(Це розділ мемуарів Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.)
Джек і його дружина Беа у 1998 році відвідують ліс біля Лопушні, де він переховувався з 1943 до 1944 року.
Поки ми ховалися у лісах Підвисокого, дізналися, що сім’я на прізвище Воль досі переховується у лісі біля Лопушні. Тож ми вирішили: якщо вони досі там, то повертатись — безпечно. Ліси Лопушні були густі, тож там безпечніше. Ми повернулися до того самого місця, де відбулася різанина. Ми не побачили жодних тіл. Виявилось, що людей, яких там убили, згодом поховали у лісі. Ми жили у страху, але тепер стали обачнішими. Вночі ми ходили у поля по картоплю. Ми ловили кролів, це дуже добра пожива.
Одного дня у серпні 1943 року я прокинувся у своєму сховку. Раптом я відчув, як щось торкається моєї стопи. Я розплющив очі й побачив гвинтівку. Підвів очі — й побачив німецького солдата. Подумки почав молитися. Я чув, як люди промовляли цю молитву перед розстрілом. Якщо я правильно пам’ятаю, це була «Шма, Ісраель» («Слухай, Ізраїлю!»)[58]. Несподівано німецький солдат сказав: «Не бійтеся мене (Hab keine Angst), я такий, як і ви». Спочатку я подумав, що він — єврей у німецькій формі. Вийшовши зі сховку, я почав із ним розмовляти. Виявилося, що він справжній німецький солдат. Він розповів нам, що разом з іншими німецькими солдатами дезертирував із німецької армії під Києвом. Вони розійшлися у різні боки. Він дізнався, що євреї переховуються у лісах, тож вирішив приєднатися до них. Його звали Карл. Він сказав, що Гітлер — божевільний, він ніколи не виграє війну. Отож Карл захотів залишитися з нами, — ми дозволили. Ми почувалися з ним безпечніше, бо він мав рушницю. Тим часом Карл закохався у єврейську дівчину, яка ховалася з нами. Її звали Шуня . Її сім’я прибула до Рогатина під час радянської окупації. Члени її сім’ї були дуже правовірними євреями. Її батько й дідусь були рабинами, а матір носила перуку. Шуня була вродливою дівчиною.
Ліси над селом Лопушня взимку.
Ми були разом до зими 1944 року. У лютому 1944 року поширились чутки, що німці збираються прийти до лісів Лопушні. Карл і Шуня вирішили піти до Підвисокого. Ми ж залишилися у лісах Лопушні. Сильно сніжило, все вкрилося глибоким снігом. Ми знали, що німці не зможуть прийти до лісів Лопушні. На жаль, німцям удалось дістатися лісів Підвисокого, де ховалися Шуня та Карл. Ці двоє вважали, що німці відправляться до лісів Лопушні, але не Підвисокого.
Ми дізналися, що німці вистежили Карла та Шуню. Німці відкрили вогонь. Карл відстрілювався (він забрав рушницю з собою). Шуню поранили першою. Селяни розповіли нам (уже пізніше), що Карл поводився дуже сміливо. Він поранив і вбив багатьох німецьких солдатів. Коли його поранили, Шуня була вже ледь живою. Карл застрелив Шуню, а тоді й себе.
У рогатинському гетто Шуня та її сім’я жили в будинку поруч моїх двоюрідних сестер Лусії та Рузі Глоцер. Бувало, я бачив Шуню із сім’єю у гетто. Вони були настільки віруючими, що забороняли їй навіть дивитися на хлопців. Німецький солдат Карл був дуже гарний і освічений. Шуня знала, що її батьки вже неживі. Вона бачила у Карлі свого захисника, вона без тями закохалася у нього й померла разом із ним.
Як я й передбачав, німці не прийшли до Лопушні. Усе вкрилося глибоким снігом. З одного боку, снігопад був перевагою: коли ми йшли у село по їжу, наші сліди відразу накривав сніг. Однак виживати було надзвичайно важко: ми не мали теплого одягу. Ми з двоюрідним братом Йосею Альтманом мали одну пару черевиків на двох. Взували їх по черзі. З нами ще ховався чоловік на прізвище Грінберг. Він був одружений. Оскільки він мав черевики, то ходив у село по їжу зі мною.
[58] Перші слова єврейського визнання віри, що проголошують єдність Бога. Промовляють у щоденних молитвах і перед смертю. [59] Імовірно, пестлива форма імені Шошана, Сюзанна. — Ред.
© 2022 Український центр вивчення історії Голокост, Київ. Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License. Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/ або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.
<- Повернутись до попереднього розділу