Австрійські парламентські вибори 1907 року в Рогатині

This page is also available in English.

Наприкінці 19-го століття Австрійська імперія розривалася під тиском економічної нерівності та зростанням національних та етнічних конфліктів; в Галичині тиск був особливо тяжким. У той же час єврейська меншість Галичини почала організовуватися, щоб посилити політичне представництво, кілька різних політичних напрямків розколювали єврейські зусилля і працювали проти єдності, необхідної для розвитку. Складна та плинна історія Галичини добре задокументована в наукових книгах та статтях [1] [2]; головні дослідження забезпечили більшу частину контексту для цієї статті. Місцева ситуація в Рогатині висвітлюється в додаткових джерелах, які показують, наскільки ненормальна (і незаконна) ситуація склалася в Рогатині та довкола нього до 1907 р.; ті події також супроводжувалися спільними зусиллями євреїв та українців (русинів) для покращення їх становища в австрійському парламенті.

Jewish population of Galicia

Єврейське населення Галичини за підсумками перепису [з 1: с. 18].

Єврейський націоналізм в Галичині розпочався у 1880-х рр. разом із організацією товариств допомоги та благодійних фондів, спрямованих на підтримку євреїв, які рятувалися від погромів у сусідній Росії та російській Польщі тікаючи до Галичини, зокрема до Брод та Лемберга протягом 1881-1882 рр. [1: с. 46-48]. Різні відповіді на кризу від євреїв прихильників інтеграції та асиміляції підкреслили для деяких необхідність самовизначитися національно, за культурою та мовою, якщо не законом. Загалом євреї були невеликою меншиною у Галичині (див. таблицю справа), але жили у значно більшому співвідношенні у містах Східної Галичини, причому більшість проживала в семи з них, чотири з яких – Бучач, Дрогобич, Станіславів (Івано-Франківськ) і Тернополь (Тернопіль) – знаходилися в межах 100 км (60 миль) радіуса від Рогатина [1: с.18]. Водночас євреї становили більшість у Рогатині, налічуючи 60% із приблизно 5000 мешканців [5: с.317].

Більшість населення Галичини, приблизно в рівних частинах, сукупно складали поляки та українці; поляки переважали на заході, а українці – на сході, але з дуже нерівною економічною та політичною владою, яка за підтримки австрійського уряду, знаходилася у польських землевласників [2: с.149 ~ 150]. Польські політики мали змогу реалізовувати владу в австрійському парламенті, керувати Галицьким соймом та важливими повітовими радами, що було можливо завдяки особливостям австрійської виборчої системи, використанню єврейської меншини та впливу землевласників зі сходу, які мали великі земельні ділянки, на яких селяни жили в бідності [2: с.151]. Австрійське виборче право було значною мірою диспропорційним, як за майновим цензом, так і стосовно різниць між містом / селом; у Галичині потрібно було зібрати майже у сім разів більше українських голосів, ніж польських, щоб обрати депутата до парламенту, і вже в 1892 р. українські делегати до парламенту Австрії протестували проти такої виборчої безальтернативності та терористичної тактики на виборчих дільницях [2: с.152 ~ 153].

Mark Twain in 1907

Марк Твен в 1907 році. Фотографія А. Ф. Бредлі. Джерело: Wikimedia Commons.

Ситуація у парламенті була дещо кращою. Американський автор і гуморист Марк Твен був на парламентській сесії у Відні наприкінці 1897 р. і написав серйозну, але під враженням статтю на 11 сторінок про свій досвід для журналу Harper’s Magazine, в якій він описав сцени насильства, расових образ та використання іншої непристойної мови та маніпулювання парламентськими процедурами, до яких вдавалася більшість партій [6]. У другій статті, опублікованій в 1899 р. у тому самому журналі, за назвою «Про євреїв», Твен цитує читача, який написав йому запитання, чому євреїв звинувачують у більшості скандалів, які Твен бачив у Відні:

Mark Twain, "Concerning the Jews", 1899

Витяг із статті Марка Твена від 1899 р. [7].

«Видовище військової сили в австрійському парламенті було наслідком насильства, до якого жоден єврей не спричинився. Жоден єврей не був членом цього політичного органу. Жодне єврейське питання не було підняте […]. Жоден єврей нікого не образив. Коротше кажучи, жоден єврей не зробив нікому жодної шкоди. Фактично євреї були єдиними з дев’ятнадцяти різних рас у Австрії, які не мали партії – вони абсолютно поза цим» [7: с.527].

