«Я НІКОЛИ НЕ ЗАБУДУ ЦЕЙ ТРАВМАТИЧНИЙ ДОСВІД»
Переднє слово від видавців

(Це розділ мемуарів Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.)

Шановні читачі, представляємо вам український переклад спогадів українського єврея з Рогатина Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Через більше ніж п’ятдесят років після закінчення Другої світової війни автор, на прохання його родини, розповів про те, що випало йому пережити в ті темні часи в історії людства.

Це видання продовжує книжкову серію «Бібліотека спогадів про Голокост» Українського центру вивчення історії Голокосту. Для нас є дуже важливо публікувати спогади людей, які пережили страхіття моторошної нацистської окупації теренів України в добу Другої світової війни. Саме такі видання створюють простір для розуміння персональної, родинної трагічної історії, долі конкретної людини, дають можливість відчути історичний контекст епохи, спробувати зрозуміти, що тоді відбувалося, чи можна було залишитися людиною в нелюдських умовах, в умовах тотальної дегуманізації євреїв із боку німецького націонал-соціалізму. Особливо важливі такі тексти для нас в Україні тепер, коли російський сучасний злочинний політичний режим веде війну проти України, дегуманізує українців, українську культуру, ідентичність і державність. Сучасна росія бере приклад із гітлерівської Німеччини та сталінського Радянського Союзу в тому, як ненавидіти й убивати людей.

Джек Глоцер — один із тих небагатьох євреїв України, що пережили жахіття Другої світової війни й Голокост на західноукраїнських теренах, у регіоні, що вже багато століть має назву Східна Галичина. В тій частині мемуарів, де йдеться про період між Першою та Другою світовими війнами (1918–1939 роки), автор розповідає про довоєнне життя єврейської громади Рогатина, на прикладах своєї родини і численних родичів, про яких він згадує з величезною теплотою. Життя єврейської громади Рогатина було вельми строкатим і цікавим, попри доволі потужні прояви антисемітизму, що був, на жаль, притаманний польській державі тих часів. Читаючи про батьків, братів, нескінченну кількість родичів автора цих спогадів, маємо змогу відчути атмосферу родинного, духовного, культурного життя типової великої єврейської родини одного з багатьох містечок Східної Галичини довоєнних часів. Атмосфери, яку прискіпливо й дбайливо зберігали носії тієї культури. Натомість на теренах Центральної, Південної і Східної України, що в міжвоєнний час були під владою сталінського режиму, в кордонах СРСР, духовні й культурні цінності єврейської спільноти були вже під загрозою, внаслідок жорстокої комуністичної політики асиміляції і євреїв, і українців, і інших. Єврейські родини в радянській Україні поступово втрачали свою національну й культурну ідентичність або зберігали її таємно, перебуваючи в постійному страху, на відміну від родини Глоцерів у Рогатині.

Ще одні визначні риси життя єврейських громад тогочасної Східної Галичини, які ми можемо побачити на прикладі Рогатина у спогадах Джека Глоцера, — це належність до сіонізму, плекання єврейського національного руху, участь у молодіжних, освітніх, мілітарних, спортивних сіоністських організаціях і постійна мрія про повернення на історичну батьківщину в Ерец-Ісраель.

Також Джек згадує про складний вузол взаємин між трьома головними етнічними спільнотами Рогатина та всієї Східної Галичини тих часів: поляками, євреями та українцями. Звісно, в розповіді автора є багато суб’єктивних моментів, зокрема в розділі, де йдеться про життя під час радянської окупації 1939–1941 років. Проте саме тому є цінними (насправді безцінними!) такі персональні, сімейні спогади.

Тут варто описати дуже коротко історичний контекст епохи, що був доволі складним, а для мешканців західноукраїнського регіону — здебільшого трагічним, по-різному, але трагічним.

На теренах Західної України в 1930–1940-х роках місцеві мешканці (поляки, євреї, українці) ставали жертвами брутального, жорстокого терору з боку двох тоталітарних режимів – нацистського і комуністичного. В 1939–1941 роках радянська влада депортувала десятки тисяч мешканців Східної Галичини до таборів ГУЛАГу — як неблагонадійних і небезпечних для сталінської диктатури осіб. У 1941–1944 роках на цих українських територіях уже гітлерівська влада безжально знищила майже всі єврейські громади всіх містечок Східної Галичини. Голокост на цих землях був одним із найстрашніших злочинів нацистів. Частину євреїв депортували до табору смерті Белжець (зокрема значну кількість євреїв Рогатина), частину єврейських громад знищили на місці. Понад 400 тисяч євреїв було вбито націонал-соціалістичною Німеччиною у Східній Галичині. Також репресій із боку нацистів зазнали поляки й українці. Наприкінці й після Другої світової війни, у 1944–1947 роках, вже комуністичний режим наробив багато лиха для місцевого населення. Поляки були примусово депортовані з теренів Західної України, почались жорстокі репресії проти українського національного руху з боку каральних сталінських органів НКВД, українців на цих теренах радянський режим карав за співпрацю з ОУН та участь в УПА, причому навіть тих, які просто жили під час війни на цих землях і не були дотичні до жодної з організацій. Смертельна небезпека загрожувала людям у цей період лише за те, що вони були українцями. Наприкінці 1940-х – на початку 1950-х НКВД відправив до таборів тисячі українських родин, звинувативши у найстрашнішому злочині з погляду комуністичної диктатури: «в измене советской Родине».

Найважчими і водночас найціннішими для документування історії Голокосту в Рогатині сторінками спогадів Джека є розповіді про нацистську окупацію, акції вбивства місцевих євреїв, життя і смерть рогатинського гетто. Сімнадцятирічний Джек Глоцер пережив найбільшу трагедію свого життя: він бачив на власні очі, як убили матір і братів. Також він став свідком загибелі всієї єврейської громади рідного Рогатина. Згодом він написав: «Я ніколи не забуду цей травматичний досвід». Під час Голокосту він дізнався, що люди здатні на жахливі вчинки, однак завдяки іншим людям, добросердим і чуйним, автор залишився живим.

Згодом Джек опинився у Червоній армії, але зрештою у 1949 році після величезних поневірянь дістався Америки. Він дуже мріяв побачити батька, який ще до війни поїхав за океан, однак той помер, очевидно, не витримавши втрати дружини і синів…

Важливо пам’ятати, що спогади Джека Глоцера, як і велика кількість інших свідчень тих, що пережили жахи Голокосту, базуються на власному, переважно трагічному досвіді та є суб’єктивними, як зрештою і будь-які мемуари. Є й інший, також суб’єктивний, досвід євреїв, які пережили німецьку окупацію, де вони згадують із шаною поляків, українців, які врятували їм життя. І таких також було немало[1]. Проте якщо хочемо знати правду про ті часи, маємо досліджувати й публікувати різні персональні історії та досвід, навіть найважчі й неприємні для нас.

Насамкінець щиро дякую тим, без кого це видання мемуарів Джека Глоцера про Голокост у Рогатині не побачило б світ: Марлі Раучер Осборн та Джею Осборну, які були ініціаторами й великими натхненниками цього видання, координатору освітніх програм Українського центру вивчення історії Голокосту Віталію Боброву, який долучився до підготовки та наукового редагування книжки. Велика вдячність організації «Єврейська спадщина Рогатина» і українсько-німецькому проєкту «Мережа пам’яті», які підтримали публікацію спогадів Джека Глоцера.

Анатолій Подольський
Український центр вивчення історії Голокосту

 


[1] Див., наприклад: Ковба Жанна. Людяність у безодні пекла. – Київ : Дух і Літера, 1998.


 

© 2022 Український центр вивчення історії Голокост, Київ. Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License. Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/ або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок