Написано на камені:
Мистецтво та значення єврейських надгробків Рогатина

This page is also available in English.

“Різьблені надгробні плити є одним із найбільш значних виразів традиційного єврейського мистецтва. Ця форма художньої творчості належить минулому: приклади можна знайти по всій діаспорі, вона ж досягла особливо високого рівня розвитку у смузі осілості царської Росії та у Галичині. Надгробки України та Молдови, двох регіонів, що входили у межі колишньої смуги осілості, а зараз є незалежними країнами, особливо заслуговують уваги через їхню декоративну своєрідність та оригінальний фігуративний дизайн”.
– Девід Ґоберман, зі вступу до праці Різьблені спогади: Спадщина на камені з російської єврейської смуги осілості

Наша сторінка про “Єврейські традиції щодо смерті, поховання і жалоби” представляє багато звичаїв, пов’язаних із єврейськими кладовищами і надгробками, та надає посилання на ряд зовнішніх джерел про єврейські ритуали та практики поховання і поминання по всьому світу. Мацева (“matzevah”, іврит – מצבה, єврейський надгробок, множина “matzevot” – мацеви) – водночас меморіал і загадка, що несе у собі історичну інформацію, так само як і літературну та скульптурну художню цінність. Тут ми використовуємо деякі з багатьох прикладів єврейських надгробків у Рогатині, аби допомогти пояснити та величати мистецтво і значення нашої збереженої спадщини. Для цієї теми ми багато запозичили з чудової статті Марціна Водзінського в онлайн-енциклопедії євреїв східної Європи YIVO (посилання на неї подано у переліку джерел внизу цієї сторінки), переформатовано і відібрано з наголосом на історію і практики у районі навколо Рогатина. Наші детальні витяги зі статті YIVO виділені тут курсивом. Для декількох тем, особливо про символізм і образотворче мистецтво, ми зібрали інформацію з інших сайтів і книжок (також подано у переліку джерел далі). Важливими серед онлайн джерел є статті і фотогалереї, написані і зібрані Рут Еллен Грубер для порталу Єврейська спадщина Європа і вебсайту Свічники у камені. Важливо, що ми використали фотографії двох єврейських цвинтарів Рогатина і велику кількість надгробків звідти (деякі ще стоять, проте більшість зібрані та відновлені фрагментами як частина нашого проекту “Відновлення єврейських надгробків”); кожну фотографію на цій сторінці зроблено в Рогатині. Багатий запас наочних прикладів у Рогатині – скарб для нас, і ми надіємось, що він означатиме те саме і для інших. Цитата із енциклопедії:

У Східній Європі сьогодні налічується декілька мільйонів єврейських надгробків, що дійшли до нас, часто перенесені з їхніх оригінальних локацій та часто сильно пошкоджених. Незважаючи на зростаюче зацікавлення, цей предмет ще досі дуже недостатньо вивчений; лише декілька окремих цвинтарів описано чи систематично задокументовано і вивчено. Професійна документація щодо єврейських надгробків у Східній Європі – особливо актуальне завдання, беручи до уваги стрімко прогресуючу руйнацію цих надгробків як через вандалізм, так і через забруднення атмосфери.

Історія до XVII століття

Єврейські надгробки Східної Європи наслідують ашкеназький зразок, що був поширений у Центральній Європі з ХІ до XIV століття. Їхні найхарактерніші риси – це вертикальне положення (на противагу сефрадським надгробкам, які переважно лежать горизонтально), прямокутна форма та виразність полів із написами.

Єврейські надмогильні традиції у Східній Європі [розпочали] розвиватися [у] тринадцятому столітті. У Польщі […] найстаріші збережені єврейські надгробки датуються шістнадцятим століттям. Цілком можливо, що давніші не збереглися. [Збережені ранні] надгробки відображені у стилі вже звичних ашкеназьких надмогильних Пізнього Середньовіччя: вони у вертикальному положення, рівні прямокутні плити, єдиними декоративними елементами яких є плоскі фасції, що оточують поле із написами.

Цей тип надгробка превалював у всій Східній Європі аж до другої половини XVI століття, а у більш віддалених місцях аж до початку XVII ст. Найцікавіші та найбільші групи надгробних пам’ятників цього типу, датовані другою половиною XVI та початком XVII століть, збережені у Бузьку біля Львова (з 1520), Любліні (1541), Щебрешині (1545), Ліську (1548) і Бучачі (1587).

Епітафії цього періоду вміщують основні елементи виразів, що схарактеризували пізніші написи, хоча індивідуальні елементи епітафії (початковий вираз, кінцевий вираз, інформаційний блок) на цей момент ще не були повністю диференційовані. Тиснення буквами нагадує версії тиснення рукописного стилю (англ. – “bookhand-style”) із значною різницею у товщині між горизонтальними та вертикальними рядками; напис завжди вигравіруваний. Ці могильні плити не мають будь-яких істотних характеристик, які б вирізнили їх між [теперішніми] моделями Центральної чи Західної Європи.

Євреї записані як поселення у Рогатині до 1564 р. і їм були надані міські права будувати цвинтар у 1633 р., якраз вчасно, щоб долучитися до регіональних традицій щодо єврейського цвинтарного мистецтва, що заново розвивалися.

Матеріали для мацеви

Впродовж [перших століть єврейських поселень у Східній Європі] і переважно до XIX століття найприйнятнішим матеріалом для надгробків, беззаперечно, було дерево. Могильні плити були простими дошками з намальованими написами чи зображеннями повнорозмірних надгробків, вирізьблених на дереві. Враховуючи такий недолік матеріалу, як недовговічність, збереглося дуже мало цих плит. Із тих надгробків, що збереглися, переважна більшість викарбувані на камені, хоча декілька екземплярів з ХІХ століття та раннього ХХ століття, виготовлених із чавуна, також перейшли випробування часом, так само як і ті, що вироблені зі штучного каміння (тераццо, цемент) у ХХ столітті. Найчастіше збереглися ті надгробні плити, що, відповідно, не є типовими для східноєвропейського єврейського могильного мистецтва у його загальності; вони радше є більш звичними для могильного мистецтва заможніших прошарків, оскільки робота з камінням була дорогою до ХІХ століття. Традиційні надгробки часто вкривали малюнками, що заледве збереглися донині.

Переважна більшість уцілілих надгробків на старому і новому єврейських кладовищах в Рогатині зроблено з м’якого вапняку, але є і декілька з рожевого піщаника, сірого граніту та інших матеріалів. Ми поки що не знайшли жодних екземплярів цементних могильних плит, які могли б використовуватися на будь-якому єврейському цвинтарі у роки перед Голокостом. Натомість на рогатинському християнському цвинтарі знаходяться передвоєнні цементні плити, тому, можливо, ми віднайдемо цементні мацеви у наступні роки.

Оздоблення і конструкція

Шістнадцяте століття засвідчило розвиток шкіл могильної обробки каменю високої художньої цінності та дуже специфічних місцевих рис. Надгробки із Праги, що датуються XVI століттям, як у випадку із тими, що були знайдені у великих єврейських спільнотах у Польщі чи навіть у провінційних центрах – як Хенцини чи Пінчув – які мали високорозвинену мистецьку культуру, втілювали ренесансну (та пізньобарокову) естетику, включаючи класичні архітектурні мотиви, щоб збагатити побудову зовнішньої сторони надгробка.

У середині XVII століття цей вид надгробків поширився по всьому регіону, водночас зазнавши “примітивізації” та стрімкої еволюції у бік народних мистецьких форм. Народна версія цього виду могильної плити, яку іноді називають єврейським бароко, стала найвідомішим видом серед східноєвропейських єврейських спільнот; вона домінувала до середини ХІХ століття і – у багатьох місцевостях в Україні, східній Польщі та Білорусі – аж до Голокосту. Поле з надписом залишалося найбільш значним елементом надгробка цього стилю, однак будова передньої частини стели змінилася під впливом сучасних архітектурних моделей – як видно, наприклад, у мотиві аркади, едикули і з раннього XVII століття помітної тенденції щодо розділення передньої частини стели на чітко диференційовані частини: фронтон, обрамлене поле напису і основа. Спочатку фронтон складався з початкового виразу напису (чи принаймні його частини), але, починаючи з пізнього XVII століття, його все частіше та більше заповнювали орнаментальні та символічні зображення; водночас сам фронтон більшав. Яскравий приклад цієї тенденції можна побачити на могильних каменях XVII та раннього ХІХ століття південно-східної Польщі, України і Молдови, де фронтон, по-багатому орнаментований та заповнений символічними мотивами, займав майже половину надгробка, а головним принципом цієї побудови видавався “страх порожнечі”.

Оздоблення мацев Рогатина

Багато мацев, знайдених на рогатинських єврейських кладовищах – чи то таких, що стоять, чи лежать, чи відновлених, і або недоторканих, або фрагментарних, наслідують ашкеназький зразок, описаний вище: початково у вертикальній позиції, радше високі аніж широкі, як правило, прямокутної форми плити та із великим полем для меморіальних написів.

