Переховування у лісах Лопушні та Чесників, липень 1943 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Ми досягли лісів Лопушні ще за дня; до яких прилягали ліси Чесників. У селі Лопушня здебільшого мешкали польські фермери – на відміну від села Чесники, де єдиними мешканцями були українці. Прибувши до лісів, ми були вражені: там перебувало близько 180 людей з рогатинського ґетто. Я розглянувся і відчув безпеку. Ліси були густими, а ми у них знаходилися досить глибоко. Роздобути їжу було нелегко, але якось уночі нам вдалося дістатися до полів, прилеглих до лісів, де фермери зберігали картоплю та овочі. Неподалік від місця, де ми ховалися, протікав невеликий водоспад, що забезпечував нас водою для пиття та вмивання. Проте дуже важко було дотримуватись усіх гігієнічних вимог. Вдень і вночі нас мучили воші.

The village of Cześniki

Село Чесники. Фото © 2018 Джей Осборн.

Однак наше “мирне існування” тривало недовго. Якимсь чином українці з села Чесники дізналися, що євреї переховувалися у лісах – вони повідомили німцям. Одного разу впродовж місяця липня 1943 року о 7 годині ранку українці з Чесників разом із німцями оточили нас і почали кричати: “Verfluchte Juden” (прокляті євреї) та стріляли в усі напрямки. Я почав бігти. Мій двоюрідний брат Йосі Альтман слідував за мною. Мій шкільний друг Г’юне Воль біг позаду нас. Я повернувся: українці переслідували нас, почув постірли та не бачив свого кузена, але я бачив, як падали люди, яких застрелили. Мій шкільний друг Г’юне Воль впав – його застрелили. Тоді я зашпортався об гілку, впав і не рухався. Я відчув, як хтось копнув мене. Я не знав, чи це був українець, чи німець. Вони думали, що мене застрелено. А я просто лежав там – із заплющеними очима і не рухався. Я почув, що вони йшли геть від мене. Не поворухнувшись, я розплющив очі. Навколо мене повсюди лежали мертві люди. Я більше не чув пострілів. Було близько другої години дня. Запевнившись, що німці та українці пішли, я вибіг з лісів у ближні поля. Побачивши рів, я стрибнув у нього.

Ліси над селом Чесники. Фото © 2018 Джей Осборн.

Раптом я побачив, що фермери, які працювали у полях, наближались до мене. Найбільш ймовірно, вони побачили, як я втікав із лісів та застрибнув у рів. Їм було відомо, що відбувалося у лісах. Підійшовши ближче, вони сказали, що вб’ють мене. Я їм відповів: “Переконаний, якщо ви маєте Бога у серці, ви не вб’єте мене, але якщо не маєте – можете вбити мене, проте перед тим, як це зробити, будь ласка, дайте мені попити”. Я помітив, що на своїх поясах вони мали бляшанки з водою і камінь для заточування своїх інструментів (серпів та кіс). Вони зняли бляшанки з поясів і дали мені попити; вода була чорна, але я пив її. Я був певен, що прийшов мій кінець. Мені не було лячно, я змирився з тим, що маю померти. На мій подив, коли я попив воду, вони покинули мене і продовжили працювати у полях. Я залишився лежати у рові. Я помітив, що вони готувались йти додому, бо пакували свої речі. Тоді побачив, що вони йдуть у мій напрямок. Я був переконаний, що вони йшли вбити мене. Я здивувався, коли вони принесли мені їжу та пішли.

Я прочекав, допоки не стемніло і тоді помалу повертався до лісів. Ще до цих вбивств у лісах, аби впізнавати один одного, ми встановили між собою своєрідний свист. Тому, повертаючись до лісів, я продовжував видавати цей звук. Я почув, як хтось відповідав мені тим самим звуком. Вони запитали моє ім’я і я відповів. Вони вийшли з-під кущів. Це було шестеро людей, а поміж ними – мій кузен Йосі Альтман. Йосі розповів мені, що він бачив, як застрелили племінника Сухара Гаузера, який був з нами увесь час.

Переклад Наталія Курішко.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок