Єврейська музика у Рогатині

This page is also available in English.

Енциклопедія Єврейського наукового інституту про євреїв у Східній Європі містить довгу статтю про єврейську музику, яку варто очікувати за темою, що так тісно пов’язана з єврейською культурою та історією у регіоні. Але Енциклопедія зазначає, що до кінця ХІХ століття незначна кількість єврейської музики були записана і зовсім небагато було написано про неї у придатних формах, тому “ми не знаємо майже нічого про те, як звучала музика впродовж 1000 років історії ашкеназі у регіоні”. [1] До початку ХХ століття та під впливом інших сучасних західно- й східноєвропейських культур єврейська музика процвітала у всіх сферах життя: у щоденних і щотижневих піснях і співаних молитвах – як у домашньому, так і громадському релігійному служінні; в інструментальній концертній музиці – від весіль до популярних записів для класичної роботи консерваторії та у широкому розмаїтті популярної народної музики – вокальної та інструментальної.

Звичайно, більшість збережених матеріалів про роль музики у щоденному житті походить із більших містечок і міст, аніж Рогатин, але, як і для однаково популярного єврейського театру – все ж збереглися деякі цікаві спогади й зображення з Рогатина. У сфері релігійної музики афіша зліва, що з 1927 року, рекламує вечірній концерт, що мав відбутися у Великій синагозі Рогатина (на ul. Wałowa – сучасній вул. Валовій – у серці традиційного єврейського центру міста). Бувши написаною мовою ідиш та польською, афіша заманює усіх на показ релігійної служби “Maariv” (вечір), а також на івритські та ідиські релігійні пісні у виконанні 11-річного альта Л. Файєрмана у Великій синагозі 8-го грудня [2]. Про це є більше інформації, наш друг – кантор у Нью-Йорку – прочитав більше з афіші та сказав нам, що молодий співак:

“також співає ‘Елі, Елі’, найпопулярніший ідиський театральний хіт, що був практично гімном сто років тому. Кантори-вуденркінди не були дивиною. Серед найвідоміших був Мозес Мірский (Moses Mirsky), котрий переїхав до Лондона і став там одним з найшанованіших вчителів вокалу у великій консерваторії. Хлопчики-альти були дійсно улюбленими, адже коли вони виростали, то ставали тенорами, і дуети між канторами і альтовими солістами були дуже поширеними”.

Отож Рогатин не перебував повністю поза мапою єврейської релігійної музики у ранньому ХХ столітті.

Однак будь-яку дискусію про музику в Рогатині насправді слід розпочинати з клезмерської музики сім’ї Фауст, які настільки наближались до рок‑зірок, наскільки це було можливо для галицьких єврейських музикантів. Будь‑хто, хто був знайомим з довоєнним Рогатином, знав про Фаустів, і гурт був популярним й у інших містечках регіону; навіть люди, які ніколи не чуло про сім’ю чи гурт, впізнають відоме фото, показане тут. У Книзі пам’яті Рогатина, розділі про життя у місті, Єгошуа Шпіґель легко згадує “єврейський оркестр”:

“У нашому місті не існувало людини, яка б не знала про музикантів нашого оркестру. Та й у жодних інших містах не було такої унікальної групи, яка цей батько та його чотири сини – добре відомі члени сім’ї Фаустів. Після смерті батька залишилось чотири сини. Давид Фауст, найстарший, був скрипалем, а також задавав тон на будь‑чиєму весіллі. Другий син, Іцік‑Герш, маленький і делікатний чоловік, грав на флейті, видавалось, що його губи були спеціально сформовані, щоб підходити до цього інструменту. Третій, Яків Фауст, міцний та сильний, був трубачем, а оскільки його щоки були завжди роздуті від гри на трубі, він був тихим чоловіком з чарівною усмішкою. Коли він мав час між фестивалями, то заробляв на життя продаючи цайгові костюми (схожі на наші костюми хакі). Четвертий, Мордехай-Шмуель, молодий чоловік з бородою та в окулярах й з виплеканими манерами, умів читати музику і диригував та керував оркестром на своєму інструменті – кларнеті. Його додатковий заробіток становили приватні уроки музики. Він хапався за кожну нову і сучасну мелодію та включав її у програму свого оркестру і приладжував свою мелодію до смаків кожної людини. Коротко про них можна сказати (із Псалма 119): “Твої настанови стали для мене піснею у будинку мого паломництва”. [3: p.140]

У іншому місці в тій самій Книзі пам’яті доктор Ісаак Левентер згадує:

