«Яхад – ін Унум» Інтерв’ю з Свідками Голокосту в Рогатині
Свідок #: YIU/2100U, чоловік, народився 1930 року
«Яхад» поїздка #: 45UK, записано 13 червня 2016 року
Довжина запису: 01:15:57
Мови: українська, французька
І = Інтерв’юер, С = Свідок
[0:00:18] С: Тридцятого. Я думаю, що місяця не потрібно.
[0:00:25] І: А де народились?
[0:00:27] С: В Конюшках. То друге село, як їхати на Бурштин.
[0:00:47] І: А від Конюшків скільки кілометрів до Бурштина?
[0:00:52] С: 7.
[0:00:58] І: А ваші батьки чим займались до війни?
[0:01:01] С: Господаркою. Куркулі були.
[0:01:13] І: Тому що багато землі мали?
[0:01:16] С: Так. І будова була, ще одна хата осталась. То дякувати жидам, що вони нас спасли.
[0:01:33] І: Зараз. А скільки у вас було гектарів. Землі було гектарів землі?
[0:01:39] С: 20. 7 вважались вже куркулі.
[0:02:06] І: А вони вважали кулаками в 39 році за росіян?
[0:02:14] С: То було в 39.
[0:02:22] І: А до війни це була Польща?
[0:02:24] С: Так. Тернопільська область.
[0:02:44] І: А от що за Польщі ще робили з тим, що вирощували на своїх землях, куди це, продавали?
[0:02:53] С: Продавали, найбільше в Чехію, зерно. А таке, переважно, як свині, то купували жиди. То був такий в Дудьо і він тим займався.
[0:03:40] І: А от зерно, що ви в Чехію продавали, а як це було, ви туди їздили, чи сюди хтось приїжджав?
[0:03:49] С: Ні, то відправляли, вагонами. В Рогатині. Возили до Рогатина, там загружали в вагон і відправляли в Чехію. Але то не були такі великі вагони, то були 18 тонн, такі, тепер їх немає загалі.
[0:04:36] І: А от ці жиди, що ви їм м’ясо продавали, вони де жили?
[0:04:42] С: В Бурштині , вони тим займалися, вони то трохи до Чехії, трохи до Польщі відправляли. Вони гендлювали. Вони гендрєром займалися. То є фахові, як сказати, люди. Вони брали живу вагу, живе.
[0:05:26] І: А багато було жидів в Бурштині?
[0:05:30] С: Там було трохи. Там в Конюшках було – Мотьо, Гершко, троє було.
[0:05:57] І: А оті євреї з ваших Конюшків, чим вони займались?
[0:06:03] С: Такою господаркою. Вони мали господарку, поле тримали, мали наймитів, то й наймити робили. А, в Конюшках ще була корчма, я навіть забув, але вона в фронт згоріла. Там в Конюшках згоріло 90 (?), наприклад, їхали колись фірами, переважно, до Калуша, наприклад, за пивом, чи до Івано-Франківська, там могли переночувати, там було 2 заїзди великі, там могло до 10 фір вміститися, велика корчма. І кузня, наприклад, коням кувати чи віз зриштувати, то вони то всьо робили.
[0:07:50] І: А в Бурштині переважно торгували євреї?
[0:07:55] С: Ну так. Вони по селах їздили, скуповували, а потому продавали. Вони займалися «гендельом», колись так говорили. То була така фіра, сітка, і там поросята, наприклад, свині, більші-менші. Скільки там – 5 чи 10, і поїхали. Щоби воно не вилетіло. Гендлярі.
[0:08:55] І: А поляки були в Бурштині?
[0:08:57] С: Були, були. Але мало поляків було. В Рогатині мало поляків було. Не так дуже багато. Але вони то, українську мову і то – вони то не хотіли.
[0:09:29] І: До війни Ви вже ходили до школи?
[0:09:33] С: Так, але колись ходилося 7 років.
[0:09:40] І: А де Ви ходили в школу?
[0:09:42] С: В Конюшках, там було 7 класів, велике село – 520 номерів колись було. Там колись в Конюшках, як то сказати, не сільська рада, волость була, в Конюшках, то належало 9 сіл, і поліція була, поліціянти були. Такщо там…
[0:10:25] І: А у Вас гарні спогади про дитинство, коли Ви до школи ходили?
