Служба в радянській армії, липень 1944 року – жовтень 1946 року
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Проблизно впродовж місяця я перебував разом із своїми кузинами Лусею, Розою та їхнім батьком Шіє Ґлоцером.

У липні 1944 року я отримав повістку з’явитися до російського військкомату. Я був призваний до лав російської армії. Я й не підозрював, що щось таке може трапитися після усього, що пережив. Було близько 20 єврейських молодих чоловіків, а також група українців, яких призвали. У певному сенсі ми, євреї, могли уникнути призову, але наша совість не дозволяла нам так вчинити. Ми відчували, що після того, що німецькі тварини зробили з нашими людьми, ми мали моральний обов’язок знищити їх.

Нам потрібно було йти пішки аж до околиць Перемишля. Там радянське військове керівництво видало нам форми і відправило нас на військових вантажівках у Ряшів, Коросно і Ясло, розташованих неподалік. Там ми вчилися володіти зброєю. Ця місцевість знаходилася поза лінією фронту. Ми розміщувалися там приблизно до січня 1945 року.

The town square of Rybnik

Міська площа Рибника під німецьким правлінням у 1942 р. Джерело: fotopolska.eu.

До того часу розпочався російський наступ. Німці швидко відступали, але все ще відбувалися важкі бої. Ми досить швидко просувалися Польщею поки дійшли до німецького кордону. Ми брали багато німецьких в’язнів. У нас був наказ не вбивати німецьких цивільних. Але ми його проігнорували. Відчували, що робимо це за наші вбиті сім’ї. Зрештою, ми дійшли до міста поблизу Катовіце, що називається Рибнік. У містечку Рибнік йшла сильна боротьба – буквально від вулиці до вулиці, від будівлі до будівлі. Ми знаходилися у триповерховому будинку, я – на другому поверсі. Раптом артилерійський снаряд влучив у будівлю і вибухнув на другому поверсі, де був я.

Мене поранили у ліву руку. Я роззирнувся по допомогу. Та помітив, що усі навколо мене – вбиті. Багато вбитих чоловіків були моїми друзями, з якими я прийшов з Рогатина. Мене охопив жахливий біль. Тоді прибули медики і забрали мене за бойові лінії до військового госпіталю. Вони перев’язали поранену руку. Я перебував там кілька днів. Потім мене перевезли до іншого військового госпіталю у Катовіце. З Катовіце – до госпіталю у Львові. Я пролежав у львівському госпіталі близько двох тижнів.

Моя кузина Луся Ґлоцер дізналася, що зі мною трапилося. Їй вдалося приїхати до Львова. Дивовижно, що вона змогла. Коли я її побачив, то не міг повірити своїм очам. Всюди українці повставали проти окупації їхньої землі радянською владою. Вона дійсно пожертвувала життям, аби добратися до мене. Вона пішла зі мною до службовців госпіталю. Та звернулася до них з проханням відпустити мене на кілька днів, аби забрати до Рогатина. Службовці пообіцяли мені відпустку. Поїздка була дуже небезпечною, але якось ми пройшли її без пригод.

Я залишався зі своїми кузинами до завершення війни, 8 травня 1945 року. Після травня 1945 року мене відкликали назад до моєї дивізії. Я доповів начальству у Львові. Ходили чутки, що нас відправлять до Японії. Однак вони не справдилися, бо через певний час Японії здалася. Вони відіслали нас на поля допомагати селянам працювати над врожаєм. До того часу радянці перебрали собі майно фермерів. Тоді нас перевезли у Буковину, район у Румунії. З Буковини – назад до Львова.

The Sambir town square and city hall before the war

Самбірська міська площа та ратуша перед війною. Джерело: photo-lviv.in.ua.

Вже був кінець вересня 1945 року. Зі Львова вони направили нас до Самбора. Ми й гадки не мали, чого очікувати у Самборі. По приїзді нас призначили охороняти німецьких воєнних бранців. Саме цього я чекав увесь час, коли гнався за своїм життям, наче тварина у лісах. Тут я був у російській уніформі з гвинтівкою, охороняючи свого ворога, який спричинив стільки болю мені й моєму народові. Я не міг повірити своєму успіху. Настав мій час для помсти. Насамперед я та інші єврейські солдати розповіли німецьким бранцями, що ми – євреї. Побачити страх у їхніх очах вже було насолодою. Бачити, як вони голодують і як їм холодно, надихало нас на виживання до цього моменту. Російські наглядачі уважно спостерігали за єврейськими солдатами: вони знали, на що ми були спроможними щодо цих тварин. Але навіть споглядати їх у такому стані вже було помстою. Ми знали, коли холоднішатиме, вони вмиратимуть, як собаки. Ми мали контроль над їхніми харчовими пайками – вони помирали від голоду.

Я перебував у Самборі до початку 1946 року. Ми, єврейські солдати, дізналися, що згідно із законом ми – жителі Польщі, тому ми моголи звільнитися від російської армії. Ми зареєструвалися разом із російськими чиновниками. Однієї ночі на початку 1946 року нас відправили на околиці Самбора, наказавши піти в ліси у пошуках бандерівців. Раптом верхи прибув російський солдат, вигукуючи моє ім’я. Коли я підійшов до нього, він повідомив, що мені наказано відзвітувати перед моєю дивізією у Самборі. Я повернувся до Самбора до керівників дивізії. Я зголосився перед ними та назвався. І запитав, чому мені наказано зголоситися. Ніхто не знав. Це було дуже притаманно для російської армії: ліва рука не знала, що робить права. Я був дуже стомлений, тому пішов спати.

Зранку мене розбудили мої керівники. Вони запитали мене, чи я хочу покинути російську армію і поїхати у Польщу. Я боявся відповісти їм, що це те, чого я хочу (через страх вважатися противником радянців). Але я сказав, що дуже втомлений і моя сім’я з нетерпінням чекає на мене. Вони дали мені буханку чорного хліба і два оселедці, сказавши “піти негайно і що мене офіційно звільнено”. До Рогатина я повертався автостопом; це був приблизно березень 1946 року.

Переклад Наталія Курішко.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок