Тур Єврейського музею “Ґаліція” єврейським Рогатином

Вчора ми з Джеєм приєднались до туристичної групи, організованої Єврейським музеєм “Ґаліція” у Кракові, яка бере участь у навчальній програмі понад 3+ дні місцями єврейської спадщини у східній Галичині. Окрім туроператорів та нас, у групі налічується ще шестеро жінок родом з Південної Африки, Сполученого Королівства та США. На наше превелике задоволення, четверо із шістьох – члени однієї розширеної сім’ї з рогатинським єврейським корінням, які приєдналися до туру музею, коли дізналися, що Рогатин – частина маршруту; ми радо поділилися тим, що знаємо про історію Рогатина та його збереженої єврейської спадщини, а також обговорили наш тривалий проект відновлення спадщини, її збереження та промоції. Групу замикало двоє жінок, які є професорами філософії та історії, що додало цікавих перспектив для нас і для інших учасників групи.

This article is also available in English.

Тур, названий “Незавершена пам’ять”, проводиться нашим другом і колегою Джейсоном Франсіско, митцем й есеїстом, який впродовж багатьох років активно досліджує та документує єврейський досвід у Східній Європі, а також нашою доброю подругою Аґатою Радковською-Паркою, дуже досвідченою організаторкою турів для оператора “Рутка тури” (Rootka Tours) in Lublin, Poland, and an activist in several current Polish/Jewish cultural organizations. у Любліні, Польща, та активісткою у декількох теперішніх польських/єврейських культурних організаціях. Два роки тому ми приєдналися до Аґати, коли вона супроводжувала групу освітян, що займаються темою Голокосту, і професійних туристичних гідів, в більшості з Польщі, місцями єврейської спадщини Рогатина. Неофіційно наша подруга, художниця, яка проживає у Лондоні, Ася Ґефтер також підтримувала Джейсона та Аґату, виконуючи роль додаткового гіда і фотографа; як завжди, Ася знаходила спільну мову з місцевими жителями, яких ми зустрічали на шляху, аби поставити запитання і пояснити ціль перебування групи у містах, які ми відвідували. Вчора був перший цілий день, який група провела разом, сьогодні вони відвідують місця у Львові, а завтра подадуться до декількох міст за межами Львова на північ, включно із Жовквою і Равою-Руською.

Приблизно на половині шляху від Львова до Рогатина вчора зранку ми зупинилися у Бібрці, де Джейсон вів мову про історію міста та його єврейської громади. Це була нагода для Джейсона звернути увагу групи на прогалинах й тінях минулого єврейського життя, що зберігаються посеред сучасного життя по регіону. Все, що на сьогодні зберіглося матеріально від колись значної єврейської громади Бібрки, – це руїна синагоги, що обсипається, і спустошене єврейське кладовище – непозначене, незагороджене і позбавлене надгробків. Ці реліквії слугують сумними нагадуваннями про різке завершення тут єврейського життя; вразливі місця, як ці, де сьогодні немає єврейської присутності і слабо розвинутий туризм пам’ятками спадщини, можуть розпастися від недбальства і не залишити по собі жодної згадки про громади, які колись їх створили і живили.

Після Бібрки ми попрямували далі на південь до межі між Львівською та Івано-Франківською областями, де відвідали цвинтар села Нові Стрілища. Про місце сповіщає високий огел, споруджений кілька років тому за допомогою дослідження та розробки нашого друга та активіста щодо питань спадщини Мейлаха Шейхета, котрий проживає у Львові. Нашу групу на цвинтарі привітав український сусід, який доглядає за місцем та має ключі від огеля. Зайшовши в огель, Джейсон розповів про роботу Мейлаха тут і в інших місцях у регіоні, а також про роль, яку це місце відіграє зараз як пункт на маршруті єврейських релігійних паломників. Відколи відновили це місце і спорудили огель, невелику кількість єврейських надгробків було анонімно повернуто на цвинтар – їх заледве помітно у цю пору року у високій траві, однак вони – важливий знак відновлення пам’яті. В один момент Джейсон попросив групу задуматись, як колись єврейські громади обирали місця для кладовищ, і ми всі зупинились послухати тишу, яку умиротворене місце досі видає. Це була також нагода поміркувати, як іноді лише одна мотивована особа може зупинити і навіть перевернути втрату місцевої історії.

Після обіду відразу за Рогатином, у сусідньому селі Потік, ми з Джеєм розпочали тур Рогатином на центральній площі Роксолани з обговорення мультикультурного минулого міста і ролі єврейської громади у цій історії. Ми розглянули столітні церкви й синагоги, що позначають релігійне життя Рогатина, і описали передвоєнні єврейські крамниці та господарства, розташовані навколо площі. Згодом ми разом прогулялися вулицею Івана Франка, щоб побачити будинок, який колись був резиденцією сім’ї Ауфріхтіґ з Рогатина й сусідніх Долинян – предків чотирьох пов’язаних між собою жінок у туристичній групі. Повернувши за рогом, ми пройшлися вулицею Валовою, де колись розміщувалася Велика синагога і три інші синагоги та де досі стоять частково зруйновані бейт-мідраш та інша будівля єврейської громади. Будинки та релігійні будівлі у цій частині міста безумовно викликали обговорення життєвого циклу євреїв у Рогатині як приклад спільного досвіду регіонального єврейського життя у минулому і виклики для спадщини тепер.

З центру міста ми проїхали невелику відстань до старого єврейського кладовища, де Джейсон зазначив, що колись місце знаходилось на самому кінці Рогатина, але сьогодні оточене багатьма домами, а також комерційними місцями, як-от вокзал, зерносховища та іншими пунктами легкої промисловості. У верхній частині цвинтаря ми оглянули деякі непорушні єврейські надгробки (включно із найстарішими відомими прикладами на кладовищі) і я дала пояснення нещодавно реконструйованому огелю над могилами відомих цадиків. Тоді група попрямували стежкою, яку Джей та Василь не так давно викосили крізь високу траву вздовж сотень зібраних фрагментів надгробків, щоб дати поштовх дискусії про проекти Єврейської спадщини Рогатина щодо відновлення єврейських надгробків та відродження цвинтаря. Ми розмовляли про важливість залучення тих, хто вижив у Голокості, у позначенні та обговоренні цих місць впродовж минулих десятиліть, а також про суттєву роль сусідів та енергійних місцевих активістів, таких як Михайло Воробець, для догляду за цими місцями, вивчення записів, інтерв’ювання свідків та публікації їхніх знахідок у місцевій періодиці, аби зберегти історію для теперішнього населення.

Ця дискусія привела нас до останнього місця за день – південного масового поховання, що датується акцією березня 1942 року, де більшість євреїв-рогатинців було вбито і спалено. Тут Джей та я описали хронологію Голокосту в Рогатині та його вплив на місто, а також наслідки післявоєнного радянського правління, що вкупі призвело до дуже занедбаного стану єврейської матеріальної спадщини у місті на сьогодні. Але тут і впродовж відвідин Рогатина ми також обговорили й більш позитивні ознаки, які допомагають показати Рогатин корисним прикладом можливостей: починаючи від меморіалів, споруджених у 1990-их до мультикультурних презентацій у місцевому історичному музеї, співпрацею з керівництвом міста й місцевими жителями і поступового прогресу проектів спадщини по місту.

Ми з величезним задоволенням провели день з дослідницькою групою Єврейського музею “Ґаліція” та з керівниками Джейсоном, Аґатою та Асею, і надіємось, що дали групі – особливо рогатинським єврейським нащадкам – розуміння довгої, багатої та складної єврейської історії Рогатина, а заразом й викликів, з якими стикається Єврейська спадщина Рогатина у наших постійних зусиллях утримувати місцеві пам’ятки спадщини й реінтегрувати єврейську пам’ять у сучасне українське місто. Ми високо цінуємо уважність та інтерес усіх учасників до проблем регіональної спадщини, незважаючи на значну спеку протягом довгого дня; ми бажаємо їм усього найкращого на завершення їхнього туру.

Єврейська спадщина Рогатина була й продовжує бути гордим шанувальником Єврейського музею “Ґаліція”, і ми з нетерпінням чекаємо подальшої співпраці щодо проектів спадщини у майбутньому.

Переклад Наталія Курішко.