Рівно півроку тому я була в Рогатині востаннє. Відтоді [наша група] започаткувала проект вшанування втраченої довоєнної єврейської громади Рогатина. В Рогатині я із львівським художником, архітектором і другом Андрієм Бояровим, з яким ми працювали над ідеями для цього меморіального проекту. Проект передбачає використання єврейських могильних плит і їх фрагментів, які ми збирали упродовж останніх трьох років на рогатинський «новий» цвинтар, у будівництві такої собі меморіальної стіни, яку розташують на одному із двох зруйнованих рогатинських єврейських цвинтарів. Ми вперше працюємо разом. Ми приїхали до Рогатина спеціально, щоб разом походити та увібрати у себе силу кожного місця. Щоб послухати. Відчути. Надихнутися краєвидами і історією цих місцин.
This article is also available in English.
Вчора, за вечерею у Львові ми з Андрієм говорили про меморіальні стіни загалом, про бажання віднайти правильний голос для нашого проекту, та про важливість залучення до нього теперішнього українського (неєврейського) населення Рогатина. Ми дійшли згоди, що цей проект має бути проектом загальної спадщини місцевої громади, а не лише єврейської спадщини. Ми також одностайно вважаємо, що є потреба зробити такий меморіал доступним для міста, не відділяючи чи не відмежовуючи його глухими стінами і огорожами.
В результаті найновіша Андрієва ідея видається найкращою – зробити «новий» цвинтар з північного краю міста «першою зупинкою» для інформації про єврейську спадщину Рогатина. І хоча саме сюди поки що звозилися усі плити, і це місце вважалося імовірним місцем для будівництва стіни пам’яті, ми обоє погодилися, що близьке розміщення нового цвинтаря до головної дороги (в одному напрямку зі Львова; в іншому напрямку – з Івано-Франківська), а також те, що воно знаходиться на достатній віддалі від центру міста, – усе це вказує на доцільність облаштування тут точки відліку для тих, хто приїхав відвідати Рогатин і дізнатися про його єврейське минуле. Ми також уявляємо, що це буде окремо стояча стіна з різних частин, на якій буде міститися певна інформація (і можливо старі карти і фотографії) про два єврейські цвинтарі, про дві братські могили, про шість синагог (сьогодні практично зруйнованих), про мікву, про юденрат, та ін.
Тепер ми обоє вважаємо, що найкраще місце для первинного проекту, пропонованої меморіальної стіни з могильних плит, саме на старому єврейському цвинтарі у південному кутку міста. Він розташований у центрі, на вершині пагорба, звідки відкривається вид на все місто, що дуже надихає, а також має історичне значення для понад чотирьохсотлітньої присутності євреїв у Рогатині.
Крім того, ми однаково гадаємо, що проект із збереження спадщини міг би розгортатися поетапно: спершу створити інформаційну дошку на новому цвинтарі та розмістити відповідні вказівники уздовж дороги, а потім, з часом та із надходженням коштів, збудувати меморіальну стіну із могильних плит на старому цвинтарі. І на нашу думку, останнє стане набагато складнішим і затратнішим проектом, що вимагатиме детальнішого вивчення (передбачити додаткове місце для розширення стіни, коли будуть знаходити нові плити; можливість перескладувати фрагменти плит, якщо згодом знаходитимуться їх продовження, тощо).
Отже, свій день ми розпочали тут, і відразу ж виявили чудову несподіванку – було розчищено величезну ділянку у дальньому кутку цвинтаря, до якої раніше не було доступу через непролазні хащі дерев, чагарників, бур’янів і колючого терну!
Ми побачили старшого пана, який саджав у горщик одне із викорінених дерев. Він пояснив, що ці роботи нещодавно здійснило місто. На цій новій розчищеній ділянці виявилося декілька великих плит із написами на івриті і латині. Їх ще не було задокументовано чи сфотографовано. До того ж, зрозуміло, що ці плити завжди знаходилися на цьому цвинтарі, а не були привезена на зберігання. Основи деяких з них досі глибоко в землі, навіть там, де самі плити завалилися. І що важливо для членів нашої групи – імена (і деякі професії) можна прочитати. Для мене особисто важливо, що дати смерті найсвіжіші з тих, що ми поки що знайшли, десь з кінця 1930х р.р. Тобто ці плити походять з останніх захоронень євреїв у Рогатині перед нацистською окупацією.
Потрібно розчистити ще більше дерев і бур’янів, але ми продерлися крізь хащі (листя вже опало, бо незабаром зима), і відразу побачили ще одну велику плиту з чіткими написами, яка лежала долілиць під листям і болотом, датована тим самим періодом. Ми переконані, що знайдемо ще більше плит, коли відновляться розчищувальні роботи.
Зрадівши з наших знахідок, ми відразу ж пішли шукати пана Воробця, але його ніде не було, ні вдома, ні у сусідньому кафе, ні у школі, де він вчителював. Ми вирішили піти домовитися про зустріч з мером Рогатина і офіційно висловити подяку за прибирання та представити тему меморіального проекту.
У приймальній мера було багато людей, які чекали на прийом. Саме закінчилася обідня перерва і знову продовжився робочий час. Від моєї останньої зустрічі з мером і його працівниками минуло два з половиною роки. Тоді я була із засновником нашої групи Др. Алексом Феллером з Чикаго. Незважаючи на те, що минуло трохи часу, секретарка мера мене відразу ж упізнала, і менш ніж за хвилину зі свого кабінету вийшов сам мер і люб’язно запросив нас зайти. До нас приєднався заступник мера та журналіст із місцевої газети (колись був вчителем англійської), який опинився там випадково, готуючи якийсь інший матеріал. Обмінявшись кількома словами, мер пояснив, що в Рогатині планується святкування 70-ї річниці «визволення міста від фашизму». Вже і дату призначили – 27 липня 2014 р.
Ми з Андрієм неоднозначно переглянулися. Ми подумали про одне і те ж:
Чудово було б, якби Група вивчення містечка Рогатин встигла щось збудувати до 27 липня, щоб єврейське минуле Рогатина могло стати важливою частиною масштабного вшанування у місті.
На виході з кабінету мера ми зіткнулися з паном Воробцем. Він не знав, що ми приїхали. А ми не знали, що він прийде.
Доля?
[Примітка: Цей звіт Марла первинно надсилала Групі вивчення містечка Рогатин.]
Переклад – Світлана Брегман.