[0:10:30] С: Ну та шо, 2 роки, ну а потім прийшли «визволителі» – в лапках. А потом, вже як прийшли другий раз, то вже було страшне. То вже… навіть нема що то згадувати. 47 року ми вже в Конюшках не жили.
[0:11:10] І: Поволі дійдем, зараз ми ще Конюшки поговоримо.
[0:11:57] І: А коли росіяни перший раз прийшли в Конюшки, як їх зустріли?
[0:12:05] С: Ну та як зустріли, то вже знали, хто то йде.
[0:12:08] І: Ні, в 39ому.
[0:12:10] С: Ну та в 39ому. Ну а були такі, що навіть з квітами зустрічали в центрі в Конюшках. Але, як взріли їх, то квіти покидали і повтікали. Шо вони, вони не вбрані, ніщо, сідел не мали на конях. Кінь підбився, вони лишили, в вас забрали і поїхали далі. То таке було.
[0:13:27] І: А коли росіяни прийшли в 39, боїв не було тут? Без бою прийшли в 39ому?
[0:13:35] С: Ні, не було. Німці з Ходорова одні, одні з Рогатина, інші з Бурштина. Їх тут окружило, билося, там щось до 300 чоловік вбило воєнних, русских, і коней, то всьо.
[0:14:22] І: А що сталося з Вашими батьками в 39, чому Ви кажете, що жиди їх врятували?
[0:14:29] С: То в 39 вони ще так не чіпали, бо, як кажеться, вони ще не мали часу. А коли вже прийшли другий раз в 44, отоді вже біда була. Тоді в нас в 46 році в Конюшках гарнізон стояв, в Шевчика, там було двохповерхова хата, тоже куркуль. І там стояв гарнізон. І був підполковник жид. Але в кожного по селі ходили замовляли їсти, мали обід зареєструвати. І прийшли до нас, той підполковник вийшов, хотів подивитися на подвір’я і то, і якраз батько. Він питається: «Чиє то господарство?». Він каже: «Та моє». І він каже: «Знаєте що, ти то всьо лиши і їдь. Якщо хочете бути на Сибіру, то будете». І так сталося. І тоді батько так.
[0:17:11] І: А Ви не пам’ятаєте, як звали того підполковника?
[0:17:16] С: Ні, мені здається. що його десь в 47 році хлопці вбили. В Різдвянах. Щось таке говорили. Але чи то правда чи ні. Вони там знали, хто то є, виділи – полковник, та й.
[0:17:59] І: І Ваша сім’я не була вислана до Сибіру?
[0:18:01] С: Ми втікли з села. В 47 році. Але раніше, ніде нічого вас не приписали, бо треба мати було паспорт. А в селі паспорта не давали. Але тато мав знайомих, виробили паспорт і тато виїхав, то був Рудківський район, село Винькова Вишня. Він там встроївся на плодо-консервний завод.
[0:19:14] І: А багато з вашого села сімей відправили на Сибір?
[0:19:19] С: Оо, може, десь до 50. Тих всіх багатших, котрі були в УПА, то всьо вивозили.
[0:19:51] І: А Ви знаєте, як це відбувалося, як їх вивозили? Це вночі за ними приходили?
[0:19:58] С: Так, і то зразу, що хто встиг взяти, і будьте здорові.
[0:20:25] І: А хтось з вашого села. хто був висланий, повернувся звідти?
[0:20:29] С: Ну, майже половина, там з голоду багато повмирало. Де Караганда, де Хабаровський край, Якутія. Та шо там, багато дітей повмирало.
[0:21:19] І: Ще трохи повернемось назад, що Ви робили під час окупації? В школу ходили?
[0:21:28] С: За німців? За німців ходив до 4 класу. А потім вже…
[0:21:48] І: А от за німців, як і раніше школа була? Ті ж самі вчителі?
[0:21:53] С: Так, переважно ті самі. 7 класів було в Конюшках, дітей було багато.
[0:22:04] І: А урок німецької мови був в вас?
[0:22:07] С: Ні, ну але старші класи мали. То, здається, 6-7 рік. Там польська і німецька. Більше ніяка мова.
[0:22:48] І: А в окупацію хто був старший в Конюшках? Був якийсь війт?
