This page is also available in English.
Вступ
Пан Воробець промовляє до групи на місці південного масового поховання. Фото © 2017 Джей Осборн.
З нагоди 75-ї річниці вбивства тисяч єврейських жителів Рогатина під час Голокосту під німецькою окупацією, після поминальної молитви, прочитаної рабином Івано-Франківська, та короткої пам’ятної промови, виголошеної Марлою від імені єврейських нащадків Рогатина, вчитель місцевої школи на пенсії Михайло Воробець згадував для зібраної групи власне переживання з дитинства на місці масового поховання, де стояла тоді група. Ми коротко описали розмову пана Воробця у статті новин, яку ми опублікували з того дня, проте на цій сторінці ми повністю презентуємо його слова поряд із додатковою інформацією та інтерпретацією. Пан Воробець говорив про цю тему нам й іншим за кількох нагод; нам пощастило мати запис з цієї події, яким ми ділимося. Це свідчення тісно пов’язане з низкою інтерв’ю з місцевими українськими свідками Голокосту в Рогатині, які проводила організація “Яхад – Ін Унум” минулого року (і з організацією яких допомагав пан Воробець).
Цього дня нас супроводжувала Дженніфер Дікінсон та зробила запис для цієї сторінки, а також художню інтерпретацію спомину пана Воробця; все це ми додаємо нижче. Наші давні друзі й шанувальники Ігор Кліщ та Ірина Мацевко забезпечили англомовний переклад того дня на місці й допомогли перекладати запитання та відповіді під час розмови пана Воробця. Наша дорога подруга Наталія Курішко, яка переклала багато сторінок на цьому вебсайті українською, надала стенограму відео, з якої здійснений англомовний переклад, що поданий нижче. Ми вдячні кожному з цих друзів й усім, хто доєднався до нас того сумного дня.
Події, які описав пан Воробець, відбулися 20 березня 1942 р. й впродовж наступних днів, коли він був семирічним хлопчиком. Місце, де трапились події та досвід пана Воробця та на якому ми стояли для вшанування втрачених життів (і способу життя) рівно за 75 років потому, зараз відоме як Рогатинське південне масове поховання, поблизу невимощеної дороги, що з’єднує околицю Бабинці Рогатина зі селом Путятинці на південному сході. Поруч з місцем прилеглими до дороги стоять два меморіальні знаки, але розташування самих масових могил непозначені. Події на цьому місці сформували частину більшої історії єврейської громади Рогатина під час Шоа.
Пам’ятка про пана Воробця
З паном Воробцем та Ігорем у Рогатинській бібліотеці у квітні 2011 р. Фото © 2011 Джей Осборн.
Михайло Воробець народився у селі Вербилівці (до війни: Wierzbiłowce), лише за 2км на південь від центру Рогатина. Його батько працював у цій місцевості, тому сім’я часто бувала у Рогатині, а Михайло провів своє доросле життя працюючи й мешкаючи у Рогатині як вчитель та історик і в декількох інших ролях. Його добре знають у Рогатині, частково через те, що він був вчителем майже кожного, хто проживає у місті, але й також через його відданість збереженню та передачі історії й спадщини міста і його мультикультурного минулого, що тривала десятиліттями; він також виконує роль неофіційного посла від імені Рогатина для відвідувачів з усього світу.
Ми вперше зустріли пана Воробця у квітні 2011 р. під час наших других відвідин Рогатина після того, як зняли помешкання у Львові, і під час тієї зустрічі ми дізналися від Ігоря, що пан Воробець роками дбав про єврейську спадщину Рогатина і слугував контактною особою для вцілілих євреїв та нащадків у Ізраїлі, однак його зв’язок втратився через відхід у вічність тих, хто вижив. Пан Воробець познайомив нас із постійною присутністю уламків єврейських надгробків, що поховані під вулицями і подвір’ями по місту та датуються часом німецької окупації, і наш проект зі спадщини розпочався з цього початкового обміну, будуючись на тому, що пан Воробець, вцілілі євреї з рогатинського ґетто й інші зробили у минулому.
Слова пана Воробця на південному масовому поховання у 75-у річницю вбивства неперевершені; почуйте їх на відео, представленому тут. Повне розшифрування його звернення, зроблене Наталією Курішко з відео, записаного Дженніфер Дікінсон, подається внизу цієї сторінки.
Художня інтерпретація довгої протяжності спогаду
Рабин Колесник, Марла й Дженніфер на місці. Фото © 2017 Дженніфер Дікінсон.
Доктор Дженніфер Дікінсон – доцент кафедри антропології у Вермонтському університеті та завідувач Центру викладання та навчання при Вермонтському університеті. Вона спеціалізується на культурній та лінґвістичній антропології; сфера її дослідження поєднує оповідь, використання мови й графічного дизайну у матеріальній культурі та антропологію праці. Серед інших інтересів вона вивчає, як особисті наративи перетинаються з соціальною зміною у життях окремих осіб і громад.
На час меморіальної події у Рогатині 2017 р. Дженніфер викладала й займалась дослідженням на заході України в рамках ґранту Фулбрайта для науковців. Ця нещодавня робота, зі спонсорством через Український католицький університет у Львові, поєднує дослідження з етнографічної та усної історії для вивчення безперервності та зміни в особистих ідентичностях в Українському товаристві глухих. Її нещодавня робота продовжується понад два десятиліття дослідження й тривалого проживання на заході України, через які вона також набула навиків української розмовної мови й діалектів та української жестової мови.
