Учора Джей і я повернулися до Рогатина з Батією та Давидом Кідроном з Ізраїлю. Мати Баті, Сара Рокейч, народилася в Рогатині в 1923 році і ховалася під час війни разом з дванадцятьма іншими євреями у підвалі будівлі нацистської адміністрації, розташованої сьогодні по вулиці Галицька 40. Ті з євреїв, які вціліли, відвідували цю будівлю під час меморіального візиту 1998 року, і ми також побувати там кілька разів починаючи з 2011 року. Але для Баті це був перший візит до Рогатина. Її головна мотивація для приїзду до Рогатина полягала в тому, щоб дізнатись, чи є якісь живі нащадки Пантелеймона (Панька) Бродового, праведного українського чоловіка, який допоміг Сарі та іншим вижити, поки вони ховалися у підвалі.
This article is also available in English.
За сприяння Ольги Блага-Малецької, директорки регіонального краєзнавчого музею «Опілля», що відкривається цього літа в Рогатині, у публічній бібліотеці Рогатина було організовано зустріч нашої групи з другом та місцевим істориком Михайлом Воробцем. Пан Воробець багато років займається дослідженнями, написанням розвідок та проведенням лекцій про довоєнні єврейські родини Рогатина. Він розуміє важливість адміністративних будівель як місця сховку для євреїв під час війни. Особиста історія Сари стала йому відома завдяки листам від Баті до міської ради Рогатина, а також завдяки записам про тих, хто ховався в цій будівлі, в рогатинській книзі Ізкор, а також із творів інших вцілілих євреїв. 21 березня 2017 року у виданні «Голос Опілля» (місцева газета), вийшла стаття пана Воробеця у співавторстві з Ольгою Верб`яною про будівлю по вул. Галицька 40 як місце сховку часів війни, а також про роль Панька Бродового та його дружини Анни в порятунку цих дванадцятьох рогатинських євреїв, переважно підлітків.
Ольга організувала нашу зустріч у публічній бібліотеці Рогатина, де до нас приєднався Іван Бродовий з Тернополя. Іван це племінник Панька; його батько був братом Панька. Він розповів групі, як у віці 7-ми або 8-ми років він дізнався, що Панько, дружина Панька Анна та батько Івана Онуфрій, які під час війни працювали на невеликих роботах у будівлі по вул. Галицька 40, всі разом допомагали сховати і годували Сару та інших євреїв, приносячи їжу із дому Бродових.
Після обговорення в бібліотеці, наша група пройшла кілька кварталів до вул. Галицька 40, сьогодні це сільськогосподарське адміністративне приміщення. Ольга попередньо узгодила наш доступ до підвалу, який зараз ремонтується. Там, в задній частині підвалу, знаходяться два темних, вологих приміщення, в яких колись перебувала Сара та інші євреї, та які під час війни використовувалися для зберігання вугілля, а нині очікують на ремонт. Якби група з Ізраїлю прибула на кілька тижнів пізніше, приміщення вже не були б в їх оригінальному стані часу війни. Відчутно засмучена, Баті спочатку не входила до кімнати, але врешті передумала і стояла тихо плачучи в тіні. Її мати ніколи не говорила про свій досвід війни у Рогатині, і лише після смерті Сари Баті дізналася про бункер і роль Панька Бродового.
Панько помер у 1954 році, а його дружина Ганна в наступному році. Обидва поховані на кладовищі поруч історичної церкви Рогатина з XVII сторіччя, поіменованої на честь Святого Духа (внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), що знаходиться поруч річки Гнила Липа. Вчора по обіді наша група вся разом пішла до їх могил, щоб віддати їм останню шану.
В якості частини наших історичних та освітніх проектів, «Єврейська спадщина Рогатина» сподівається задокументувати праведні вчинки осіб, які допомагали євреям Рогатина під час Другої світової війни. Ми усвідомлюємо, що ми, ймовірно, не зможемо звернутися до Яд ва-Шем за офіційним статусом Праведника народів світу для Панька Бродового; Існує замало документації та свідчень із перших рук, які б відповідали вимогам установи. Сама Баті нічого не чула про історію порятунку матері до її смерті, коли ці подробиці розповіла Баті близька материна подруга.
Однак ми вважаємо, що цих людей, українців та поляків, які ризикували своїми життями і сім’ями, не слід забувати. З цією метою ми будемо продовжувати тісно співпрацювати як із Батією, так і з паном Воробцем, а також із іншими єврейськими нащадками, які є членами «Rohatyn District Research Group (RDRG)», щоб дізнатись більше про Панька Бродового та про роль, яку він зіграв у порятунку євреїв під час війни. Ми також сподіваємось залучити рогатинських вчителів та школярів до цього триваючаого та важливого дослідницького проекту. Розділ рогатинської книги Ізкор за назвою «Історія бункера» закінчується зверненням: «цього ґоя слід добре запам’ятати».
Перебуваючи в Рогатині, ми також оглянули декілька інших місць єврейської спадщини, включаючи як кладовища, так і меморіали на місцях масових поховань, а також територію єврейського гетто під час нацистської окупації. Спираючись на дослідження, проведені Девідом для Баті перед їх візитом, ми також пройшлися поруч ймовірних місць, де впродовж 19 століття знаходилися будинки предків Баті. Ці будинки, як і більшість інших у центрі, ймовірно, було знищено під час Першої світової війни, але їх близькість до річки та міської площі, а також загальний вигляд, скоріш за все, залишаються таким самим навіть сьогодні. Перш ніж повернутися ввечері до Львова, наша група поїхала з Рогатина до сусідніх Перемишлян, щоб відвідати батьківщину батька Баті – Моше.
Джей і я хотіли б особливо подякувати Майклові та Ханні Снітманам, котрі народилися в Україні (Чернівці) і які супроводжували Кідронів і нас до Рогатина. Вони виступали в якості перекладачів та перевозили нас протягом дня, а також отримували задоволення від подорожі з нами. Ми також вдячні за постійну підтримку міської ради Рогатина, музею «Опілля» та, звичайно ж, пана Воробця, без якого ця емоційна зустріч ніколи не відбулася б.
Переклад Вікторія Сергієнко.