80 років – ми пам’ятаємо

Відзначаючи 80 років з часу остаточної ліквідації єврейського гетто Рогатина часів війни, сьогодні я та Джей стояли з друзями перед меморіальним пам’ятником який позначає північне масове поховання на водоканалі, щоб прочитати молитву і згадати історію на місці останнього спочинку понад 3000 єврейських жертв Голокосту з Рогатина та околиць, включаючи Бурштин, Ходорів, Букачівці та багато інших місць.

This article is also available in English.

До нас приєдналися львівські друзі та колеги Віто Надашкевич, захисник спадщини та адвокат Єврейської спадщини Рогатина, Алекс Дунай, викладач та сімейний дослідник, Джоел Вассерман, американський журналіст, який живе в Україні, а також Тарас Грицюк з Києва, один з чотирьох керівників німецько-української програми «Мережа Пам’яті»; Тетяна Петрів, директорка Рогатинської церкви Святого Духа, внесеної до списку ЮНЕСКО, та Музею пам’ятки прикарпатського мистецтва; Ігор Залипко, інженер рогатинського водоканалу, який протягом останніх кількох років допомагає нам доглядати за єврейськими місцями поховань у Рогатині.

У присутності цих друзів я зачитала наступну промову від імені єврейських родин Рогатина, які не змогли бути тут сьогодні:

Сьогодні ми стоїмо свідками пам’яті тисяч єврейських чоловіків, жінок і дітей, які були страчені і поховані разом на цьому місці на північ від центру міста, відомому як водоканал. Ми зібралися тут, щоб згадати, що 80 років тому в цей день розпочалася остаточна ліквідація єврейського гетто в Рогатині: серія організованих розстрілів і поховань на цьому місці, що почалася 6 червня 1943 року і тривала протягом двох-трьох днів, забрала життя кількох тисяч євреїв з округи. Єврейські та українські спогади свідчать, що менші розстріли продовжувалися тут і пізніше, ловили та вбивали тих, хто вижив під час попередніх акцій, аж до кінця війни.

Коли 80 років тому гетто було ліквідоване, більшість єврейських осіб і родин, які походили з Рогатина – наші родини – були вбиті за рік до того. Ті, хто все ще залишився живим на зменшеному просторі гетто, були переважно євреями, яких примусово привезли до Рогатина з навколишніх містечок і сіл. Їх налічувалося понад три тисячі. Деякі з цих євреїв передбачали долю, яка на них чекала, і переховувалися у бункерах, підпільно збудованих всередині та за межами гетто. Більшості з них не вдалося втекти від переслідування, і вони були розстріляні при виявленні. Невелика, невідома кількість людей чинила опір ліквідації, використовуючи укріплення та зброю, яку таємно пронесли до гетто, але їх було надто мало, щоб витримати натиск у ті дні. З єврейських та українських свідчень відомо, що мешканців гетто відвели до водоканалу – місця, де ми стоїмо сьогодні – і розстріляли на дошках, покладених над глибокими траншеями, виритими за кілька днів до того; було лише кілька свідків.

Через 80 років боляче уявляти собі насильство тих днів. Не важко зрозуміти, що для багатьох єврейських нащадків Рогатинського регіону все ще занадто боляче приїжджати сьогодні до Рогатина. Ми безмежно вдячні, що деякі євреї з Рогатина які вціліли та нащадки, приїхали до Рогатина понад двадцять років тому, щоб встановити цей пам’ятник як меморіал загиблим, разом з міською адміністрацією Рогатина, місцевими істориками і мешканцями міста, а також релігійними лідерами всіх конфесій.

Зібравшись сьогодні разом, щоб помолитися, поміркувати і вшанувати пам’ять єврейських жертв, ми будуємо мости і працюємо над тим, щоб полегшити біль, який передається від покоління до покоління. Нашою присутністю тут разом, нашою солідарністю в цей день, на цьому місці, ми посилаємо послання толерантності та прощення, пам’яті та співчуття.

Від імені моїх родин з Рогатина та єврейських нащадків Рогатина, які проживають за кордоном, я дякую вам за те, що ви прийшли і приєдналися до мене у вшануванні пам’яті. Нехай пам’ять про жертв пов’язує нас разом. Барух Даян Ха-Емет.

Потім ми мовчки слухали, як Джоел читав молитву на івриті «Ель Малей Рахамім» (אֵל מָלֵא רַחֲמִים, «Боже, повний милосердя»), якою ми молимося за те, щоб душі вбитих невинних спочивали під захистом в Едемському саду.

Незважаючи на те, що це була сумна, офіційна подія, наш настрій був піднесений присутністю наших друзів і сезонними квітучими кущами, які Ігор нещодавно посадив на меморіальному місці, що він робить протягом останніх кількох років, на додаток до косіння і легкого догляду на північному і південному єврейських масових похованнях. Починаючи з минулого року, Ігор також допомагає нам з розчищенням старого єврейського кладовища – багатоденною роботою на цьому великому історичному місці, яка починається наприкінці квітня і триває до кінця вересня або початку жовтня. Ми дуже вдячні Ігореві за його постійну участь і увагу до деталей, роль яку він взяв на себе, коли наш любий друг і давній місцевий партнер Михайло Воробець, світла йому пам’ять, більше не міг організувати цю роботу самостійно.

В рамках нашого сьогоднішнього візиту до Рогатина ми також зустрілися з іншими друзями та мешканцями міста, в тому числі в центральній бібліотеці Рогатина та в одному з колишніх єврейських кварталів. На завершення дня ми відвідали кожне з єврейських місць поховань, щоб перевірити і зафіксувати їхній стан, а також покласти камені пам’яті на пам’ятниках, встановлених 25 років тому. Ми дуже раді повідомити, що всі місця поховань знаходяться в хорошому стані і добре доглянуті під час цього активного сезону росту рослинності, що є бальзамом на душу в цю важку річницю. Ми знаємо, що інші єврейські нащадки Рогатина та містечок і сіл району також відзначили цей день пам’яті, сьогодні або за єврейським календарем yahrzeit (рік), і ми все ще відчуваємо себе разом як громада.

Нехай пам’ять про єврейські жертви 80-річної давнини пов’язує нас разом.

Нехай мирне небо якнайшвидше повернеться в Україну.

Барух Даян Ха-Емет.

.

.

.

.

Переклад Василь Юзишин.