І тоді Твен повідомив про утримання багатьох євреїв від участі у політичному процесі загалом:

«Це патетична історія, яку розповів бідний єврей із Галичини два тижні тому, під час масових заворушень, після того, як на нього напало християнське селянство та пограбувало у нього все, що він мав. Він сказав, що його голос не має для нього жодного значення, і він хотів би бути позбавлений можливості користуватися ним, бо, справді, це право завдало йому безперечного збитку, оскільки незалежно від того, за яку партію він голосував, інша сторона прийде прямо до нього і помститься. Ці євреї це дев’ять відсотків від населення імперії і, як видається, вони не можуть віддати свої голоси жодному кандидату!» [7: с.534]

Але справді єврейські голоси ставали невеликою, але важливою складовою імперських виборів. Вже на початку 1890-х популістська націоналістична преса почала публікувати на їдиші в Галичині і стала майданчиком для обговорення, аргументації та пропаганди в єврейській громаді [1: с.109 ~ 112]. Нова Єврейська національна партія, сформована в 1893 р., почала свою політичну діяльність без відсилання до сіоністських почуттів, які й покликали її до життя, але поставила акцент на поширенні єврейської неортодоксальної освіти, політичної рівності та національної єдності [1: с.96 ~ 102]; рух до єдності на національної основі був повільним. Триваючі націоналістичні заворушення на межі сторічь та російська революція 1905 р. настільки злякали австрійського імператора, що він поступився в головній вимозі пролетаріату імперії: запровадив загальне (чоловіче) виборче право [1: с.201]. Реалізація не слідувала одразу, крім того, було ще далеко до передбачуваної рівності. Євреї, як і раніше не вважалися національністю в імперії, усвідомили, що вони потребують національного визнання, щоб виграти від можливостей, які надавав новий виборчий закон [1, с.202]. Інші також зрозуміли це, а потім все стало цікавішим.

Yulian Romanchuk

Юліан Романчук. Джерело: Wikimedia Commons.

Юліан Романчук, який народився в селі Крилос (40 км на південь від Рогатина), був вчителем та журналістом, а в той час головою Української націонал-демократичної партії (однієї з кількох етнічних націонал-демократичних партій) у Відні. У своїй парламентській промові від 1 грудня 1905 р. він підняв тему визнання австрійських євреїв окремою нацією та вимагав визнання євреїв Volksstamm (буквально плем’я чи національність), незалежно від мови та релігії [1: с.201 ~ 203]. Цей акт став першим видимим свідченням співпраці у сфері реформування виборчої системи та взаємної підтримки між українськими та єврейськими законотворцями у Відні, проте після цього відбулося ще більше заходів як на імперському, так і на низовому рівнях, у містечках та містах по всій Східній Галичині. На початку 1906 р. євреї та українці разом спланували і виступили на спільному 5000-му мітингу у Завалові (50 км від Рогатина) з питань реформування виборчого законодавства; у квітні 1907 р. лідер Єврейської національної партії опублікував в українському щоденнику «Діло», що до євреїв, які самовизначилися як поляки та виграли від об’єднання із польською шляхтою, слід стати в опозицію, і що «разом з русинами та патріотичними польськими елементами ми хочемо покласти край цій олігархії» [1: с.260 ~ 261]. Передвиборна агітація до парламентських виборів 1907 р. була наелектризованою.

Buczacz rally 1907

Єврейський політичний мітинг у Бучачі, 1907. Джерело: «Virtual Shtetl».

З одного боку існувала напруженість, яка розділяла євреїв по деякими політичним таборам, з другого боку, в інших сферах життя євреї модернізувалися і об’єднувалися як ніколи раніше, знаходячи спільну мову на підставі почуття національної спільноти, принаймні це застосовно до галицьких євреїв [1: с.240]. Зокрема, мітинги залучали євреїв усіх класів, чоловіків і жінок, молодих і старих, релігійних та світських. Чудова фотографія 1907 р., присвячена масовому мітингу в Бучачі на підтримку єврейського національного кандидата Натана Бірнбаума (Nathan Birnbaum), зображає натовп із надзвичай різних людей, що не характерно для цього періоду, в тому числі жінки та діти, які стоять поруч із чоловіками, це сучасні жінки з непокритими головами, а поруч них традиційні жінки в перуках [1: с.240 ~ 242] [8]. Єврейський письменник Ш. Й. Агнон відвідав мітинг у своєму рідному місті ще бувши підлітком; пізніше він опише конфлікт між традиційним єврейським життям і сучасним світом, у тому числі в його комічному романі «Весільний балдахін» (половина якого відбувається у Рогатині), і в кінцевому рахунку виграє Нобелівську премію з літератури