Декілька з мацев, які існують сьогодні у Рогатині, розроблені та вирізьблені, як спочатку; майже всі надламані та без важливих частин. Декілька неушкоджених уцілілих плит зроблено з переважно з твердіших матеріалів (піщаника і граніту), і датуються вони періодом з кінця ХІХ століття до 1930-з р.р. Беручи до уваги довгу історію євреїв у Рогатині, ці непошкоджені екземпляри, однак, не репрезентують повний спектр і різноманітність оформлення, стилів та матеріалів, які існували у Рогатині впродовж століть. Судячи із невеликої кількості менш пошкоджених старіших і м’якших каменів та більших фрагментів, зараз повернених на старе єврейське кладовище, робимо висновок, що рогатинські єврейські померлі були увіковічнені із застосуванням простих стилів, описаних в Енциклопедії – у вигляді звичайного текстового поля з межами або тексту, оточеного орнаментом і зверху вкритого оздобленим фронтом. Майстерність різьбярів каменю і гравірувальників не виявилися визначальним фактором у виборі дизайну; ми знайшли як більші, так і менші приклади цього. Усі мацеви містили порожню основу заввишки 50-100 см, яка закріплювалася у цвинтарному ґрунті.

Хоча шкода, завдана більшості каменів, унеможливлює повну каталогізацію, низка каменів зберігає свої початкові верхні криві краю та дає змогу здійснити скромний огляд різноманіття контурних конструкцій. Невелика кількість збережених верхніх секцій прямокутні; набагато більше виконані у вигляді півкіл або менших (плоскіших) круглих сегментів. Деяким надано овальних чи складніших архітектурних форм. Меморіальні знаки Голокосту, зведені на кладовищах єврейськими нащадками з часу незалежності України відображають традиційні форми. Цікаво, що на сьогоднішній день у Рогатині ми не знайшли жодних прикладів із конусними, ребристими чи трикутними верхніми краями, як їх можна побачити на деяких непошкоджених кладовищах у Східно‑Центральній Європі.

Сукупність мотивів, що використовувались для прикрашання надгробків, включала декоративні архітектурні елементи, так само як і, мабуть, 100 символічних, образотворчих мотивів, часто пов’язаних разом у стилізовані, складні та дуже спеціалізовані поєднання. Прикладами таких спеціалізованих ієрархічних схем служать корони, фланковані геральдичними левами чи оленями, глечик і чаша з надгробків левітів, професійні символи (на кшталт кадуцею, якого можна часто побачити на могилах лікарів) і сімейні символи.

Орнаментальні архітектурні елементи на рогатинських мацевах

Багато із рогатинських надмогильних плит, навіть від яких збереглися маленькі фрагменти, демонструють архітектурно натхненне оздоблення, зазвичай на межах плити, опорі фронтону чи на основі. У процесі роботи ми задокументували кілька прикладів з аркадами, багато з колонами, декілька з драпіруваннями (особливо навколо канделябрів, про що розповідається нижче), і ряд фрагментів зі штучним цегляним муруванням. Ці елементи служать для обрамлення як плит із текстом, так і образотворчих мотивів.

Символічні елементи: корони

Символ корони асоціюється із королівською владою і у ширшому значенні часто використовувався як ознака високого статусу та честі для померлого у будь-якій з кількох областей. Натхненням для використання цього символу на мацевах став талмудський вираз: “Існує три корони – корона Тори, корона священства і корона суверенітету – але корона доброго імені увінчує їх усіх”. Отже, вона могла репрезентувати честь у вчинках, наприклад, “корона вивчення Тори” (keter torah) чи корона священицького служіння та благословення (keter kehuna). Проте, мабуть, найчастіше вона репрезентувала “корону доброго імені” (keter shem tov) для високоповажної особи. Іноді корону використовували у якості знаку того, що померлий був головою господарства. На рогатинських надмогильних плитах корони з’являються виконаними у різноманітних стилях.

Символічні елементи: леви

Леви – ще один символ, що асоціюється із королівською владою і вони з’являються на багатьох рогатинських мацевах. Левів переважно зображали парами, часто розташовуючи обабіч іншого символу (часто – корона), вступного акроніма епітафії чи, як на пізніших каменях, Магена Давіда (Зірки Давида). Тварини могли або бути розверненими обличчям один до одного, або дивитися у різні сторони, їхні язики часто зображали видовженими, а хвости зазвичай обвиті навколо ніг чи інших компонентів конструкції. Лев Юди, звичний графічний мотив у єврейському мистецтві, асоціюється із плем’ям Юди відповідно до книги Буття 49:9, і використовувався на деяких мацевах, щоб зіслатися на ім’я померлого (як Ієгуда на івриті). Ті імена, що означають чи стосуються слова “лев”, могли також надихнути використовування символу: Ар’є, Арі чи Аріель мовою іврит, Лейб мовою ідиш, Льоб німецькою, Лєв польською і у пов’язаних слов’янських культурах, а також варіанти Лев чи Лео у кількох мовах.

Символічні елементи: інші тварини

Каменерізи у Рогатині мали великий асортимент символів, які можна було змалювати, щоб висвітлити значення епітафії померлим на їхніх мацевах. Через те, що єврейський закон традиційно забороняв зображати людей, образи тварин допомагали надати ключ до імен, особистих якостей і характеру померлого. Символічне значення, яке було зрозумілим для родичів і близьких померлого, але сьогодні незбагненне для сучасної інтерпретації, може бути захоплюючим об’єктом вивчення.