[0:22:59] С: За німців чи за русских?
[0:23:03] І: За німців.
[0:23:04] С: За німців то мій стрижко був, брат тата. То колись казали «війт». Належало 9 сіл: Бабухів, Вовченці, Євнашки, Губеничі, Хуничі, Наставше, … (??)
[0:23:48] І: А от волость, коли це називалось «волость»?
[0:23:58] С: Прошу. Нє, нє, то говорилось і за німців, і як хто, і за Польщі. За Польщі то була «міна», а то волость була.
[0:24:15] І:А яка різниця між сєльсавєтам і волостю?
[0:24:19] С: Та ніякої.
[0:24:21] І: Це то саме?
[0:26;23] С: То саме. Той самий голова, і той, то різниці не було. Тільки тепер кажуть – голова, а колись казали – війт.
[0:24:40] І: А Ваш вуйко, він був обраний чи призначений німцями?
[0:24:47] С: Ні, він ще за Польщі був. Він закінчив Рогатинську гімназію.
[0:24:54] І: Ну його призначили чи обрали?
[0:25:55] С: Обрали. Люди. А за німців він втік до Америки. Бо він знав, що йому буде капець.
[0:25:46] І: А в 39-40 він теж був війтом?
[0:25:52] С: Ні, ні, то вже був другий. Тоді в гори відсилали ліс рубати, то він добре, що втік туди.
[0:26:22] І: А він був українець?
[0:26:26] С: Українець. Ми українці.
[0:26:34] І: І коли німці прийшли, він знов став німцем?
[0:26:37] С: Знов став. Як за Польща, так і за німців.
[0:26:40] І: А тут його вже німці призначили чи люди також обрали?
[0:26:44] С: Люди, як він був, так і затвердили в районі та й.
[0:27:04] І: А коли він втік до Америки?
[0:27:07] С: В 44 році. То був четвер, як нині пам’ятаю. А в суботу прийшли вже більшовики. Він десь туди, як на Чехію, а звідти в Німеччину.
[0:27:32] І: І Ви його більше не бачили після того?
[0:27:35] С: Ні. Він прожив 100 років в Америці. Він помер в 90 році. В 99. А він з 1899го. Два дні, здається, бракувало йому до 100 років.
[0:28:19] І: А за німців які його обов’язки були на селі?
[0:28:23] С: Як які, обов’язок, щоб давали податок і так далі. Таке, як тепер. Контингент здавали. Але вони хоч платили: горілкою, тютюном, дзигарами.
[0:29:08] І: А за німців куди треба було здавати цей контингент? Чи за ним приходили?
[0:29:20] С: Нє-нє, треба було взяти в Рогатин. А так як Бурштин був – до Бурштина. Так як ми належали до Бурштина, тепер Бурштинського району нема.
[0:29:52] І: А там в Бурштині треба було зразу німцям здавати чи десь?
[0:29:57] С: Чого німцям? Там був кладовщик, він приймав та й все. Він давав купони, а ви на ті купони, що хотіли – те брали: горівку, дзигари чи шкіру і так далі.
[0:30:50] І: А ви знаєте, оцей контингент як здали, оцей приймав від вас, а куди дівався цей контингент?
[0:30:59] С: Так був склад. А тоді вони десь грузили, я знаю, – чи до Німеччини, чи де. Та й всьо.
[0:31:26] І: А в Конюшках за німців були поліцаї?
[0:31:33] С: Ну аякже. 5 було в Конюшках. А за Польщі то був один – Синковський, на ровері. І теж на 9 сіл був один поліціянт за Польщі. І він собі давав раду всюди. І на ровері. Колись не крали так.
[0:32:20] І: А що сталось, коли в 39 прийшли русскі, що сталось з тим польським поліцаєм?
[0:32:27] С: А він втік до Польщі.
[0:32:34] І: Він був поляк?
[0:32:36] С: Так.
[0:32:41] І: А міліція була в 39-40?
[0:32:46] С: То міліція вже була. Але вона в районі була.
[0:32:55] І: А хто були ці міліціонери? В 39-40. Хто це були?
[0:33:02] С: Хто був – були і українці, але переважно русскі. Знаєте, що українець всюди мусить бути, то не жид.