“Кожен єврей з Рогатина точно пам’ятав ‘сімейний гурт музикантів’, сім’ю Фаустів. Вони були в усього міста на язиці – Моше, Давид, Іцік‑Герш, Мордехай-Шмуель та Яків. Моше, батько, був дириґентом, Давид – скрипалем, Іцік‑Герш – флейтистом, Мордехай-Шмуель – мультиінструменталістом і кларнетистом, а маленький бешкетник Єкел, – трубачем і барабанщиком. Весілля у Рогатині розносилися по усій навколишній сільській місцевості. Біля великої синагоги встановлювали тент, а наречену й нареченого проводили посеред грандіозного параду. Гурт вказував шлях. Музика дзвеніла крізь вулиці та здіймала великий натовп. Діти бігли попереду і чудово веселились, ганяючи за гуртом. У штетлі було жваво і весело”. [3: p.91]

А доктор Ґольда Фішер згадує:

“Ви тільки можете уявити солодку радість і піднесення, коли вранці після матури (свідоцтво про закінчення середньої школи) наш єврейський оркестр (брати Фауст) будили Вас радісними тонами єврейських мелодій? Не думаю, що будь‑яка серенада могла б звучати солодше. […] Так, Фаусти грали під час матур і на весіллях. Вони грали відразу після Йом Кіпура і за кожної нагоди, коли могли заробити злотий. Один з них, котрий був нашим вчителем скрипки, часто розповідав мені про пригоди свого минулого. Він бував на великій землі Америки і мав шанс одружитися там з багатою дівчиною, однак він вважав за краще повернутися додому та одружитися з дівчиною, яку він любив. Він часто дивувся, наскільки розумним він був. […] У день Йом Кіпура, коли всі ми бігли додому із синагоги після посту, щоб торжествувати з нашими сім’ями над делікатесами, приготованими до цієї події, Фаусти бігли додому, щоб дістати свої скрипки і ходити від хати до хати, граючи веселі мелодії, щоб побажати тим, хто міг дозволити собі таку ‘розкіш’, щасливого Нового року”. [3:p.23E]

Поза межами міста також згадували про рогатинську клезмерську групу. Єль Стром, відроджувач клезмерської музики, етнограф і практичний історик цього музичного жанру занотував [4] два інші спогади про сімейний гурт Фаустів у місті Підгайці, що близько за 50 км на схід:

“Я також пригадую радісні єврейські весілля, що відбувалися у залі готелів Ґроса чи Шехтера. Грали місцеві музиканти – Давбер, Кіммел і Ляйцерль. Часом ще додавались брати Ґутенфлан з міста Бжезіни чи гурт Фаустів з Рогатина”. [4:c.301, цитуючи Книгу пам’яті Підгайців, c.170]

і у Бурштині, що за 20 км на південь від Рогатина:

“Рогатинськими клезмерами були: Моше Фауст, його сини Давид, Іцік‑Герш, Мордехай-Шмуель, Яків та інші. Впродовж двох поколінь вони провадили наречених до весільної церемонії (khupe)”. [4:c.271, цитуючи Книгу пам’яті Бурштина, c.269]

Слава Фаустівської сім’ї клезмерів ще довго продовжувала жити після того, як вони і єврейська спільнота, яку вони розважали, зникли з Рогатина. У 1981 році американська світова музична видавнича компанія “Фолквей Рекордз” (Folkways Records) (засновником і керівником якої є Мозес Аш – польський єврей, уродженець Варшави) випустила альбом записів із архіву Енциклопедії Єврейського наукового інституту, який називається “Клезмерська музика 1910-1942 рр.” [FSS 34021] зображаючи на обкладинці… фото гурту Фаустів. Вони також з’явилися всередині у вкладці – з додатковою інформацією про композицію гурту і з висвітленням контрасту між традиційними та модерністськими інструментами й вбранням серед виконавців. [8] На жаль, запис не відтворює жодних мелодій, зіграних сім’єю Фаустів, і не відомо про існування будь‑яких інших записів музичних рогатинців.

Отже, що ж це була (і є) за клезмерська музика, яка так звеличували у Рогатині, в регіоні, по усій Галичині та міжвоєнній Польщі? Енциклопедія Єврейського наукового інституту зазначає, що поняття “клезмер”, що стосується як музиканта, так і стилю музики походить від слів “інструменти” та “наспів”, що позначали музичні інструменти чи знаряддя пісні, а отже, спочатку були пов’язані з інструментальною музикою. [6] Зазвичай клезмери грали без вокального акомпанементу, за винятком весіль, де вони надавали інструментальний супровід до ритмів бадхена (свого роду бард чи блазень, який розважав гостей).

