Як ми вже повідомляли кілька тижнів тому, я був запрошений брати участь у відновленні надгробків, організованому Товариством «Магурич» (Stowarzyszenie Magurycz) на півдні Польщі; це шанс для нас перейняти від них дещо з їх 30-річного досвіду по догляду за кам’яними надгробками на кладовищах та іншими пам’ятниками. Я тільки що повернувся з триденної роботи в полі з командою волонтерів, і це був чудовий тренувальний досвід, який допоможе в нашому плануванні та здійсненні відновлювальних робіт на єврейських кладовищах Рогатина.
This article is also available in English.
Цей воркшоп тривав тиждень на двох кладовищах і чотирьох придорожніх хрестах в красивій гірській місцевості Низькі Бескиди mountain region, що прилягають до Магурського національного парку і словацького кордону. Я приєднався тільки до найбільшого проекту на старому, вкритому барвінком лемківському кладовищі в Маластуві. Як і в багатьох інших селах, лемківське населення цієї місцевості, яке жило в Маластуві протягом багатьох століть, пережило післявоєнну радянську примусову депортацію на північний захід; лише кілька сімей змогли повернутися згодом, всі ж інші полишили свої історичні кладовища, церкви та інші будівельні культурні об’єкти на поступову загибель. Воркшопи Товариства «Магурич» спрямовані на закріплення, повторне складання, ремонт і збереження уцілілих надгробків на цих та інших кладовищах (бойківських, єврейських, німецьких тощо) в Центрально-Східній Європі, де вже немає місцевої громади, щоб піклуватися про ці місця.
Впродовж трьох десятиліть Товариство та багато волонтерів (деякі з котрих приймають участь у воркшопах п’ять, п’ятнадцять або більше років) розробили безпечні та делікатні методи для проведення своєї роботи з використанням мінімуму обладнання, велика частина якого робиться на місці з місцевих матеріалів. Досвід зробив їх ефективними та дієвими; як новачок я часто гальмую їх моїм замішанням або питаннями, але вони були дуже терплячі зі мною та дали мені багато можливостей дізнатися, як власноруч вправлятися із каменями та інструментами. Це важка робота, а фізична сила і витривалість команди вражаючі.
Робота починається з документування, позначення і фотографування. До того як я прибув до Маластува, голова Товариства Шимон Моджеєвскі зідентифікував одинадцять вцілілих надгробків із пісковика, кожен перебував в різних станах руйнування: як правило, більш високі надгробні пам’ятники були з усіченою верхівкою і частково розпалися, а деякі камені були розщеплені іржавими залізними вставками. Там, де кілька кам’яних елементів кожного пам’ятника були ще скріплені, команда відокремила деякі, щоб пошукати приховані дефекти, такі як залізні штирі зцементовані між каменями, які в кінцевому підсумку призведуть до руйнації.
Тоді кожен пам’ятник було піддано загальному процесу, адаптованому до кожного випадку, залежно від конкретних матеріалів і проблем:
- легке вишкрібання і ретельне очищення щіткою задля видалення органічних речовин та в’яжучих матеріалів тощо
- обережне обдовбування зубилом для видалення твердих сторонніх матеріалів (будівельний розчин)
- свердління і довбання для видалення залізних штирів і в’яжучих речовин довкола
- неглибоке риття і коригування ґрунту, щоб створити нову основу на початковому місцезнаходженні пам’ятника
- формування шару з натуральних каменів (з сусіднього струмка та інших місць в околиці), щоб підняти основу, на якій знаходяться пам’ятники, вище рівня ґрунту
- додавання шару ізоляції (важкий рубероїд) зверху шару натурального каменю, щоб зберегти камінь пам’ятника від замочування в ґрунті
- повторне складання каменів пам’ятника, як правило, з використанням тонкого шару піщано-цементного бетону
- точне регулювання основи з натурального каменю, щоб відкоригувати вертикальне вирівнювання вищих пам’ятників
- глибоке очищення і хімічна обробка, щоб вбити органічний матеріал на камені пам’ятника, а потім просочення водовідштовхувальною сумішшю, щоб уповільнити подальше руйнування
Велика частина роботи спрямована на припинення і обернення процесу розпаду пам’ятників із пісковика під дією ґрунтових вод. Я був іноді здивований різними ступенями пошкоджень окремих каменів, поверхні яких контактували з ґрунтом. Це основний висновок, який повинен впливати на наші власні плани в Рогатині.