[0:33:36] І: А от в Конюшках, Ви кажете, за німців було 5 поліцаїв. Вони стали добровільно?
[0:33:42] С: Ну та записалося в районі, в повіті в Рогатині і їх назначили там.
[0:33:55] І: Але не змушували? Добровільно вони пішли?
[0:33:57] С: Добровільно. Я пам’ятаю тільки одного – Гладун з Черчі був, а Когут, помоєму, з Кліщівни. А тих трьох не пам’ятаю. Так то ніби пам’ятаю, але як фамілія – то ні. То того Гладуна москалі забили в 45 році в Бабухові, бо був в партизанці
[0:35:02] І: А оті, що Ви їх знаєте двох, то вони були українці чи поляки?
[0:35:07] С: Ні, ні, то українці, то за німців.
[0:35:25] І: А того, що забили русскі, його судили?
[0:35:32] С: Та як судили, він ховався, то були такі криївки, ну і вони сиділи там.
[0:35:40] І: В партизанах був.
[0:35:42] С: Так.
[0:35:54] І: А за німці поліцаї в формі ходили?
[0:35:57] С: Аякже.
[0:35:58] І: І з зброєю?
[0:36:00] С: Обов’язково.
[0:36:02] І: А форма якого кольору була?
[0:36:05] С: Українська.
[0:36:06] І: А яка?
[0:36:07] С: Гранатова така. То і тризуб.
[0:36:11] І: А зброя яка?
[0:36:14] С: Зброя – хто пістолет, хто автомат. Залежить як то.
[0:37:04] І: А от що входило в обов’язки поліцаїв тут на селі? У вас на селі?
[0:37:11] С: Ну та за порядком, так, як всюди.
[0:37:26] І: а от за німців були у вас якісь такі жорстокості, насилля? Били когось?
[0:37:35] С: Ні. Такого не було, тільки в Рогатині було. Як то сказати – націоналістів. 21 хлопця застрілили в Рогатині під церквою, може, вам розказували.
[0:38:13] І: А от з вашого села, що сталось з тими жидами? З тими жидами, що у вас жили, що з ними сталось?
[0:38:20] С: Вони повтікали.
[0:38:26] І: Ще до приходу німців?
[0:38:28] С: Ні, ні, за німців вони – до Польщі. Вони якось, вони мали зв’язки. Ну не всі.
[0:38:42] І: Ну у вас в Конюшках?
[0:38:47] С: Ну три і корчму, я не знаю, хто корчму тримав, котрий жид, то, значить, четвертий ще був.
[0:38:55] І: Вони всі в Польщу повтікали?
[0:38:58] С: Напевно що вони всі в Польщу. А деякі переховувалися.
[0:39:25] І: А от коли вже тих жидів не було, що сталось з їхніми хатами, з майном?
[0:39:34] С: Ну та корчма згоріла, а то майно, то як переселенцям, як переселяли з Польщі українців, то їх поселили в ті хати. Вони там, але я не знаю, чи вони там ще є, бо я вже з 47 року там не живу в Конюшках.
[0:40:30] І: А Ви щось бачили, такі епізоди, сцени, те, що стосується життя євреїв в Бурштині?
[0:40:44] С: Ну та шо, в Бурштині я там – ні, а в Рогатині, то гетто було. Ми більше в Рогатин, хоч належали до Бурштина, але більше в Рогатин їздили. То воно більше було доступне.
[0:41:34] І: А там в Рогатині Ви бачили такі сцени – колони вели чи розстрілювали, били когось?
[0:41:41] С: Тоді, як розстрілювали, я бачив, бо я з татом був в лісі. Бо я все з татом, я хотів їхати, а тато їхав до лісу, і звідтам ми верталися, то якраз розстрілювали. То тоді не було тих дерев і то.
[0:42:05] І: І це було де?
[0:42:07] С: Аякже, дньом.
[0:42:09] І: Ні, ні, я питаю – де це було, де?
[0:42:13] С: В Рогатині. За Рогатином, як їхати туди по правій стороні. То, може, показували вам, де то могила, там дві могили є. І вони ще самі ями копали.
[0:43:00] І: То там, де водоканал. Ви бачили, де водоканал в Рогатині?
[0:43:11] С: Ні, то там, де дорога на Черче…
[0:43:18] І: Там, де цегольня була, ні?