Окрім левів, змальованих вище, на збережених регіональних єврейських кладовищах можна знайти:

• вовків: стосуються імен у мові ідиш – Волф та Велвел та імен у івриті – Зєев/Зів та Бенджамін
• ведмеді: ім’я Дов
• олені: імена Цві та Гірш
• птахи: жіночі імена Фейгль і Ціпора, вони також вживалися для позначення благодійності чи дії
• риба: ім’я Фішел, або ж могла означати смерть через утоплення

Натхнення могло прийти із різних джерел. Часто цитували вираз із Талмуда, Піркей авот 5:23: “Будь сильний, як леопард, легкий, як орел, швидкий, як олень і могутній, як леви, аби звершувати волю твого господа на небесах”. Використовувалися також менш величні чи менш міфічні тварини, часто із загадковим на сьогодні значенням: кролики чи зайці, вівці, іноді єдинороги.

У Рогатині поки що знайдено лише декілька екземплярів із цього асортименту. Тут зображені два прекрасних кам’яних фрагменти: голова, роги і шия оленя (разом із левами), та пара птахів, що пощипують виноградну лозу. Значення виноградних грон і лоз може стосуватися добробуту (особливо духовного), проте подальше пояснення плит наразі неможливе: для кожного екземпляру не вистачає решти мацеви з ім’ям, датою та описовою епітафією.

Символічні елементи: канделябри та свічники

Мотивом оформлення мацев, що найбільше прив’язаний до релігійного символізму, є саме менора або канделябр, що по-різному стосується легендарного підсвічника, спорудженого Мойсеєм у пустельній місцевості, вогню у Єрусалимському Храмі, а особливо на цвинтарях, та жіночої чесноти. З давніх часів менора була символом юдаїзму як образ мудрості чи всеохопного просвітлення. Канделябри часто зображали із сімома гілками, наслідуючи конструкцію, описану у Виході 25:32 і натякаючи як на традиційні сім гілок людського знання, так і на сім днів творення. На могильних плитах, вилучених у Рогатині, багато екземплярів мають лише п’ять гілок, а деякі зображають радше окремі свічники, аніж канделябр.

На цвинтарі ці символи вказують на могилу жінки. Зв’язок спостерігається зі щотижневою традицією, згідно з якою жінка господарства запалює вечірні свічки, що провіщують єврейський Шабат; під час традиційного святкування жінка запалює свічки, махає руками над ними, вкриває очі та вимовляє благословення. Запалювання свічок на Шабат реалізовує дві цілі: вшановує Шабат і посилює домашній спокій. Традиції, що стосуються шабатських свічок і важливості жінки, пов’язують Шабат із Сарою, дружиною праотця Абрагама.

Багато канделябрів на рогатинських мацевах досить пишно оздоблені, з вигнутими і запетльованими дугами, проте деякі напрочуд сучасні та простакуваті. Зображені зазвичай лише стояк і свічки, але у кількох екземплярах видно також полум’я.

Символічні елементи: руки, що благословляють

Іншим яскравим релігійним символом є руки єврейських коенів (священиків), що дають благословення; традиційно коени – нащадки Аарона, першого верховного священика і старшого брата Мойсея. Роль коенів у релігійних служіннях змінилася після руйнування Другого Єрусалимського Храму, але вони залишаються важливими в контексті практичної та символічної функцій. Коени, які беруть участь у правовірних молитовних служіннях, звершують nesiat kapayim (Ааронове благословення через підняття рук) з Книги Чисел 6:24~27 впродовж стоячої молитви Аміди. Під час благословення священик піднімає свої руки так, що правий та лівий великі пальці торкаються, а проміжки розподіляються між великим та вказівним пальцями і між середнім та безіменним пальцями кожної руки. Таким чином кожна рука у цій позиції утворює івритську літеру ש (шин), що представляє Шаддая, Всемогутнього Бога. На цьому служінні руки священика – знаряддя Господнього благословення євреїв-молільників.

На нагробних плитах символ рук, що дають благословення, можуть означати, що померлий був коеном чи нащадком Аарона, чи кимось із вельми поширеним пов’язаним прізвищем (Коен і  багато його варіацій), незважаючи на його релігійний або кровний зв’язок зі священицьким чином. Поки що ми віднайшли лише два неушкоджених приклади рук, що дають благословення, у Рогатині, а також один стертий, проте майже непошкоджений екземпляр, і один фрагмент, що показує лише кілька пальців правої руки.

Символічні елементи: глечики

У Рогатині віднайдено екземпляри ще одного релігійного символу – глечика, або глека левітів. На рогатинських мацевах видно принаймні п’ять версій, ще є кілька інших можливих екземплярів, які ми не можемо перевірити через те, що велика частина символу втрачена.

