Переховування у лісах Підвисокого – кінець липня 1943 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

The woods of Podwysokie

Ліси села Підвисоке. Фото © 2018 Джей Осборн.

Повернувшись до лісів, ми боялися піти до нашого попереднього сховку, де відбулися вбивства німців та українців. Ми вирішили перейти на іншу сторону Лопушні, де розташовувалися ліси Підвисокого. Село Підвисоке населяли здебільшого польські фермери. Один будинок знаходився неподалік від лісів. Ми спробували постукати у двері. Польський фермер (я забув його ім’я) відчинив двері. Спочатку, побачивши нас, він дуже боявся впускати нас. Потім він подивився на нас, перехрестився і впустив. Він дав нам хліб і молоко. Той хліб і молоко оживили нас. Ми поцілували його руки і він почав плакати разом з нами. Ми сказали йому, що ховатимемось у лісах Підвисокого декілька днів. Ліси Підвисокого не були такими густими, як ліси Лопушні. Ми знали, що зрештою нам доведеться піти. Кожного вечора він приносив нам їжу. Одного вечора, коли він прийшов, то сказав нам, що наступного дня поїде у Рогатин по справах, тому нам не варто чекати на нього з їжею. Але він приніс нам достатньо хліба, якого вистачило б до наступного дня. Почувши, що він їде до Рогатина, я благав його зайти у будинок, де я залишив своїх брата Самуеля (Міко) і кузину Клару Ґлоцер (сестру Тоні Чекай). Коли я йому повідомив, що вони знаходилися у будинку Сікорського, він знав, як дістатися туди. Я просив його сказати братові прийти разом з ним, щоб приєднатися до мене у лісах Підвисокого.

Повернувшись наступного дня, польський фермер сказав мені, що бачив мого брата і кузину. Брат відповів, що незабаром прийде і приєднається до мене. У мене склалось враження, що брат не довіряв польському фермеру. Я навіть сказав польському фермеру, що якщо залишу ліси Підвисокого, то завжди повідомлятиму йому про своє місце перебування, якби прийшов мій брат. Після визволення я дізнався, що за два тижні до цього чоловік, який ховав їх у власному будинку після того, як вони покинули Сікорського, зрадив їх. Моїх брата Самуеля (Міко) і кузину Клару Ґлоцер вбили німці перед визволенням. Деякі люди, які знали мого брата, розповіли, що він завжди про те, що мав брата у лісах Підвисокого і планував приєднатися до нього. На жаль, йому так це й не вдалося.

Моєму брату Самуелю (Міко) було 17, коли його вбили. Він був дуже розумним хлопцем. Я рівнявся на нього, хоча він був молодший за мене. Він був відмінним учнем. Коли батько відправився до США, він працював на маминого брата, Морріса Барбана, який працював адвокатом. Мій дядько часто казав матері, що брат – природжений адвокат. Я завжди сподівався, що після визволення він виживе. Але так не трапилося. Дізнавшись, що сталося з ним після визволення, я повідомив ім’я українця, який здав мого брата німцям (я не пам’ятаю його імені), радянській владі. Радянське керівництво депортувало зрадника у Сибір.

Ми переховувалися у лісах Підвисокого близько двох тижнів. Врешті польський фермер повідомив із жалем, що йому дуже важко допомагати нам. Ми й не знали, що він прихистив єврейську сім’ю у своєму домі. Їх звали Ахт, у них було немовля. Я підтримував зв’язок з сім’єю Ахт після війни. Вони емігрували до Ізраїлю. Минулого року пан Ахт помер.

Переклад Наталія Курішко.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок