Трагічне відкриття – мої ранні роки у США
(з мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому”)

[Це розділ мемуарів Джека Ґлоцера “Я пройшов через німецький Голокост наперекір усьому“. Натисніть тут, щоб повернутися до змісту.]

У червні 1949 року я прибув до Бременгафена (німецький порт). Після ще декількох бюрократичних процедур я сів на борт військового корабля, Генерал Гаусер, що мав переправити мене до Нью-Йорка. Коли я прибув до пристані у Нью-Йорку, мене прийшло зустріти багато родичів. До цього я ніколи не бачив жодних своїх тіток чи кузенів. Мої тітки емігрували до США ще перед моїм народженням, а мої кузени були малими чи деякі народилися у США. Я продовжував шукати батька. Ніхто не хотів повідомити мені жахливу новину про те, що 2 квітня 1949 року мого батька не стало. Я вважав це своїм другим Голокостом. Згодом я з’ясував, що його здоров’я погіршилося, коли він дізнався, що сталося з його дружиною, синами й усією сім’єю.

Моя тітка Роуз Альтман (сестра батька), з якою тато прожив аж до смерті, вирішила, що дівер Тоні Чекая, Герберт Флейсіг, має розповісти мені трагічну новину. Герберт Флейсіг був одружений із сестрою Тоні Чекая, Адель (Адель разом із сином були вбиті під час Голокосту). Вони гадали, що Герберт, відчуваючи власну скорботу, міг повідомити мені про смерть батька. До того – ніхто не мав казати мені. Я знав, що втратив свого єдиного близького родича – мого батька.

Я встановив Шиву і тоді пішов до храму, щоб прочитати Кадиш. Я все владнав, аби збудувати пам’ятник на могилі батька. Я просто не міг змиритися з фактом, що не зможу побачити батька живим хоча б ненадовго. Я навіть шкодував, що приїхав до США. Мої тітки та кузени намагалися витягти мене з депресії – та все намарне. Я просто плив за течією з дня на день. Я жив у тій самій кімнаті, що й мій батько з тіткою Роуз та її донькою Еттою. Я відчував, що вони не можуть зрозуміти мене. Я навіть не пробував розповісти їм, через що пройшов. У ті дні ніхто з тих, хто вижили, не говорив про пережите за час Голокосту – все рівно ніхто б цьому не повірив.

Jack and Bea Glotzer with Howard Steinmetz

Джек та Беа Ґлоцери з Говардом Штайнмецом у 2002 році. Джерело: сімейна колекція Штайнмеців.

Я вважав, якщо розповім комусь про своє випробування, вони подумають, що я брехун. Гітлер мав рацію, сказавши, що винищення євреїв зазнає таких масштабів, що ніхто у це не повірить. Врятовані у Голокості поховали всій досвід глибоко у власних душах. Іноді ми, врятовані, говорили між собою про пережите. Тому нам було комфортно перебувати серед новоприбулих, оскільки американці називали нас “зеленими” (англ. – “greeners”).

Відтак зустрівши своє майбутню дружину, Броню Волцер, у 1950 році, я міг нормально ділитися з нею пережитим. Я відчував, що вона розуміє мене. Я підтримував зв’язок із Лусею та її батьком. Я навідував їх у Канаді. Вони також не обговорювали власні випробування за часів війни. Власне, Луся померла на Песах у 1999 році, не розповівши своїм дітям і онукам, як троє їх вижило. Між нами завжди був зв’язок. Коли Луся померла, я переживав величезну втрату.

Мій перший рік у США був дуже бурхливий. Я просто не міг знайти себе. Кошмари минулого постійно тривали. Якимсь чином з допомогою моєї дружини та її батьків я створив успішне й продуктивне життя. Коли я став батьком у 1954 році, наша донька Террі, котру ми назвали на честь моєї матері Тоби, стала безцінним подарунком для нас. Опісля у 1958 році народився мій син Мітчел – ми назвали його на честь мого батька Мейєра. Тоді я усвідомив, що уся моє боротьба за виживання не була даремною. Я вважаю себе успішною та щасливою людиною.

Я став дідусем Джефрі та Майкла.

Так сталось, що остаточне рішення Гітлера не виявилося настільки остаточним. Я думаю, що мої діти та внуки – диво мого виживання.

Я вірю у перемогу добра над злом.

ברוך השם – Барух Хашем – дякувати Богу!
Джек Ґлоцер
Липень 2000 року

Переклад Наталія Курішко.


Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
Щоб переглянути копію ліцензії, перейдіть за адресою http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0/
або відправте лист на адресу Creative Commons, PO Box 1866, Mountain View, CA 94042, USA.


<- Повернутись до попереднього розділу

Вперед до наступного розділу ->

<<- Повернутись на початок