Традиційно члени ізраїльського коліна Левія, левіти, відповідали за конкретні політичні та релігійні обов’язки у єврейському громадському і духовному житті. Однією гілкою Левітів є коени, описані вище. Ті левіти, які не є коенами, мали інші обов’язки, включно зі співами та гранням музики у храмі, та служили як охоронці. Але тим завданням, яке найбільше асоціюється з левітами-не коенами і яке вшановане на могильних плитах, є ритуальне вмивання рук коенам перед священицьким благословенням. Глечик з водою (чи джбан, чи чаша), що використовувався для цього почесного завдання, став символом даної групи. Його зображали на мацевах для позначення людей, які асоціювалися із нащадками левітів або для будь‑кого з іменем чи прізвищем Леві або його варіантами. У Рогатині ми наразі не знайшли екземпляри, які побачили на інших цвинтарях регіону, такі як рука, що тримає глечик, чи вода, яка ллється з нього, проте кілька із рогатинських зображень мають миску нижче глечика.

Інші риси оздоблення

Різноманіття визначних символів на єврейських могильних плитах у Східно-Центральній Європі дуже широке, тільки його частину відкрито на поки що відновлених мацевах у Рогатині. Але існує багато іншим помітних рис оздоблення та прикрашання на могильних плитах на двох єврейських цвинтарях Рогатина.

Навіть ті мацеви, що не були спочатку розроблені за допомогою фігуративної художньої творчості, часто містять оздоблювальні межі навколо поля з епітафією; здебільшого геометричні, проте деякі рамки вирізьблені у вигляді пальмових гілок, виноградних лоз або інших рослин. Дерева та квіти з’являються як на центральних компонентах, так і на оздоблювальних межах. Колові емблеми у вигляді квітів чи сонячних променів з’являються у центрі та по кутах каменів. Саме ці ретельно вирізані деталі на віднайдених менших фрагментах часто є нашим першим вказівником, що камінь – частина мацеви, а не простий будівельний матеріал, незважаючи на те, яку роль виконував камінь з часу Другої світової війни.

Розвиток цього стилю надгробків у східній Польщі, Україні, Молдові та Білорусі у XVIII столітті призвів до зростання розбіжності між східною та західною частинами Східно‑Центральної Європи. У Західній Польщі, Сілезії та Богемії надгробки почали нагадувати християнське могильне мистецтво, а у деяких місцевостях був помітний вплив стилів високого мистецтва – бароко, рококо, згодом – класицизму.

У дев’ятнадцятому столітті також розвинувся стиль більш традиційного східноєвропейського могильного мистецтва. З початку дев’ятнадцятого століття ванітативні (від барокового латинського вислову “vanitas vanitatum” – “марнота мартнот”) символічні елементи неєврейського походження (наприклад, пісочні годинники, метелики, ефес або маки) стали надзвичайно поширеними.

У XIX та XX століттях могильне мистецтво зазнало подальшої еволюції, наблизившись до християнських мистецьких традицій. У західних регіонах увійшли у широке застосування історичні стилі – обеліски, колони, повністю тривимірні статуї та більші архітектурні структури набирали популярності в той час як традиційний єврейський символізм майже повністю зник.

Впродовж міжвоєнного періоду навіть найбільш традиційні єврейські спільноти у Східній Європі були заповнені надгробками, виготовленими на заводі, що призвело до помітного погіршення єврейського могильного мистецтва. Це мистецтво не було відновлене й після Голокосту.

Огелі та інші могильні накриття

Окрім простих вертикальних плит, у деяких місцевостях популярними були псевдосаркофаги у XVI та впродовж XVIII століть. Починаючи з вісімнадцятого століття, деякі могили виняткових вчених, рабинів чи святих людей будувалися з “огелем” (дослівно – намет), простою структурою, що вкриває могилу.

На рогатинському старому єврейському цвинтарі, недалеко від верхньої частини схилу у східному кінці, ізраїльська хасидська організація, що працює у Центральній та Східній Європі, збудувала новий огель у 2011 р. над могилами із ХІХ ст. трьох рогатинських рабинів Стратинської хасидської династії: рабина Урі Ланґнера і його синів – рабина Єгуда Цві та рабина Іцхака Аарона. Новий огель замінив конструкцію, що була втрачена десятиліттями тому. До того часу могили цих рабинів все ж були накриті, проте накриття перебували у поганому стані.

На іншому кінці старого цвинтаря у Рогатині збереглося ще одне горизонтальне могильне накриття між упалими, вертикальними та відновленими мацевами. Досі не знайдено жодних позначень на цьому накритті; воно очікує подальшого дослідження.

Мови і буквені позначення у написах епітафій

До ХІХ століття усі надмогильні написи були мовою іврит (з деякими арамейськими варваризмами на епітафіях вчених еліт), хоча багато з них виказують погане знання мови. Івритські написи робилися квадратним шрифтом. Курсив і напівкурсив почали з’являтися ситуативно лише у XVI та XVII століттях і застосовувалися лише для кінцевого вислову (чи якоїсь його частини) епітафії.

