Вчорашня поїздка до Рогатина: 12.10.2011 р.

Вчора ми з Джеєм їздили до Рогатина.  Ми вперше повернулися туди, відколи поїхали зі Львова у середині червня.  Я маю багато про що розповісти.

Насамперед, я хотіла б висловити щиру подяку одному із членів нашої групи Алексу Денисенку (та його водієві Віталію), який знову поїхав разом з нами та допомагав з перекладом.  Під час цієї поїздки було декілька важких моментів, які я опишу далі, і які б неможливо було залагодити, якби не Алекс і його активна і тактовна позиція у представленні усієї нашої групи у певних незручних і делікатних моментах.

This article is also available in English.

Також, я б хотіла подякувати Абраму Ліонсу, волонтеру американського Корпусу миру, який базується в Рогатині протягом 2012 р.  Після того, як влітку з рогатинської бібліотеки звільнився Ігор Кліщ, я дуже переживала, що наша група втратила  незамінну контактну особу у місті, а також інтелігентного і співчутливого друга.  Саме тоді ми вперше познайомилися з Абрамом, і він не лише вправно координував і організовував зустрічі із запланованими людьми у місті, але також і супроводжував нас більшість дня, хоча мушу зазначити, що було холодно, падав дощ, а під ногами болото.  Хоча Абрам не єврей, він молодий і охоче бажає дізнатися більше про нашу групу та наші проекти в Рогатині  – і раніше і на майбутнє.  І також він бажає допомагати, де потрібно.  Абрам розмовляє українською, та й у громаді до нього приязно ставляться, особливо молодь і учні.  Гадаю, він буде цінним ресурсом для усіх, хто приїде до Рогатина, доки триває його перебування у рамках програми Корпусу миру.  Про Ейба, його контактні дані і його проекти для Корпусу миру в Рогатині та в Україні можна дізнатися більше на його профілі у Фейсбуку «Abram Lyons».

Вчорашня поїздка була досить амбітною, частково через те, що уже минуло чотири місяці з нашого останнього візиту, а частково через те, що ми планували встигнути все полагодити за один день, без ночівлі, як і у попередні рази.  На жаль, місцями було досить вітряно, і ми з Джеєм обоє застудилися.  Зі Львова ми виїхали о восьмій ранку, а повернулися о десятій вечора.

Наші досягнення (і те, що не вдалося) я опишу далі за пунктами.

Посилання на фотографії, які ми зробили вчора, подані у кінці тексту.

1. Зустріч з паном Воробцем

Близько двох тижнів тому Алекс Д. отримав листа від п. Воробця з описом ходу робіт з єврейськими могильними плитами, які останнім часом повернули на т.зв. новий єврейський цвинтар.  Мабуть, пригадуєте з попередніх звітів роботи групи, що Алекс люб’язно погодився бути контактною особою між нами/нашою групою і п. Воробцем, і було домовлено, що, якщо п. Воробцю знадобиться щось повідомити, він писатиме листа Алексу до Львова (оскільки у п. Воробця немає телефону).  Цей останній лист, попри інше, детально описував перевезення ще трьох плит від червня (дві плити, які було знайдено і сфотографовано раніше, під час однієї з наших попередніх поїздок, і ще одна, знайдена у вересні), а також звітував по витратах, які були здійснені для демонтажу і перевезення плит.  Ми зустрілися з п. Воробцем, Алексом Д. і Абрамом в одній з читалень рогатинської бібліотеки (все влаштував Абрам).  П. Воробець пояснив, що від часу останнього листа,  було знайдено ще декілька єврейських могильних плит.  Він також пояснив, що це було також і завдяки проповіді греко-католицького священика перед парафією, де він розповів і пояснив про проект нашої групи (я вже писала про це у попередньому звіті).

Підводячи підсумок, можна сказати, що від травня понад десяток плит було знайдено додатково, включно з тими, про які повідомив нас п. Воробець.   Деякі з цих нових плит були знайдені в районі у Заводі (за рікою) на захід від Рогатина, деякі – у колишньому поселенні Бабинці у східному напрямку від міста.   З початкової суми 500 доларів, які ми залишили п. Воробцю у травні,  станом на сьогодні було витрачено 225 доларів на демонтаж та/або перевезення цих плит на цвинтар (та інших, знайдених до травня; на додачу до загальної кількості 30 штук).  Вчора ми додали ще 250 доларів у цей фонд (отже, залишкова сума тепер складає 525 доларів), який, зважаючи на те, що виявилося після обіду (далі буде), на нашу думку, використається у 2012 р. повністю.

Вчергове ми були вражені серйозним ставленням п. Воробця до своїх обов’язків у цьому важливому проекті, і я знову хотіла б висловити цілковиту впевненість у надійності і акуратності його звітів про витрачені кошти.  Я сподіваюся, усі розуміють, разом з нами, що без п. Воробця про існування і місце розташування цих плит,  цих сумних забутих нагадувань про цей мерзенний період для наших родин та для нашого міста 70 років тому, ми так і не дізналися б.

Пан Воробець був з нами цілий день, попри погану погоду і те, що у нього також боліло горло.

І нарешті, як ви знаєте з попередніх описів, ми створили карту міста Рогатина, де нанесені усі місця розташування плит, там, де їх знайшли.  Ось посилання на неї:
https://goo.gl/AfjvwI

2. Зустріч з заступником мера Рогатина

Мер був у відрядженні, але ми мали зустріч з його заступником, а також з головою відділу громадських робіт (він також був присутній на нашій попередній зустрічі з мером, коли приїжджав Алекс Феллер).   П. Воробець, Алекс Д. і Абрам також там були.  Мене попросили сказати декілька слів про суть роботи нашої групи і сам проект відновлення могильних плит , а Алекс Д. перекладав.  П. Воробець додав до цієї теми два зауваження: одне, що на декількох вулицях у місті проводяться роботи із ремонту колектора, і було знайдено фрагменти плит під час земляних робіт; і друге, що протягом наступних декількох тижнів, якщо дозволятиме погода, мають розпочатися розкопки у приватному городі (біля бібліотеки на вул. Франка) , щоб викопати декілька великих єврейських могильних плит (начебто цілком неушкоджених), які за певною інформацією, там лежать.  Саме цей останній проект, вочевидь, зіткнеться зі складними перепонами – викопати і перевезти плити станом на сьогодні, адже розмір і вага цих плит величезні.  Заступник мера зробив собі записи і поставив декілька питань по суті (див. останній пункт далі, де описано майбутні завдання проекту відновлення могильних плит).  Ми зробили декілька фотографій з заступником мера.  Потім він пішов разом з нами на руїни синагоги (про що він заздалегідь домовився з теперішнім власником закинутої будівлі) та оглянути плити у місті, які ще не викопав п. Воробець.

3. Оглядини руїн синагоги

На чудову пропозицію, яку ми отримали від Алекса Феллера кілька днів тому, ми попросили Ейба спробувати домовитися про доступ до руїн синагоги (що позаду вул. Галицької, біля вул. Валової, де колись було 3 чи 4 інші синагоги).  Сьогодні це місце відгороджено парканом і зачинено.  І хоча раніше ззовні цю споруду неодноразово фотографували і ми, і Алекс, і інші приїжджі, всередину нікому зайти не вдавалося.  Заступник мера зробив кілька дзвінків і за 10 хвилин на місці нас зустріло двоє чоловіків і впустило до середини.  Багато з вас без сумніву вже бачили фотографії старої листівки з цією спорудою на сайті Рогатинської групи.  Сама будівля суттєво постраждала під час двох воєн, а довколишня територія була стерта з лиця землі.  Після Другої світової війни перебудували покрівлю і перекриття, а у самому приміщенні розташувалася пекарня.  Сьогодні всередині – одне величезне порожнє приміщення, і ще декілька невеликих кімнат, добудованих після війни до головної зали.  У вестибулі є сходи, які ведуть до колишньої жіночої частини на другому поверсі.  Нам не вдалося зайти нагору, але багато фото ми зробили у приміщеннях першого поверху.  На фотографіях видно, що колись склепінчасті вікна були перероблені;  і всередині не залишилося жодних слідів колишньої іпостасі цієї будівлі – єврейської релігійної споруди.  Так чи інак, ми вдячні за нагоду потрапити всередину і зафіксувати теперішній стан цього об’єкту.

4. Коробка з залишками єврейських паперів

На наше прохання пан Воробець влаштував зустріч з директором інтернату, розташованого на території колишнього ґетто, де також була розміщена будівля Юденрату. Це той чоловік, який під час нашого попереднього приїзду несподівано приніс коробку з обривками старих паперів, які мають значення для єврейської громади. Їх знайшли під час останнього ремонту шкільних будівель, у тому числі споруди колишнього Юденрату. Виявилося, що вони датуються конкретно періодом під окупацією. Завантажені фотографії з цієї попередньої поїздки можна побачити тут: http://www.pbase.com/nuthatch/ua_110609_papers.

Спочатку директор начебто не дуже зручно почувався у нашій присутності, і тим більше, коли ми захотіли зробити більше фото.  Втім, він виділив нам куточок у своєму кабінеті, щоб ми передивилися ці струхлявілі відсирілі обривки.  Коли постало питання, чи можемо ми забрати усю коробку з собою і відсканувати та пофотографувати її вміст, то він навіть нібито розгнівався. Ми не могли зрозуміти, що раптом змінилося, адже під час нашого останнього приїзду він начебто охоче обговорював з нами наступну долю цієї коробки.  Уся ця ситуація дуже збивала з пантелику і загальна атмосфера стала дуже напруженою.  Пан Воробець намагався з ними поговорити, та й Абрам спробував.  Але лише наполегливі і терплячі прохання Алекса Д. допомогли директорові нарешті заспокоїтися і зрозуміти, що ми керувалися лише найкращими намірами щодо цих паперів, а саме – бажали лише зберегти, передати на зберігання і задокументувати ці важливі документальні свідчення.  Алекс пояснив, що директор просто не хотів, щоб коробку забрав «абихто», і що він переконаний, що якби не він і його добровільні зусилля зібрати і зберегти ці історичні папери, то вони б перед нами тепер не лежали – а так воно, без сумніву, і є.  Якби не передбачливість і особисті зусилля цього чоловіка під час ремонтних робіт у цих приміщеннях, то ці артефакти давно б викинули і втратили назавжди.  Нам потрібно знайти вихід і дійти порозуміння, щоб вміст коробки був доступним та захищеним від наступного псування, при цьому пам’ятаючи про повагу і збереження їх походження (тобто, де їх знайшли і чим вони є).  На даний момент, компроміс полягає у тому, що директор школи-інтернату подарує цю коробку Хесед-Ар’є, єврейському музею у Львові, який підтримується Американським Єврейським об’єднаним розподільчим комітетом, директоркою якого є Ада Діанова, знайома Алекса Д.

Наступного тижня ми поїдемо разом з Алексом зустрітися з нею.  Отже, вирішено, що директор інтернату від імені міста Рогатин передасть цю коробку Музею, який її прийме на зберігання.  Сподіваюся, що у майбутньому, якщо хтось приїде до Рогатина і до Львова і забажає побачити цю коробку особисто, то зможе, за попередньої домовленості з Музеєм, це зробити.  Я також маю надію, що коли коробка буде передана до Музею, весь її вміст можна буде відсканувати або сфотографувати.

Ось посилання на вебсайт Хесед-Ар’є з інформацією про директорку:
http://hesed.lviv.ua/uk/main.html

Я буду і надалі тримати групу в курсі розвитку подій, щойно дізнаюся, коли саме директор інтернату приїде до Львова.  Якщо це станеться вже після 10 листопада, коли ми маємо поїхати з України,  то Алекс Д. погодився бути присутнім від імені нашої групи під час передачі коробки до Музею у Львові.  На знак нашої вдячності інтернатові і його директору, ми залишили $100 Абраму, який погодився на новорічно-різдвяні свята купити невеликі подарунки для 170 учнів інтернату від імені нашої групи.

[Далі можна побачити невеликий фотозвіт щодо паперів з коробки; зліва направо і згори вниз:

• дно коробки, коли звідти вийняли більші зразки паперів
• виявилося листівкою з поштовою маркою з написом «Дрогобич 1902», на адресу в «Jaworów» (сучасний Яворів)
• можливо фрагмент з сувою Тори
• фрагмент з ілюстрованого журналу
• документ, надісланий на адресу управління єврейських в’язнів Рогатина
• картка з рогатинського Юденрату
• німецька газета з новинами з фронту
• один з багатьох крихітних обривків на івриті або на ідиш]

5. Плити, плити, плити

Разом з заступником мера, Алексом Д. і Абрамом, та під проводом пана Воробця, ми поїхали оглянути плити, знайдені протягом останніх декількох тижнів, які ще не перевезли на цвинтар.  Вони знаходилися серед поля  у напрямку Бабинців, де було досі знайдено і звідки було перевезено багато інших плит.  Там ми пройшлися двома вулицями, де почалися земляні роботи, де місто планує встановити каналізаційний колектор і водопровід.  На першій вулиці (вул. Зелена, де вже було знайдено багато плит), пан Воробець дізнався, що фрагменти плит було знайдено під час риття канав, але потім їх знову засипали.  Ми змогли побачити, де знаходяться ці рови, і хоча ми самі нічого не розкопували, пан Воробець пообіцяв знайти підмогу і відкопати декілька ще помітних шматків, які могли бути могильними плитами.

На другій вулиці, по сусідству, (вул. Юрія Рогатинця), лежали на купі плити, які відкопали протягом кількох останніх тижнів під час екскаваторних робіт (з півдесятка), чекаючи на те, щоб їх перевезли на кладовище.  Трохи далі по вулиці  на одній плиті виявилися особливо цінні глибоко викарбувані написи на івриті, тож їх має бути легко перекласти.  Заступник мера пояснив, що упродовж наступного року заплановано розкопати ці вулиці по всій довжині.  Пан Воробець додав, що обидві ці вулиці були викладені могильними плитами за наказом нацистів.  Усім стало зрозуміло, що робота наступного року може дати нам стільки плит, що ми навіть не уявляли на початку проекту.  Заступник мера, пан Воробець і Алекс Д. дорогою зупинялися поспілкуватися з цікавими мешканцями і рогатинцями, які стали виходити на свої подвір’я і на дорогу.  Як добре, що під час цієї частини нашої поїздки з нами був заступник мера.  Думаю, він мав нагоду усвідомити реальний масштаб нашого проекту, можливі логістичні проблеми та нашу щиру відданість справі.

Щодо великих плит, які чекають на те, щоб їх викопали у городі біля рогатинської бібліотеки (див. вище), то Ейб пообіцяв зробити фотографії ходу робіт, коли вони почнуться. Ми ще раз наголосили на тому, що хочемо побачити фотографії плит, щойно їх відкопають, а також привезуть на кладовище, але також і самого процесу відкопування у цьому городі (на місці), якщо можливо.

І нарешті, найемоційніша частина цього дня для мене настала, коли пан Воробець знову повів нас до великого мощеного внутрішнього подвір’я біля бібліотеки, де під час війни розташовувалося гестапо.  Під час багатьох попередніх приїздів ми бували у цьому напівзруйнованому захаращеному подвір’ї, і звідти було вивезено немало знайдених плит.  Я знала з попередніх розповідей пана Воробця, що це подвір’я колись було повністю вимощене могильними плитами.  Я знала, що там їх має бути ще, саме тому ретельно оглядала порослі ділянки, купи сміття і закладені камінням стіни у цьому місці, намагаючись знайти хоч якісь сліди.  Насправді той город, який чекає на розкопки, знаходиться відразу за цим сумнозвісним місцем.  Знову ставши перед цією вигорілою на сонці, заваленою камінням напівзруйнованою стіною, пан Воробець впевнено простягнув руку і без зусиль витяг з неї камінь.  Він впав на землю.  Знизу були добре збережені чітко видимі літери на івриті.  Заступник мера уважно дивився і собі виштовхнув ще один камінь з кладки.  Те саме. І ще один.  Ми зупинилися, коли виявилося, що ми відкопуємо невелику штукатурену надбудову на стіні;  і що ця затія занадто масштабна для нашої маленької групи.  Ми повантажили тих півдесятка плит, які ми витягли, у кузов Віталієвого мікроавтобуса і потім відвезли їх на цвинтар.  Ось і ще один великий проект, з яким пану Воробцю доведеться мати справу від нашого імені.  І знову-таки, добре, що з нами тут був заступник мера.  Я розплакалася.

6. Українська гімназія і Червона школа

Пан Воробець провів нам з Ейбом і Алексом Д. чудову екскурсію територією і всередині цих двох видатних історичних будівель.  Мені особисто було дуже зворушливо ходити у стінах цієї великої будівлі, пов’язаної з Українською гімназією, збудованою у 1912 р. (менша первісна суміжна будівля збудована ще у 1909 р.), куди у 1912-13 р.р. ходили на навчання моя Джут Горн і її молодша сестра Тонця (Тонка) Горн.  Всередині Червона школа, колишня польська (там на фасаді цього красивого цегляного будинку ще видно польський напис! [Szkoła Męska, Чоловіча школа]), виявилася особливо красивою і з оригінальною архітектурою.  В обидвох школах наша присутність викликала посмішки на обличчях допитливих учнів!  Потім Ейб провів нас всередину другого, трохи меншого будинку, пов’язаного з Українською гімназією (що на вул. Шевченка, поряд з мерією).  Всередині у вестибулі була пізнавальна виставка з фотографіями про історію Української гімназії і її вчителів, починаючи з 1914 р. і дотепер.

7. Південний меморіал і старий цвинтар

Ближче до вечора ми поїхали на південний меморіал на братській могилі, який перебуває у доброму стані та під належним доглядом пана Воробця.

Також, ми поїхали на старий єврейський цвинтар і з подивом побачили маленьку новозбудовану білу поштукатурену будівлю на замку [огел], збудовану над трьома циліндричними старими могилами на вершині пагорба.  Алекс Д. розпитав якогось чоловіка, який виполював бур’яни, і той розповів, що зранку цю будову якраз закінчила група хасидів з українського містечка Умань.  Поки що нам невідомо більше деталей, в тому числі і про те, хто вони і у кого зараз ключ від замка на воротах до цих могил.

8. Для роздумів і обговорень групи на майбутнє

І на завершення, я б хотіла щоб усі подумали про майбутнє і про наші плани на поточні проекти і наше місто.  На першому місці, на мою думку, стоїть проект з відновлення могильних плит, оскільки він, мабуть, триватиме декілька років.

Мені відомо, що дехто з вас має досвід роботи в інших групах зі схожими проектами з відновлення могильних плит, тож сподіваюся, що ви поділитеся своїми міркуваннями і пропозиціями про те, що робити з плитами, з уламками і з фрагментами, які вже перевезені на нове кладовище.  На даний момент акцент справедливо був на тому, щоб демонтувати їх зі стін, з вулиць, каналізаційних стоків, городів і фундаментів, де вони лежали під загрозою протягом останніх 70 років, та перевезти на зберігання, фотографування і переклад, де це можливо, на відгороджену територію цвинтаря.  Поки що їх просто там складають, невпорядковано, біля меморіалу 1998 р.  Деякі розташовані в інших місцях, ближче до входу.  Але є ще сотні плит і їх уламків, які привезли сюди ще до того, коли ми приїхали до Рогатина і започаткували цей проект. Вони лежать долілиць і горілиць за високими заростями кущів, між 3-4 цілими надгробками, які ще стоять.   Одна з пропозицій – викласти їх вздовж бетонної чи кам’яної доріжки до меморіалу, як, наприклад, робили в інших схожих проектах.  Тоді постають такі практичні питання:  Як це мало б виглядати?  Як би це мало фінансуватися?  Як би це мало бути організовано і ким?  Чи мав би бути присутній рабин?  Чи мала б бути при цьому офіційна церемонія, як у 1998 р., за присутності високопосадовців Рогатина і релігійної верхівки з цього регіону?

Питання про наші довготермінові плани щодо цих плит окремо піднімалося вчора, під час нашої зустрічі з заступником мера.  Я відповіла чесно – що я не знаю.  Це питання важливе і гадаю, мусимо почати пропонувати відповіді.  Цим проектом ми взяли на себе величезну відповідальність, і не тільки перед пам’яттю про наші сім’ї, але також і перед містом і тими, хто буде надалі нам допомагати.

І нарешті, звертаюся до тих з вас, хто має дітей та онуків. Розповідайте їм та посійте серед них інтерес до цього питання вже сьогодні, щоб колись у майбутньому вони змогли продовжити те, що започаткували ми і наші попередники як проект, заснований на любові.

Посилання на фотографії з вчорашньої поїздки:
http://www.pbase.com/nuthatch/ua_2011_rohatyn_t

Ви можете завантажити будь-яку з цих фотографій, у повному або зменшеному розмірі, натиснувши на відповідне окреме зображення.

[Примітка: Цей звіт Марла початково надсилала до Rohatyn District Research Group.]

Переклад – Світлана Брегман.