Цього тижня ми з Марлою провели невелику волонтерську акцію в Рогатині, продовживши розчищення заростів і благоустрій на старому єврейському кладовищі, після декількох більших волонтерських акцій трохи раніше. Як завжди, до нас приєдналися друзі і колеги, але цього разу небагато, тож ми змогли охопити небагато прицільних завдань, для яких і не потрібно було багато рук.
Працюючи на вулиці, протягом трьох днів по багато годин, ми залежали від погоди, яка кардинально мінялася: від теплої і сонячної у понеділок до холодної і пронизливої мряки у середу. На щастя, сильний дощ лив лише вночі, тож ми встигли зробити усе заплановане.
This article is also available in English.
Наші цілі на цей тиждень
Як ми і очікували наприкінці нашої попередньої серпневої волонтерської акції, цього разу ми хотіли трохи більше розчистити територію старого єврейського кладовища, в основному за допомогою мотокосарок, зокрема, зайнятися давніми проблемами, на які ще піде декілька років, щоб за кладовищем було легше доглядати, доки ми не зможемо зробити масштабніший і постійніший ландшафтний дизайн.
Отже, завдання були такі:
- косити траву і чагарники, які заросли від часу останнього прибирання, і захарастили деякі з віднайдених фрагментів надгробків;
- повирізати швидко відрослі пагони молодих дерев, і повирізати пеньки, з яких вони ростуть, під корінь, або і нижче;
- скосити частину крутого схилу у передній частині кладовища, поекспериментувати з різними методами, і оцінити стан ґрунту; і
- продовжувати прибирати більші рослини і дерева на самому кладовищі і по периметру.
Ми також планували обійти усю територію і оцінити попередньо зроблену роботу, та вирішити, що із запланованих ландшафтних робіт можна включити у Фулбрайтівський проект Марли, який вже розпочався.
Про наших волонтерів
Цього разу наша команда волонтерів навмисно була невелика – всього п’ятеро осіб, саме достатньо, щоб працювати з мотоінструментами, і щоб обійти ті небагато дерев і кущів, які постійно потрібно підрізати. Як завжди, волонтери були різні, і кожен долучився зі своїм цікавим поглядом на роботу.
Разом з П’єром Рішардом ми працювали під час двох волонтерських таборів, організованих Львівським волонтерським центром iу 2018 і 2019 р.р. Під час цьогорічної чотириденної акції ЛВЦ у серпні, ми працювали з П’єром у Львові, прибираючи сміття у Синагозі на Вугільній, сортуючи і переносячи віднайдені надгробки на новому єврейському кладовищі на вул. Золотій (Янів), а також розчищаючи зрізані дерева на залишках колишнього старого єврейського кладовища позаду будівлі пологового будинку на вул. Рапопорта, а ще – прибираючи сміття і бур’яни всередині і навколо руїн синагоги у Сокалі. Мешканець Берліна П’єр допомагав ЛВЦ під час цьогорічної акції, за організації і німецького фінансування на допомогу великій групі німецьких волонтерів, чиї запал і невгамовний інтерес сприяли чималим успіхам робочого табору. Під час перерви, коли ми разом працювали у серпні, П’єр висловив зацікавлення, щоб допомогти нам на роботах в Рогатині, тож цього тижня акція була спланована у часі так, щоб він міг взяти перерву від навчання і роботи та приїхати до нас, і нам було знову надзвичайно приємне його товариство.
Коли ми були минулого місяця разом з ЛВЦ у Сокалі (Львівська область), ми також познайомилися з місцевим волонтером Корпусу Миру Алленом Гонзалезом-Віллертом, який там викладає англійську цілий минулий рік, і залишиться щонайменше ще на рік. Як і зазвичай під час наших перших знайомств з волонтерами Корпусу Миру в Україні, Аллен справив аналогічне враження – він утілює розумний, відкритий і вірний дух волонтерства, такий характерний для усіх знайомих нам корпусівців. На цю акцію Аллен мав зі собою повно запалу і поділився неймовірними цікавими поглядами на життя в Сокалі і на західній Україні. Дуже чекаємо, коли знову поїдемо до нього в Сокаль, щоб про це цікаве містечко нам розповів місцевий.
Хоча цього разу «нашому» волонтеру Корпусу Миру Андресові Родрігесу не вдалося вибратися зі своїх вчительських обов’язків в Рогатині більше, ніж на декілька годин, він все одно багато допоміг, організувавши проживання для Аллена, а також обід і спільну вечерю у перший день, і ще полагодив інші логістичні справи на місці. Саме Андрес перший нам розповів про роботу Аллена в Сокалі, організувавши там зустріч. Ми зраділи, що Андрес зміг до нас приєднатися за обідом і розповісти про все, що знає про справи в Рогатині та порівняти свою точку зору з Алленовою.
Наш любий друг Василь Юзишин знову до нас приєднався, беручись за будь-яку роботу, чи на кладовищі, чи у місті, у тому числі за спеціалізовану роботу у якій він наш найкращий експерт. Василь, сам родом з Львівщини, допомагав нам у всіх наших справах в Рогатині, а це була вже 19-та поїздка разом з ним цього року, а деякі з них були на кілька днів роботи, як оця. Ми цінуємо його активну роботу, його розумні рішення для проблем, а особливо його невимушену посмішку і ненав’язливу манеру, які завжди допомагають нам у спілкуванні з сусідами і продавцями в магазинах в Рогатині.
Тож це була звична бригада волонтерів ЄСР, незважаючи на її невеликий розмір: руки і серця, яки прийшли на допомогу з Німеччини, України і Америки, які працювали разом задля збереження місцевої єврейської спадщини.
Інструменти і методи
Як завжди, ми привезли з собою комплект ручних інструментів, у тому числі гілкорізи і великі ножиці, за допомогою яких Марла продовжила формувати і підрізати більші кущі і дерева. Ми також привезли заточену лопату, якою під корінь підрізаємо отруйну рослину борщівник. На щастя, для цього шкідника вже кінець сезону тож ми скосили (і зрізали) лише небагато молодих пагонів.
У нас завжди було 2-4 механізованих кущорізи, які працювали по всьому кладовищі. П’єр і Аллен працювали лише з цим інструментом, швидко опанувавши їх, і вже до обіду другого дня вправно ними орудуючи. Ми з Василем також працювали з цими інструментами, націлившись на проблемні чагарники і мішані зарості. На щастя, протягом останніх декількох тижнів погода в Рогатині була сухішою, тож трава виросла не так високо, густо і рясно, а кущорізами виходило швидко розчищати великі ділянки, не застрягаючи у смітті. Кущорізи і далі добре працюють, і зараз ми вже краще вміємо обладнувати їх різними пилами і лезами, а також доглядати за інструментом. Сподіваємося, що вони нам послужать ще не один рік.
Ми з Василем щодня по півдня використовували і наші дві механізовані полегшені мотопили, бензопилу і акумуляторну ножовочну пилу. Ці інструменти ми використовуємо в основному для того, щоб викорчовувати пеньки чагарників і молодих дерев, які повирізали у 2018 і 2019 р.р. Ножовочні пили не з усіма пеньками можуть впоратися, особливо через свої акумулятори, які розряджаються вже через 20 хвилин інтенсивного навантаження. Доки ми не придумаємо нічого кращого, то будемо експериментувати з новими, потужнішими акумуляторами і варіантами підзарядки просто на об’єкті.
З ланцюговою пилою працювати небезпечніше, але вона добре зрізає більші пні, і швидше дає раду з невеликими чагарниками і деревцями. Щоб зрізати пеньок під сам корінь, а то і глибше, щоб не було за що перечіпатися, і легше зрізати нові пагони, не ризикуючи порвати волосінь через тверді пеньки, ми постійно наражаємо ланцюг пили об пісок чи тверде каміння на землі. Тобто ланцюги дуже швидко тупляться, а стержні і зубчасті приводи також зношуються. Таке нетипове використання означає, що нам набагато більше часу доводиться витрачати на точіння ланцюгів, на чищення гнізда приводу і на заміну його комплектуючих, ніж при звичній експлуатації.
На жаль, на обидвох єврейських кладовищах в Рогатині надто багато пнів. Мабуть, доведеться нам придбати ще одну ланцюгову пилу і навіть виділити окремі дні на цю важливу роботу із лаштування ґрунту.
Наші досягнення за цей тиждень
Перед тим, як вирушити на старе кладовище у перший день, ми заїхали ще забрати сім фрагментів єврейських надгробків у житловому районі міста, про які нас повідомив минулого тижня Михайло Воробець і Ольга Блага, про що Марла писала кілька днів тому. Було дуже втішно повернути ці фрагменти на старе кладовище, де вони і мали б бути.
Ми не планували багато підрізати дерева і великі чагарники, але Марла виявила досить немало нових відростків, якими слід було зайнятися, неподалік від нашого звичного привалу, а також уздовж паркана навколо цвинтаря. А саме: та невелика купка зрізаного гілля, яка залишилася після останнього спалення сміття, виросла мало не на Марлин зріст, тож вона їх зрізала і перетягувала усі три дні. Василь також повалив і зрізав два сухих дерева на кладовищі, і звісно, на нову купу ми докинули ще чимало викорчуваних пеньків.
Так само ми запланували покосити траву, головно на ділянках кладовища, які ми давно не чіпали (і де трава знову виросла по пояс). Завдяки ретельному агресивному покосу густішої трави у попередні рази, сухій погоді, яка трималася протягом останнього часу, а також невтомним зусиллям П’єра і Аллена, майже все кладовище було знову легко скошене, залишаючи лише мурашники, декілька більших кущів і, звісно, декілька неповалених мацев, які здіймаються над низько вистриженим ґрунтом. На крутому схилі при вході у кладовище, яке різко спадає до дороги, ми з Василем експериментували і з лезом для зрізання гілок, і з ріжучою головкою. Нам вдалося розчистити частину схилу біля передніх сходин, але далі на північ схил робиться крутішим, і стояти і працювати на ньому вже зовсім небезпечно. Ми також зрозуміли, що трав’яний покрив на цій ділянці хоч і непривабливо виглядає, але допомагає укріпити ґрунт і захищає від ерозії під час сильних опадів, тож ми вирішили далі не косити, доки не зможемо краще оцінити цю територію разом з ландшафтним архітектором, у рамках Фулбрайтівського проекту Марли.
Зрізання під корінь чи викорчовування пеньків і далі є практично сізіфовим трудом. Ми не стоїмо на місці, але щойно робимо якісь успіхи у косінні, вилазить дедалі більше пеньків, які потрібно усунути. Від маленьких поодиноких пнів, діаметром 1-5 см (які зрізаються ножовочною пилою аж під корінь) до більших окремих пнів і їх скупчення, розміром до 20 см (з якими впоратися може лише ланцюгова пила) – фронт робіт чітко перед нами вималювався. Ми з Василем частково працювали цього разу з мотокосами і змогли вирізати біля сотні пнів, але там ще декількасот пеньків (мабуть, зо тисячу). Пробираючись цього тижня з тримером крізь різнотрав’я уздовж паркану з південного боку, я наштовхнувся ще на понад сотню пеньків, які поперепліталися поміж отворами у паркані і вгору по сусідньому схилу, де минулого року були непролазні хащі. Щоб тут попрацювати, потрібна ювелірна точність, в обхід паркану, і поміж численним камінням на землі на цій довгій ділянці по периметру.
Під час пауз, які мали би бути перервами від роботи, П’єр не вгавав і намагався витягнути залізобетонний гак, який глибоко застряг у ґрунті кладовища і стирчить там вже не один десяток років. Через гострі краї ми сприйняли цей гак як небезпечний об’єкт, і ми вже навіть раніше витягли декілька залізних палиць (без бетону), але гак цей ніяк не піддавався. Протягом двох днів П’єр поступово і обережно підкопав навколо нього, а тоді Василь допоміг йому розхитати сам гак і витягнути з ґрунту. За якийсь час начебто з’явилася можливість витягнути цей предмет, і тоді вже ми з Алленом прийшли на допомогу. Врешті, ми четверо таки поволі витягнули того гака, і були подивовані, наскільки довгий там бетонний клин. На кладовищі є ще щонайменше чотири таких гаки, хоча залізні списи були зрізані під поверхню, тож вони не є небезпечними. Якщо майбутні ландшафтні роботи будуть вимагати вилучення цих гаків, ми розглянемо інші варіанти, як розбити вкопаний бетон, щоб не викопувати його масштабно. Після вилучення цього гаку ми закопали яму, яка утворилася на його місці. Ми займемося цим і у наступні приїзди, щоб не залишилося слідів цього гака.