[Із середини XVII ст.] поле з написом часто заповнювали орнаментовані епітафії, виконані рельєфним шрифтом із варіативними висотою та стилем літер і оточеним різними видами декоративної бахроми, планками пілястру (лізена/лопатка), пілястрами чи напівколонами. Вислів епітафії був також розроблений із хвалебними та елегійними частинами, збагаченими поетичними елементами, часто з римованим віршем (спочатку монорими, потім – гемінати, перехресне і кільцеве римування), акростихом чи віршами‑хронограмами. Стилістично народна література з її намистинно-струнною структурою переважала в якості моделі, в елітарній версії передбачалися біблійні стилістичні фігури та використання цитат із та алюзій на Біблію. Однак зазвичай епітафії були досить простими, часто з орфографічними і граматичними помилками, використовували дуже прості форми та обмежене різноманіття виразів. Найбільші та найвизначніші колекції надгробків такого типу збережені у Сатанові, Меджибожі, Сеняві та Ліську.

Приклади івритських буквених позначень на рогатинських мацевах

Хоча буквені позначення на більшості віднайдених могильних плитах на рогатинських єврейських цвинтарях вирізані, також існує чимало прикладів із вирізьбленим рельєфним шрифтом, який можна знайти як на каменях, що стоять, так і на тих, що впали. Багато вирізаних мацев презентують схематичні знаки, видряпані різьбярем на каменях, як орієнтир для вирізання літер у поширеному івритському рукописному стилі зі значно важчими за вертикальні горизонтальними лініями; деякі більш протерті камені також демонструють слабкий натяк на ці схематичні знаки, а ще інші настільки протерті, що втрачені навіть вертикальні лінії літер. В цілому різноманіття прикладів буквених позначень дуже широке – як у стилі, так і у якості – а у деяких екземплярах текст переплітається із фігуративними та декоративними елементами. Навіть старіші мацеви, без жодного оздоблювального елемента, окрім тексту, досі володіють монументальною якістю лише через вагу та стилю вирівнювання за лівим полем івритських символів.

Поєднання мистецтва з призначенням: зачин епітафії

Дуже поширений вираз єврейської епітафії в регіоні розпочинався зі стандартного зачину, іноді проходячи через короткі чи довгі епітети, що характеризували померлого, переходячи до його чи її титулу та імені, їхньої батьківської лінії, а інколи також їхнього прізвища (у випадку, коли померлою була жінка, ім’я її чоловіка), тоді дати їхньої смерті та завершуючись стандартною кінцівкою. Початкова та кінцева фрази були настільки шаблонними, що їх зазвичай скорочували, так само як і багато вживаних фраз у будь‑якому місці епітафії. Поруч із помітними на віднайдених каменях потертістю та пошкодженнями, сьогодні ці скорочення можуть ускладнити повне прочитання епітафій, навіть якщо текст зберігся повністю.

Кінцівку епітафії майже завжди складав акронім з п’яти літер תנצבה єврейського прощального благословення תהא נפשו/ה צרורה בצרור החיים, t’hay nafsho/ah tzrurah b’tzror hachaim (“нехай його/її душа буде зв’язана в окови життя”, іноді “вічного життя”), благословення, яке досі широко застосовують.

Зачин епітафії майже завжди містив скорочену формулу від “тут спочиває”, або פ”נ, або   просто פ  נ (peh nun, PN), що означало poh nitman/nitmenah (або poh nikbar/nikberah “тут похований/а”). Значно менш поширеним варіантом форми, що зазвичай вживався щодо померлої жінки, більш поетично перекладається як “тут лежить захована”, використовуючи літери פ”ט чи פ ט (peh tet, PT), що означає poh tamun/temunah. Часом трапляються кілька інших варіантів, іноді у менш скорочених формах.

Зображення скороченого зачину епітафії на могильній плиті становило для різьбяра можливість продемонструвати майстерність своєї творчості та створити різноманіття в оздобленні, чим він робив внесок у кладовище. Два  символи פ נ часто впорядковувалися як елементи фронтону мацеви і відрізнялися від решти символів епітафії за розташуванням і стилем. Іноді обробка початкових символів була єдиним відхиленням від оздоблення звичайного тексту і кордонів на цілому камені.

У ХІХ ст. написи ставали все більш шаблонними, жорсткими і сегментованими. Кількість наявних символічних мотивів поступово зменшувалась, однак водночас відбувалось послаблення ієрархічних символічних композицій, внаслідок чого символи складались біль вільно і почали з’являтися нові композиції оповідного характеру. Разом із розповсюдженням механічної обробки каміння площину декоративних буквених позначень замінили типографічні стилі, в той час як рельєфні написи поступилися запалим буквеним позначенням.

