, будь ласка, от Ви коли були в школі на уроці, то чули постріли в цей момент?
[0:49:11] С: Ну тато чути було.
[0:49:14] І: І урок продовжувався?
[0:49:15] С: Продовжувався, ми на то не звертали уваги, не звертали уваги. Але ж то кожен був перестрашений.
[0:49:32] І: А постріли які були? Одиночні чи чергою?
[0:49:38] С: Такі, з тих карабінів.
[0:49:47] І: А який в вас урок був?
[0:23:20] С: Та не пам’ятаю, якийсь вчили. Діти мусили, а тих не було.
[0:50:20] І: А як вчительку вашу звали?
[0:50:22] С: Я вже забула. То було дві.
[0:50:33] І: А вона була українка, вчителька українка була?
[0:50:36] С: Нє, полька. Вони були багатіші ше, як поляки в нас.
[0:50:51] І: А от після школи, після того, як уроки закінчилися, Ви додому пішли?
[0:50:57] С: Так. То всьо додому летіли, переживали.
[0:51:02] І: А от , коли додому йшли, Ви бачили щось? По дорозі додому.
[0:51:07] С: То далеко, ми не бачили, то далеко.
[0:51:12] І: А тіла оті, що Ви бачили в гетто, ще лежали по вулицях?
[0:51:17] С: То далеко від школи, то там вгорі, можете навіть поїхати і там подивитися. Там обведено і всьо зроблено, вони дбають про своїх людей.
[0:51:35] І: А коли Ви додому йшли, були ще по вулицях тіла тих забитих євреїв?
[0:51:41] С: Ні, вже не було. Їх поприбирали до ями. То було дуже страшне для них. Вони були багаті, а їх…
[0:51:59] І: Скажіть, будь ласка, а після розстрілу, Ви ходили туди до ями дивитися?
[0:52:04] С: Ні. Ми не годні ся дивити. Та люди йшли. Та на то дивитися, то не можна. Зі мною йшла, то вже другий раз їх вели, вона зі мною вчилася. я їм підпалювала то, то її вже вели, і мені сказали, що ведуть Ханну, Ізю, Ізю. Ізю ведуть вже розстрілювати, Боже, вона мені так все помагає всім. Я кажу: «Та де?» Побігла за нею, я йду за нею, а вона все: «Прощай. Прощай», а я все плачу. А моя тьотя каже: «Та тебе замішають і тебе заб’ють – де ти йдеш за нею? Чого плачеш, то вже ти не поможеш”. А я йду за нею ще по дорозі, і «Прощай», а я плачу, знаєте, як то зжиті люди, та немає, що вона – жирівка, але вона була добра для мене. Вони дуже були багаті. Мені її до нині жаль.
[0:54:19] І: А коли друга акція була, Ви бачили свою подружку, то в який період було?
[0:54:24] С: Восени. Навіть турки, в нас тут війна була.
[0:54:36] І: А ця друга акція – це було восени того ж року, як німці прийшли, чи наступного?
[0:54:39] С: Так. Як німці прийшли.
[0:54:54] І: А скажіть, Ізю Ви бачили,то де Ви її бачили? Десь на вулиці, з гетто її вели чи де Ви її бачили?
[0:55:01] С: Так, то вели по вулиці на своє місце, де мали стріляти.
[0:55:06] І: А де вони стріляли?
[0:55:09] С: На Бабинцях там.
[0:55:11] І: Там же ж? На тому самому місці?
[0:55:12] С: Так. То я бачила той раз. А потому я вже другий раз не виділа, то там – вдолині, то ще одна. Шось там не дуже уваги, а тут, то більше уваги. Видно, що то родина була. Я вам скажу, то вони найбагатіші в Рогатині були…
[0:55:54] І: Скажіть, будь ласка, я перепрошую. Ізю, коли Ви бачили, то її в колоні вели? Всі пішки?
[0:55:57] С: Так, в колоні. Так німці йшли за ними.
[0:56:03] І: І всі пішки були?
[0:56:04] С: Так. Було страшно.
[0:56:08] І: А речі вони мали з собою?
[0:56:13] С: Нє, то шо на собі. Визначна година.
[0:56:35] І: Ви розмовляли з Ізьою?
[0:56:37] С: Так. Я плакала.
[0:56:43] І: І німці Вам нічого не сказали?
[0:56:44] С: Нє. Він так дивився на мене, знаєте, махав трохи пальцем. Все «Прощай», а я не відходжу. Аж тьотя прийшла,мене взяла: «Ти вар’ятка. Та замішають тебе з жидами і підеш в яму. Ти дурна, чи шо ти є?»
[0:57:22] І: А Ваша подружка з сім’єю в той час була? Її забирали з батьками?
[0:57:27] С: З батьками. Так. Я так плакала за неї, бо то мля товаришка добра була, сиділа з нею.
[0:57:39] І: А в колоні багато було жидів?
[0:57:41] С: Багато. До трьох тисяч.
[0:57:47] І: Нє, коли Ви Ізю бачили.
[0:57:51] С: То вже менше.
[0:57:53] І: То десь до сотні чи більше?
[0:57:55] С: Так. Менше.
[0:57:57] І: Менше, ніж сотня?
[0:57:58] С: Так.
[0:58:13] І: А на якій вулиці Ви бачили колону?
[0:58:17] С: Якраз я йшла от там, з вулиці, з церкви йшли і туди, догори, на цвинтар йшли. Багато людей йшли, і наші, то знайомі були, і кожен працював.
[0:58:49] І: А німці з собаками були?
[0:58:52] С: Були, і собаки були. Знаєте, що казали: «польські уліци, а жидовські кам’яніци”. Вони всюди позабудовувалися. Вони мали магазини, були дуже багаті. Такі поляки не були, поляки були більше вчителі, були інженери, такі, панські. А ті – торговці.
[0:59:41] І: А от під час другої акції Ви чули постріли?
[0:59:45] С: Так, так. То маленький Рогатин. То тепер вже збудований, то маленький був.
[0:59:53] І: А де Ви були на той момент?
[0:57:56] С: В центрі, ми зі школи йшли.
[1:00:17] І: А тьотя Вас за шкірки забрала , коли Ви поруч з колоною йшли, з подружкою?
[1:00:21] С: Так, так. Відвела, бо були б мене застрілили.
[1:00:44] І: А чим займалися батьки Вашої товаришки? Батьки Ізі?
[1:00:52] С: Торговлею, всьо торговля. Їхнє – була торговля. Польські вуліци – жидовські кам’яніци.
[1:01:10] І: Скажіть, а були такі євреї, що намагались вийти з колони – втікти, сховатись десь?
[1:01:17] С: Не мали права, отак. Та ще й пси. Пес був вчений.
[1:01:32] І: і всі плакали в колоні?
[1:01:35] С: Плакали сильно: «Йой, йой», аж до землі падали.
[1:01:44] І: А Ізя була такого ж самого року, як і Ви?
[1:01:47] С: Так. Мені так дуже шкода було, бо вони дуже багаті люди, і так помагали сиротам, помагали. Так наші не помагали. Вони єдно другого люблять, то нація надзвичайна. Бо я кажу. в школі три ксьондзи вчили релігію – польський, український і жидівський, то той рабин приходив і мене питався: «Ти голодна? Ти не маєш, то тобі не дають так грошей. А він тобі дає? Бо я йому кажу, щоб він з тобою ділився, бо він багатший». І як вони від’їжджали, його брали, 50 долярів мені дали. Так. Донедавна тут приїжджали молодих пару, що ся лишили, що повтікали.
[1:03:33] І: А як рабина звали, не пам’ятаєте? Рабина?
[1:03:37] С: Я не знаю.
[1:03:55] І: А от Ви казали, що була ще третя акція. Ви щось бачили під час третьої акції чи чули? Що чули?
[1:04:00] С: Чула. Стріли. А отой, що приходить, Воробець, що вас направив до мене, він до мене жидів попривозив, з Америки поприїжджали. Вони мене питали: «Як що, як Ви виділи?» Вони ще питали за свою родину, ну я їх родину одних знала. Кажу: «Та де, нема».
[1:04:40] І: А як їхня родина називалася?
[1:04:45] С: Та я вже забула, забула.
[1:04:49] І: А от під час третьої акції Ви колону бачили, як їх вели?
[1:04:53] С: То ми не бачили, ми в школі були?
[1:04:57] І: А де була третя акція?
[1:05:00] С: А то вже там, в тім, з тої сторони.
[1:05:08] І: А що там знаходилося?
[1:05:09] С: А там цегольні, зараз там є нові побудовані хати. Але там щось ніц не роблять, запалося, нема родини такої, а тут родина ше була багата, перший раз. Та й вони ше..
