Візит до Рогатина – 30 квітня 2013 року

Джей і я сьогодні летимо з Львівського аеропорту додому в Париж, тим часом я хочу подати звіт про наш вчорашній день у Рогатині разом із Алексом Денисенко (Alex Denysenko) та Джеремі Боровицем (Jeremy Borovitz), а також із репортером телеканалу France 2 Рено Лаверном (Renaud Lavergne) та його оператором Вінсентом Барралем (Vincent Barral). Як завжди, Алекс попрохав Віталія бути за кермом його великого фургону.

This article is also available in English.

Цей день був трохи більш структурованим, ніж звичайно, тому що Рено цікавили певні конкретні речі, щоб відзняти програму. Вони були такими:

• зустріти пана Воробця і дізнатись, які нові надгробки, якщо такі є, були віднайдені з листопада, коли ми з Джеєм були востаннє в місті;
• подарувати панові Воробцю подарунок від «Rohatyn District Research Group», а саме збільшену кольорову копію кадастрової карти Рогатина 1846 р., яку Джей зшив, а потім наклав на сучасне гугл-зображення міста;
• підібрати та повернути на нове єврейське кладовище будь-які відомі надгробки, які досі знаходяться у місті;
• дізнатись про стан «стіни з єврейських надгробків», розташованої в колишньому дворі штабу Гестапо, поруч бібліотеки (див. попередні повідомлення на цю тему);
• відвідати кладовище та здійснити документування (шляхом фотографування та картографування) найновіших надгробків – ці фотографії будуть розміщені в Інтернеті Джеєм в найближчі дні та тижні, щоб члени могли допомогти перекласти їх з івриту;
• відвідати, якщо це можливо, колишнє рогатинське помешкання членів родини Хорнів: Девіда, Броні та їхніх 3 дочок;
• відвідати місце масового поховання на південному краю міста.

Я розповім вам про основні нюанси та проблеми із реалізацією вищевикладеного.

По-перше, за день до нашого прибуття пан Воробець дізнався про 3 надгробки, що були «віднайдені» під час останніх сильних дощів. Вони були ще біля дороги, в районі недалеко від річки (і поблизу дому Дарії), де ми в минулому вже знаходили кілька надгробків. Це була дорога, яка, як відомо, була мощена гітлерівцями надгробками з єврейського цвинтаря в Рогатині, тому постійно під «підозрою».

Джей, Алекс, Джеремі та Віталій змогли перенести ці 3 надгробки у фургон, а пізніше того ж дня ми повернули їх на кладовище, де й сфотографували. Весь процес фільмувався, і тією мірою, якою його не обріжуть у монтажній кімнаті на каналі France 2, може з’явитися в остаточному варіанті, який вийде в ефір цього літа у Франції. (Майте на увазі, що програма загалом складе лише 26 хвилин і включатиме принаймні півдюжини інших українських та польських містечок; отже, уривок про Рогатин буде досить коротким, якщо він взагалі буде включений).

По-друге, пан Воробець був дуже, дуже радий отримати карту від «Rohatyn District Research Group» – особливе спасибі Джею та Алексу Феллеру за те, що все підготували, і думаю, що це був доречний подарунок.

По-третє, пан Воробець зробив попередні домовленості для мене / нас, щоб приїхати до колишнього помешкання Девіда Горна (David Horn), що знаходиться на кілька дверей нижче від колишньої польської Римо-Католицької церкви на розі Ринкової площі по вул. Галицькій. Це той самий будинок, де, після смерті моєї сім’ї, також переховувалася чудова тітка Алекса Феллера – Розетта. Ми мали неочікувану радість, коли нас запросила увійти в дім жінка, яка живе у кутовому будинку (безпосередньо біля Церкви). Ця будівля була колись помешканням брата Давида – Йонаса Горна (Jonas Horn) та його родини, яка мала не тільки ресторан і бар на першому поверсі (самі вони жили нагорі), але також здавала другі поверхи кільком іншим єврейським родинам, у тому числі майбутньому чоловіку Розетт – Віллі Галперну (Willy Halpern).

Я сильно сподівалася зайти до підвалу, де переховувалися дружина Девіда, Броня Горнштайн Горн (Bronia Hornstein Horn), та її дві доньки, – після чого вони були остаточно засуджені та конвойовані до ринку, де їх потім розстріляли, – але виявилося, що підвал належить комусь іншому, і лише пізніше того дня нам вдалося отримати ключ та зазирнути в темряву, що відкрилася. Однак нам не вдалося спуститися до підвалу, хоча Джей зробив кілька неякісних фотографій за допомогою спалаху, і оператор Вінсент зміг на короткий час опустити камеру, щоб зняти якесь відео.