Отож Дженніфер досвідчена й обізнана у сфері трансформації досвіду в особисту історію та ідентичність через розмаїття засобів комунікації та масової інформації. Вона також експериментує з кристалізацією власного досвіду й досвіду інших за допомогою коміксу власного дизайну, часто безсловесного (без тексту). Після участі у рогатинській меморіальній події вона намалювала смужку коміксу з чотирьох панелей своїх вражень від промови пана Воробця на місці масового поховання, яка показана тут нижче.
Хоча його часто асоціюють з гумором та легкими темами, формат коміксу розширився й адаптувався у ХХ ст. у різноманіття жанрів для розваги, соціального коментаря та складної оповіді, зокрема у графічних романах, адаптованих з попередньої традиційної художньої літератури чи з оригінальних сюжетів; Вілл Айснер був відомим мультиплікатором, який працював у багатьох темах і стилях. Хоча формат коміксу колись видався ворожим до тем Голокосту, “Маус” Арта Шпіґельмана допоміг пом’якшити таке сприйняття людським оком, і зараз комікси визнаються серед багатьох інших мистецьких форм, які мають здатність артикулювати чи свідчити про переживання, які важко виразити словами чи лише словами. У 2017 р., збігшись у часі з пам’ятною подією у Рогатині, французький музей Голокосту в Парижі (Mémorial de la Shoah) представив мультимедійну виставку на тему “Голокост і комікс”, ілюструючи історію й розвиток коміксу як мистецької форми, здатної досягати за межами звичних кордонів переживання.
У стрічці нижче Дженніфер інтерпретує історію пана Воробця про його переживання, коли він був малим хлопчиком і стояв на краю жаху, і тривалий вплив, який цей день мав на нього 75 років до цього. Короткий зміст сцени Дженніфер слідує графіці.
Михайло Воробець на місці південного масового поховання Рогатина. Графіка © 2017 Дженніфер Дікінсон. Натисніть на зображення, щоб збільшити його.
1. 20 березня євреїв вивели з Рогатина і забрали у два місця, де їх вбили та вкинули у великі рови. Михайло згадує, що його батькові, який мав чимало зв’язків з єврейською громадою, знайомий розповів про вбивства. Його батько, спочатку наляканий і неохочий йти, маючи семилітнього сина біля себе, зрештою вирішив поглянути, що сталося.
2. Вони вдвох вийшли з міста і пішли вверх дорогою до відкритого поля, де за дорогою були вириті два величезні рови: один ближче, а інший далі, по діагоналі від першого. Михайло, тримаючись за батькову руку, хотів відвернути погляд від жахіття тисяч вбитих євреї, що вже декілька днів лежали у відкритих могилах.
3. Пізніше у полях посадили зерно, але було дві ділянки – великі прямокутники, один розташований по діагоналі за іншим – де ячмінь ріс вище, аніж будь-де, неначе коріння підживлювалися якимсь незвичним добривом у ґрунті.
4. “Це була моя одна помилка, – він каже зараз, – те, що я ніколи не зафіксував у думці і не виміряв, де були розташовані ті два прямокутники. Якби я це зробив, ми б знали місце розташування цих могил”. Це той жаль, до якого Михайло, вже коли йому за 80, повертається знову й знову, немов би уявляючи в думках, що ті високі стебла ячменю могли б змусити землю говорити.
Запис спогаду пана Воробця
[00:10]: Я вже неодноразово про це говорив: коли мені виповнилося лише сім років, як батько пішов із села в місто. Батько був в дуже тісних контактах з єврейською громадою, бо він був добрим господарем, мав коні і возив деякі речі з Калуша, із Львова. [00:38]: І ось, коли ми пішли в місто, ще зустріли громадян із села Бабинці, з міста Рогатина – українців – і вони кажуть до мого батька: «Ходи, Василю, підемо на це місце, де їх розстріляли німці». [00:55]: Батько спочатку не давав згоди, каже: «Я з дитиною, можуть надійти гестапівці та ще нас побити». [01:04]: І вони батька переконали. І батько пішов разом зі мною, я тримався за руку, і ми разом пішли до цієї доріжки, із міста пішли. Ті ями … [01:19]: … вони не були ще закритими. Я аж тепер вже, в дорослому віці зрозумів, що там викопали яму десь так дванадцять на дванадцять і глибиною п’ять метрів. Таких дві ями. [01:37]: Вони не були закриті ще, тільки хімічними якимись сполуками: вапном і хімічними сполуками так покроплені. А це було … їх розстріляли двадцятого, то я так здогадуюсь, що я міг бути тоді через два – на третій день, десь так приблизно. Два дні. [01:59]: Безумовно, що я допускаю тут одну таку неточність; мені так здається, що перша могила, де ми підійшли, – ось тут, де ця долина, ось тут яма. [02:15]: А тоді друга могила – то я вже від батька трошки відлучився, на пару метрів – і от десь приблизно тут. [02:29]: Це приблизно. Я кажу, якщо були б спеціалісти і вміли шукати (а є такі спеціалісти), вони би точно знайшли. Коли тут був колгосп … [02:41]: Я вважаю, що я допустив таку помилку в своєму житті. Чому саме? Коли тут колгоспна система була … [02:54]: … і вони на цьому місці сіяли зернові культури: ячмінь, пшеницю і так далі, то на тому місці, де було поховання, воно буйно піднімалося догори. Розумієте, очевидно, коренева система створювала такі умови, що воно краще росло порівняно з іншими. І видно було з дороги прямо – один квадрат і другий квадрат, але я не зафіксував той час. Якби я зафіксував, то б точно вказав метри: де, що звідки, схему нарисував. Оце я допустив помилку, що воно було опущено мною.
Пан Воробець чистить пам’ятник на південному місці. Фото © 2013 Джей Осборн.
Переклад Наталія Курішко.
Ця сторінка є частиною серії про спогади про життя євреїв у Рогатині, частини нашої історії єврейської громади Рогатина.