Літо 1947 року – липень 1949 року у Байройті, Баварія (Німеччина)
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

Військові вантажівки прибули до табору переміщених осіб Шляхтензеє та забрали нас до Баварії (південно-східний регіон Німеччини). Вони залишили нас на спеціальному місці збору (я не пригадую, як воно називалось). Вони запитали нас, куди ми хочемо звідти поїхати. Оскільки Луся, Роза та Шіє Ґлоцери перебували у місті Байройт, я вирішив відправитися туди і приєднатися до них. Деякі люди з нашого транспорту вирушили до різних таборів переміщених осіб неподалік. Перед тим як покинути Польщу, я отримав звістку від батька. Він дізнався, що один з його синів – живий. Він намагався віднайти зв’язок зі мною. До того, як я вирушив до Баварії, я отримав телеграму від тата – я відповів, що надішлю свою адресу по приїзді до Баварії. Коли я прибув до Байройта, мої кузини були дуже раді бачити мене, як зазвичай.

Я негайно надіслав батькові телеграму. За декілька днів по тому я отримав повідомлення з пошти Байройта, що мій батько намагався зв’язатися зі мною. У Байройті не було відповідного обладнання, щоб приймати дзвінки з‑за океану. Вони послали мене до Нюрнберга, де я міг би отримати телефонні дзвінки від батька. Мені треба було їхати поїздом сім годин до Нюрнберга. Але я таки розмовляв з батьком декілька разів. Він дуже хотів, щоб я приїхав до США і приєднався до нього. До того часу він уже знав, що трапилося з нашою сім’єю. Він та інші вихідці з Рогатина встановили пам’ятник на пошану жертв Рогатина. Пам’ятник знаходиться на кладовищі Маунт Геброн у Квінзі, Нью-Йорк (це те саме кладовище, де зараз похований мій батько). У Байройті я з нетерпінням чекав свого від’їзду до США.

The Richard Wagner Festspielhaus

Фестивальний театр Ріхарда Ваґнера у 2016 р. Джерело: Вікімедіа.

Байройт – дуже відоме місто. Це місто, де народився німецький композитор Ріхард Вагнер, котрий був улюбленим композитором Гітлера. Гітлер заснував там чимало фестивалів (Festspiele). Він мав особисту ложу у театрі Ріхарда Вагнера – це стало моїм улюбленим місцем у Байройті. Бувало, я з кузинами сидів у приватній ложі Гітлера і слухав музику. Байройт – дуже мальовниче місто, воно оточене горами, де розташовувалася резиденція Гітлера. Ми мешкали у будинку, що належав німцеві – пану Мейстеру. Він часом показував нам усі цікаві місця. Для нас було задоволенням відвідувати усі ці місця, якими дорожив Гітлер, а зараз ми, євреї, були там.

Тим часом я продовжував отримувати пакунки та гроші від батька. Він важко працював над тим, щоб перевезти мене до себе. Складність полягала у тому, що я вже не був неповнолітнім, якому б дозволили приєднатися до батька. Я навіть змінив дату свого народження, але це все тяглося й тяглося. Коли б я не розмовляв з батьком, то завжди мав відчуття, що у нього проблеми зі здоров’ям – звісно, він ніколи не признавався мені у цьому. Я відчував, що йому не терпиться перевезти мене до себе. Я все запевняв його, що день, коли я поїду до нього, – дуже близько. Здається, що вся ця бюрократія тривала вічність. Нарешті під час президентства Трумена Конгрес прийняв закон про переміщених осіб (1948 рік), що дозволяв переміщеним особам емігрувати до США за умови, що у них був спонсор. Звісно, це не було проблемою для мене.

Під час мого випробування єдине, що тримало мене, – надія, що одного дня я поїду до свого батька: єдиного з батьків та близького родича. Я планував, що зможу розповісти йому про все, через що перейшов, аби вижити. Проте підсвідомо відчував, що щось не так. Я відкидав ці думки геть, однак вони поверталися. Останній лист, що я отримав, не був написаний батьком. Це турбувало мене. Впродовж Великих свят [31] ми з кузинами та їхнім батьком пішли до якихось людей, де ті проводили молитви. Вони вручили мені молитовник. Коли я його відкрив, перша молитва, що виринула перед моїми очима, була Кадиш. Як би я не гортав сторінки молитовника, все рівно натрапляв на ту, що з Кадишем. Я намагався не думати про цей епізод, але повертався до нього у своїх думках.

Моя кузина Роза та її хлопець Мотек Унґлік (він змінив своє ім’я на Ошер) емігрували до Палестини (тепер – Ізраїль). Моя кузина Луся та її батько Шіє емігрували до Канади. Я проходив процес, щоб нарешті емігрувати до США.

Переклад Наталія Курішко.


[31] Найважливіші єврейські свята Рош Гашана та Йом Кіпур.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок