Звіт про поїздку в Рогатин: 7-8 листопада 2012 р.

Як вам відомо, минулого тижня ми з Джеєм вдруге поїхали до Рогатина у цьому, 2012 році.

Ми приїхали до Львова у середу пообіді, 7 листопада, де нас зустрів Алекс Денисенко і його водій Віталій, з яким ми неодноразово їздили раніше. Зі Львова ми поїхали відразу до Рогатина і спочатку зустрілися з волонтером Корпусу Миру Абрамом Ліонсом, десь о третій дня. Ейб невтомно працював неофіційним посередником у місті між нашою групою і паном Воробцем, ретельно повідомляв мене, коли знаходили нові плити, а протягом цього приїзду координував організаційні питання щодо лекції, яку наступного дня я мала прочитати старшокласникам української школи (час, місце, роздатковий матеріал, проектор, тощо). Потім ми п’ятеро (я, Джей, Алекс, Віталій і Ейб) пішли додому до пана Воробця, неподалік, який нас вже чекав. Ми привезли з Парижу невеликі подарунки для Ейба і пана Воробця, на знак нашої щирої подяки. Як завжди, пан Воробець був готовий заповзято показати нам, де знайшли останню партію єврейських могильних плит. Ми сіли в мікроавтобус Віталія і попрямували до району міста, у східному напрямку, за річкою, який називається Завода. Ми тут багато разів бували раніше і справді знаходили багато плит під час попередніх поїздок (див. лінк внизу на карту, де позначено розташування плит станом на сьогодні).

This article is also available in English.

Перша наша зупинка була на вул. Завода, 10A, садиба на розі, власник якої місцевий юрист Богдан Скробач. Виявилося, що раніше ми ніколи не були у цьому кутку Заводи, хоча це недалеко від дому Дарії, де улітку 2011 р. вона провела нас оглянути плити біля її обійстя. Це було у той приїзд, коли з нами були члени групи Алекс Феллер і Мітчел та Дорі Ґлотцери. На ділянці пана Скробача ведуться неспішні земляні роботи для підготовки будівництва нового будинку. За словами пана Воробця (у перекладі Алекса Д.), нещодавно тут знайшли ще 5 нових плит. Вважається, що цими плитами колись були викладені тротуари (імовірно під час німецької окупації), а потім ця територія стала частиною земельної ділянки, а недавно ділянку розширили з наміром будувати там новий будинок. І пан Воробець, і пан Скробач вважають, що коли копнуть глибше, знайдуть більше плит. Тих 5 новознайдених плит на Заводі, 10A вже викопали, але ми не віримо, що їх вже перевезли на новий єврейський цвинтар. Імовірніше, що їх повантажили на воза і вони чекають на перевезення. Тобто ми не змогли їх пофотографувати.

З можливих хороших новин для нашої групи: пан Скробач також історик за фахом і написав праці про місто і про його етнічні групи, у тому числі про рогатинських євреїв довоєнного періоду. Пан Скробач народився у Рогатині у 1976 р., а обидвоє його батьків, і бабуся з дідусем також родом з Рогатина. Пан Скробач вчився на юридичному у Києві і працює у Рогатині та у Львові. Він живе у родинному домі; трохи згодом ми там з ним зустрілися і поспілкувалися у мікроавтобусі Віталія. Пан Скробач говорив про менший, другий розділ його книги, який він написав конкретно про рогатинських євреїв. (Під час моєї лекції наступного дня він подарував нам цифровий примірник його більшої книги та паперовий примірник другого тому, присвяченого євреям – насправді, більше нагадувало брошуру). Пан Скробач шукає допомоги, щоб професійно видати свою книгу, тому якщо хтось з членів групи бажає долучитися, то ми радо передамо його контакти.  Електронний примірник книги пана Скробача у високій роздільній здатності та маленьку брошуру, яку він написав про рогатинських євреїв, було передано Алексу Феллеру, який мабуть поділиться ними з групою.

Пан Скробач був дуже радий з нами познайомитися, і ми не могли не подумати, що він міг би стати чудовою контактною особою з нашою групою на майбутнє, а також логічним «спадкоємцем» на роль, яку сьогодні ще виконує пан Воробець (якому вже 78 років).

