(Це розділ мемуарів Джека Глоцера «Я пережив Голокост наперекір усьому». Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.)
Військові вантажівки прибули до табору переміщених осіб Шляхтензее й забрали нас до Баварії (південно-східний регіон Німеччини). Нас висадили на спеціальному місці збору (я не пригадую назви). Там у нас спитали, куди ми хочемо далі. Оскільки Лусія, Рузя та Шия Глоцери перебували у місті Байройт, я вирішив відправитися туди і приєднатися до них. Деякі люди з нашого транспорту вирушили до різних таборів переміщених осіб неподалік. Перед тим, як покинути Польщу, я отримав звістку від батька. Він дізнався, що один із його синів живий. Він намагався встановити зв’язок зі мною. До того, як я вирушив до Баварії, я отримав телеграму від тата. Я відповів, що надішлю свою адресу, коли приїду до Баварії. Коли я прибув до Байройта, мої сестри були дуже раді бачити мене, як зазвичай.
Я негайно надіслав батькові телеграму. За декілька днів я отримав повідомлення з пошти Байройта, що мій батько намагається додзвонитися до мене. У Байройті не було обладнання, щоб приймати дзвінки з‑за океану. Мене послали до Нюрнберга, де я міг отримувати телефонні дзвінки від батька. До Нюрнберга мені треба було їхати поїздом сім годин. Однак я таки розмовляв із батьком, і то часто. Він дуже хотів, щоб я приїхав до нього в США. На той час він уже знав, що трапилося з нашою сім’єю. Він та інші вихідці з Рогатина встановили пам’ятник на пошану жертв Рогатина. Пам’ятник розташований на кладовищі Маунт Геброн у Квінзі, Нью-Йорк (те саме кладовище, де зараз похований мій батько). У Байройті я з нетерпінням чекав від’їзду до США.
Фестивальний театр Ріхарда Ваґнера у 2016 р. Джерело: Вікімедіа.
Байройт — дуже відоме місто. Там народився німецький композитор Ріхард Вагнер, улюблений композитор Гітлера. Гітлер заснував там чимало фестивалів (Festspiele). Він мав особисту ложу у театрі Ріхарда Вагнера — це стало моїм улюбленим місцем у Байройті. Ми з двоюрідними сестрами часто сиділи у приватній ложі Гітлера і слухали музику. Байройт — дуже мальовниче місто, воно оточене горами, де розташовувалася резиденція Гітлера. Ми мешкали у будинку, що належав німцеві — пану Майстеру. Він показував нам усі цікаві місця. Для нас, євреїв, було задоволенням відвідувати усі ці місця, якими дорожив Гітлер[78].
Тим часом я отримував посилки та гроші від батька. Він важко працював, щоб перевезти мене до себе. Складність полягала у тому, що я вже не був неповнолітнім, якому б дозволили приєднатися до батька. Я навіть змінив рік народження, але нічого не виходило. Розмовляючи з батьком, завжди відчував, що у нього проблеми зі здоров’ям, — звісно, він ніколи не признавався мені у цьому. Я відчував, що він дуже хотів якнайшвидше перевезти мене до себе. Я все запевняв його, що день, коли я поїду до нього, дуже близько. Здається, що вся ця бюрократія тривала вічність. Нарешті, під час президентства Трумена Конгрес прийняв закон про переміщених осіб (1948 рік), що дозволяв переміщеним особам емігрувати до США за умови, що у них був спонсор. Звісно, спонсора я мав.
Під час моїх страждань єдине, що тримало мене, — надія, що одного дня я поїду до свого батька: єдиного з батьків і близького родича. Я планував, як розповім йому про все, через що пройшов, щоб вижити. Проте підсвідомо відчував, що щось не так. Я відкидав ці думки геть, однак вони поверталися. Останній лист, що я отримав, був написаний не батьковою рукою. Це стурбувало мене. Впродовж Великих свят[79] ми з сестрами та їхнім батьком пішли до людей, що організували молитовню. Мені дали молитовника. Коли я його відкрив, перша молитва, що виринула перед моїми очима, був Кадиш. Хоч би як гортав сторінки молитовника, все одно натрапляв на ту, що з Кадишем. Я намагався не думати про цей випадок, але забути його не міг.
Моя двоюрідна сестра Рузя та її хлопець Мотек Унглік (він змінив своє ім’я на Ошер) емігрували до Палестини (тепер — Ізраїль). Лусія та її батько Шия емігрували до Канади. Я оформлював папери, щоб нарешті емігрувати до США.
[78] У цій частині Джек припустився кількох неточностей: Ріхарда Вагнера поховано в Байройті (народився він у Ляйпцигу); хоч Гітлер і приділяв багато уваги місцевим фестивалям, не можна сказати, що він їх заснував; а його місцеві гірські резиденції не пов’язані безпосередньо з містом Байройт. — Ред. [79] Найважливіші єврейські свята Рош га-шана та Йом кіпур.
© 2022 Український центр вивчення історії Голокост, Київ. Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License. Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/ або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.
<- Повернутись до попереднього розділу