Фільм про Голокост «Безголосся» у Рогатинській центральній районній бібліотеці

Цього тижня я та Джей мали задоволення приєднатися до друзів і колег на заході, організованому Рогатинською центральною районною бібліотекою, в якому взяли участь вчителі, регіональні бібліотекарі, журналісти та інші мешканці міста. Був показаний документальний фільм 2021 року «Безголосся» про Голокост у Турці (Львівська область), який став відправною точкою для учасників заходу в широкій подальшій дискусії про дискримінацію, упередження та нетерпимість, а також про тоталітарні режими, війну, воєнні злочини та геноцид.

This article is also available in English.

Ці теми розглядалися не лише на прикладі Голокосту, вчиненого в Турці, але й у ширшому контексті нинішньої війни Росії в Україні та Голокосту, зокрема, в місті Рогатині та навколишньому регіоні понад 80 років тому. Сьогодні існує багато викликів, серед яких – як розвивати розуміння індивідуальної гідності, сприяти громадянській активності та захисту безголосих і вразливих, а також зберігати людяність навіть у найтемніші часи.

Ці теми були в центрі уваги всіх присутніх, оскільки захід відбувся після безсонної ночі на заході України через численні ракетні загрози, в той час як далі на сході Росія бомбардувала численні українські міста і селища протягом вечора і ночі, завдаючи ударів як по військових, так і по цивільних об’єктах.

Цей захід став результатом попереднього обміну думками між бібліотекарем Рогатина Лідією Жидачівською та Тарасом Грицюком, одним із координаторів німецько-української програми «Мережа пам’яті», спрямованої на дослідження Голокосту в Україні, захист масових поховань євреїв та ромів часів Другої світової війни, а також залучення місцевих українських громад до збереження культурної спадщини та розвитку місцевих ініціатив; цей обмін розпочався під час нашого візиту до Рогатина в червні з Тарасом та іншими на вшанування 80-ї річниці ліквідації єврейського гетто в Рогатині. За останні два з половиною роки наша участь у програмі Мережа пам’яті принесла значну користь Єврейській спадщині Рогатина завдяки новим і ширшим архівним ресурсам, публікації двомовного видання спогадів Джека Глоцера про Рогатин «Я пережив Голокост наперекір усьому», експертним рекомендаціям щодо реєстрації для правового захисту єврейських місць поховань, довідковим даним щодо проектування і розрахунку вартості меморіальних пам’ятників на місцях масових поховань і багато іншого. Тарас також є лідером української громадської організації та професійної спільноти «Інша Освіта», яка розробляє освітні програми, працює з культурою та мистецтвом як формами колективного навчання, а також створює розумові та фізичні навчальні простори. У дискусії в Рогатині цього тижня Тарас поділився своїми глибокими знаннями про Голокост та його соціологічні наслідки в Україні, а також досвідом взаємодії з травмованими істориками, активістами, які займаються питаннями спадщини, та іншими працівниками культури з часу початку російської агресії минулого року.

Турка – місто середнього розміру на південний захід від Львова, неподалік від кордону з Польщею. До Другої світової війни Турка була демографічно схожа на Рогатин: приблизно половина населення становили євреї, які проживали як у центрі міста, так і менш щільно на периферії. Енциклопедія таборів і гетто USHMM та інші історичні джерела дещо різняться щодо долі цих євреїв після німецької окупації у 1941 році, вказуючи, що деяка кількість з них була зосередженна в Турці, а потім депортована до гетто в Самборі, тоді як інші були відправлені безпосередньо до газових камер у Белжеці. Однак французька неурядова організація «Яхад – Ін Унум» у 2012 році провела інтерв’ю з очевидцями на місці та інші дослідження, щоб задокументувати процеси вбивств, а також три місця масових вбивств і поховань у Турці, на єврейському цвинтарі та у двох більш віддалених місцях на пагорбах за містом. Як і в Рогатині, дуже мало з приблизно 3 000 євреїв Турки вижили після вбивств, і ніхто не залишився в цьому районі після закінчення війни; в наступні десятиліття за радянського режиму місцева пам’ять про єврейську громаду зникла.

Українська громадська організація «Після тиші» була створена у 2021 році з метою розкриття минулого травматичного досвіду, пов’язаного з радянським та нацистським насильством, який потім став «офіційно ігноруватися», і у цій тиші перетворився на невпізнавані фізичні та розумові ландшафти, сімейні непорозуміння та невирішений біль. Як зазначено на сайті ініціативи, вона використовує меморіальну культуру, публічну історію та соціальну антропологію для розвитку критичного розуміння минулого та сьогодення України. На жаль, масштаби історичної трагедії майже безмежні, але кілька інтенсивних історій були ключовими в роботі ГО на сьогоднішній день, включаючи Голокост 1941-1944 років та депортації радянським режимом «небажаних» до Сибіру, Далекого Сходу та Центральної Азії в 1944-1953 роках. Андрій Усач, співзасновник «Після тиші», підкреслює складність розкриття пам’яті в регіоні, де форми фізичного та психологічного насильства переплітаються: «Для багатьох власний травматичний досвід витісняє з пам’яті все, що пов’язано з трагедіями інших людей. Звідси небажання говорити про щось інше, окрім того, що конкретно болить». Але він додає: «Голокост – це також неєврейська історія і неєврейська пам’ять»