Потім ми поїхали на інший куток міста (у східному напрямку), за Бабинці, на вулицю, де ми раніше вже були багато-багато разів – на вулицю Зелену. Це саме та вулиця, де під час нашого приїзду у жовтні 2011 р., у супроводі помічника мера, ми пройшлися маршрутом, де місто планувало капітальний ремонт колектора на 2012 р. Деякі ремонтні роботи розпочалися вже на момент нашого останнього приїзду у травні 2012 р., та як ми і припускали, зараз, через півроку, плити знаходять при розкопуванні кожної наступної ділянки дороги. Найостанніша знахідка – близько 14. Потенціал вулиці Зелена на такі знахідки – величезний. Саме ця ділянка здатна продемонструвати грандіозний масштаб цього проекту, і з огляду на час, і на потрібну робочу силу, і на затрати. Я переконана, що тут ще є сотні плит.

На даний час, пан Воробець підтримує робочі відносини з одним з офіційних керівників земляних робіт міста. Той відразу повідомляє пана Воробця про знахідки плит. Потім пан Воробець спеціально з ним домовляється, щоб повантажити та відвезти їх на новий єврейський цвинтар на зберігання. Не варта недооцінювати ці зусилля, адже цей чоловік робить це не у свій робочий час, а додатково, а також використовує власну техніку. Багато із знайдених тут на сьогодні плит були надзвичайно великого розміру, вимагаючи декілька пар рук або спеціальної техніки. Без такої «сторонньої» допомоги (тобто залучення місцевої громади) пан Воробець не впевнений, що зміг би викопувати усі виявлені плити на місці колектора та перевозити їх винятково силами міської ради. (Поміж тим, хотіла б зазначити, що поки ми були на цій вулиці, до нас підійшов один чоловік і розповів, що недавно тут було декілька плит, але їх вже перемололи на щебінь. Мабуть, це було до того, як заснували нашу групу, але це ще раз вказує на те, наскільки важливо мати когось у місті, хто б діяв від нашого імені).

Ми зробили фотографії усіх плит, які ми знайшли на дорозі та вздовж неї того першого дня, але оскільки вже сутеніло, ставало холодніше і починав падати дощ, ми домовилися, що найкраще повернутися наступного дня (перед моєю лекцією), ще за дня. Початково домовилися зустрітися о 10 ранку та привезти з собою Ейба і пана Воробця (який вже спеціально звільнив собі цілий день у четвер), а також Джеремі Боровіца, який мав прийти з Ейбом. Ми дуже хотіли, щоб Джеремі побачив усі новознайдені плити, а також ті, які вже перевезли на цвинтар, оскільки Джеремі вміє читати на івриті та розмовляє українською – дуже зручне та рідкісне поєднання! (Джеремі з Нью-Джерсі, а його батько рабин. Джеремі мешкає в західній Україні як волонтер Корпусу Миру вже декілька років; його мати Енн вже приєдналася до нашої групи. Джеремі пообіцяв написати для групи звіт про цю поїздку.)

Трохи згодом того ж вечора у готелі «Еліт» у Рогатині ми зустрілися та повечеряли з членами групи (і сестрами-близнючками) Чайєю Розен і Деборою Озейр, які приїхали до Рогатина із львівським дослідником Олександром Дунаєм. Який чудовий вечір! Як приємно повечеряти разом у Рогатині! Чайя і Дебора, як багато хто з вас вже знає, були у Рогатині у 1998 р., коли зводили меморіал на місцях масових поховань та на двох цвинтарях. У них є власні неймовірні історії народження і виживання (у тому числі і про те, як їх родина переховувалася у лісовій криївці поблизу Рогатина). Сподіваюся, вони ними також поділяться з групою. Того вечора було багато сміху, сліз і вина!

Наступного ранку ми зустрілися з Ейбом, Джеремі і паном Воробцем, як і домовлялися. Ми полагодили деталі про час, місце і оргпитання моєї лекції, яка мала відбутися після обіду. Перш ніж повернутися на вул. Зелену, ми поїхали на новий єврейський цвинтар зробити фотографії і показати Джеремі ті плити, які знайшли станом на сьогодні. Пан Воробець і Алекс Д. повели Джеремі у той дальній куток цвинтаря за деревами (які вже майже скинули своє листя), де ще стоять декілька надгробків з рожевого граніту. Цікаво, що коли я розповідала вчора про мою вечерю у Кракові у п’ятницю ввечері з Енн Рот, виявилося, що у 1998 р. там стояло більше збережених надгробків, ніж сьогодні. Як вже знає група з моїх попередніх звітів, ці плити досить читабельні і мають пізні дати, до того ж добре можна розібрати прізвища, наприклад, Тейхман і Кіршенбаум. Повернувшись до мікроавтобуса, Джеремі оголосив, що усі ті плити у дальньому кутку (і ті, які стоять, і ті, які лежать) належать хасидам, чоловікам. Жінок немає.

