Чергове переховування у лісах Лопушні, осінь та зима 1943 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Jack and his wife Bea in 1998, visiting the forest near Lopushna

Джек та його дружина Беа у 1998 році під час відвідин лісу біля села Лопушня, де він переховувався з 1943 р. по 1944 р. Джерело: сімейна колекція Ґлоцерів-Барбанів.

Після переховувань у лісах Підвисокого ми дізналися, що сім’я на прізвище Воль досі ховалася у лісах Лопушні, тому ми вирішили, якщо вони досі там, то повертатись – безпечно. Ліси Лопушні були густі, отож, ми перебували б у більшій безпеці. Ми повернулися до того ж місця, де відбулася різанина. Ми не побачили жодних тіл. Виявилось, що людей, яких вбили там, згодом поховали у лісах. Ми жили у страху, але були більш обачними, аніж до цього. Вночі ми ходили у поля по картоплю. Ми спіймали кролів – вони були дуже доброю поживою.

Якось я прокинувся у своєму сховку вранці у серпні 1943 року. Раптом я відчув, як щось торкалося моєї стопи. Я розплющив очі та побачив німецького солдата. Я тихо молився. Я чув, як люди промовляли цю молитву перед тим, як їх застрелили. Якщо я правильно пам’ятаю, це була “Шма, Ізраїль” (Слухай, Ізраїлю!) [24]. Несподівано німецький солдат сказав нам: “Не бійтеся мене (Hab keine Angst), я такий, як і ви”. Спочатку я подумав, що він – єврей у німецькій формі. Вийшовши зі сховку, я почав з ним розмовляти. І зрозумів, що він насправді – німецький солдат. Він розповів нам, що разом з іншими німецькими солдатами покинув німецьку армію біля Києва. Вони всі розійшлися у різних напрямках. Він з’ясував, що євреї переховувалися у лісах, тому вирішив приєднатися до них. Його звали Карл. Він сказав, що Гітлер – божевільний, йому ніколи не виграти війну. Отож Карл хотів залишитися з нами – ми дозволили. Ми почувалися безпечно з ним, бо він мав рушницю. Тим часом Карл закохався у єврейську дівчину, яка ховалася з нами. Її звали Суня. Її сім’я прибула до Рогатина під час радянської окупації. Члени її сім’ї були строго ортодоксальними євреями. Її батько й дідусь були рабинами, а матір носила перуку. Суня була вродливою дівчиною.

The woods above Łopuszna

Ліси над селом Лопушня взимку.
Фото © 2018 Джей Осборн.

Ми пробули разом до зими 1944 року. У лютому 1944 року ширилась чутка, що німці збиралися прийти до лісів Лопушні. Карл і Суня пішли – до села Підвисоке. Ми залишалися у лісах Лопушні. Сильно сніжило, усе вкрилося глибоким снігом. Ми знали, що німці не зможуть прийти до лісів Лопушні. На жаль, німцям вдалось прийти у ліси Підвисокого, де ховалися Суня та Карл; вони думали, що німці відправляться до лісів Лопушні, але не Підвисокого.

Ми дізналися, що німці вистежили Карла та Суню. Німці відкрили вогонь. Карл відстрілювався (він забрав рушницю з собою). Суню підстрелили першою. Фермери розповіли нам (вже пізніше), що Карл був дуже сміливим. Він підстрелив і вбив багатьох німецьких солдатів. Коли його поранили, Суня була ледь живою. Карл застрелив Суню, а тоді й себе.

Суня та її сім’я жили у рогатинському ґетто у будинку, що знаходився біля моїх кузенів – Лусі та Рози Ґлоцер. Бувало, я бачив Суню з сім’єю у ґетто. Їй не дозволялося дивитися на хлопця – настільки ортодоксальними вони були. Німецький солдат, Карл, був дуже гарний та високоосвічений. Суня знала, що її батьки вже були неживі. Вона бачила у Карлі свого захисника, вона без тями закохалася у нього та померла разом із ним.

Як я й передбачав, німці не прийшли до лісів Лопушні. Усе вкрилося глибоким снігом. З одного боку, снігопад був перевагою для нас: коли ми йшли у село по їжу, наші слід відразу накривав сніг. Вижити було надзвичайно важко, у нас не було теплого одягу. Мій кузен Йосі Альтман і я ділили одну пару черевиків. Ми їх по черзі взували. З нами ще ховався чоловік, якого звали Ґрінберґ. У нього була дружина. Оскільки він мав черевики, то ходив зі мною у село по їжу.

Переклад Наталія Курішко.


[24] Перші слова єврейського визнання віри, що проголошують абсолютну єдність Бога. Промовляються у щоденних молитвах та перед смертю.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок