Вшанування 83-х роковин: ліквідація єврейського гетто в Рогатині

Сьогодні Джей та я відвідали Рогатин разом із друзями з Тернополя, Збаража, Львова та Рогатина, щоб разом вшанувати 83-ту річницю остаточної ліквідації єврейського гетто.

This page is also available in English.

Стоячи перед меморіальним пам’ятником на місці північної масової могили – останнього місця спочинку понад 3000 єврейських жертв з Рогатина та навколишнього регіону, зокрема з Бурштина, Ходорова та Букачівців, – я зачитала наступну промову від імені єврейських родин вихідців із Рогатина, які не змогли бути тут у цей час:

Сьогодні ми стоїмо свідками пам’яті понад 3 000 єврейських чоловіків, жінок і дітей, яких стратили й поховали разом на цьому місці на північ від центру міста, відомому під назвою «Водоканал». Ми тут, щоб згадати, що у цей день 83 роки тому розпочалася остаточна ліквідація Рогатинського єврейського гетто: серія організованих страт і поховань на цьому місці, що почалася 6 червня 1943 року і тривала два-три дні, забравши життя кількох тисяч євреїв Рогатинського району. Свідчення та спогади євреїв та українців свідчать, що поховання тут тривали й надалі, до кінця окупації, тут ховали єврейських вцілілих, які втекли від ліквідації, але згодом були спіймані та вбиті.

Коли 83 роки тому гетто було ліквідовано, більшість євреїв та єврейські сім’ї, які походили з Рогатина — наші родини — вже були вбиті. Ті, хто залишився живим у зменшеному просторі гетто, були здебільшого євреями, привезеними до Рогатина силоміць із навколишніх міст і сіл; загалом їх було понад 3000. Деякі з цих євреїв передбачали долю, що на них чекала, і сховалися в «бункерах», таємно викопаних усередині та поза межами гетто. Більшості з них не вдалося втекти від переслідування, і вони були розстріляні при виявленні. Невелика, невідома кількість людей чинила опір ліквідації, використовуючи укріплення та зброю, яку таємно пронесли до гетто, але їх було занадто мало, щоб витримати натиск у ті дні.

З єврейських та українських свідчень ми знаємо, що мешканців гетто вели колоною до цегельні – на територію «водоканалу», де ми стоїмо сьогодні, – і розстрілювали на дошках, покладених над глибокими траншеями, викопаними за кілька днів до того; свідків було лише декілька. Через 83 роки боляче уявляти собі насильство тих днів.

Тому неважко зрозуміти, що для багатьох нащадків євреїв вихідців із Рогатина досі занадто боляче приїжджати сьогодні до Рогатина. Ми безмежно вдячні, що понад двадцять п’ять років тому деякі євреї з Рогатина що вціліли та їх нащадки приїхали сюди, щоб разом із міською адміністрацією Рогатина, місцевими істориками та мешканцями міста, а також релігійними лідерами всіх конфесій спорудити цей пам’ятник на честь загиблих. Зібравшись сьогодні разом, щоб помолитися, задуматися та вшанувати пам’ять єврейських жертв, ми будуємо мости та сподіваємося зменшити біль, що передається з покоління в покоління. Нашою спільною присутністю тут, нашою солідарністю в цей день, на цьому місці, ми надсилаємо послання толерантності та прощення, пам’яті та співчуття. Від імені моїх родин та нащадків євреїв вихідців із Рогатина, які мешкають за кордоном, я дякую вам за те, що ви прийшли та приєдналися до мене у вшануванні пам’яті. Нехай пам’ять про жертв з’єднає нас. Барух Даян ГаЕмет.

Наша українська подруга Тетяна Федорів — історик, дослідниця та авторка праць про єврейську історію свого рідного міста Збаража (Тернопільська область), яка також доглядає за новим єврейським кладовищем у своєму місті — прочитала молитву «Ель Малей Рахамім» (אֵל מָלֵא רַחֲמִים, Боже, сповнений милосердя) на івриті. Поряд з нами були Ірина Небесна, тернопільська журналістка та захисниця культурної спадщини, та Віто Надашкевич, львівський адвокат та нинішній виконавчий директор Єврейської спадщини Рогатина. Таня, Іра та Віто протягом багатьох років неодноразово відвідували Рогатин, зокрема на цьому місці у червні 2025 року а також у березні цього року на місці південної масової могили в річницю воєнних розстрілів, і всі троє продовжують підтримувати нас та інших у багатьох проєктах з дослідження та збереження культурної спадщини по всій Західній Україні.

До нас також приєднався Ігор Залипко, головний інженер Рогатинського водоканалу (за яким розташоване північне масове поховання), який вже п’ять років поспіль допомагає нам у догляді за старим єврейським кладовищем у Рогатині та обома масовими похованнями жертв Голокосту, включаючи це. Ігор кілька разів приєднувався до нас під час минулих вшанувань, зокрема у 2024 році.