Джеремі також добре вдалося прочитати декілька плит, розташованих навколо меморіалу 1998 р. на цвинтарі, у тому числі декілька прізвищ і дат. Сподіваюся, що цю нову інформацію можна додати до фотографій цих плит на вебсайті групи, що і зробив Алекс Феллер.

Перш ніж завершити розповідь про нашу поїздку на цвинтар, хотіла б додати, що група мусить серйозно подумати та обговорити план належної ідентифікації та фіксації усіх привезених сюди плит та їх фрагментів (можливо, наносити номери?). Шкода, але ми не можемо нічого нового придумати, адже на даний момент є дуже багато фрагментів.  До того ж, те, як пошкоджуються плити, які перевезли сюди раніше, ще у 2011 р., наштовхує мене на думку, що група мусить визначити для себе чіткі часові рамки, щоб планувати і реалізовувати довготермінові схеми, як підняти плити з землі (мабуть, вертикально), щоб запобігти швидкому руйнуванню.  І навіть якщо найближчим часом не буде прийнято якогось конкретного рішення про створення якогось меморіалу, то із способами збереження не варто затягувати далі, ніж 2013 р. Час і погодні умови роблять свою чорну справу.

Наступна наша зупинка була на т.зв. «Єрусалимському» пагорбі, місці, назва якого з’являється ще на кадастровому плані Рогатина від 1846 р. Він починається відразу за «старим» єврейським цвинтарем у південно-східній частині міста. Ми з Джеєм ніколи не знали точного розташування цього пагорба, але пан Воробець показав нам дорогу. Це вочевидь найвища точка у місті, відразу за цвинтарем, розташована сьогодні на приватній землі. Власник цієї ділянки зв’язався з паном Воробцем, бо на його думку, він знайшов єврейський надгробок і хотів нам показати. Трохи порившись в болоті, Ейб, Джеремі, Джей і Алекс Д., і власник ділянки викопали камінь, точніше кам’яну основу, яка найімовірніше була раніше або для хреста або іншого знака. Пан Воробець пояснив, що цей пагорб, Єрусалимський пагорб, імовірно отримав свою назву через близьке розташування до старого єврейського цвинтаря, або тому, що християни раніше виходили на нього і служили свої служби. У будь-якому випадку, цей невеликий надгробок, встановлений на кам’яну основу, виявився неєврейським. (Фотографії самої основи і надгробка можна побачити, перейшовши за посиланням на фото знизу).

І наша остання точка перед обідом і моєю лекцією знову була на вул. Зеленій. Озброївшись мітлами, щітками і пляшками з водою, а також чималою силою, ми відчистили і пофотографували ті плити, які ми знайшли і зняли напередодні ввечері. У декількох випадках було знайдено нову інформацію, і Джеремі довелося слухати наші захоплені «ахи» і «охи», які ми просто не могли стримати, коли бачили, як відпадає грязюка і під струменями чистої струмкової води поволі проявляються літери на івриті.

Тут ми знайшли один з найкрасивіше оздоблених єврейських надгробків – з левами і вороною. Джеремі думає, що це надгробок рабина. Стільки емоцій!

І нарешті, щодо людських кісток  12 осіб, знайдених раніше цього року у підземеллі під греко-католицькою церквою, то ми з Алексом Д. нарешті поговорили про це детально з Джеремі – а у нього серйозне релігійне виховання (адже його батько рабин, як я вже писала), а отже він компетентніше за мене може говорити про перепоховання євреїв та що для цього потрібно, якщо це взагалі відбудеться. Гадаю, краще Джеремі нехай напише звіт для групи на цю тему, і ще він погодився підтримувати зв’язок із священиком з цієї церкви і, можливо, з рабином Івано-Франківська, разом з Алексом Д., коли він зможе. Ми усі вважаємо, що слід щось зробити вже незабаром, адже йдеться передовсім про людську гідність.