У той самий час на Заході німецькі чи двомовні (німецькі та івритські) написи набували широкого розповсюдження, спочатку наносячись івритськими літерами, а згодим також латиницею. У ХХ столітті домінували німецькі написи, тоді як деякі нагробки містили дату народження, позначену зірочкою (тобто християнським символом Віфлеємської зірки), і дату смерті, позначену хрестом. Схожі, хоча й не настільки радикальні, тенденції спостерігалися у Східній Європі ХІХ та ХХ століть, насамперед таких великих урбаністичних місцевостях, як Варшава, Лодзь чи Львів, де поєднувалися різноманітні могильні мистецькі традиції. Перша епітафія польською знайдена у Варшаві, вписана на могилі Антонія Айзенбаума у 1855.

Пізніші приклади мов на рогатинських мацевах

Написи польською та німецькою мовами також з’явилися на мацевах, що збереглися чи були відновлені на обидвох рогатинських єврейських цвинтарях. У кожному випадку інформація обмежується ім’ям померлого, датами народження і смерті та одного разу – його професією. Польський чи німецький напис завжди з’являється на зворотні стороні мацеви; зазвичай довша епітафія мовою іврит знаходиться на передній стороні. Всі ці приклади відносяться до 1930-их рр., часу міжвоєнного періоду, коли Рогатин перебував під польським правлінням. Зображена тут німецькомовна епітафія, мабуть, відображає залишковий зв’язок між рогатинськими євреями і Австрійською імперією, що вивільнила Галичину лише двома десятиліттями раніше.

Впродовж міжвоєнного періоду тенденції в сторону вирізаних буквених позначень та у бік від скульптурного декору (почасти викликані використанням більш твердих кам’яних матеріалів) теж спричинилися до скорочення довжини епітафій на багатьох мацевах, але деякі продовжилися у розтягнутому та пишному стилі попередніх років, включаючи поезію і акровірші. Надгробок з цільного рожевого піщаника, знайдений на вул. Драгоманова в Рогатині у 2016 р. – це хороший приклад: епітафія розпочинається чотирма рядками, що ідентифікують померлу жінку за іменем і родоводом, і датою її смерті:

Ханна, донька шанованого покійного,
нашого виняткового вчителя Іцхака Цві Наґельберґа,
хай його пам’ять служить благословенням,
відійшла 26‑го числа місяця Шеват 5695 [1935]

Напис продовжує описувати Ханну у поетичному тексті, де перша літера кожного рядка прописує її ім’я:

мудра серцем, похована тут
смиренна, дорога душа
мала 75 років
донька богобоязного чоловіка
відбула та вирушила на свій [вічний] спочинок
[нехай] її душа буде направлена до благословенної землі
мала милосердя до бідних із плодом своєї руки
здобула свою [частину] світу [аби прийти] поки ще жива
скромна, навіть ще коли була дівчинкою
єдина дівчина, яка залишила їх скорботними
її душа покинула її очищеною 7 разів
нехай її пам’ять благословляється між тими, хто живий

Друга світова війна заламала багато єврейських традицій у Східно‑Центральній Європі, а подальша радянська окупація придушила ще більше у маленьких уцілілих єврейських громадах, що залишилися у регіоні.

Зараз єврейські надгробки у Східній Європі робляться відповідно до не надто примітних моделей обробки каменю, де єврейський символізм переважно обмежується Зіркою Давида, а іврит в основному використовується лише для кінцевого вислову епітафії.

Плита, споруджена на рогатинському новому єврейському цвинтарі над кістками дванадцятьох невідомих померлих під підлогою міської Української католицької церкви, становить приклад сучасного кам’яного і гравіювального стилю. Інші приклади презентують меморіали, споруджені нащадками у 1998 р. на обидвох цвинтарях, що вшановують єврейську громаду Рогатина, вбиту в часі Другої світової війни. На місцях масового поховання на північ та південь від центру Рогатина меморіали споруджені з цементу, містять три мови та прикрашені вилитими із чавуна менорами.

Втрачені, знайдені та досі приховані

Текст та зображення, представлені тут, не становлять комплексного вивчення мистецтва та значення єврейських надгробних плит зі Східно‑Центральної Європи. Вони також не створюють цілісну галерею надгробків та їхніх фрагментів досі знайдених у Рогатині. Джерела, вказані тут, а також багато інших, можуть дати більш широке і глибоке розуміння цієї теми. А для Рогатина наш проект, як і раніше, потребує доступної бази даних із зображеннями і деталями віднайдених мацев, прив’язаних до окремих кам’яних фрагментів, які поступово повертаються на цвинтарі.

