(Це розділ мемуарів Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.)
Я приїхав на залізничний вокзал Рогатина. Я не знав, чи в містечку ще мешкають євреї. Я не мав уявлення, в який бік податися. Насамперед, я був сам. Я був наляканий, бо знав, що бандерівці ще вбивають[71]. Залізнична станція розміщувалася на околиці. Я підійшов до одного українця, і він сказав мені, що у Рогатині ще мешкає єврейська сім’я на прізвище Стриєр. (Я знав їх до війни.) Українець розповів, що Стриєри живуть у приміщенні електростанції[72]. Я знав, де це, оскільки працював там під час німецької окупації. Пана Стриєра звали Моца, у нього була сестра. Стриєри мали двох синів: один із них разом з паном Стриєром був під час війни у Росії. Пані Стриєр та інший син ховалися разом із Лусією, Рузєю та їхнім батьком Шиєю Глоцером. Одного дня син Стриєрів пішов на пошуки їжі, і його вбили[73]. Коли я прийшов до приміщення електростанції, Стриєри були раді побачити мене. Вони розказали, що мав би прибути транспорт, щоб забрати нас усіх до Польщі. (Радянський Союз анексував Східну Польщу, зокрема Рогатин.)
Місце масового поховання на півночі Рогатина. Тут поховані євреї, вбиті під час різних акцій часів німецької окупації, зокрема ліквідації гетто влітку 1943 року. Мітчел, син Джека – другий ліворуч. Фото — Мітчел Глоцер, 2011 рік. Напис на знаку:
«Тут поховані тисячі євреїв, жителів міста Рогатина та його околиць, позвірячому вбитих німецькими нацистами в 1942–1944 роках – Вічна пам’ять»
Тим часом я намагався продати родинний будинок, оскільки у мене не було грошей. Це було важко, хоча я мав людей, зацікавлених у купівлі. На щастя, через те, що я служив у російській армії, мав певну «вагу», тож мені вдалося продати наш будинок. Я дуже радів, що заробив трохи грошей. Я познайомився з чоловіком, який працював на млині: він дав мені борошно, яке я завіз до Львова. Я продав борошно і поділився з ним прибутком. Так я заробив трохи більше грошей.
Перед тим, як по нас мав прибути транспорт, ми пішли до двох масових поховань, де поховано близько 17 500 євреїв[74]. У першому масовому похованні лежали вбиті 20 березня 1942 року. Як я попередньо писав, мене змусили ховати цих людей. Друге масове поховання призначалося для людей, яких ховали після 6 червня 1943 року під час ліквідації гетто[75]. Тут поховані мої мама та брат Моше Емануель. Брат Самуель, якого вбили за два тижні до визволення, ймовірно, також тут: усіх убитих євреїв збирали і скидали в цю могилу. Цю могилу нам показали українці, бо нас тоді не було у місті. (Я втік до лісу, а Стриєри ховалися.) Могила була така величезна, що ми не могли повірити власним очам. Я ніколи не забуду цей травматичний досвід. Ми троє в сльозах сіли на землю і знову та знову промовляли Кадиш[76].
Потім ми пішли до масового поховання, де я ховав людей 21, 22 і 23 березня 1942 року. Я сидів там сам, поки Стриєри бродили навколо могили. Знову і знову повторював Кадиш. Перед моїми очима стояла сцена, яку я бачив тими холодними березневими днями 1942 року. З важкими серцями ми повернулися до приміщення електростанції. Ми почали готуватися до від’їзду.
[71] Жорстоко вбивали в цей час також і самих «бандерівців». Радянська секретна каральна служба НКВД у період з 1944 до 1953 року проводила на теренах Західної України військові дії, облави, оточення проти частин УПА, які не погоджувались, щоб українські землі після більше ніж трьох років кривавої нацистської окупації знову повернулись під радянське поневолення. — Ред. [72] Сьогодні вул. Миколи Угрина-Безгрішного, 2. — Ред. [73] Його ім’я було Юзеф, знаний також як Йося та Юзя. — Ред. [74] Підрахувати точну кількість тіл, похованих у двох масових могилах у Рогатині, неможливо. Джек як безпосередній свідок зазначає, що у південній масовій могилі поховано близько 3 тисяч жертв, убитих 20 березня 1942 року. Ці дані збігаються з підрахунками Моше Насгофера, який до війни працював у адміністрації і мав дані перепису населення. У своїх показах для радянських слідчих у 1945 році він назвав кількість «між 3000 та 4000». На пам’ятному знаку написано: «3500». Про північні масові могили відомо значно менше. Там ховали вбитих під час ліквідації гетто 6 червня 1943 року, а також принаймні частину інших убитих під час німецької окупації євреїв Рогатина. Свідків-євреїв не залишилося, а на пам’ятному знаку зазначено про «тисячі євреїв». Підрахунки ускладнюються також через те, що невідомо, скільки євреїв втекли до Рогатина з окупованої німцями Польщі й скількох із них радянська окупаційна влада згодом депортувала. Також невідомо, скількох євреїв німці звезли до Рогатина з околиць під час окупації, скількох під час акцій депортували до табору смерті у Белжеці, скільки померли від хвороб та з інших причин й були поховані на одному з двох єврейських цвинтарів. Зважаючи на усі наявні джерела, число, яке наводить Джек — 14 тисяч похованих у північних могилах, — найпевніше є завищеним (він узяв загальну відому йому чисельність населення й відняв кількість похованих у південній масовій могилі). Ми вважаємо, що більш коректними є дані щодо 4–8 тисяч загиблих. — Ред. [75] Убитих під час ліквідації гетто та жертв інших убивств часів окупації ховали у ямах глиняного кар’єру та цегельні на півночі від центру міста. Сьогодні місця поховань і меморіальні знаки розташовані позаду будівель ДП «Рогатин-Водоканал» на вул. Галицькій, 102. — Ред. [76] Єврейська молитва, яку промовляють під час служби в синагозі й на громадських служіннях після смерті близького родича.
© 2022 Український центр вивчення історії Голокост, Київ. Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License. Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/ або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.
<- Повернутись до попереднього розділу