Звісно, ця волонтерська акція передбачала не тільки роботу, у нас був час і на знайомство з Рогатином для тих, хто приїхав сюди вперше, і на те, щоб відпочити за спільною вечерею. Марла з Василем звозили П’єра і Аллена на декілька місць, важливих для єврейської історії Рогатина, у тому числі на міську площу, у давній єврейський квартал, а також до збережених будівель громади, обидва кладовища, і південну братську могилу. Вони також поїхали до 400-річної дерев’яної церкви Святого Духа, пам’ятки зі списку об’єктів спадщини ЮНЕСКО. Вечорами кожного дня (після таких потрібних душів!), усі ми шестеро, разом з Андресом, збиралися на спільну вечерю і мали нагоду поділитися досвідом, планами на майбутнє, та й пожартувати. Кожна така волонтерська акція дозволяє нам працювати з чудовими людьми звідусіль, з якими хочеться проводити якомога більше часу.
Гості і несподіванка
Жодна з волонтерських акцій з робіт на кладовищі не була б повною без приязно налаштованих гостей: як сусідів, так і далеких незнайомців. Цього разу ми вітали родину з Ізраїлю з коренями з с. Княгиничі, що неподалік Рогатина, далі на захід, а також з численними родинними зв’язками в Рогатині. Групу привіз наш друг Алекс Тростяніцин, і ще з ними був викладач Львівського університету, історик села Княгиничів. Марла спілкувалася з ними про давню єврейську громаду Рогатина і її зв’язки з іншими містечками і селами цього регіону, а також про наш проект у місті. Ця тургрупа також відвідала Нові Стрілища, ще одне з їх містечок їх предків.
Під час косіння трави тримером одного дня П’єр натрапив на їжачка, мабуть, ми розбудили цю нічну тварину своїми шумними інструментами. Їжак тут явно місцевий житель, а не гість, тож після кількох фото і маси усмішок, П’єр обережно виніс його за цвинтарний паркан на межі одного великого сусіднього городу. Протягом ще одної маленької минулорічної волонтерської акції на старому єврейському кладовищі, приблизно у таку саму пору, наш друг Джонатан Памель знайшов двох їжаків на шляху косарок, і обережно переніс їх у безпечніше місце на кладовищі.
Що далі
Холодніша погода і менше сонця означають, що бур’яни тепер не будуть так швидко заростати, тож гадаємо, найближчим часом косити не доведеться, або і взагалі не буде такої потреби. У холодну пору ми у своїй роботі більше займемося довготерміновими проблемами, такими як викорчовування пнів. Косіння, яке ми саме завершили, допоможе нам знайти усі пеньки до зими, і, як ми зрозуміли цього року, коли наступного року зійде сніг , пеньки також буде легко знаходити, ще до того, як під першим промінням сонця почнуть вилазити нові бур’яни.
Як вже зазначалося раніше, поки що ми не придумали, що робити з величезною кількістю мурашників на старому кладовищі (і на більшості єврейських пам’яток). Тож цим питанням ще слід зайнятися. З іншого боку, цього тижня ми все ж трохи просунулися з прибиранням великого сміття з кладовища, як-от покинуті пляшки і сміття. Все ж залишилося ще декілька куп будівельного сміття, шматків бетону і такого іншого, які чекають свого часу.
Розчищення частини єврейського кладовища і догляд за віднайденими єврейськими надгробками – це перші кроки Фулбрайтівського проекту Марли на 2019-2010 р.р. Цей етап можемо вже вважати завершеним. Більшість заходів Марли на наступні дев’ять місяців – це розподіл ресурсі і експертних знань для розгляду проектних рішень для відновлення кладовища, консервації і подачі віднайдених плит, а також для документування висновків у форматі, який би був зручним для використання для нас і для інших майбутніх проектів зі збереження спадщини у цьому регіоні.
Переклад – Світлана Брегман.