Працюючи з попереднім дослідженням Яхад – Ін Унум та з матеріалами фільму, знятими майже 30 років тому Девідом Лі Престоном, журналістом та сином людини яка пережила Голокосту і яка народилася в Турці, команда документалістів «Після тиші» у складі Усача, Анни Яценко, Анни Дорожко та Анни Малахової вперше відвідала Турку наприкінці 2020 року, щоб дізнатися більше провели десять усних інтерв’ю з очевидцями подій Голокосту та тими, хто чув про них від старших родичів. Короткометражний фільм «Безголосся», створений за підтримки програми «Мережа памʼяті», був показаний на конференціях і кінофестивалях в Україні та за кордоном, а також доступний для вільного перегляду на сайті «Після тиші». У 2022 році «Безголосся» також увійшов до онлайн-добірки фільмів DOCU/CLUB ГО Docudays UA, правозахисного медіаосвітнього центру, який надає експертні рекомендації щодо організації показів, дискусій та інтерактивних заходів для різних цільових аудиторій.

До нас у Рогатині, щоб модерувати дискусію в бібліотеці до та після показу фільму приєднався Андрій Волик, журналіст та викладач Івано-Франківської ГО «СТАН», яка займається розвитком міжкультурного діалогу та просвітницькою діяльністю, спрямованою на виховання людської гідності та громадянської активності, а також є регіональним координатором кіноклубу Docudays UA в області. Після показу Андрій запросив учасників поділитися своїми враженнями від фільму та конфліктної ситуації, в якій опинилися свідки Голокосту в післявоєнній радянській Турці. Потім Андрій і Тарас розпочали обмін думками з учасниками про місце масових вбивств Бабин Яр у Києві – національний символ Голокосту в Україні і часто домінуючий фокус освіти про Голокост тут. Далі дискусія порівнювала менші, але дуже помітні вбивства євреїв-сусідів у сотнях місць на сьогоднішній Західній Україні, таких як Турка і Рогатин, а також вплив цих злочинів на місцевих свідків цих злочинів.

Це призвело до ширшої дискусії про єврейську спадщину в Україні та неєврейську пам’ять про Голокост; учасникам було запропоновано поділитися тим, що вони бачили і чули від старших родичів та інших про події в Рогатині до, під час і після німецької окупації. Організатори заходу та бібліотекарі звернули увагу на різноманітні ресурси для подальшого вивчення, включаючи книги з бібліотечної колекції, вебсайт Єврейська спадщина Рогатина, спогади Джека Глоцера (які центральна бібліотека також розповсюдила серед сільських бібліотек району) та нещодавно перекладену українською мовою публікацію «Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941-1944», примірник якої Тарас подарував Рогатинській центральній бібліотеці, а ще один – одному з місцевих учасників дискусії. Як і спогади Джека Глоцера, ця остання публікація була розроблена Мережею пам’яті та її партнерськими організаціями – Фондом «Меморіал убитим євреям Європи» в Берліні та Українським центром вивчення історії Голокосту в Києві – за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.

Останньою темою, яку обговорила група, було походження геноциду і, зокрема, концепція, розроблена Антидифамаційною лігою, – «піраміда ненависті», в якій упереджена поведінка еволюціонує в складності і жорстокості, оскільки кожен рівень поступово приймається в громадах і суспільствах. Потім учасникам було запропоновано поміркувати над тим, як агресія, катування і вбивства цивільних осіб в окупованих Росією регіонах України під час нинішньої війни виросли з чергового прикладу нормалізованого упередження.

Від імені Єврейської спадщини Рогатина я та Джей хотіли б подякувати нашим давнім друзям з Рогатинської центральної районної бібліотеки за проведення сьогоднішнього заходу, а також Тарасу Грицюку, Андрію Усачу та Андрію Волику за їхні розсудливі коментарі та керівництво дискусією навколо фільму. Ми особливо хотіли б подякувати всім учасникам з Рогатина та околиць за їхню зацікавленість та участь у обговоренні цих тем. Ми з нетерпінням чекаємо на інші мультикультурні заходи в бібліотеці в майбутньому.

(Оновлення: Протягом тижня після події місцева Рогатинська газета «Голос Опілля» опублікувала розширену статтю з фотографіями про зустріч у бібліотеці, фільм та дискусію. Натисніть тут , щоб прочитати статтю.)

Переклад Василь Юзишин.