Бувши географічно та культурно розташованою в осередку культури, що розвинула виняткове поховальне мистецтво у ХІХ столітті, єврейська спільнота Рогатина також тісно пов’язана з іншими містами регіону і їхніми школами різьбярів каменю, що уможливило обмін та імпорт ідей та образності. Хоча оздоблення і символи, розміщені на мацевах, віднайдених впродовж кількох недавніх років, вражаючі, їм не вистачає ряду мотивів, які знаходимо на деяких неушкоджених цвинтарях у інших містах; на відомих кам’яних фрагментах у Рогатині бракує цілих класів символів (наприклад, професій). Як відомо із передвоєнних демографічних даних рогатинської єврейської громади і зі столітньої історії громади, мали б бути тисячі могильних плит лише на старому єврейському цвинтарі. Ймовірно, що асортимент символів та оздоблювальних особливостей на рогатинських мацевах продовжить розширюватися одночасно із віднайденням більшої кількості каменів у найближчі роки.

Дві фотографії знаходяться у книзі Томаша Вішнєвські “Загублений світ єврейських кладовищ у маленьких містах: Відновлення Атлантиди”, 2009, що опирається на його обширну колекцію старих листівок та інших джерел для зображення втраченого світу передвоєнних єврейських кладовищ у Польщі та Західній Україні. Одне фото із 1917 р. показує маленький клаптик густого лісу мацев, що передував руйнації цвинтаря. Поміж цими плитами знаходиться одна, яка вміщує визначну скрипку та двох левів. Скрипка могла вказувати на могилу Левіта чи, мабуть, швидше те, що там похований професійний музикант; Рогатин був домом однієї із більш відомих єврейських музичних сімей у Галичині. Цю мацеву ще досі не знайдено у місті.

У передмові до цієї важливої книги фотографій Вішнєвські розповідає про всі цвинтарі, задокументовані у зображеннях: “Вони мають одну спільну рису – від них не залишилося ні найменшого сліду”. Проте зараз більш зрозуміло, що у Рогатині, кілька років після публікації книги, невеликі сліди таки залишилися, а ще більше викопуються із землі та віднаходяться кожного року. Мабуть, поетичний зачин єврейської епітафії “тут захований” стосується й мацев у Рогатині. Ми сподіваємось, Ви розглянете цей вступ у якості  заохочувального вікна як в історію, так і в можливості для рогатинських єврейських кладовищ.

Переклад Наталія Курішко і Світлана Брегман.

Ця сторінка становить частину серії про єврейську культуру в Рогатині та за його межами.

---

Джерела

YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe: стаття про Tombstones

Jewish Encyclopedia;за редакцією Isadore Singer.; Funk & Wagnalls Co.;Нью Йорк, 1901-1906; електронний ресурс: статті про Tombs; Tombstones

The Lost World of Small-Town Jewish Cemeteries: Reconstructing Atlantis; Tomasz Wiśniewski, передмова Ruth Ellen Gruber; Instytut Wydawniczy Kreator; Білосток, 2009.

Carved Memories: Heritage in Stone from the Russian Jewish Pale; David Goberman, вступне слово – Robert Pinsky та есе Gershon Hundert; Rizzoli International Publications; Нью-Йорк, 2000.

Prague Jewish Cemeteries (Pražské židovské hřbitovy); текст – Arno Pařík і Vlastimila Hamáčková; фото – Dana Cabanová і Petr Kliment; Židovské muzeum v Praze; Прага, 2008.

Wikipedia in English: статті – Matzevah; Ohel; Menorah

Вікіпедія українською мовою: статті – Мацева; Сатанівський єврейський цвинтар

Reading Hebrew Matzevot Key Words, Abbreviations, & Acronyms; Ron Doctor; самовидання; Портленд, 2008. Опублікований на RootsWeb на Ancestry.com.

Samuel Gruber’s Jewish Art & Monuments: стаття – Concrete Tombstones, The “Poor Cousins” of Matzevot Typology

Blood and Frogs: Jewish Genealogy and More; стаття – Jewish Gravestone Symbols

JewishGen: стаття – Reading Hebrew Headstones

Свічники у камені: символізують жінку у єврейському мистецтві надгробних зображень; статті про:
– Типи свічників
– Міркування каменяра про традицію і символізм
– Коли свічники стали типовим позначенням жінки?
– Більше міркувань про типологію свічників
– Крилаті голови
І фотогалереї про:
– свічники в Україні

Єврейська спадщина Європа (Jewish Heritage Europe): статті про:
– єврейські надгробки і різьбярі по дереву, які їх робили
– Жінки, вшановані у єврейському ритуальному мистецтві
і фотогалереї про:
– Долоні, складені для благословення
– Квіти в єврейському декоративному мистецтві
– Перша світова війна – меморіали полеглим єврейським солдатам

kirkuty.xip.pl: стаття – Kilka słów o cmentarzach żydowskich i obyczajach związanych z pogrzebem

Virtual Shtetl: стаття – Funerary Symbolism

Jewish Epitaphs; статті – Tombstones; Epitaphs