[0:43:19] С: О, де цегольня була. Де цегельня була. Але цегельня трошки збоку.
[0:43:34] І: А от чому ви поїхали саме в Рогатин в цей день?
[0:43:38] С: Ми поїхали в ліс, а ліс від Конюшок до Заланова десь 18 кілометрів.
[0:43:46] І: А це ваш ліс був? То ви були в вашому лісі?
[0:43:48] С: Так, так. До власного лісу. Та то не всі мали, тільки багатші такі мали ліси.
[0:44:12] І: А що ви там в лісі, дрова рубали чи …?
[0:14:16] С: ну тато рубав, а я ще дивився, бавився.
[0:44:29] І: Ви на підводі були, з підводою?
[0:44:31] С: Так, на фірі.
[0:44:38] І: І що Ви бачили в цей день?
[0:44:42] С: Та що бачили – стріляли.
[0:44:46] І: Ну, ви в лісі були.
[0:44:48] С: Та ні, ми вже їхали додому.
[0:44:50] І: Ви вже повертались додому.
[0:44:52] С: Так, назад.
[0:44:54] І: І вас зупинили чи як?
[0:44:56] С: Ні, ні, вони не зупиняли, бо то трошки далі, я знаю, може, 150 метрів. Від дороги.
[0:45:05] І: І що Ви побачили?
[0:45:07] С: Та що побачив – там падали люди.
[0:45:09] І: І Ви бачили колону, як туди гнали?
[0:45:11] С: Та там десь по 5 людей – живий навіть, поранений – впав.
[0:45:18] І: Ставили просто над ямою чи як це було?
[0:45:21] С: Був такий місток. Стрілили та й…
[0:45:25] І: Ага, по 5 ставили на місток?
[0:45:27] С: Так.
[0:45:29] І: А решта де стояли чекали?
[0:45:31] С: Та чекали коло того. Та то є страшне, ви не думайте. То тільки подумати…
[0:45:36] І: І там скільки, багато стояло людей?
[0:45:39] С: Ну, я знаю, чи вони за один день. Та вони за один день стільки не постріляли. Там дві, дві ями є. Казали, 3 тисячі. По півтора тисячі, то по півтори тисячі вони не побили.
[0:46:47] І: А де Ви побачили цю колону? То вона з Рогатина йшла?
[0:46:57] С: Аа, то між Бурштином і Насташиним, та? То то вночі було. А ми їхали з празнику з Дем’янова. А німці нас стримали, а вони окружили, а вони на дорозі, а вони окружили, я там знаю. І фірою ми переїжджали через фосу, розумієте. Але тато вмів по-німецьки говорити і так то.
[0:47:30] І: Це було в інший раз, а в той, коли ви з лісу поверталися і бачили.
[0:47:37] С: Ну, з лісу поверталися, то там стріляли.
[0:47:41] І: А колона, їх вели в колоні?
[0:47:43] С: Колона не була, колона там була, де стріляли.
[0:47:47] І: Вже всіх привели?
[0:47:49] С: Ну аякже. Шо вони по 5 чоловік мали чекати, поки приведуть? Вони зігнали та й всьо, охорона.
[0:48:18] І: А Ви коли йшли, то Ви йшли по дорозі, яка веде до Рогатина?
[0:48:26] С: По дорозі? Де я йшов?
[0:48:28] І: Ні, от коли Ви їхали з лісу з татом.
[0:48:30] С: Ну то ми їхали сюди на Вербилівці.
[0:48:34] І: На Вербилівці?
[0:48:35] С: Так. То вже з лісу ми їхали.
[0:48:41] І: Угу, але коли Ви побачили це, ви були на дорозі?
[0:48:44] С: Ну на фірі, та їхали, там не можна було ставати, ви що. Ой, треба нагадати то.
[0:49:11] І: А ота яма, вона де була, в полі? В цей час це було поле просто?
[0:49:18] С: Там колись була цегельня, там звідтам брали глину. А вони там зробили могилу їм.
[0:49:27] І: Тобто там не поле було, там вже були якісь такі кар’єри.
[0:49:30] С: Ні, там кар’єру не було, там просто глину люли брали.
[0:49:34] І: Ясно.