У деяких випадках пам’ятники на кладовищі Маластув були дрібних або середніх розмірів і могли бути підняті вручну одним-трьома волонтерами. Найчастіше, були необхідні рівні, ролики і наклонні площини для маніпуляції і розміщення каменів; ці інструменти були або доставлені на місце командою, або виготовлені з доступних дерев і каменів довкола цвинтаря. В одному випадку 5-метрова колода була використана в якості важеля, і була необхідна вага трьох чоловік (включаючи мене в кінці), щоб підняти величезну основу з-під пам’ятника до рівня. Команда жартувала, що вони працюють як давньоєгипетські раби, проте їх робота продумана так, щоб збільшити сили робочих, сповільнюючи рухи каменів, і захистити як пам’ятники, так і волонтерів. Для мене було дуже цікаво спостерігати за Шимоном на кладовищі; завжди в русі, єдиний раз, коли здавалося, що він був нерухомий, це коли він вивчав якусь проблему з каменями, яку необхідно було вирішувати з особливою увагою.
Для більших каменів були необхідні спеціальні методи. На цих локаціях була встановлена шести метрова заввишки, збудована на місці, тринога, а також використовувалися блок і цепна таль для повільного підйому, переміщення і заміни частин кожного великого пам’ятника, і все вручну. Коли робота була завершена в одному місці, тринога переміщалася до іншого, щоб почати роботу там.
Деякі роботи, як на великих кам’яних частинах, так і на маленьких, були більш делікатними. На цих кладовищах верхньою частиною пам’ятника є, як правило, хрест, виготовлений із заліза або каменю; багато з них було пошкоджено, коли роки тому камені були повалені. Залізні частини було вийнято для обробки з метою видалити корозію і інкапсулювати їх проти дії води (та щоб захистити кам’яну основу, коли вони будуть повторно встановлені). Кам’яні частини були оброблені і, де це можливо, повторно зібрані за допомогою спеціальних клеїв після повільної сушки, щоб уможливити сильніше скріплення. На кількох пам’ятниках до високих кам’яних частин були вбудовані дюбелі з мідного сплаву (бронзи), щоб замінити оригінальні деталі з заліза, але без ризику поширення корозії.
Важливою частиною роботи Товариства «Магурич» є соціальний підхід. Воркшоп у Маластуві, до якого я приєднався, включав волонтерів із місцевої лемківської спільноти, що працювали разом із деякими з нас, які приїхали з набагато дальших місць. Цей воркшоп виявив легендарну гостинність сільських жителів Центральної Європи; тим із нас, хто були не місцеві, дали на ніч по селах ліжка, а протягом дня селяни приносили домашні страви і випічку як додаток до страв, організованих Товариством «Магурич» і приготованих командою.
Фотографії, представлені в цьому звіті, є невеликою частиною того, що я зробив впродовж тих днів. Я буду збирати їх і мої нотатки, щоб надати посилання на цьому вебсайті для догляду за каменями на єврейських кладовищах Рогатина, і буду доповнювати методи Товариства «Магурич» вказівками з інших джерел, в тому числі керівництвом, що зараз розробляється Фондом документації єврейських кладовищ у Польщі для Єврейської спадщини Європи, Асоціацією надгробних досліджень, тощо.
Звичайно, протягом цього триденного воркшопа Товариства «Магурич» я міг дізнатися лише частину з того, що нам потрібно для Рогатина (в той час, коли там були присутні англомовні волонтери), але це був дуже хороший початок. Я вдячний за можливість і за інвестиції, які вклала в мене команда «Магурич». Я сподіваюся відплатити за це під час подальшої волонтерської роботи на майбутніх воркшопах (і завдяки іншим можливостям до навчання). Робота, якою займається Товариство «Магурич», дуже важлива; у багатьох випадках ці кладовища повністю б занепали без їх добровільного втручання. Як пожертвувати і / або стати волонтером, щоб підтримати їх роботу описано на їх фейсбук сторінці. Я дуже радий сказати «dziękuję» Шимону, Ользі, Філіпу, Маріушу, Марії і Славку за їх дух та велику допомогу мені (і всім нам) в цьому чудовому досвіді.
Переклад Вікторія Сергієнко.