[1:05:58] І: А цегельня, вона біля вокзалу знаходиться?
[1:06:02] С: Ні, он там.
[1:06:04] І: А що там знаходиться?
[1:06:06] С: Там Потік. Село Потік, то їдеться туда, на Стрий. Туда, в тій стороні.
[1:06:21] І: А Ви бачили то місце, де їх били біля цегольні, після розстрілу?
[1:06:26] С: Нєа, я не бачила.
[1:06:44] І: А Потік, він належить..
[1:06:46] С: Село, належить до Рогатина, так. Там великий ресторан є, приїжджають люди. То файне село, то зразу, може, 2 кілометри.
[1:07:13] І: А пам’ятник є там на цегольні?
[1:07:17] С: Я вам не скажу. То вони вже, знаєте, перший раз робили такий страх страшний.
[1:07:33] І: А от після третьої акції більше не було євреїв в Рогатині?
[1:07:37] С: Були, були, ще полишалися. Було багато ше. Вони думали, що то вже буде кінець. А потім прийшла радянська влада, вони лишилися трохи, пару було.
[1:07:52] І: А Ви щось бачили після того, після третьої акції?
[1:07:56] С: Так. Вони лишилися, прийшли русскі. То війна довго не була з Німеччиною. А вони воювали, вони жидів не любили. Бо він жид. Жиди були мудрі, хитрі.
[1:08:29] І: А оті, що залишились, чим вони займались? Спеціалісти якісь були?
[1:08:33] С: Займалися торгівлею, більше нічим. Машин не було, фіри найняли, то тільки люди наші й заробляли.
[1:08:43] І: Оті, що залишились?
[1:08:46] С: Нє, то вже всьо було. То вже не торгували вони, вже нє. За німців нє.
[1:08:54] І: А от після третьої акції, євреї ті, що поховалися, залишилися, вони спеціалістами були?
[1:08:59] С: Так, спеціалістами. Повиїжджали, ті поховалися, виїхали. Людям гроші заплатили, що їх переховали, і виїхали. То багато було таких знайомих, що він заробив в нього, то він його сховав.
[1:09:40] І: А от коли євреїв постріляли, що з будинками сталося, от ще коли німці були тут?
[1:09:48] С: Ну та ще сиділи вони тут. ну українці мешкали в їхніх хатах, а жиди мешкали і їхніх. Вони в центрі були більше.
[1:10:28] І: А коли їх постріляли? Будинки пусті залишилися?
[1:10:32] С: Так. Пусті.
[1:10:36] І: А потім хтось туди в‘їхав, переїхав? І це за німців було чи після?
[1:10:37] С: Та люди наші, зі села, зі села. Потому, як німці пішли, то хати були порожні і люди там.
[1:10:53] І: Це було за русских. А за німців? Так і стояли пустими?
[1:10:56] С: А за німців ще нічого не робили, так і стояли пустими. Їх постріляли.
[1:11:22] І: А ще за німців Ви бачили якісь інші розстріли? Розстріли інші? Не жидів, а інших? Розстріли якісь, насильства?
[1:11:32] С: Ми бачили по дорозі як стріляли.
[1:11:34] І: Оцей момент під час першої акції і все?
[1:11:35] С: Хапали, відразу на фіру, і вйо до ями. А потому вже на ямі позганяли їх і вже на ямі стріляли їх. Були хитрі люди, тому їх ніхто не любив…
[1:12:22] І: А українців чи поляків розстрілювали?
[1:12:26] С: Нє. Могли розстріляти, хіба як доставили, що ховали жидів. Так одну родину розстріляли були. Не можна було. Але однаково люди поховали, гроші взяли.
[1:12:54] І: Скажіть, дякуємо, що Ви нам розказали все, можна те, що Ви нам розказали, щоб ми розповідали учнях, студентам, щоб в музеях було?
[1:13:04] С: Можна.
Транскрипція: Марта Панас-Беспалова
Текст © 2016 року «Яхад – ін Унум».
«Єврейська спадщина Рогатина» висловлює вдячність за поточну діяльність у галузі дослідження та документації «Яхад – ін Унум» та за щедрість передачі цих свідчень зі своєї колекції для підтримки нашої роботи в Рогатині. Щоб дізнатися більше про «Яхад» та підтримати їхню роботу, відвідайте:
http://www.yahadinunum.org/
http://yahadmap.org/