[0:49:36] С: Там то, цегли з глиною і будувалися. З глини. То не так, як тепер.
[0:49:58] І: А коли Ви там проходили, Ви бачили одну яму чи дві?
[0:50:02] С: Ми там не проходили. Ми їхали фірою.
[0:50:07] І: Ну проїжджали. Коли проїжджали, Вам видно було ці ями чи ні?
[0:50:13] С: Ну та ями не було видно, а було видно, що стоять люди, що стріляють. То скільки то. Там були би зайшли, то були би й вас розстріляли.
[0:50:34] І: А Ви кажете, що була дошка через цю яму.
[0:50:40] С: Посередині ями. Я не бачив, то люди розказували, котрі бачили.
[0:50:50] І: А скажіть, Ви самі бачили, як стріляли, як люди падали, чи це Вам розповідали?
[0:51:00] С: Як з’їхали, там встрілили, дивлюся – вже впав. А де він падав, я не знаю де, а то в яму,
[0:51:08] І: Але Ви бачили, як він падав.
[0:51:11] С: Так, більше нічого. Звідки я там знав, що там є – яма, там то.
[0:51:16] І: Ну ясно.
[0:51:31] С: Про то, я вам скажу, навіть згадувати не хочеться.
[0:51:41] І: А Вам було видно, як стріляли?
[0:51:47] С: Ну та шо там було видно, шо з фіри там…
[0:51:55] І: Хто стріляв, Вам не було видно?
[0:51:56] С: Ну та хто, та німці стріляли.
[0:52:05] І: А Вам було видно чи там один був, чи їх було багато?
[0:51:09] С: Та один там не міг бути, там, може, було з 500, тисяча чоловіків, окружили всьо. Всьо окружене. Аби не втік.
[0:52:18] І: Ну а тих, що стріляли, їх ж 500 не стріляло?
[0:51:22] С: Ну та ті, що стріляли, то само собою. А там ще охорона була кругом.
[0:52:27] І: Ага, а тих, що стріляли, скільки було?
[0:52:29] С: А я там знаю, скільки їх там було. Брехати я не буду.
[0:52:56] І: А коли ви проїжджали на фірі, то там солдати вам щось говорили, щоб їхати чи..?
[0:53:05] С: Ні-ні, нічого не казали. Вони по тім боці були.
[0:53:18] І: А солдати були з псами?
[0:53:20] С: Аякже.
[0:53:27] І: А форма яка в них була, пам’ятаєте, якого кольору?
[0:53:31] С: Та зелена. А я там знаю, чи то ССи чи як то називалося їх.
[0:53:52] І: А от скільки тих людей, що чекали, їх багато було? Десятки, до ста, чи сотні, багато їх?
[0:54:03] С: Та, може, тисяча, я знаю.
[0:54:05] І: Більше до тисячі, так?
[0:54:07] С: Ну а що, як там три тисячі вбили, то можете собі уявити. Я знаю, що вони з гетто брали по 20 чи по 30, чи по 40, чи по 100. То таке, там ніхто, ой.
[0:54:24] І: І там всі були – і чоловіки. і жінки, і діти?
[0:54:29] С: І діти, всьо.
[0:54:56] І: А от коли Ви там проїжджали, бачили цих людей, вони стояли просто? Що чекали просто ці жиди чи їх там…?
[0:55:06] С: Ви розумієте, ну як вам пояснити, там видно так не було – то є раз, а друге – хто сидів, а хто стояв. А діти теж, то таке, шо то
[0:55:23] І: То вони всі разом, ніхто окремо.
[0:55:26] С: То не є запитання. Розумієте. Вас ніхто там не допустить.
[0:56:25] І: А от люди, що стояли біля і що ставали на цю дошку, вони були одягнуті чи роздягнуті?
[0:56:35] С: Я там знаю, чи вони були одягнуті чи роздягнуті – яка різниця, ні?
[0:56:53] І: А в Рогатині гетто Ви бачили?
[0:56:56] С: Бачив. То було обгороджене. Там батько навіть був мені костюм купив в жида.
[0:57:07] І: А обгороджений чим? Чим було обгороджене?
[0:57:14] С: Прошу? Дротом. Бо паркан, то міг перелізти, втікти.
[0:57:40] І: А щоб Вам той костюм купити, тато ходив до гетта?