По-четверте, на місці масового поховання у південному кінці міста пан Воробець зауважив псування зворотної сторони пам’ятника, встановленого в радянські часи. Ми домовилися, що він зв’яжеться з місцевим, авторитетним бетонним ремонтником та заплатить йому, використовуючи кошти, передані колись нашою групою для таких випадків. Ми також дозволили проводити подібні ремонтні роботи бетонної основи меморіалу на «старому» єврейському кладовищі, який також тріснув в основі.

По-п’яте, як і попереджав нас Алекс, більша частина стіни із єврейських надгробків, розташована у колишньому дворі штабу Гестапо, була розібрана. Я / ми не знаємо, що сталося з маленькими фрагментами, які були звідти забрані; ми не бачили їх на кладовищі, і здається, ніхто не знає, хто зробив цей демонтаж. У сусідньому приватному саду, де минулого року були вилучені і повернуті на кладовище паном Воробцем кілька великих, непошкоджених надгробків, знайшлися ще нові надгробки. Власник знову погодився перенести їх, але лише після закінчення вегетаційного періоду (наступної осені), а також після нашої згоди заповнити пустоти, які будуть утворені видаленням з ґрунту надгробків. Ми уповноважили пана Воробця витратити з фонду «Rohatyn District Research Group» до 200 гривень (близько 25 доларів), щоб зробити це.

Нарешті, мене дуже засмучують – але не зовсім несподівано – новини.

Пан Воробець, якому цього року буде 80 років, хоче піти на пенсію до кінця 2013 року. Він не відчуває, що його вік, здоров’я та сімейні зобов’язання дозволяють йому продовжувати доглядати за масовими похованнями, двома єврейськими кладовищами, та, що більш важливо, виконувати роль сполучної ланки між місцевою громадою та нашою групою щодо питання віднайдення наступних надгробків. Він щиро був засмучений, повідомляючи нам цю новину, і з великим жалем попросив, щоб ми шукали йому належну заміну.

Звісно, ми спустошені і не маємо жодних ідей. Джеремі сказав, що він знову повернеться в Рогатин у травні і зустрінеться з паном Воробем, щоб продовжити з ним цю розмову, сподіваючись, що, можливо, у пана Воробця з’являться ідеї щодо можливого кандидата на заміну.

Я переживаю, що це дуже погана новина для групи та наших проектів. Пан Воробець лишається для нас ключовою місцевою фігурою. Без нього або без когось, кого поважають, хто є чесною і відомою людиною в громаді, боюся, що наша робота може закінчитись. Джей та я, звичайно, більше не живемо в сусідньому Львові, і хоча Алекс займається цими питаннями, я твердо переконана, що нам надалі буде потрібна людина, яка мешкає у Рогатині та готова перебрати роль, яку історично відіграє пан Воробець.

Я вітаю і заохочую залучення всіх вас до цієї теми, що я впевнена Джеремі також рано чи пізно зробить, бажано швидше, ніж пізніше. Майбутня заміна пана Воробця на сьогодні є нашим найвищим пріоритетом, оскільки все інше не може реально просуватися вперед без місцевої контактної особи.

Моєю останньою заувагою буде те саме питання, що я підіймала раніше: які наші довгострокові плани щодо цих надгробків? Як ми продовжимо далі роботу? Деякі з надгробків, які були занесені на кладовище протягом останніх 2 років, вже псуються через погодні впливи та опади. Питання теж, що робити з непохованими людськими останками, виявленими в тунелі під українською церквою. Тиждень тому в Кракові на конференції з питань збереження єврейської спадщини, я спілкувалася з Мейлахом (Meylakh) зі Львівської єврейської громади, який був у Рогатині декількома днями раніше. Він повідомив, що Церква пропонує належно поховати ці кістки і шукає у нас поради, як це зробити. Здійснити єврейське або не єврейське поховання, і де? Без відповіді в найближчий час (пройшов один рік із моменту, коли це питання стало нам відоме), Церква прийматиме одностороннє рішення.

Є багато над чим думати і обговорювати.

Повернувшись до Парижу, я напишу про минулу конференцію у Кракові.

З теплими побажаннями зі Львівського аеропорту…

[Примітка: цей звіт був спочатку відправлений Марлою до «Rohatyn District Research Group».]

Переклад Вікторія Сергієнко.