О 14:00 ми прийшли в аудиторію в українську школу. Мене вже чекали проектор, екран і мікрофон. Стали збиратися учні і вчителі. Коли я почала, десь о 14:40, їх найшло вже десь близько сотні. Алекс перекладав синхронно. Чайя, Дебора і Джеремі сиділи у першому ряду. Віталій, пан Воробець і пан Скробач слухали з середніх рядів. Джей переключав слайди.

Я показала біля 125 слайдів, почавши з декількох слів про себе, про мою освіту, і про наші поїздки у 2008, 2011 і 2012 р.р. сюди, до міста. Розповіла я і про тих, хто приїжджав сюди ще до нас, у 1998 р. Я показала фотографії Рогатина тоді і тепер, обличчя наших рогатинських родин довоєнного періоду (здебільша дітей і молоді, бо на мою думку, це могло допомогти учням і молодим людям краще проникнутися трагедією євреїв), а також моєї сім’ї Горнів. Я розповіла про нашу групу: хто ми та чим займаємося (розповсюджуємо фотографії і історії, ведемо дослідження, просвітницьку діяльність, документуємо і вшановуємо пам’ять), і наголосила на тих унікальних і особливих обставинах залучення сучасної рогатинської громади у наші проекти, у тому числі віднайдення плит і коробки зі старими єврейськими паперами, яку знайшли минулого року. Я розповіла, як я виступала перед учнями і вчителями у Каліфорнії, Польщі і в Парижі, розповідаючи про Рогатин. Я говорила про німецьку окупацію міста, про створення єврейського ґетто, про Голокост (геноцид євреїв) у Рогатині, та зникнення невід’ємної частини ідентичності Рогатина – його єврейського населення. Закінчила я, нагадуючи, що ми, наші єврейські родини, які колись тут жили і процвітали, також називали Рогатин своїм домом.

Після виступу залишилося декілька учнів і вчителів, щоб поспілкуватися ближче. Пан Скробач також залишився. Ми зробили декілька фото. Я дала свої контакти декільком вчителям і адміністраторам (один вчитель пообіцяв написати мені імейл про учня, який написав статтю конкретно про своє дослідження єврейських родин Рогатина), а також декілька посилань на вебсайти, у тому числі на вебсторінку про Рогатин на JewishGen, де, як ви знаєте, є лінк на нашу групу. Ще я дала їм посилання на інтерв’ю на ютубі з Алексом Феллером для місцевого телебачення з літа 2011 р. До мене вже написав один учень і 1 вчитель, через Фейсбук, і я додала їх до Фейсбук-групи про Рогатин.

І нарешті, як ви вже знаєте із вчорашнього допису у групі, ми закінчили свою коротку, але вкрай насичену поїздку, заночувавши у Кракові, вдома у Ані і Вітека Стемпенів, зустрівшись з Енн Рот, матір’ю Ані, і з членом групи Маґдою. Ще ми мали нагоду провести трохи часу наступного ранку із членом групи Пйотром Лєвіцкі, який люб’язно відвіз нас до аеропорту.

І знову особлива подяка для Ейба (за яким ми беззаперечно сумуватимемо, коли він поїде з України наступного місяця, бо закінчується його волонтерська місія у Корпусі Миру), для Джеремі (сподіваємося, він не відмовиться стати нашою контактною особою з рогатинською громадою після Ейба), ну, і звісно, для Алекса Денисенка (нашого чудового і невтомного перекладача і друга).

Документи і фотографії від пана Воробця, у тому числі його остання стаття про «Єрусалимський пагорб», і дві фотографії класу (з Червоної школи?) із учнями за 1912 р. і 1935 р. На звороті пан Воробець написав пояснення, які треба перекласти з української:

http://www.pbase.com/nuthatch/ua_20120524_vorobets

І як нагадування, ось документи і фотографії отримані від пана Воробця у 2011 р.:

http://www.pbase.com/nuthatch/ua_20110413_vorobets

Карта, де позначено розташування плит, які на сьогодні було знайдено в Рогатині:

https://goo.gl/dDqbWN

Збільшені фото плит, переміщених у 2012 р. на новий єврейський цвинтар:

http://www.pbase.com/nuthatch/ua_120524_stones

Збільшені фото плит, переміщених у 2011 р.:

http://www.pbase.com/nuthatch/ua_110610_stones