Ми також були дуже раді, що до нас на церемонію вшанування пам’яті приєдналася Тетяна Петрів із церкви Святого Духа Музею-пам’ятки дерев’яної архітектури і живопису XVI—XIX століть, визнаної ЮНЕСКО. Тетяна — наша давня подруга та захисниця культурної спадщини, яка була з нами у червні 2023 року на 80-й церемонії вшанування пам’яті біля північного масового поховання. Раніше цього року Тетяна знайшла фрагмент покинутого єврейського надгробка на кладовищі австро-угорських солдатів часів Першої світової війни, що знаходиться поруч із церквою, і за кілька днів вона разом зі своїм зятем Богданом Кривенем безпечно доставила цей фрагмент туди, де йому належить бути, — на старе єврейське кладовище в Рогатині. Це не вперше Тетяна допомагала нам у віднайдені єврейської спадщини Рогатина: у 2021 році фрагмент єврейського надгробка було знайдено у пожежній частині Рогатина, і під час нашого наступного візиту вона познайомила нас із керівником цієї установи, і ми разом доставили фрагмент назад на старе кладовище.

Як завжди, Джей та я безмежно вдячні мешканцям Рогатина, таким як Тетяна та Богдан, за їхню постійну підтримку у відновленні єврейської пам’яті, особливо в умовах, коли російська війна проти України безжально триває вже п’ятий кривавий рік. Саме завдяки таким мешканцям Рогатина, як Тетяна та Богдан, ця важлива робота з віднайдення спадщини продовжується навіть без присутності Джея та мене.

Після молитви біля меморіалу на північному місці масового поховання ми відвідали південне місце масового поховання, а також два єврейські кладовища в Рогатині, зробили фотографії та перевірили загальний стан цих місць. Ці історичні місця поховань вже кілька років поспіль доглядають для нас мешканці Рогатина Ігор Залипко та Василь Юрків, і ми особливо раді, що вони обоє погодилися продовжувати свою роботу й наступного року, якщо дозволять здоров’я, сімейні обставини та виклики воєнного часу. Обидва чоловіки регулярно перевіряють ці місця, щоб повідомити нас про необхідні роботи з догляду чи ремонту, а з пізньої весни до пізньої осені вони косять траву та прибирають дику рослинність.

Як і під час зустрічі з Ігорем та Василем минулого літа, під час цього візиту ми заздалегідь домовилися з обома чоловіками за їхню роботу на 2027 рік (косіння та дрібні ремонти меморіалів та огорож), а також виділили додаткові кошти на обслуговування інструментів та невеликі непередбачені витрати. Цього року ми також залишили Ігорю додаткові кошти на ремонт частин бетонної стіни, що оточує старе єврейське кладовище, яка руйнується та обсипається, особливо біля входу на територію, а також двох меморіальних пам’ятників масовим похованням.

Ми також раді повідомити, що на старому та новому кладовищах, а також на північному та південному масових похованнях вже проведено перший етап очищення на 2026 рік; ці роботи триватимуть до осені.

Потім наша група зробила короткий візит до наших друзів у Рогатинській центральній бібліотеці, щоб подякувати їм за постійну підтримку та зробити особистий внесок на придбання бібліотечних книг для наступного навчального року, що є важливим зараз, коли кошти на книги критично обмежені через війну. З 2011 року бібліотекарі тепло приймають нас і продовжують створювати можливості для двостороннього обміну з мешканцями Рогатина, освітянами та учнями, навіть у воєнний час.

Від бібліотеки ми пройшли кілька десятків метрів до вулиці Валової, де протягом багатьох поколінь мешкала моя родина Горн із Рогатина і де народилася моя бабуся. До Голокосту, а особливо в найперші роки, ця вулиця була в самому центрі єврейського кварталу; тут стояла Велика синагога, зруйнована під час Першої світової війни, відновлена, а потім знову зруйнована під час Другої світової війни. Помітивши відчинені двері великої будівлі, яка колись була Бейт-Мідрашем, ми зайшли всередину, щоб перевірити, чи збереглися сліди мезузи, які ми знайшли на дверній рамі ще у 2021 році — вони збереглися. Коли ми виходили, з дому вийшла наша дорога подруга Ганна Гривнак, що мешкає в одному з останніх будинків Рогатина, збудованих ще до Першої світової війни. Ганна — одна з наших найдавніших подруг, з якою ми познайомилися ще у 2011 році під час однієї з наших перших прогулянок вулицею Валовою під супроводом покійного Михайла Воробця.

Ми завершили день у Рогатинському Історико-краєзнавчому музеї «Опілля», де зустрілися з його директором Ольгою Благою та в.о. директора музею Романом Ясінським. Ольга тепло привітала нашу групу та провела екскурсію для тих, хто відвідував музей вперше. Цей важливий краєзнавчий музей містить багату колекцію артефактів та історичних пам’яток, а також має зал із невеликою постійною експозицією, присвяченою довоєнній єврейській громаді Рогатина, яка стала результатом багатомісячної співпраці між Єврейською спадщиною Рогатина та співробітниками музею, зокрема з Ольгою, у 2017–2018 роках.

Хоча Джей та я сумуємо, що цього року ми відвідуємо Рогатин лише один раз, на відміну від десятків візитів у попередні роки, ми раді, що змогли здійснити цю поїздку до України, і вдячні за те, що наші зв’язки з друзями та колегами в Рогатині залишаються міцними.

Переклад Василь Юзишин.