Перед XVIII століттям клезмери становили більшість найманих музикантів у місцевостях, де не було значних популяцій ромів (циган) і працювали на польську знать так само, як і у деяких великих урбаністичних центрах на кшталт Львова. Клезмерська музика була професією і впродовж ХІХ століття ролі клезмерів всередині громад були схожими на функції гільдії та часто успадковувалися, призводячи до сильних сімейних музичних ансамблів (kapelyes) – як Фаусти з Рогатина. До кінця ХІХ століття значна кількість єврейських музикантів здобула допуск до консерваторій в Австрійські імперії, збільшуючи взаємовплив між народною і класичною музикою, а також можливості для професійних єврейських музикантів, особливо у великих містах. [6]

Після Першої світової війни клезмери значно інтегрувалися у різноманітні форми європейського музичного життя, навіть коли вони зберігали свою роль у єврейській общинній музиці. Всередині єврейського суспільства головним місцем для клезмерських гуртів і основною можливістю для виступу було весілля. Окрім весіль, клезмери виступали на святах – як Ханука, Пурім, а іноді на святах Суккот, Песах і наприкінці Шабату.

Енциклопедія Єврейського наукового інституту [6] і Стром [4] описують інструменти, коріння, структури і впливи клезмерського жанру, тож набагато більше інформації можна отримати у цих довідках. Для розуміння різноманіття ширини клезмерського репертуару тут ми подаємо уривок із Енциклопедії Єврейського наукового інституту про обмежену кількість збереженої клезмерської музичної доукментації (аудіопосилання можна прослухати на сайті Енциклопедії):

“У супутній документації записані деякі дані про широку південну місцевість від Галичини до України і Молдови. З цього південного регіону жанрова система і форма мелодій (разом із специфічними тонами) відомі з останньої третини чи іноді з середини XIX століття. Загалом репертуар формує континуум, починаючи з імпровізацій у текучому ритмі (“таксим”, “дойне” [послухати записи]), напівсталих мелодій з використанням рубато (“штейґер”, “зоґехц” [послухати запис]) та імпровізацій з ритмічною основою (“ґеданкен”); через показ композицій, що базувалися на двотактних танцювальних ритмах (“скотшне” [послухати запис]), “нетанцювальна мораліше ніґунім” у розмірі ¾ (“добридень” (dobriden) [послухати запис]) і близькосхідні ритмічні мелодії (“туркишер добридень”) та продовжуючи до детально розроблених танцювальних мелодій із трьох частин для віртуозних сольних танців чи для слухання, а танцювальні тони ґрунтувались на конкретних групових танцях”. [6]

Термін dobriden (добридень) мав би звучати звично для будь‑кого, хто провів час у Львові чи Рогатині; українською він означає “доброго ранку” чи “доброго дня” і також слугував назвою для елегантної та неквапливої мелодії, яку клезмерський гурт виконував при зустрічі гостей зранку (чи після) єврейського весілля. З очевидних причин ця мелодія також називається “мацель тов” (хай щастить). [7] На додачу до звукозапису вище, тут подаємо відеокліп одного різновиду мелодії “добридень”, виконаної на скрипці у квартеті:

І наостанок – ось ноти й табулатура для іншої версії цієї мелодії, обробленої через традиційні музичні стилі Англії; вона звучить так. Можливо, хтось міг би підібрати музику, щоб повернути цю чудову мелодію до Рогатина?

Ця сторінка становить частину серії про єврейську культуру в Рогатині та за його межами.

Переклад Наталія Курішко.

---

Джерела

[1]: Енциклопедія Єврейського наукового інституту про євреїв у Східній Європі: Єврейська музика – Огляд.

[2] Архіви Енциклопедії Єврейського наукового інституту: Рогатин, служба Маарив разом із івритськими та їдишськими релігійними піснями. YIVO RG 28/P/786.

[3] Книга пам’яті Рогатина: Громада Рогатина і околиць (Kehilat Rohatyn v’hasviva); ред. М. Аміхай, Девід Стокфіш і Шмуель Барі; Рогатинське об’єднання Ізраїлю, 1962 (івритом). Онлайн версія зображення надана Нью-Йоркською публічною бібліотекою. Онлайн англомовна версія надана JewishGen, погоджена Майклом Дж. Боненом і Донею Ґолд Шварцштайн.

[4] Книга клезмера: Історія, музика, фольклор; Єль Стром; Chicago Review Press; Чикаго, Іллінойс, 2011.

[5] Клезмерська музика 1910-1942 рр.: Записи із архівів Енциклопедії Єврейського наукового інституту; альбом “Фолквей Рекордз” (Folkways Records) FSS 34021; зібрані та анотовані Генрі Сапожніком; Smithsonian Folkways; 1981.

[6] Енциклопедія Єврейського наукового інституту про євреїв у Східній Європі: Традиційна та інструментальна музика.

[7] Ілана Кравіц; ресурси; види клезмерських тонів.

[8] Традиційна музична бібліотека; ноти і табуляція для мандоліни для Баркаґанського “добридень”.