[0:57:48] С: Тато був там. Тато по-німецьки вмів, а їм то шо. Та впустив, то купив. Там гетто було довго.
[0:58:17] І: А де було гетто в Рогатині?
[0:58:21] С: Де електростанція, там.
[0:58:28] І: А вулиці Ви не знаєте які?
[0:58:30] С: Ні, я не знаю.
[0:58:33] І: Це в центрі було, в центрі?
[0:58:36] С: Ні, ні, за центром. То во як райком є, то, може, метрів 300 треба було пройти, я навіть не знаю, там де була електростанція – там було загороджено. тай всьо.
[0:59:02] І: Там багато домів було в гетті?
[0:59:06] С: Та там багато не було. Там хто – в бараці, а хто – так.
[0:59:34] І: А от гетто було якраз в тому місці, де вони жили всі переважно до війни, да?
[0:59:41] С: Ні, ні.
[0:59:43] І: Це їх переселили десь?
[0:59:45] С: Так.
[1:00:03] І: А це гетто охоронялось? Там патрулі ходили довкола?
[1:00:07] С: Та німці були. Та й з псами. Там втікнути…
[1:00:23] І: А коли Ви проходили там біля гетто, бачили щось незвичайне, ну якісь сцени такі. Шось Ви бачили якісь сцени, що Вам запам’ятались, як Ви біля гетто проходили?
[1:00:39] С: Та шо там, я дивився, що мені костюм купили.
[1:00:58] І: Ви були там з татом, коли він купив Вам цей костюи?
[1:01:02] С: Так.
[1:01:04] І: І Ви не заходили в гетто?
[1:01:06] С: Ні, я був з татом.
[1:01:07] І: і Ви заходили?
[1:01:09] С: Аякже.
[1:01:16] І: А тато в кого просив дозволу, щоб зайти туди?
[1:01:19] С: В старшого. То так не той.
[1:01:25] І: Цей старший, це був німець?
[1:01:29] С: Так. То всі німці були.
[1:01:40] І: А як в це гетто заходилось? Був вхід якийсь, ворота?
[1:01:45] С: Ворота були. Та мусили, ну бо як зайти. Та навіть німці, як вони могли.
[1:02:04] І: А той, в кого батько шив костюм, купив, як він називався?
[1:02:10] С: Та звідки я можу. Хто його там знав, хто його питав, як він називається. По званію.
[1:02:24] І: Це був якийсь знайомий чи товариш тата?
[1:02:28] С: Та який знайомий, прийшов тато, по-німецьки почав говорити – так і так, синові треба костюм. Та й всьо.
[1:03:01] І: А той, що Ви купили в нього костюм, то він був кравець чи просто людина, яка продавала костюм?
[1:03:10] С: Мав сина – дитина така була, як я.
[1:03:15] І: Ага, зрозуміло.
[1:03:17] С: Та шо він там шив, йому якраз було до голови тільки шити.
[1:03:58] І: А за тим костюмом ви кудись йшли? Зайшли в гетто там до якогось приміщення чи як?
[1:04:07] С: Ніяке приміщення,на тім, на пляцу. як то кажуть. Виніс, поміряв – добрий.
[1:04:28] І: А за цей костюи тато щось дав йому, да?
[1:04:31] С: Ну та гроші дав.
[1:04:46] І: А от коли ви туди заходили, то видно було, що люди жили дуже так тісно.
[1:04:51] С: Ну та бідно, тісно, так, як в тюрмі. То навіть важко собі представити.
[1:05:16] І: Ну Ви не пам’ятаєте, які вулиці входили до того гетта?
[1:05:23] С: Нащо мені було то, я тим не інтересувався.
[1:05:36] І: А от зараз що там в тому місці, де гетто було?
[1:05:41] С: Люди побудувалися.
[1:05:54 ] І: А от, пане _______, Ви ще казали, як на свята повертались вночі і щось ще бачили? Розстріл якийсь.
[1:06:05] С: Ні, ні, ні.
[1:06:07] І: Ви казали, що німці дозволили батькові через…
[1:06:12] С: Ну через фосу переїхати. Щоб ми з Дем’янова до Конюшок доїхали. То було між Бурштином і Насташиним. Там хатів не було і тому там стали відпочивати чи що там. Чи чекали до раня, чи як.
[1:06:26] І: Але розстрілу там не було?
[1:06:27] С: Ні, ні. Як – на Гостинци (?), що.
[1:07:09] І: А ще, бачили ще якісь такі сцени? Що стосується долі жидів або українців, розстріли чи щось таке – в Рогатині або десь?
[1:07:24] С: Ні, ні. То я не бачив – що буду казати.
[1:07:34] І: а от закінчилась окупація , коли німці пішли, Ви були в себе в Конюшках?
[1:07:42] С: Ні, ми були в Явчі, ми втікли, бо тут йшла лінія фронту, якраз через наш город і аж до Бурштина. І в долину було. І на нашій подвір’ї навіть пулімьот стояв – німець поставив. Ні, німець сказав: «Тікай». Ми втікли до того, то в п’ятницю було, ще пам’ятаю. То ми аж в неділю повернулися. То там майже два дні- п’ятниця, субота – фронт йшов, стріляли, відбивалися.
[1:08:55] І: Ми Вам дуже дякуємо за те, що Ви нам розказали. Ще одне питання останнє: можна те, що Ви нам розказали, розказувати іншим людям, всім, хто історією цікавиться.
[1:09:09] С: Ну хіба історією, я вам ще одне скажу, я вам тоді почав говорити, що я жидам подякував. Як ми втікли, я з татом був в Рудках, село Бенькова Вишня, там був плодо-косарний завод і там великий, не знаю, чи то жид був чи поляк, то я вам того вже не можу пояснити, там двоповерховий будинок був, а директором плодо-консервоного заводу був, з Черновець, жид – на ногу храмав. І коли то… А з того села, з Бенькова Вишня, два хлопці поїхали до Львова на базар, і десь з Конюшків здибали жінку. Вони розговорилися, то вже вони їй сподобались, а їм вони сподобалася, і вони домовилися і поїхали до Конюшок. Але не того дня, а на другий день чи на третій. І коли вони поїхали, то навіть з нашої криниці пили воду. Як подивилися, а там такої забудови не було, як подивилися на ту забудову, що в нас була, вони аж настрашилися. І приїхали до села і то всьо розказали: як пили воду, вікна навіть в стайні є, в стодолі – а там такого не було – там єдно був, по-моєму, клуб був мурований. І то донеслося до директора, до того жида. А тими замкадрами був демобілізований лейтенант,і він був в командировці, чомусь, в Києві на дві неділі. А люди то, знаєте, як то наші, і дійшло до того жида. Жид закликав тата і каже: «Мацук, тікай вже. Розщитуйся, бери сина, бо як приїде він, ти вже не втікнеш. І так сталося. Він нас розщитав і ми поїхали. А його батька, він сам тоді признався, його батька в 38 році розстріляли русскі.
[1:13:46] І: І куди ви втекли?
[1:13:50] С: До Львова. Ми мали там знайомих у Львові. А в тата брат працював в театрі сторожем. І так. Жид був директор театру – Раковський, а Грішман був головний адміністратор театру. То всьо жиди. Бухгалтер був також. Такщо коло жидів притулилися.
[1:14:56] І: А пізніше в Рогатині Ви проходили через це місце, де були могили?
[1:15:06] С: Ні,ні.
[1:15:12] І: Дякуємо дуже. Ну скажіть, чи можна розказувати всім?
[1:15:15] С: Та що будете розказувати, я вам розказав.
[1:15:20] І: Ну а ми студентам, ми ж для того і знімаєм.
[1:15:22] С: Ну то можете казати, але не кажіть фамілії, бо то є світ.
[1:15:27] І: Це буде у Франції тільки.
[1:15:29] С: Ви думаєте, у Франції там що, не виділи що там – теракти.
Транскрипція: Марта Панас-Беспалова
Текст © 2016 року «Яхад – ін Унум».
«Єврейська спадщина Рогатина» висловлює вдячність за поточну діяльність у галузі дослідження та документації «Яхад – ін Унум» та за щедрість передачі цих свідчень зі своєї колекції для підтримки нашої роботи в Рогатині. Щоб дізнатися більше про «Яхад» та підтримати їхню роботу, відвідайте:
http://www.yahadinunum.org/
http://yahadmap.org/