Для рогатинського погляду на вибори тоді, коли вони остаточно вирішувалися, ми звернемося до статті, написаної д-ром Н. М. Гельбером «Рогатинська книга Ізкор» [3: с.62 ~ 63]. Мова статті виразно висловлює обурення, яке відчувають мешканці Рогатина через відверті виборчі маніпуляції:

«Єврейська громада відіграла важливу роль у виборчій кампанії до австрійського парламенту. У 1907 р. Віденський парламент прийняв закон про ліквідацію системи виборчих округів, і виборче право було надано всім підданим імперії. Цей акт викликав нові сподівання та надав можливості євреям Галичини. У сіоністському таборі почалися великі приготування до виборів, що відбулися між 17 і 27 травня 1907 р. По всій Галичині була організована передвиборча реклама, яка також спрямовувалася на реалізацію сіоністських ідеалів. Скрізь, де існувала єврейська громада, висувалися свої кандидати. Збори були проведені, виступи виголошені; проповідники, рабини, а також прості євреї масово повставали від політичної летаргії і привносили на тьмяні вулиці Галичини світло, національну надію та політичне прояснення.

Dułęba

Бюлетень польською та українською мовами: «Я маю право голосувати за одного представника до парламенту від 29-го округу, я віддаю свій голос д-ру Владиславу Дулембі». Джерело: «Рогатинська книга Ізкор», стор. 62.

Рогатин належав до 29-го виборчого округу, який охоплював муніципальні райони Бережани, Рогатин, Ходорів та Березівці. Сіоністська організація округу висунула кандидатуру відомого сіоністського лідера, рабина д-ра Шмуеля Раппапорта (Shmuel Rappaport). Польським обранцем для номінування до австрійського парламенту був д-р Владислав Дулемба (Władysław Dułęba), який був обраний із застосуванням терору, підкупу та шахрайства. Він був представником від округу в 1902 р. Дулембу підтримали асимілятори, але він також отримав допомогу від судді Адмора (рабина та духовного лідера) Белза. Адмор наказав своїм хасидам(побожним послідовникам) не голосувати за сіоніста, рабина доктора Шмуеля Раппапорта, але проголосувати за поляка доктора Дулембу, який, як відомо, був одним з лідерів [польських] націонал-демократів [Endecja].

Єврейську національну виборчу комісію від Рогатина очолили д-р Катц (Katz), д-р Моріц Фішман (Moritz Fichmann), Маркус Вайлер (Marcus Weiler), А. Х. Холдер (A. H. Holder) та д-р Освальд Клугман (Oswald Klugman). З самого початку поляки, за підтримки австрійського уряду, проводили деспотичну виборчу кампанію, яка погіршилась в день виборів. Учасники кампанії з боку д-ра Дулемби виплачували п’ять корон за кожен голос. Євреям не давали виборчих бюлетенів, а керівник округу, а також міський голова поширювали бюлетені з ім’ям д-ра Дулемби – все це робилося за підтримки австрійського уряду. У день виборів поліція стояла перед виборчим залом, і кожен, хто не подавав бюлетень з ім’ям д-ра Дулемби, не мав змоги увійти.

Незважаючи на терор, викрадення виборчих бюлетенів та підкуп грошима, Дулемба не зміг отримати більшість у першому турі та був змушений знову змагатись проти д-ра Раппапорта. У другому турі, який відбувся 31 травня, русини вирішили проголосувати за д-ра Раппапорта. У день виборів терор став ще сильнішим. Всупереч законам про вибори, урядовці, разом із керівником округу та мером, відкрито вчиняли підкуп та обман, що супроводжувався погрозами погромів проти євреїв. Виборчі бюлетені, які були віддані за д-ра Раппапорта, викрадено з виборчої скриньки, і таким чином, д-р Раппапорт програв, а Дулембу було обрано.

Виборчі комісії сіоністів та русинів подали апеляцію до парламенту у спробі виграти вибори, проте безуспішно.»

Dułęba protest 1907

Протест подано до австрійської влади проти виборчих порушень у Рогатині. Джерело: Баварський державний архів.

