(Це розділ мемуарів Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.)
Ми, діти Джека Глоцера, завжди знали, що його дитинство та юність не були анітрохи схожими на наші. Він був теплим, веселим і відданим батьком. Зростаючи, ми почали розуміти болісні події, які він і його сім’я пережили під час Голокосту. Хоча йому було важко згадувати всі звірства, яких він зазнав і які він засвідчив, він розповідав нам про свої переживання із чітким наказом: передати ці істини нащадкам.
«Ми не повинні забути», — таким було його побажання для прийдешніх поколінь. Попри біль від згадок про минуле, він зрештою дозволив нашій матері, Беатріс Глоцер, із допомогою її брата, Александра Волцера, записати його історію. Ми, перше покоління дітей тих, що пережили Голокост, гостро відчуваємо свою відповідальність за те, щоб випустити у світ мемуари батька. Ми також свідомі того, що історія має властивість повторюватись. І тому ми й наше покоління повинні зробити все, щоб не дозволити цим жахливим подіям відбутися знову.
Ми назавжди вдячні Марлі й Джею Осборнам за допомогу в публікації та поширенні мемуарів нашого батька. Їхні невпинні зусилля для збереження спогадів та історій тих, що вижили, й тих, що загинули, воістину героїчні. Ми в боргу перед ними.
Символічно, що ми підготували це видання мемуарів нашого батька саме на 75-ті роковини ліквідації рогатинського гетто. Саме тоді, 75 років тому, маму нашого батька Тобу і його брата Моше Емануеля вбили на його очах разом із багатьма іншими людьми. Нехай благословенна буде їхня пам’ять — тепер і назавжди.
Мітчел Глоцер і Террі Глоцер Аронз
Червень 2018 року
© 2022 Український центр вивчення історії Голокост, Київ. Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License. Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/ або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.