«Дослідницька група штетлу Рогатина» (RSRG) розмістила копію цього протесту, автором якого, ймовірно, був Натан Бірнбаум (Nathan Birnbaum), та який збережено в Баварському державному архіві [4]. Текст протесту, поданого до австрійських органів влади, включає в себе цей 17-ий пункт, переклад якого із німецької на англійську для RSRG здійснив Едгар Хаустер (Edgar Hauster):

«У Рогатині багато виборців не були внесені до списку виборців. Скарги на цю процедуру, понад 150 раз, не розглядалися, головним чином із наступних причин:
1. Відсутні докази досягнення повноліття (підтвердження від міської ради або єврейської релігійної громади, які заявляли, що відповідний виборець віком не менше 24 років, були визнані недостатніми; слід зазначити, що старші люди не могли надати метричні свідоцтва, оскільки метричні книги були знищені у вогні ще 1860 р.).
2. Відсутність доказів сталого проживання протягом одного року, які могли бути легко отримані ратушою (мерією).
Інші виборці, щодо яких не було підозр в їх опозиційності, отримали право голосу, хоча вони жили в Рогатині лише кілька місяців.»

Arbeiter-Zeitung of 29 May 1907

«Arbeiter-Zeitung» від 29 травня 1907 р. Джерело: ANNO – Австрійські газети онлайн.

Суперечка також висвітлювалася у пресі, навіть на імперському рівні. Віденська щоденна газета, орієнтована на соціал-демократично налаштованих робітників «Arbeiter-Zeitung» на більш ніж двох третинах сторінки деталізувала ці скарги у випуску від 29 травня 1907 р. Заголовок звучить «Вибори в Галичині», проте новина цілком стосувалася д-ра Дулемби та протесту, поданого до австрійських міністрів. Газета розповідає, що спільна русинська / єврейська делегація, сформована д-ром Шайковським (Szajkowskyj) та д-ром Наглером і представляє опозицію у Бережанах, Рогатині та Ходорові, була прийнята у Відні на аудієнцію до міністра Бінерта (Bienerth) та представника д-ра Адлера (Adler). Делегація передала міністру меморандум про протест, всебічно обґрунтований свідченнями та доказами; більша частина газетної статті складалася з витяжок із тих проблем, які деталізовані в протесті. Наприкінці аудієнції делегація подала наступну ноту з 5-ти пунктів вимог:

1. Заміна виборчої комісії новою, сформованою представниками від усіх виборчих партій.
2. Участь представників у виборчому процесі.
3. Виключення неуповноважених осіб з підрахунку голосів.
4. Доставка ПУСТИХ бюлетенів за 48 годин до виборів.
5. Здійснення виборів принаймні в двох різних місцях.

Protest against the election of Dr. Władysław Dułęba

Протест проти обрання д-ра Владислава Дулемби, з фотографією кандидата від опозиції д-ра Шмуеля Раппапорта. Джерело: «Рогатинська книга Ізкор», стор. 63.

Протести також були оприлюднені на місцевому рівні, як на цьому плакаті із зображенням д-ра Раппапорта, написаному німецькою мовою та на їдиш, який перекладається так:

«Протест проти обрання д-ра Владислава Дулемби. Зображення тероризму та злочинів, скоєних на користь д-ра Владислава Дулемби у зв’язку з виборами до парламенту Австрії по 29-му виборчому окрузі в окружних містах Бережани, Рогатин, Ходорів, Березівці тощо. Водночас ми звертаємося до цивілізованої Європи. Видано об’єднаними русинськими соціал-демократами, русинською міською та єврейсько-національною виборчими комісіями в Бережанах. Видавець – Фамілійний друк Річарда Тімма, Відень II, вулиця Дарвіна.» [3: с.63]

Книга Ізкор продовжує розповідь:

«Польський клуб, підтримуваний членами національного уряду, побачив, що обрання їх кандидата, д-ра Дулемби, буде прийнято владою.

На виборах 1911 р. єврейським кандидатом від Рогатина був адвокат д-р Горовиць (Horowitz) зі Станіславова, а його кампанія була фінансована австрійським членом парламенту Ернестом Брайтером, що був неєвреєм, але про-сіоністськи налаштований, і знову євреї програли».

У 1907 р. досвід Рогатинського 29-го округу не був унікальним. У Бучачі Бірнбаум програв вибори частково тому, що українці, які хотіли проголосувати за нього, були викинуті з виборчих дільниць [2: с.175]. У Станіславові 156 голосів за єврейського кандидата Мордехая Брауде (Mordechai Braude) було знято, оскільки виборці промовили своє ім’я по буквах як «Marcus» замість «Markus», як воно було записане у реєстрі; Брауде програв другий тур виборів із різницею в 123 голоси [1: с.270]. У Коломиї, де більше половини населення були євреями, тисячі євреїв не змогли проголосувати, тому що реєстрація виборців відбувалася в суботу, і багато євреїв не бажали порушувати шабат, пишучи свої імена в цей день [1: с. 268].

Dr. Dulemba

Д-р Дулемба в уніформі в 1909 р. Джерело: ANNO – Австрійські газети онлайн.

Wiener Salonblatt 03Apr1909

Витяг з «Wiener Salonblatt» 03 квітня 1909 р. Джерело: ANNO – Австрійські газети онлайн.

Незважаючи на погрози, насильство та інші злочини, у підготовці до виборів та під час голосування 1907 р. був досягнутий певний прогрес: загальне виборче право для чоловіків, початок голосування євреїв блоком, а також співпраця між єврейським та українським політиками задля взаємної вигоди [2: с.177]. Хоча від чотирьох до шести єврейських законотворців мали місця в австрійському парламенті від 1873 по 1906 р., однак ніхто з них не представляв єврейську партію (більшість із них були членами Польського клубу); в 1907 р. були кандидати від чотирьох різних єврейських партій, а три єврейські кандидати були обрані до парламенту та увійшли до нового Єврейського клубу (разом із одним незалежним, двома соціал-демократами та чотирма з Польського клубу) [1: с.287 ~ 292]. Австрійська імперія розвалилася лише через кілька років, але соціальний та політичний розвиток євреїв у Рогатині та регіоні змінився на краще.

А д-р Дулемба? Він, судячи з усього, пережив не лише передвиборчі перегони, але і протест після виборів, сенсаційне їх висвітлення у новинах та місцеву агітацію проти нього та його методів. Насправді його кар’єра, як видається, розквітла: у виданні «Wiener Salonblatt», від 3 квітня 1909 р. (свого роду культурна газета, що висвітлювала соціальні та культурні питання в столиці імперії) знаходимо фотографію д-ра Дулемби та коротку записку, що він призначений австрійським міністром без портфелю, на почесну посаду з невеликою чи без відповідальності. Газета вітає цього «обдарованого політика» та адвоката з його сильним і стійким підйом в політиці, зокрема, за його внесок у виборчу реформу 1906 р. …

Ми дякуємо Едгару Хаустеру та д-ру Джошуа Шейнсу за допомогу у підготовці цієї статті.

Переклад Вікторія Сергієнко.


Джерела

[1] Diaspora Nationalism and Jewish Identity in Habsburg Galicia («Діаспорний націоналізм та єврейська ідентичність у Галичині Габсбургів»); Джошуа Шейнс; Cambridge University Press; 2014. ISBN: 978-1-10-767489-9.

[2] Виникнення єврейської національної політики в Галичині, 1905 ~ 1907; Лейла П. Еверетт; в: Nationbuilding and the Politics of Nationalism: Essays on Austrian Galicia («Національне будівництво та політика націоналізму: нариси австрійської Галичини»); Андрій С. Маркович та Френк Е. Сисин, ред.; Harvard University Press; Cambridge, MA, USA; 1982. ISBN 0-674-603-12-5.

[3] Книга пам’яті Рогатина: Громада Рогатина і околиць (Kehilat Rohatyn v’hasviva); ред. М. Амітай, Девід Стокфіш і Шмуель Барі; Рогатинське об’єднання Ізраїлю, 1962 (івритом). Онлайн версія зображення надана Нью-Йоркською публічною бібліотекою. Онлайн англомовна версія надана JewishGen, погоджена Майклом Дж. Боненом і Донею Ґолд Шварцштайн.

[4] Баварський державний архів: record Austr.5363.m

[5] Special Orts-Repertorium von Galizien; Verlag der K. K. Statistischen Central-Commission; Відень, 1886 р. [Галицький перепис 1880 р., проведений на місці].

[6] Баламутні часи в Австрії; Марк Твен; у «Harper’s New Monthly Magazine»; березень 1898; с.530 ~ 540.

[7] Що стосується євреїв; Марк Твен; у «Harper’s New Monthly Magazine»; вересень 1899; с.527 ~ 535.

[8] Between Austria and Galicia: Jewish Nationalism and Diversity («Між Австрією та Галичиною: єврейський націоналізм та різноманіття»); Джошуа Шейнс; в: Tradition and its Discontents: Jewish History and Culture in Eastern Europe («Традиції та її недоречності: історія та культура євреїв у Східній Європі»); Інтернет-виставка Центру передових гуманітарних досліджень, підготовлена стипендіатами Пенсільванського університету у 2002-2003 рр.